Тема 11 Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку

11.1. Стан економіки і перспективи розвитку Прикарпатського економічного району.

11.2. Стан економіки і перспективи розвитку Причорноморського економічного району.

11.3. Стан економіки і перспективи розвитку Центрального економічного району.

11.4. Стан економіки і перспективи розвитку Донецького економічного району.

11.5. Стан економіки і перспективи розвитку Придніпровського економічного району.

11.6. Стан економіки і перспективи розвитку Східного економічного району.

11.7. Стан економіки і перспективи розвитку Подільського економічного району.

11.8. Стан економіки і перспективи розвитку Поліського економічного району.

Рис.11.1. Співвідношення території економічних районів України

Рис.11.2. Співвідношення населення економічних районів України

Рис.11.3. Структура виробництва валового регіонального продукту за районами України

Рис.11.4. Виробництво валового регіонального продукту за економічними районами України у розрахунку на одну особу населення, тис. грн/ рік¹

11.1. Стан економіки і перспективи розвитку Прикарпатського економічного району

Прикарпатський економічний район розташований на заході країни. Межує з п’ятьма державами Європи. Площа району  56,6 тис. км². Населення  6,5 млн. осіб (табл. 11. 1). Прикарпатський район охоплює територію Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей.

Природні умови економічного району в усіх його областях дуже різноманітні, що переважно пов’язано з проходженням Карпат. Район має багаті і різноманітні природні ресурси. Це один з найбільш водозабезпечених районів України. Ґрунти району теж різноманітні: сірі, світло-сірі, дерново-підзолисті, чорноземні, алювіальні, дернові, лучні  на рівнинах, бурі лісові і гірсько-лучні  в горах.

Таблиця 11.1. Географічна та адміністративна характеристика Прикарпатського економічного району

Адміністративно-територіальна одиниця	Площа, тис. км2	Населення, тис. осіб	Адміністративний поділ
			кількість районів	кількість міст обласного підпорядкування
Львівська область	21,8	2568,4	20	9
Івано-Франківська область	13,9	1385,4	14	5
Закарпатська область	12,8	1243,8	13	5
Чернівецька область	8,1	906,2	11	2
За районом	56,6	6103,8	58	21

Важливою характеристикою кожного району є його природно-ресурсний потенціал – мінеральні, водні, земельні, лісові, природно-рекреаційні ресурси. У структурі ресурсного потенціалу передгірна та гірська зони Прикарпаття краще забезпечені водними, лісовими та природними рекреаційними ресурсами, недостатньо – мінеральними й земельними. Прикарпатський район має найбагатші в країні лісові ресурси. Район багатий на різноманітні корисні копалини. З паливних ресурсів тут залягають нафта, горючі гази, кам’яне і буре вугілля, торф і ланці. Є в районі і рудні корисні копалини: поліметалічні, ртутні руди, алюмінієва сировина (Закарпаття). Самородна сірка залягає на території Львівської та Івано-Франківської областей. У цих же областях є родовища калійних солей. Кухонну сіль добувають у Закарпатській та Івано-Франківській областях. У Передкарпатті є родовища озокериту, а на Закарпатті  баритових руд. У районі великі і різноманітні поклади будівничих матеріалів: глини, вапняків, опоки, гіпсу, кварцових пісків, доломітів тощо. В Закарпатській області трапляються родовища білого, сірого, рожевого, червоного та блідо-зеленого мармуру. За кількістю джерел мінеральних вод, їхньою якістю і різноманітністю Карпатський район не має собі рівних у країні.

За рельєфом, ґрунтовим покривом, кліматом та антропогенним навантаженням на земельні ресурси передгірна та гірська зони Прикарпатського економічного району є одними із найскладніших в Україні. Через економічну скруту, недооцінку застосування протиерозійних заходів та органічних добрив в останні десятиріччя вміст гумусу в орному шарі зменшився на 20-30 %, зросли площі сильнозмитих ґрунтів, які необхідно виводити з активного землекористування на консервацію. При дефіциті ресурсів і коштів, у тому числі й на впровадження ефективних ґрунтоохоронних заходів, важливим напрямом зменшення ерозійних процесів, подальшої деградації ґрунтового покриву є продовження робіт щодо вилучення з активного обробітку малопродуктивних та еродованих земель. З активного обробітку протягом 2000-2010 рр. буде вилучено ,у передгірній та гірській зонах Чернівецької області 6803 га земель шляхом залуження сумішами бобово-злакових багаторічних трав. У перспективі поліпшені від консервації землі, при відповідному ґрунтозахисному землеробстві, враховуючи малоземелля на одну особу населення, можна буде частинами використовувати і в ґрунтозахисних сівозмінах. За рівнем забезпеченості сільськогосподарськими угіддями, що припадає на одного жителя (0,60 га), передгірна та гірська зони Прикарпаття належать до малоземельних. По Україні цей показник становить 0,87 га. Ще в гіршому становищі знаходиться досліджуваний район щодо забезпечення найпродуктивнішими – орними землями, яких на одного жителя припадає 0,35 га, тоді як по Україні цей показник становить 0,68 га.

В економічному та соціальному розвитку передгірної та гірської зон Прикарпатського економічного району винятково важливе значення належить лісовим ресурсам (49,6 %). Ліс має для району водорегулювальне, протиерозійне, рекреаційне, кліматичне й екологічне значення. У соціальному відношенні ліс, лісорозведення, лісорозробка, заготівля і переробка лісосировини, деревообробка є важливими об’єктами використання порівняно великої, а в гірських районах переважаючої частини робочої сили, що забезпечує зниження рівня безробіття.

Передгірна та гірська зони області мають сприятливі природно-кліматичні умови та рекреаційні ресурси для відпочинку, туризму (в тому числі міжнародного) та лікування населення.

Карпатський район має високу середню густоту населення, показники якої перевищують середню густоту в країні (115 осіб на 1 км²). Населення розміщене нерівномірно. Найгустіше заселене Передкарпаття. В гірських районах густота населення різко зменшується. Кількість міського населення не перевищує сільського. Міських жителів більше тільки у Львівській області (понад 60%). Природний приріст населення в районі вищий від середнього в країні. На якісні соціально-демографічні характеристики трудових ресурсів суттєво впливає вікова структура, яка на 58 % складається з активної частини, на 23 – з пасивної та на 19 % – з потенційної частини. Тобто у загальній чисельності постійного сільського населення більше половини – особи працездатного віку, майже третина – старше працездатного віку. Характерною особливістю сучасного розвитку господарської системи району є експорт трудових ресурсів. Мають місце сезонна й вахтова міграція з межах України, Росії, Польщі, Чехії, Туреччини, Угорщини, Німеччини, Італії, Греції га інших країн. Не знаходячи роботу в районі, значна ластка трудових ресурсів вимушена шукати її за його межами.

Промисловість  провідна галузь господарського комплексу району. Тут розвинуті машинобудування і металообробка, хімічна, паливна, лісова і деревообробна, легка, харчова галузі, будівельна індустрія. Машинобудування і металообробка має своєрідну спеціалізацію і територіальну організацію. Переважає неметаломістке трудомістке машинобудування, що орієнтується на кваліфіковані кадри. Провідними галузями є автомобільна промисловість, приладобудування, конвеєробудування, електротехнічна, радіотехнічна (телевізори) промисловість, інструментальна, виробництво верстатів і сільськогосподарських машин. У районі добре розвинута хімічна промисловість, що орієнтується на поклади самородної сірки, калійної і кухонної солі, озокериту, нафти, природного газу, кам’яного вугілля. Паливна промисловість району представлена газовою, нафтовою, вугільною і торфовою галузями. Видобуток газу й нафти здійснюється у Передкарпатті. У Львівській області видобувають вугілля і торф. До лісової і деревообробної промисловості району входить понад 70 підприємств. Вони сформували потужний Карпатський лісовиробничий комплекс, що включає лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну галузі. Деревообробна промисловість найрозвинутіша в обласних центрах, целюлозно-паперова  в малих і середніх містах, лісохімія  в малих містах і селищах міського типу на Закарпатті. Легка промисловість набула розвитку в усіх обласних центрах, а також у Коломиї, Мукачевому, Хусті, Тисмениці, Стрию. Галузь випускає тканини, трикотаж, швейні, панчішно-шкарпеткові та хутрові вироби, взуття. В Карпатському районі розвинуті народні промисли: ткацтво, килимарство, вишивання, гончарство, виготовлення виробів з дерева, лози. Розвинута в районі також промисловість будівничих матеріалів. Потужна місцева сировинна база, а також потреби містобудування зумовили виробництво цементу, гіпсу, покрівельних і стінових матеріалів, залізобетонних виробів. Поширене тут і виготовлення будівельної кераміки і фаянсу, скла. Основна частина підприємств будівельної індустрії концентрується в обласних центрах. Потужним є і АПК. Відповідно до природних умов передгірної та гірської зон району сформована система ведення сільського господарства. Аграрне виробництво має багатогалузевий характер. Рослинництво представлене льонарством, кормовиробництвом, картоплярством, овочівництвом і в менших обсягах виробництвом зернових і буряківництвом. У тваринництві розвиваються вівчарство, скотарство та свинарство, які є основною галуззю сільського господарства. Різноманітні природні умови зумовлюють різну спеціалізацію сільськогосподарських і переробних підприємств. У лісостеповій зоні розвинуті молочно-м’ясне скотарство і свинарство. Тут вирощують цукрові буряки, льон, зерно. У гірських районах переважають молочно-м’ясне скотарство, вівчарство, а також картоплярство і льонарство. Своєрідна сільськогосподарська спеціалізація Закарпаття: виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м’ясне скотарство і вівчарство. На базі цих галузей сільське господарство сформувалися м’ясна, цукрова, молочна, маслоробно-сироварна, борошномельно-круп’яна, хлібопекарська, кондитерська, виноробна, плодоовочева та інші виробництва харчової промисловості.

Карпатський район має густу мережу залізничних і автомобільних шляхів. Довжина залізничних магістралей загального користування становить 2898 км. Автомобільні шляхи з твердим покриттям мають довжину 18 тис. км. Найбільші транспортні вузли району  Львів, Чоп, Чернівці, Івано-Франківськ, Дрогобич, Самбір, Стрий. Львівський аеропорт має міжнародне значення. Промисловими вузлами району є Львівський, Дрогобицький, Стрийський, Червоноградсько-Сокальський, Чернівецький, Івано-Франківський, Калусько-Долинський, Ужгород-Мукачівський. З Карпатського району вивозять автобуси та автонавантажувачі, автомобільні крани і інструменти, телевізори і конвеєрні лінії, сільське господарство машини і обладнання для нафтової та газової промисловості, технологічне устаткування для легкої промисловості і різноманітні прилади, хутрові вироби, вино, фруктові та овочеві консерви, кондитерській вироби та мінеральні води, калійні добрива і сірку, вугілля, ліс, меблі тощо. Підприємства Карпатського району працюють на металі з Донбасу і Придніпров’я, з різних районів країни одержують комплектуючі деталі, мінеральні добрива, синтетичні волокна, шовкові, бавовняні і лляні тканини, сільське господарство машини, автомобілі, технологічне обладнання для харчової промисловості, олію. Однією з найголовніших проблем Карпат району є низький рівень промислового розвитку його областей, крім Львівської. Незважаючи на те, що район межує з п’ятьма країнами Європи, у нього все ще недостатній рівень транскордонного співробітництва. Складна екологічна ситуація обмежує можливості розвитку рекреаційного господарства.

Перспективи рекреаційного розвитку, особливо об’єктів що знаходяться у гірській місцевості, визначають спосіб ведення сільськогосподарського виробництва. У зв’язку з реформуванням аграрних відносин забезпечення агропродукцією санаторіїв, будинків відпочинку, профілакторіїв, спортивних і туристичних закладів тощо здійснюється в основному приватними господарствами.

Закарпатська область має аграрно-індустріальну спеціалізацію господарства. За останні роки в господарстві області відбулися серйозні структурні зміни, які виражаються в збільшенні питомої ваги лісової, дерево обробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості. Лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість продукують заготовки з деревини, пиломатеріали, картон. Машинобудування і металообробка представлені виробництвом верстатів, гідравлічних пресів, виробів радіоелектронної промисловості. Легка промисловість спеціалізується на випуску швейних трикотажних виробів, шкіряного взуття. Основну час ку промислового виробництва Закарпатської області забезпечує харчова промисловість. Крім традиційних підприємств з переробки молока, м’яса, виробництва хліба та інших продовольчих товарів, в області є декілька плодовоконсервних заводів, тютюнове виробництво і розвивається виноробство.

Промисловість є однією з провідних галузей економіки Івано-Франківської області. Протягом останніх років намітилася стійка тенденція дія зростання обсягів виробництва промислової продукції в хімічній та нафтохімічній промисловості, що зумовлено, насамперед, оптимальним завантаженням потужностей нафтохімічного комплексу ЗАТ «Лукор», де суттєво зросли обсяги випуску поліетилену, етилену, пропілену, бензолу та іншої продукції. Майже третина промислового виробництва в області припадає на нафтовий та нафтопереробний комплекс, а близько 15 % промислового виробництва складає частка Бурштинської ТЕС.

У сільськогосподарському виробництві зайнята третина населення Прикарпаття. В Закарпатській області функціонують 2 цукрозаводи, 14 підприємств з переробки молока, 3 м’ясопереробні комбінати, 3 спиртзаводи, та 2 пивзаводи.

Львівська область – індустріально-аграрний район. Більше половини промислового виробництва області забезпечують харчова промисловість, переробка сільськогосподарської продукції, машинобудування, виробництво та розподілення (транспортування) енергоносіїв. Харчопереробна галузь займає значну частку у промисловості області. Тут зосереджено понад 130 потужних підприємств та більше 1200 малих переробних цехів. Найбільший приріст виробництва спостерігається для підприємств, що представляють пивоварну, спиртову лікеро-горілчану, молокопереробну, безалкогольну, жиро олійну та кондитерську галузі.

Чернівецька область відноситься до категорії індустріально-аграрних. Разом з традиційними галузями промисловості – легкою, харчовою, деревообробною — розвинуті хімічна, металообробна галузі, приладо- і машинобудування. Область дає 100 % загальноукраїнського виробництва нафтоапаратури (ТОВ «Чернівецький машинобудівний завод»), близько 15 % панчішно-шкарпеткових виробів (АТ «Мальва»). Серед інших підприємств слід виділити: ПО «Чернівцілегмаш» (в’язальні автоматі і запасні частини для них), завод «Гравітон» (інтегральні схеми, товари складної побутової техніки), ВАТ «Кварц» (виробництво оптико-електронної техніки), ВАТ «Електронмаш» (засобі обчислювальної техніки) та АТ «Чернівецький хімзавод».

В області сформовано могутній інтелектуально-виробничий потенціал на підприємствах радіоелектроніки і приладобудування. Промисловий потенціал області формують понад 200 промислових підприємств, обсяг виробництва яких складає 0,4 % від промислового виробництва загалом по Україні.

У машинобудуванні провідні позиції займає виробництво нафтогазопереробного устаткування. У лісовій і деревообробній промисловості – виробництво пиломатеріалів, фанери, меблів; у промисловості будівельних матеріалів – виробництво цегли, толі, кераміки, залізобетонних конструкцій; у легкій промисловості – виробництво швейних і трикотажних виробів, бавовняних тканин; у харчовій промисловості – виробництво цукру, хлібобулочних виробів, спирту, соняшникової олії, м’яса, молока, плодоовочевих консервів.

11.2. Стан економіки і перспективи розвитку Причорноморського економічного району

Район розташований на півдні країни. Площа району  114,3 тис. км². Населення  6,7 млн. осіб (табл. 11. 2). Причорноморський район охоплює територію Одеської, Херсонської, Миколаївської областей та АР Крим, м. Севастополь.

Таблиця 11.2. Географічна та адміністративна характеристика Причорноморського економічного району

Адміністративно-територіальна одиниця	Площа, тис. км2	Населення, тис. осіб	Адміністративний поділ
			кількість районів	кількість міст обласного підпорядкування
Одеська область	33,3	2395,5	26	7
Херсонська область	28,5	1117,1	18	3
Миколаївська область	26,4	1211,9	19	5
АР Крим	26,1	1977,1	14	11
м. Севастополь	0,9	379,2	4
За районом	114,3	6701,6	77	26

Район має зручне географічне розташування, бо розміщений на перетині державних і міжнародних шляхів Азово-Чорноморського басейну. Його приморське розташування сприяє розвиткові портового і рекреаційного господарств. На території Причорноморського району прокладено важливі залізничні, річкові та повітряні шляхи, що поєднують економічні райони України з багатьма іноземними державами.

Невеликі поклади бурого вугілля залягають в Єланецькому районі Миколаївської області та біля міст Рені і Болград на Одещині. Торф залягає в Херсонській та Миколаївській областях. На півдні Одеської області виявлено родовища нафти і газу. Перспективним щодо їхнього видобутку є також шельф Чорного моря. Причорноморський район добре забезпечений сировиною для будівельної індустрії – різноманітними вапняками, глинами, кварцовими пісками, мергелем, каоліном тощо. Будівельні матеріали поширені всюди, але найбільше їх зосереджено в Одеській області. Численні озера та лимани є цінними джерелами сировини для хімічної промисловості, оскільки у них зосереджено значні запаси солей натрію, хлору, брому, йоду, магнію. У цих водоймах Причорноморського району наявні лікувальні ресурси – грязі, ропа. Найбагатші на них Куяльницький і Хаджибейський лимани Одеської області. Чималі запаси у районі і мінеральних джерел.

Незважаючи на те що через територію району протікають ріки Дунай, Дністер і Дніпро, водні ресурси його недостатні, тому необхідне зрошення полів. Природним багатством району є чорноземні ґрунти: на північному заході – опідзолені чорноземи, а на півночі степової зони – малогумусні чорноземи. Чорне й Азовське моря багаті на промислову рибу (кефаль, скумбрію, пеламіду, камбалу, осетрові, оселедці, бички), водорості та морепродукти.

Економічні можливості Причорноморського економічного району визначаються специфічними рисами господарства району, які надають йому конкурентні переваги. Сильними сторонами району є:

• вигідне географічне розташування. Територією району пролягають важливі транспортні магістралі, що поєднують країни Європи з південними районами Росії та країнами Кавказу і Закавказзя;

• розвинута транспортна інфраструктура. Наявність 6 видів транспорту, морських портів (м. Херсон, м. Скадовськ), річкового порту (м. Херсон), міжнародної поромної переправи (м. Скадовськ) визначають суттєвий резерв інвестиційно-інноваційного розвитку. Район є значним транспортним центром;

• сприятливі природно-кліматичні умови визначають можливість розвитку рекреаційного та туристичного бізнесу. Район має унікальний природно-рекреаційний потенціал, що не повністю використовується. Рекреаційні ресурси області визначаються наявністю узбережжя Чорного й Азовського морів, історичних місць і пам’ятників, біосферного заповіднику світового значення Асканія-Нова, мисливських угідь тощо;

• наявність основних ланок народногосподарського комплексу. На тлі занепаду промисловості все більшу роль в економіці району відіграє сільське господарство. До особливостей сільського господарства Причорномор’я можна також віднести наявність поширеної меліоративної системи, потужності якої використовуються не повно і мають суттєвий резерв виробництва. Транспортні можливості району створюють сприятливі умови для розвитку підприємств з переробки, зберігання, упаковки й розподілу сільськогосподарської продукції. Однак потужності переробних підприємств не відповідають обсягам сільськогосподарської продукції, що виробляється. Район має сприятливі умови для розвитку харчової промисловості та переробки сільськогосподарської продукції;

• наявність підприємств, які належать до високотехнологічних галузей промисловості. Потенціал розвитку промисловості району становлять підприємства галузей суднобудування, машинобудування тощо, їхня продукція має високий попит на внутрішньому та зовнішніх ринках;

• наявність значних науково-дослідних центрів дає змогу удосконалювати техніку та технології виробництва, забезпечувати висококваліфіковану розробку, експертизу та супроводження інноваційних проектів;

• розвинута зовнішньоекономічна діяльність підприємств району. Позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу, значне підвищення питомої ваги зовнішньоекономічної діяльності з країнами СНД, щорічне розширення кола країн-партнерів розкривають широкі можливості для активізації виробничої та інноваційно-інвестиційної діяльності.

Провідні галузі господарства Причорноморського району – машинобудування і металообробка, харчова та легка галузі промисловості, курортно-туристичне господарство. Географічне розміщення району позначилося на спеціалізації машинобудування, провідним у якому є суднобудування. Суднобудівні заводи розміщені в Миколаєві і Херсоні. В портах знаходяться судноремонтні підприємства (Одеса, Іллічівськ, Ізмаїл, Кілія). До великих підприємств сільськогосподарського машинобудування належать Херсонський комбайновий завод, Одеський завод сільськогосподарських машин, завод у Первомайську Миколаївської області. Верстатобудування розвинуте в Одесі. У Миколаєві випускають дорожно-будівельні машини, піднімально-транспортне устаткування. Одеса є центром великого кранобудування. Підприємства електротехнічного машинобудування, що випускають прилади, електромотори та апаратуру, знаходяться в Херсоні, Новій Каховці, Первомайську, Одесі. Найбільше місто району є осередком виробництва кіноапаратури і поліграфічного машинобудування.

Паливно-енергетичний комплекс є основою промисловості. В електроенергетиці провідну роль відіграє Каховська ГЕС. Теплові електростанції споруджено у Херсоні, Одесі, Миколаєві. Працює Південноукраїнська АЕС у Миколаївській області (Південноукраїнськ). У районі діють два нафтопереробні заводи – в Одесі і Херсоні, які виробляють моторне і дизельне паливо, гас, бітум, мастила тощо.

Хімічна промисловість представлена виробництвами мінеральних добрив, лаків, фарб, сірчаної кислоти. Найбільшим центром є Одеса (суперфосфатний, хіміко-фармацевтичний та фарбовий заводи). В Одесі знаходиться сталеплавильний завод, а окремі ливарні цехи – на інших підприємствах Одеси, Херсона, Миколаєва. Целюлозно-паперова і деревообробна промисловість зосереджена в Цюрупинську та Ізмаїлі. Промисловість будівельних матеріалів розвинута недостатньо. Виробляють цемент (Миколаїв, Ольшанське), силікатні вироби (Миколаїв, Білгород-Дні-стровський), скло (Одеса, Херсон), керамзит і термозит (Одеса). В Одесі працює лінолеумний завод і комбінат покрівельних матеріалів.

Питома вага рослинництва в районі більша, ніж тваринництва. Провідну роль у ньому відіграє зернове виробництво. Основна зернова культура – озима пшениця, також вирощування кукурудзи, ячменю, проса. Вирощують соняшник (30 % посівів у країні), а також цукрові буряки (у північній частині), сою, льон-кучерявець, рицину, тютюн, кунжут, гірчицю, арахіс, рижій, ефіроолійні й лікарські рослини.

У Причорномор’ї багато садів, виноградників, особливо в Одеській області. Вирощують кісточкові: абрикоси, вишні, черешні, сливи; зерняткові: яблуні, груші. Поширені овоче-баштанні культури: томати, баклажани, кабачки, огірки, перець, дині, кавуни.

У тваринництві домінують молочно-м’ясне скотарство, свинарство м’ясного напряму, птахівництво і вівчарство. На місцевій сировині працює потужна харчова промисловість, що випускає майже половину продукції промисловості району. Добре розвинута борошномельно-круп’яна промисловість (Миколаїв, Херсон, Одеса). Переробляють технічні культури на підприємствах олійної, олійно-жирової, ефіроолійної, цукрової та тютюново-ферментаційної промисловості. Успішно діють Одеський олійно-екстрактовий завод та цукрові заводи у Первомайському, Вознесенському й Одеському районах. Плодоовочеконсервна промисловість репрезентована у Херсоні, Ізмаїлі, Одесі. Виноробна галузь району є однією із провідних у державі, а її центри розміщені в Одесі, Ізмаїлі, Білгороді-Дністровському, Херсоні та ін.

Тваринницьку сировину переробляють м’ясна, маслоробна, сироварна, рибоконсервна промисловість тощо. М’ясна галузь представлена м’ясокомбінатами в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Ізмаїлі, Первомайську, Вознесенську. Маслоробна, молочна, сироварна галузі розташовані рівномірно на всій території району. Рибоконсервні заводи є в Генічеську, Кілії, Білгороді-Дністровському.

Підприємства легкої промисловості району зосереджуються здебільшого в обласних центрах. Найбільшим із них є Херсонський бавовняний комбінат. Вовняні фабрики працюють в Одесі і Татарбунарах. В Одесі знаходиться єдина в Україні конопледжутова фабрика. Діють трикотажні комбінати в Миколаєві, Одесі, Херсоні. Взуття виготовляють в Одесі та Миколаєві.

Галуззю спеціалізації району є курортно-рекреаційне господарство. Виділяють Одеську, Миколаївську, Херсонську, Кримську курортно-оздоровчі зони. Найбільшими курортами є Аркадія, Великий Фонтан, Кароліно-Бугаз, Затока, Куяльник тощо. У межах Миколаївської зони заклади відпочинку зосереджені довкола Очакова та Миколаєва. У Херсонській області курортно-рекреаційні території прилягають до долин Дніпра, Інгульця, узбережжя Каховської водойми, Дніпровського лиману, Чорного та Азовського морів. Функціонують курорти Гола Пристань, Скадовськ і курортна місцевість Арабатська Стрілка. Чорноморське узбережжя Кримського півострова насичене рекреаційними закладами. Причорноморський район – один із найбільших центрів туризму міжнародного значення. Численні пам'ятки історії, архітектури, археології, екзотичні природні об'єкти, м’який клімат є передумовами успішного розвитку пішохідного, автомобільного, водного та інших видів туризму.

Протяжність залізничних магістралей загального користування становить понад 3500 км. Найбільшими залізничними вузлами є Одеса, Іллічівськ, Херсон, Каховка, Миколаїв, Вознесенськ. Діє морська міжнародна залізнична поромна переправа Іллічівськ – Варна (Болгарія). Загальна довжина автомобільних шляхів із твердим покриттям – більше 25 тис. км. Основні автомобільні шляхи державного та міжнародного значення: Миколаїв-Одеса-Кишинів, Миколаїв-Херсон-Сімферополь, Миколаїв-Кіровоград, Рені-Ростов-на-Дону. Морський транспорт в основному забезпечує каботажні перевезення, має державне та міжнародне значення (порти – Одеса, Херсон, Генічеськ, Скадовськ, Миколаїв, Очаків). Судноплавство здійснюється Дніпром (річкові порти: Херсон, Нова Каховка, Гола Пристань), а також Південним Бугом, Інгулом та Інгульцем (порти: Миколаїв, Вознесенськ).

На території Причорноморського економічного району прокладено траси нафтогонів Кременчук-Херсон, Снігурівка-Одеса; газогону Шебелинка-Одеса; аміакогону Тольятті-Одеса. Аеропорти державного та міжнародного значення знаходяться в Одесі (два), Миколаєві та Херсоні. В районі сформувалися такі промислові вузли: Одеський, Миколаївський, Херсонський.

Виходячи з особливостей господарського комплексу району, можна визначити пріоритетні галузі його господарства, що можуть здійснювати інноваційний розвиток:

• сільськогосподарське виробництво культур, для яких є сприятливі природно-кліматичні умови виробництва та матеріально-технічна база (зернових, баштанних культур, плодово-ягідних культур та овочів);

• харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції. Можливе розширення асортименту вироблення харчової продукції, підвищення її конкурентоспроможності на внутрішньому ринку району, в межах ринку України та за кордоном;

• туристично-рекреаційна інфраструктура, розбудова сервісу та індустрії розваг. Комплекс туристичних послуг, що можуть надаватися на території району, не має аналогів;

• енергетична інфраструктура. Причорномор’я має невичерпні можливості впровадження нових та відновлювальних джерел енергії;

• нові, в тому числі високі, технології. Наукові центри району мають значний досвід, потенціал та можливості розвитку нових технологій, зокрема хімічних та біотехнологій, створення нових матеріалів та речовин, унікальних технологій тваринництва і рослинництва;

• машинобудування та приладобудування. Потенціал промислових підприємств Причорноморського економічного району не використовується повною мірою. Є перспективи розвитку суднобудування, приладобудування, сільськогосподарського машинобудування, обробки металів.

Геополітичне положення Одещини обумовлене як вигідним транспортно-географічним розташуванням, так і зростаючою активізацією її участі у великих європейських міжрайональних організаціях – Асамблеї європейських районів і Робітничої співдружності придунайських країн. Будучи частиною морського фасаду країни, Одеська область значною мірою сприяє активній участі України в роботі країн-членів Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС).

Одеська область є частиною морського фасаду України. Вона розташована на перетині найважливіших міжнародних водних шляхів. Дунайський водний шлях після завершення будівництва в 1992 році каналу Дунай-Майн-Рейн є найкоротшим виходом із країн Європи в Чорне море, далі – у Закавказзя, Середню Азію, на Близький Схід; річка Дністер зв’язує область з Молдовою, а Дніпро – з Центральною Україною і Білоруссю, а після завершення і реконструкції Дніпровсько-Бузького і Дніпровсько-Неманського каналів – з Польщею і країнами Балтії. Волго-Донська система зв’язує Азово-Чорноморський басейн із Росією (аж до Санкт-Петербурга і Мурманська), Казахстаном, Туркменістаном, Азербайджаном, Іраном, забезпечуючи виходи до Каспійського, Балтійського і Білого морів.

Поряд з дуже вигідним транспортно-географічним розташуванням Одещина має сприятливі умови, що в цілому формують високий природноресурсний потенціал району.

Головне природне багатство Одеської області – її земельні ресурси, що представлені переважно чорноземними ґрунтами з високою природною родючістю. У поєднанні з теплим степовим кліматом вони формують високий агропромисловий (сільськогосподарський) потенціал району. В області понад 2,5 млн. га сільськогосподарських угідь, у тому числі більше 2 млн. га ріллі, понад 80 тис. га виноградників і садів.

Клімат краю, особливо в південній частині області, посушливий. Тому тут майже 10 % оброблюваних земель зрошуються.

Тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води, морські пляжі створюють винятково високий рекреаційний потенціал Одещини. У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високоцінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал району, який має національне і міжнародне, глобальне значення.

Економіка Одещини відіграє дуже помітну роль у господарському комплексі України. Область виконує такі функції:

• є головним морським зовнішньоторговельним виходом країни, обслуговує міжнародні транзитні вантаже- і пасажиропотоки, виконує найважливіші транспортно-розподільні функції на національному і міжнародному рівнях;

• є провідним районом України за рівнем розвитку морегосподарського комплексу і галузей, пов’язаних з використанням ресурсів моря і світового океану;

• є одним з найбільш перспективних районів України щодо розвитку зовнішньоекономічної діяльності, спільного підприємництва, формування спеціальних (вільних) економічних зон;

• має значний науково-технічний і проектно-конструкторський потенціал, є центром підготовки кадрів, а також здійснення науково-технічної, інформаційної, інноваційної й інвестиційної діяльності районального і національного масштабу;

• є одним з найбільш перспективних рекреаційних районів приморського типу;

• виділяється як важливий район інтенсивного сільського господарства з високою часткою зрошуваного землеробства й індустрією переробки сільськогосподарської продукції;

• є одним з центрів машинобудування, легкої та хімічної промисловості районального і національного масштабу;

• виділяється завдяки наявності великих об’єктів природно-заповідного фонду районального, національного і міжнародного масштабу. Має гарні перспективи для розвитку біосферно-природоохоронного сектору економіки.

11.3. Стан економіки і перспективи розвитку Центрального економічного району

Район розташований у північно-центральній частині України. Площа району  49,8 тис. км². Населення  5,8 млн. осіб (табл. 11. 3). Центральний район охоплює територію Черкаської, Київської областей та м. Київ.

Таблиця 11.3. Географічна та адміністративна характеристика Центрального економічного району

Адміністративно-територіальна одиниця	Площа, тис. км2	Населення, тис. осіб	Адміністративний поділ
			кількість районів	кількість міст обласного підпорядкування
Київська область	28,1	1751,1	25	11
Черкаська область	20,9	1328	20	6
м. Київ	0,8	2718,1	10
За районом	49,8	5797,2	55	17

Визначна риса району – його центральне положення в Україні, причому не лише географічне, а ще більше – геополітичне. Територія Центрального району – це ядро формування української державності. Саме тут була серцевина Київської Русі. Київ як історичний, політичний, релігійний та культурний центр протягом сторіч політичне, економічно, духовно пов’язував інші українські землі навіть тоді, коли вони були у складі різних держав.

Територія району розташована у межах Східноєвропейської платформи. У тектонічному відношенні район складається з трьох частин: найбільший за площею – Український щит з виходами на поверхню кристалічних порід; на Лівобережжі – Дніпровсько-Донецька тектонічна западина; на крайньому північному сході до меж району заходить Воронезький масив, перекритий товщею осадових порід. На півдні району є родовища уранових руд. На металургійну сировину Центральний район не багатий. В Кіровоградській області можна відзначити Побузьке родовище нікелю. З нерудних копалин, окрім палива, виділяються графіт, каоліни, будівельна сировина (граніт, пісок, глина тощо); найбільші поклади цінної нерудної сировини розташовані на кристалічному щиті. Загалом мінеральні ресурси Центрального району не відіграють визначної ролі в побудові його народногосподарської структури.

Більш істотну роль в економіці району відіграють агрокліматичні й лісові ресурси. Територія Центрального району розташована в трьох природних зонах: мішаних лісів (Полісся), лісостепу та північного степу. Зональна різноманітність зумовлює багатогалузеву структуру сільського господарства. Район достатньо забезпечений вологою і теплом. Якість ґрунтів поліпшується в напрямі з північного заходу на південний схід – від дерново-підзолистих (північ Київської області) до типових і звичайних чорноземів (Черкаська область). Південна частина Центрального району зосереджує значну частину найкращих чорноземів країни.

Чималі пасма лісів зосереджені переважно в Київській області. Найбільш поширені породи – сосна, дуб, береза, осика, липа. Центральний район – другий за значенням постачальник деревини в країні (після Західноукраїнського) .

Водними ресурсами, на тлі загального дефіциту в країні, Центральний район забезпечений краще, ніж більшість інших районів. Основною водною артерією є Дніпро з притоками; він же – головне джерело гідроенергоресурсів в Україні. В межах району на ньому діють Київська, Канівська, Кременчуцька (Світловодськ) ГЕС.

У внутрішньому поділі праці Центральний район спеціалізується на неметаломісткому машинобудуванні, машинобудуванні сільськогосподарських машин та пристроїв, хімічній промисловості, особливо хімії органічного синтезу, харчовій, легкій промисловості; велике значення в економіці району мають сільське та лісове господарство. Така структура господарства району зумовлена обставинами його формування й розвитку.

Визначне положення Києва зумовлює певну нерівномірність розміщення промисловості в районі. Найважливіші з погляду науково-технічного прогресу галузі й види виробництва зосереджено в столиці та околичних містах (Біла Церква, Бровари). Інші міста, навіть обласні центри, значно поступаються Київському промисловому вузлу в цьому відношенні. Перетворення Києва на столицю незалежної держави робить його ще більш привабливим щодо інвестицій, і тому нерівномірність розміщення промисловості і населення в районі згодом може посилитися.

Головні галузі спеціалізації господарства району: середнє і точне машинобудування; агропромисловий комплекс (зернове господарство, скотарство, виробництво цукру, льону, картоплі); хімічна промисловість (мінеральні добрива, хімічні волокна, фарби, пластмаси); легка промисловість; лісопромисловий комплекс; транспортний комплекс. Провідною галуззю району є машинобудування, яке характеризується різноманітністю, але переважають неметаломісткі, працемісткі види виробництва. Це насамперед верстатобудування, приладобудування, електротехнічне та електронне машинобудування. Головні центри – Київ, Біла Церква, Умань. Обладнання для різних галузей виробництва виготовляється в Броварах, Ніжині, Черкасах, Коростені, Фастові.

Транспортне машинобудування зосереджене у Києві (річкове суднобудування, виробництво мотоциклів). Сільськогосподарське машинобудування розміщене по території району досить рівномірно; найбільшими його центрами є Умань, Ніжин.

Хімічна промисловість представлена як основною хімією (виробництво мінеральних добрив), так і хімією органічного синтезу й «тонкою хімією» (фармацевтична, хімреактиви тощо). Виробництво мінеральних добрив зосереджено в Черкасах (азотно-туковий завод, що працює на природному газі). Хімічні волокна виробляються в Києві, Черкасах. Фармацевтична промисловість, виробництво гумових виробів, лакофарбова промисловість розміщені в Києві; у Білій Церкві – виробництво шин.

Лісопромисловий комплекс розвинений переважно на півночі району, в зоні мішаних лісів. Тут зосереджені лісове господарство й лісозаготівля, а також значна частина деревообробних і целюлозно-паперових підприємств. Головні центри деревообробки: Чернігів, Бровари.

Легка промисловість працює як на своїй сировині (льон, вовна, шкіри), так і на довізній (бавовна) й хімічній сировині (хімічні волокна). Ця галузь досить широко розміщена в районі. Основні центри легкої промисловості – Київ (текстильна, швацька, трикотажна, взуттєва галузі), Черкаси (текстильна), Біла Церква (трикотаж, взуття).

Агропромисловий комплекс Центрального району є однією з найважливіших ланок структури народного господарства. Значення сільського господарства й харчової промисловості виходить за межі району. Агропромисловий комплекс району характеризується великою структурно-галузевою різноманітністю, що зумовлює його розташування у трьох природно-кліматичних зонах. Спеціалізація лісостепової зони – цукрові буряки, зернові культури (пшениця, ячмінь), м’ясо-молочне скотарство, свинарство.

Харчова промисловість – одна з найбільших розвинених і типових для району галузей. Вона зосереджена як у великих промислових центрах, так і в численних невеликих містах, центрах адміністративних районів. Цукор виробляється в усіх областях; найбільше його виготовляється у Черкаській області, в Черкасах діє й рафінадний завод. Олійництво зосереджено на півдні. М’ясна й молочна промисловість розміщена в усіх областях, але передусім у приміських зонах обласних центрів. Типовими галузями для району є борошномельна, крохмальна, виноробна промисловість.

Транспортний комплекс – один з найбільш розвинутих в Україні. Його значення зумовлено центральним положенням району. Давній річковий шлях по Дніпру доповнюється сучасними транспортними засобами – залізницями, автошляхами, трубопроводами, які мають досить велику густоту. Київ – авіацентр міжнародного значення. Район перетинають важливі магістралі, що проходять транзитом або виходять з Києва: Київ-Харків, Київ-Львів, Одеса-Київ-Москва, Київ-Кишинів-Бухарест-Софія, Київ-Брест-Варшава та інші.

Пріоритетні позиції в економіці Черкаської області належать аграрно-промисловому комплексу, в якому виробляється дві третини ВРП району. У промисловому виробництві переважають харчова – 39,9 % та хімічна промисловість – 29,6 %. Серед інших галузей промисловості слід назвати машинобудування (8 % у загальній структурі промислового виробництва), целюлозно-паперову (5 %) та легку промисловість (1 %).

Головні концептуальні засади функціонування промислового комплексу Чернігівської області полягають у більш повному використанні наявного природного, трудового, виробничого потенціалу, підвищенні (ефективності виробництва, диверсифікації виробничих потужностей у напрямі їх більшої орієнтації на потреби ринків виробничо-технічного та культурно-побутового призначення, розширення взаємовигідного економічного співробітництва промислових підприємств Чернігівської області з підприємствами інших районів України, країн СНД, створення економічних передумов для розвитку соціальної сфери.

Основу спеціалізації промисловості області у національному поділі праці у 1990 р. визначали легка промисловість, машинобудування та машинна обробка, а також хімічна та нафтова промисловість. У галузевій структурі за обсягом виробленої продукції перше місце у 1990 р. належало легкій промисловості (35,4 %), а починаючи з 1995 р. – харчовій промисловості. Варто відзначити, що питома вага легкої промисловості з 1990 по 2008 р. зменшилася у 8,45 рази, а машинобудування та металообробки – у 3,8 рази. Питома вага харчової промисловості зросла більш ніж удвічі.

Центральний район характеризується нерівномірністю рівнів розвитку окремих йога частин. Якщо Київська область має високий рівень розвитку (відносно середнього показника в Україні) то Черкаська – рівень, вищий середнього.

11.4. Стан економіки і перспективи розвитку Донецького економічного району

Район розташований на сході і південному сході країни. Площа його  53,2 тис км². Населення – майже 7 млн. осіб (табл. 11.4).

Таблиця 11.4. Географічна та адміністративна характеристика Донецького економічного району

Адміністративно-територіальна одиниця	Площа, тис. км2	Населення, тис. осіб	Адміністративний поділ
			кількість районів	кількість міст обласного підпорядкування
Донецька область	26,5	4580,6	18	28
Луганська область	26,7	2381,9	18	14
За районом	53,2	6962,5	36	42

Район охоплює Донецьку і Луганську області. Донецький район має вихід до Азовського моря і знаходиться на перехресті доріг, що ведуть з країн Балтії і Білорусі до країн Закавказзя, з Азії в Європу. Для розвитку господарства район має в цілому сприятливі природні умови, значні природні ресурси (родючі ґрунти, кам’яне вугілля, кухонну сіль, кіновар, основну ртутну руду, будівельні матеріали та ін.). Не вистачає власних водних ресурсів. Тут зосереджені великі людські ресурси. За кількістю та густотою населення район посідає перше місце в Україні. Обидві області дуже урбанізовані (Донецька  90% населення, Луганська  87% населення). Переважна частина населення зайнята в промисловості.

Є гострі проблеми раціонального використання трудових ресурсів, особливо в шахтарських селищах. Донецький район в Україні найбільш економічно розвинутий, особливо такі галузі, як електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна промисловість, важке машинобудування та промисловість будівельних матеріалів.

У сільському господарстві домінує приміський тип господарювання. Район має вихід до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою здійснюються інтенсивні міжрайональні і міжнародні зв’язки. Провідна галузь району  вугільна промисловість.

Тут видобувають коксівне (Донецька область) і енергетичне (Луганська область) вугілля. На вугільній промисловості базується потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які дають до третини всієї електроенергії країни. Чорна металургія  це галузь, на якій спеціалізується Донецький район. Тут виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат. Чорну металургію обслуговує потужна коксохімічна промисловість. Найбільші коксохімічні заводи  Авдіївський, Горлівський, Алчевський, Ясинівський, Макіївський.

Видобувають у районі флюсові вапняки та вогнетриви. Кольорова металургія набагато поступається чорній. Основні підприємства знаходяться в Костянтинівці (виробництво цинку), Микитівці (виробництво ртуті), Артемівську (завод з обробки кольорових металів). Донецький район має також потужну хімічну промисловість. В Костантинівці випускають фосфорні добрива. У комплексі з виробництвом добрив розвивається сірчанокислотна промисловість. У районі значно розвинута содова промисловість (Лисичанський содовий завод, Слов’янське виробниче об’єднання «Хімпром»). Цьому сприяють запаси кухонної солі, а також карбонатної сировини. Набула розвитку хімія органічного синтезу. Сировиною для неї є продукти нафтопереробки, природний і коксовий газ. Нафтопереробна промисловість зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку і Сіверськодонецьку, гумотехнічні вироби  в Лисичанську. Сажа постачається із Стаханова. У районі добре розвинулося важке машинобудування. Найбільші його підприємства знаходяться в Краматорську. Тут виробляють крокуючі екскаватори, прокатні стани, шахтне-і транспортне устаткування, верстати для обробки великих деталей прокатних станів, залізничних вагонів. Гірничошахтне устаткування виробляється на машинобудівних заводах Донецька, Луганська, Горлівки, Дружківки, Ясинуватої, обладнання для металургійної промисловості  у Макіївці, Дебальцевому, Слов’янську. Прокатне машинобудування забезпечується вагонобудівним заводом у Стаханові. Залізничні цистерни дає Маріуполь, тепловози  Луганськ. У Луганську і Маріуполі виробляють сільськогосподарські машини, в Первомайську Луганської області  електродвигуни для врубових машин. Виробництво різноманітного електротехнічного обладнання зосереджено у Донецьку, Слов’янську і Торзі. Район має потужну будівельну індустрію, підприємства якої переважно розміщуються в малих і середніх містах. Найбільшого розвитку досягла цементна та скляна промисловість. Виробляють також покрівельні матеріали (толь, шифер), керамічні вироби, залізобетонні конструкції. Природні умови і потреби міського населення сприяли формуванню в районі потужного АПК. Близько 80% сільськогосподарських угідь припадає на орні землі. Вони займають площу понад З млн. га. З них близько 50% знаходиться під зерновими культурами, 35%  під кормовими. У сільському господарстві тваринництво домінує над рослинництвом. Тваринництво має молочно-м’ясний напрям. Розвинуто також свинарство і птахівництво. В найбільш індустріальній частині району сільське господарство має приміський характер. Південь і північ Донецького району спеціалізуються на вирощуванні зерна, насамперед озимої пшениці та соняшнику. Підприємства, що переробляють сільське господарство продукцію, зосереджені переважно у найбільших промислових вузлах, їхня продукція  борошномельно-круп’яна, м’ясна, молочна, пивоварна, виноробна, хлібопекарська та кондитерська. Розвинута в районі соляна промисловість. Тут зосереджено 75% видобутку в країні харчової солі. Легка промисловість використовує місцеву і довізну сировину. В галузі здебільшого працюють жінки. В багатьох містах району є швейні цехи і фабрики. Значно розвинутий транспортний комплекс. За обсягами перевезень район посідає перше місце в країні. Провідна роль за цим показником належить залізничному транспорту. Щільність його магістралей теж найбільша в нашій країні і становить 56 км на 1000 км² території. Друге місце за обсягами перевезень у районі посідає автомобільний транспорт. Основні його магістралі: Донецьк-Дніпропетровськ, Донецьк-Артемівськ-Харків, Луганськ-Дебальцеве-Донецьк-Запоріжжя. Промисловими вузлами району є: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Горлівсько-Єнакієвський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський. Серед проблем Донецького економічного району  територіальна нерівномірність розвитку. Передусім це стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих малих міст. Ще одна проблема пов’язана з використанням трудових ресурсів. Для Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ міського типу, господарство яких тісно пов’язаних з вуглевидобувною промисловістю. Закриття шахт породжує гострі соціальні проблеми. Дуже високий рівень спрацювання обладнання, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і ерергомісткості. Надзвичайно гострою є проблема водопостачання. Донецький економічний район, безперечно, має перспективи дальшого економічного розвитку. Нині вони залежать насамперед від ринкових реформ, структурної перебудови господарства, державної підтримки вирішення соціальних проблем тощо.

Характеризуючи географічне положення Луганської області, відзначимо, що вона на північному заході межує з Харківською, а на південному заході – з Донецькою областю. Із східного боку – з Росією: Ростовською, Воронезькою, Бєлгородською областями. Таке сусідство з індустріальне високорозвинутими районами Росії та України сприяє інтенсифікації міжобласних, виробничо-економічних зв’язків і вибору певної спеціалізації обласного господарства, а також надає трансконтинентальні транспортні коридори. Тому залежно від місцеположення та місця в територіальному розподілі праці область виконує важливі економічні функції: промислові, транспортні, торгові, експортні та екологічні.

Позитивними рисами географічного положення є: близькість до найважливіших сировинних районів (Придніпров’я, Північний Кавказ, Чорноземний центр Росії); близькість до крупних промислових районів та центрів (Промисловий Центр Росії, Харків, Ростов-на-Дону). Через територію області проходять транзитні магістралі (залізниця Волгоград-Харків, автодорога Волгоград-Харків, автодорога Москва-Ростов-на-Дону, газопроводи зі Ставрополя та Оренбурга, нафтопроводи з Поволжя та Північного Кавказу), які пов’язують Україну з Росією, наближають її до ринків збуту.

Таким чином, економіко-географічне положення Луганщини є вигідним для економіки області. Луганська область розташована в межах добре освоєної (господарське) території, має сусідів, де досить розвинена економіка, близькість ринків збуту та сировини, розвинену мережу транспортних магістралей. Ці складові у перспективі становлять переваги для економічного розвитку порівняно з іншими областями України. Тому необхідно використовувати переваги ЕГП Луганської області для транскордонної та міжрайональної співпраці. Така співпраця дає підстави говорити про можливість створення на території області єврорайонів та вільної економічної зони.

Промисловий потенціал області – це багатогалузевий комплекс з провідними галузями важкої промисловості. Лідирує паливно-енергетичний комплекс. Промисловість району представлена також підприємствами машинобудування, хімічної, нафтохімічної, харчової, деревообробної, текстильної промисловості та промисловості будівельних матеріалів.

11.5. Стан економіки і перспективи розвитку Придніпровського економічного району

Район розташований у центральній і південно-східній частинах країни, в басейні Дніпра. Площа його становить 83,7 тис. км². Населення  6,3 млн. осіб. Район охоплює Дніпропетровську, Кіровоградську, Запорізьку області (табл. 11.5).

Таблиця 11.5. Географічна та адміністративна характеристика Придніпровського економічного району

Адміністративно-територіальна одиниця	Площа, тис. км2	Населення, тис. осіб	Адміністративний поділ
			кількість районів	кількість міст обласного підпорядкування
Дніпропетровська область	31,9	3422,9	22	13
Запорізька область	27,2	1846,9	20	5
Кіровоградська область	24,6	1053,1	21	4
За районом	83,7	6322,9	63	22

За рівнем розвитку Придніпровський район поступається тільки Донецькому. За вартістю виробленої продукції промисловість у ньому домінує над сільським господарством. Її частина досягає 80 %. Найрозвинутіші галузі району  чорна металургія, машинобудування та металообробка, хімічна промисловість та електроенергетика. Район має сприятливі природні умови, багаті природні ресурси (родючі ґрунти, м’який клімат, запаси залізної і марганцевої руд світового значення, є родовища вугілля, бокситів, титанових руд тощо). За кількістю населення Придніпровський район посідає шосте місце в країні. Проте він досить густо заселений (понад 103 особи на 1 км²). За рівнем урбанізації район поступається лише Донбасу. Разом з тим за кількістю міст, де проживає понад 700 тис. осіб, він не має собі рівних у країні. Основна частина населення працює в промисловості. В районі відбувається перерозподіл зайнятих в окремих галузях господарства. Чорна металургія  одна з провідних галузей промисловості Придніпров’я. За виробництвом чорних металів район посідає перше місце в країні. Тут виник цикл виробництв, що складається з добування коксівного вугілля (Західний Донбас), залізної і марганцевої руд, нерудної сировини, виробництва коксу, вогнетривів, чавуну, сталі, сплавів, прокату. Основними центрами чорної металургії і працюючої з нею в комплексі коксохімії є Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Новомосковськ, Нікополь. Кольорова металургія представлена виробництвом алюмінію, магнію і титану(Запоріжжя). Машинобудування і металообробка поступається тільки чорній металургії. Провідну роль відіграє важке металомістке машинобудування. Металургійне і гірничошахтне устаткування виробляють у Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці, електротехнічне  в Запоріжжі і Бердянську, будівельно-шляхове  в Бердянську, Дніпропетровську, Нікополі. Транспортне машинобудування зосереджено в Дніпродзержинську і Запоріжжі, виробництво метало конструкційне  Кривому Розі і Дніпропетровську. Хімічна промисловість представлена виробництвом шин для автомобілів у Дніпропетровську, мінеральних добрив  у Дніпродзержинську, лаків і фарб  у Кривому Розі і Дніпропетровську, пластмас  у Дніпропетровську. У Придніпров’ї дуже розвинута будівельна індустрія. Основні підприємства знаходяться у найбільших містах. У великих містах району діють також підприємства деревообробної промисловості. Велику роль у розвитку господарства Придніпров’я відіграє АПК. За валовою продукцією сільського господарства район посідає шосте місце серед економічних районів країни. Головною галуззю сільськогосподарського виробництва є рослинництво. Під зерновими культурами зайнято близько 50 % посівних площ. Більша частина посівів зернових припадає на озиму пшеницю. Провідні технічні культури  соняшник, цукрові буряки, південні коноплі.

Поблизу великих міст створено приміські господарства. Потреби населення індустріальних центрів визначають спеціалізацію тваринництва. Провідну роль відіграє молочно-м’ясне скотарство. Розвинуті також свинарство, птахівництво, вівчарство. У водосховищах Дніпра і в Азовському морі виловлюють рибу. На місцевій, а також частково довізній сировині працюють підприємства легкої і харчової промисловості, основні потужності яких зосереджено у великих містах. Найрозвинутіші галузі легкої промисловості – швейна, трикотажна і взуттєва. Підприємства харчової промисловості району розміщено повсюдно. Основні її галузі  м’ясна, молочна, олійно-жирова, борошномельно-круп’яна, цукрова, консервна, крохмале-патокова, хлібопекарська, кондитерська. У Придніпровському районі добре розвинуті всі види транспорту, але перше місце належить залізничному. За густотою залізниць, що становить 38 км на 1000 км², район поступається тільки Донбасу. Тут є кілька великих залізничних вузлів: Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Апостолове, Пологи, П’ятихатки, Синельникове. У внутрішньообласних перевезеннях на невеликі відстані на першому місці автомобільний транспорт. Найбільшими вузлами його є Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Нікополь, Мелітополь, Новомосковськ. Велике значення мають річковий і морський види транспорту. Найбільші порти на Дніпрі  Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Нікополь. У Запоріжжі працюють два великих річкових порти. Найбільший порт на Азовському морі  Бердянськ. У різних напрямах район перетинають трубопроводи, що йдуть переважно від газових родовищ Шебелинки до найбільших міст. Основними промисловими вузлами району є Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Нікополь-Марганецький, Павлоградсько-Петропавлівський, Запорізький. Найпотужніший промисловий вузол Придніпров’я  Дніпропетровсько-Дніпродзержинський. До його складу входять Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Новомосковськ, Підгородне, Таромське, Придніпровськ та ін. Машинобудування найрозвинутіше в Дніпропетровську. Тут виробляють металеві конструкції, металургійне устаткування, машини і обладнання для шахт, рудників, збагачувальних фабрик, тюбінги для шахт метрополітенів, целюлозно-паперової промисловості, ковальсько-пресові машини і штампувальні преси. Відомою продукцією є також бурякозбиральні комбайни, електровози, електротехнічні вироби, інструменти тощо. Добре розвинутий у місті і військово-промисловий комплекс. Одним з результатів його конверсії є випуск тролейбусів. У Дніпродзержинську працює вагонобудівний завод. Він виробляє вантажні вагони. Хімічна промисловість вузла тісно пов’язана з чорною металургією. Чорна металургія представлена потужними заводами «Запоріжсталь» та електрометалургійним «Дніпроспецсталь», феросплавним заводом і заводом вогнетривів. До кольорової металургії належить Дніпровський алюмінієвий завод і Запорізький титано-магнієвий комбінат. Машинобудування і металообробка представлені такими великими підприємствами, як «Запоріжтрансформатор» (силові трансформатори), ВАТ «АвтоЗАЗ» (малолітражні автомобілі), Запорізький абразивний комбінат (абразивні інструменти), «Моторобудівник» та ін. Серед галузей легкої промисловості тут розвинуті швейна і взуттєва, харчової  м’ясна, молочна, борошномельна, олійно-жирова. Запоріжжя  залізничний вузол і великий річковий порт. Великими промисловими центрами району є Мелітополь і Бердянськ. Мелітополь за своїм індустріальним потенціалом поступається в області лише Запоріжжю. Машинобудування в Мелітополі найбільш розвинуте у порівнянні з іншими галузями. В місті працюють такі заводи, як моторний, «Автокольормет», «Автогідроагрегат», ВАТ «Мелітопольпродмаш», «Старт». Харчова промисловість складається з борошномельної, молочної, олійної, плодоовочевої та ін галузей. Легка представлена швейним, трикотажним і панчішно-шкарпетковим виробництвом. Провідною галуззю Бердянська є машинобудування (заводи «Азовкабель», сільське господарство машин та ін). У місті працюють завод скловолокна і дослідний нафтомаслозавод. Розвинуті швейна, трикотажна та взуттєві галузі промисловості. Розміщено кілька підприємств м’ясної, молочної, борошномельної, плодоовочевої, виноробної, рибної промисловості. Бердянськ  другий за значенням порт країни на Азовському морі, тут знаходиться відомий кліматичний і бальнеологічний курортний центр. З Придніпровського району у Донбас постачають залізну і марганцеву руди, алюміній, титан, гірниче і металургійне устаткування. В усі економічні райони країни звідси надходять легкові автомобілі, шини, лаки і фарби, бурякозбиральні комбайни тощо, продукція АПК (олія, черешні тощо). З інших районів країни Придніпров’я одержує вугілля і кокс, гірниче і металургійне устаткування, різноманітні машини та обладнання, продукцію легкої промисловості та АПК.

Проблеми Придніпровського району багато в чому подібні до проблем Донецького. Так, їхня спільна проблема пов’язана із спеціалізацією. Донбас і Придніпров’я доцільно спеціалізувати не тільки на виробництві чавуну, сталі і прокату для металомістких галузей машинобудування. Металургійні заводи мають задовольняти потреби в асортименті металу підприємства точного машинобудування, яке в майбутньому розвиватиметься прискореними темпами. Дуже гостро постають екологічні проблеми в Придніпров’ї, особливо в Кривому Розі, Дніпродзержинську, Запоріжжі. Через викиди в атмосферу теплової електростанції в Енергодарі і випарування зі ставка-охолоджувача розміщеної поряд АЕС утворився найпотужніший у Європі «генератор» кислотних дощів. Ґрунти втрачають свою родючість. Рекультивовані землі майже непридатні для використання. Видобування залізної і марганцевої руд відкритим способом призвело до значних змін земної поверхні, різко знизило рівень ґрунтових вод.

11.6. Стан економіки і перспективи розвитку Східного економічного району.

Район розташований у північно-східній і східній частинах країни. Його площа становить 84 тис. км². Населення  5,6 млн. осіб. Район охоплює Полтавську, Харківську, Сумську області (табл. 11.6).

Таблиця 11.6. Географічна та адміністративна характеристика Східного економічного району

Адміністративно-територіальна одиниця	Площа, тис. км2	Населення, тис. осіб	Адміністративний поділ
			кількість районів	кількість міст обласного підпорядкування
Полтавська область	28,8	1540,5	25	5
Харківська область	31,4	2812,1	27	7
Сумська область	23,8	1211,4	18	7
За районом	84	5564	70	19

На північному сході межує із Курською і Білгородською областями Російської Федерації, на сході – з Донецьким економічним районом, на півдні – з Придніпровським, на південному заході і заході – з Центральним економічним районом України.

Східний район багатий на корисні копалини. Із паливно-енергетичних ресурсів тут є природний газ, основні промислові запаси якого зосереджені в Харківській області (Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Мелехівське, Єфремівське та інші родовища). Запаси нафти сконцентровані в Полтавській (Глинсько-Розбишівське, Радченківське, Сагайдацьке, Зачепилівське, Новогригорівське родовища) і Сумській (Качанівське, Рибальське родовища) областях. На території району знайдено кам’яне вугілля (Харківська, Полтавська та Сумська області), торф (Полтавська і Сумська області).

Район має значні запаси високоякісних залізних руд, зосереджені у Кременчуцькому залізорудному басейні (Полтавська область), родовища титанових (Краснокутське Харківської області) та мідних (Картамиське, Берестянське Харківської області) руд. У Харківській і Сумській областях відкрито родовища фосфоритів. Є поклади кам’яної солі (Сумська області), каоліну, кварцевих та скляних пісків, гіпсу, крейди, мергелю, вапняків та інших будівельних матеріалів. Відомі джерела мінеральних вод у Полтавській (Миргородське, Гоголівське) і Харківській (Березівське) областях.

Найбільше господарське значення з річок має Дніпро з Кременчуцькою водоймою, Дніпродзержинська та Червоноармійська водойми. Водні ресурси забезпечують господарську діяльність Полтавської та Сумської областей, у Харківській запаси води недостатні. Високоврожайні чорноземні ґрунти є важливим природним ресурсом району.

У районі сформувався індустріально-аграрний господарський комплекс. На промисловість припадає 75 % валового продукту народного господарства. Основними її галузями є машинобудівна і металообробна, харчова, хімічна і легка. Добре розвинута промисловість будівельних матеріалів та залізорудна. У Полтавській області споруджено Дніпровський гірничозбагачувальний комбінат, чорна металургія представлена Кременчуцьким та Полтавським ливарно-механічними заводами.

Енергетичне та електротехнічне машинобудування зосереджене в Харкові (випускають парові турбіни для теплових і атомних електростанцій, потужні турбогенератори, електродвигуни тощо), Полтаві (заводи електротехнічних виробів, газорозрядних ламп тощо), Глухові (електронні й агрегатні вузли), Сумах (важке компресоробудування, електропомпи), Свесі (помпи).

Транспортне машинобудування репрезентоване у Кременчуці (вантажні автомобілі, різні види вагонів), Харкові (велосипеди, мотоцикли, тракторні двигуни тощо), Ромнах (транспортні запчастини). У Харкові виробляють пасажирські і транспортні літаки. Верстатобудування розвивається у Харкові, де випускають верстати загального та спеціального призначення, автоматичні лінії, верстати із програмним управлінням. У Лубнах виробляють круглошліфувальні та спеціальні колові верстати високої точності.

Прилади, точні машини, інструменти та механізми випускають у Харкові, Сумах, Полтаві. Приладобудування зосереджене також у Лубнах і Червонозаводську. Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування, тракторобудування розташовані в Харкові. Виробництво сільськогосподарських машин розміщене в Харкові й Охтирці.

У Східному економічному районі розмістилося виробництво устаткування для різних галузей промисловості. У Харкові випускають гірниче і металургійне устаткування, обладнання для легкої, харчової, поліграфічної промисловості та промисловості будівельних матеріалів; у Полтаві – для хімічної, харчової промисловості; у Кременчуці – шляхові машини; у Лубнах – устаткування для харчової і деревообробної промисловості. У Ромнах знаходяться також підприємства поліграфічного машинобудування, у Сумах – хімічного машинобудування.

Хімічна промисловість забезпечує країну мінеральними добривами, дубильними речовинами, пластмасами, хімреактивами. В районі зосереджено практично все виробництво кінофотоматеріалів (Шостка). Нафтопереробний завод функціонує у Кременчуці, де також виробляють технічний вуглець. У Сумах здійснюється випуск фосфорних добрив, сірчаної кислоти, отрутохімікатів, лакофарбової продукції тощо. Шебелинка є центром випуску хімічних реактивів. У найбільшому центрі хімічної промисловості Харкові виготовляють пластмаси, лаки, фарби, хімреактиви, побутову хімію, фармацевтичні препарати.

Східний район має потужний АПК. Основу його становить сільське господарство. Посівні площі сягають 50,5 % усієї площі району. Сільськогосподарські підприємства переважно спеціалізуються на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. Поблизу великих міст, особливо Харкова, розташовані овоче-молочні господарства приміського типу.

Майже половина посівної площі (49,6 %) припадає на зернові культури, з-поміж яких найбільше озимої пшениці, ячменю, жита, гречки, кукурудзи, технічні культури займають 16,4 % посівних площ. Цукрові буряки висівають майже на всій території району, а соняшник – здебільшого на півдні та південному сході. У західній частині вирощують тютюн та ефіроолійні культури.

Картоплю й овочі вирощують майже в усіх господарствах, але найбільше навколо великих міст і в південній та західній частині (7,7 % посівної площі). Розвинені також садівництво та ягідництво. Частка тваринництва у структурі сільськогосподарського виробництва переважає рослинництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець, птицю. На півдні вирощують худобу м’ясо-молочних порід. У південно-східній частині району розвинуте вирощування тонкорунних овець. Вирощують переважно м’ясопродукти свиней.

В районі функціонують всі види транспорту. Основна частка вантажних перевезень припадає на залізничний транспорт, пасажирських – на автомобільний. Найгустіше мережа всіх видів транспорту, крім річкового, в Харківській області. Автомобільний транспорт використовується для внутрішньо обласних перевезень.

Для транспортних зв’язків використовується Дніпро з його притоками — Сулою, Пслом, Ворсклою. На Дніпрі розташований великий річковий порт — Кременчук.

Проблемою Східного району є територіальна нерівномірність розвитку. Основне промислове виробництво зосереджене в Харкові, Полтаві, Сумах і Кременчуці, багато малих міст і селищ слаборозвинуті, особливо в Полтавській і Сумській областях. У районі недостатньо електрифіковані залізниці, а в сільській місцевості не вистачає доріг із твердим покриттям.

Невідкладного розв’язання вимагає проблема структурної перебудови і перепрофілювання народногосподарського комплексу району, оскільки він перенасичений галузями важкої індустрії і особливо підприємствами ВПК.

11.7. Стан економіки і перспективи розвитку Подільського економічного району

До складу Подільського економічного району входять три області (Тернопільська, Хмельницька, Вінницька) загальною площею 60,9 тис. км². Населення  4153,3 тис. чол. (табл. 11.7).

Таблиця 11.7. Географічна та адміністративна характеристика Подільського економічного району

Адміністративно-територіальна одиниця	Площа, тис. км2	Населення, тис. осіб	Адміністративний поділ
			кількість районів	кількість міст обласного підпорядкування
Вінницька область	26,5	1686,5	27	6
Тернопільська область	13,8	1105,4	17	1
Хмельницька область	20,6	1361,4	20	6
За районом	60,9	4153,3	64	13

Подільський економічний район має зручне економіко-географічне положення, вигідне транспортно-географічне положення. За розмірами території район посідає четверте місце серед економічних районів України, що впливає на можливості його комплексного економічного і соціального розвитку. Район розташований у центральній частині Правобережної України, в зоні з родючими ґрунтами і достатнім зволоженням, що сприяє розвитку агропромислових комплексів.

Район розташований на Подільській і Придніпровській височинах у зоні із родючими ґрунтами і достатнім зволоженням, що сприяє сільськогосподарському виробництву.

Район багатий на родовища сировини для промисловості будівельних матеріалів, особливо в зоні Українського кристалічного щита. Є родовища будівельного і оздоблювального каменю, граніту і гнейсу, пісковику. В усіх трьох областях знайдено мергель (сировина для виробництва цементу), каолін, трепел і опоку. Багато родовищ цегельно-черепичних і гончарних глин та пісків. До енергетичних ресурсів належать поклади торфу на півночі району та незначні запаси бурого вугілля в усіх областях. У Придністров’ї трапляються родовища горючих сланців.

У Вінницькій області знаходиться 0,8 млрд. т прогнозованих запасів залізних руд. У Придністров’ї залягають поклади фосфоритів, які поки що не мають промислового значення, біля містечка Микулинці у незначних кількостях знайдено сірку. У районі видобувають пеліканіт (запаси сягають 170 млн. т). Це єдина в Європі сировина, яку використовують для виробництва склолитого цементу, порцелянових виробів, кахель, перліту, піноскла, кольорового бетону тощо.

Подільський район має чималі запаси мінеральних лікувальних вод. У районі переважають різні типи чорноземів і сірих лісових ґрунтів, що сприяє розвитку рільництва. Понад 5500 ставків використовуються для розведення риби. Лісопокритість території становить 11,5% і не є оптимальною.

Транспортна система має добрі можливості для економічних і культурних зв’язків з Карпатським, Центральним, Причорноморським економічними районами. Близкість району до державного кордону України з Білоруссю, Молдовою, Румунією, Польщею, Угорщиною дає змогу розвивати на його території галузі з виробництва, продукція яких може транспортуватися у ці країни. Район поділений на 64 адміністративно-територіальні райони, які мають свої особливості для комплексного економічного і соціального розвитку.

До природних ресурсів району належить сільськогосподарські, частково лісові, мінеральні, водні, та рекреаційні. Природні сільськогосподарські ресурси нині є основою формування виробничих комплексів, їх структури, типу розселення і рівня освоєння території. Переважання чорноземів і сірих лісових ґрунтів зумовило високий рівень освоєння земельних ресурсів. Запаси карбонатних порід є в придністровських районах Тернопільської та Хмельницької областей. В Тернопільщині зосереджені запаси мергелів, придатних для виробництва цементу. В Хмельницькій та Вінницькій областях відомі родовища первинного каоліну, який використовується у фарфоровій, паперовій, гумовій промисловості. На Поділлі є пеліканіт із запасами 170 млн. т. Це єдина в Європі речовина, яка використовується для виробництва скламитого цементу, кахельних плит, перліту, кольорового бетону. Природні умови Поділля  один з основних факторів розвитку та спеціалізації господарства, формування їх транспортно-економічних зв'язків. Тому раціональне використання природних ресурсів Подільського економічного району, всебічне ресурсозбереження с важливим чинником розвитку та розміщення його продуктивних сил.

Подільский район є одним з найменш населених районів України. Сучасна чисельність населення досі нижча від довоєнного рівня. Тепер Поділля належить до районів з від’ємними показниками природного приросту населення. Причини цього: висока зайнятість жінок у суспільному виробництві, зростання кількості розлучень, невисокі доходи. Трудові ресурси економічного району становлять половину загальної чисельності населення. Найбільше зайнятих працює у промисловості й державних установах та організаціях. Понад 10% працездатного населення працює в сільському господарстві, і майже 1/3 трудових ресурсів Поділля  в невиробничій сфері. Аналіз зайнятості трудових ресурсів свідчить про те, що в економічному районі, насамперед у містах, є певні надлишки працездатного населення, що приводить до безробіття. Основна частина населення ( 53,3 % ) проживає в сільській місцевості. Разом з тим Поділля є одним з найменш урбанізованих районів країни. Міські поселення економічного району залежно від чисельності населення та географічного положення виконують різні функції: промислові, транспортні, соціальні, будівельні, але найважливішими з них є промислові, де зайнято 25-46 % трудових ресурсів.

Соціально-економічний комплекс Поділля формувався під впливом різних факторів, серед яких основними є природно-ресурсне середовище, розселення населення, виробництво й невиробнича сфера. Поділля спеціалізується на виробництві сільськогосподарської продукції і її промисловій переробці, тому основною галуззю промисловості є харчова. Молочна промисловість є практично у кожному адміністративному районі.

Широкого розвитку набуло борошномельне-круп’яне виробництво у Вінниці, Тернополі, Кременці. Машинобудування має ряд підприємств, які обслуговують потреби сільського господарства і харчової промисловості, а також підприємства приладо- і верстатобудування. Це підприємства для виробництва електротехнічної, інструментальної продукції. Енергетична база в районі зміцнюється за рахунок Ладижинської ДРЕС і Хмельницької АЕС, де завершується будівництво другого енергоблоку.

Сільське господарство району спеціалізується на землеробстві зерново-буряківничого і тваринництві м’ясо-молочного напрямів.

Подільський економічний район має досить густу мережу залізничних, автомобільних шляхів сполучення (залізничні вузли).Через територію Полісся проходять газопроводи «Союз», «Уренгой-Ужгород».

Переспективи розвитку: Подільський економічний район має інтенсивні економічні і культурні зв’язки з іншими районами України, так і поза її межами. Район має значні можливості перспективного розвитку господарства. Поряд з цим є ряд соціально-економічних проблем. Він відстає у виробництві товарної продукції промисловості (на 37,2 % від середнього рівня) серед економічних районів України. Район мало забезпечений землею з розрахунку на сільського мешканця. Не вирішено питання збереження і поліпшення родючості сільськогосподарських угідь. Доцільно спеціалізувати сільське господарство зону АПК, формувати приміський АПК для забезпечення міського населення свіжою сільськогосподарською продукцією. Доцільно створити в економічному районі інформаційний банк кількісної та якісної характеристик трудових ресурсів. Ця інформація має бути всеохоплюючою та доступною. Подільський економічний район за певних умов може експортувати робочу силу. Однак при цьому треба створювати умови для збереження трудового потенціалу. Крім того, експорт робочої сили в сучасних умовах ефективніший, ніж експорт товарів, оскільки поліпшується проблема зайнятості.

Основу економіки Тернопільської області складає промисловість і сільське господарство. У міжобласному розподілі праці промисловість області спеціалізується на виробництві продукції сільськогосподарського машинобудування, цукровій і електротехнічній галузях; у сільському господарстві — на зерновому господарстві і м'ясомолочному тваринництві.

Близько 50 % промислового виробництва області продукується у м. Тернопіль та Тернопільському районі. Перше місце за обсягами промислового виробництва в області займає харчова промисловість. Друге місце у виробництві товарної продукції займає машинобудування і металообробка. Найбільш крупними підприємствами області є ВАТ «Тернопільський комбайновий завод» (бурякозбиральна техніка), ВАТ «Ватра» (освітлювально-технічні вироби), заводи радіотехнічної апаратури ВАТ «Оріон», «Сатурн» (Тернопіль), «Квантор» (Збараж), «Мікрон» (Бережани), машини для кормового виробництва і ремонту сільськогосподарської техніки (Кременець, Гусятин).

Тернопільська область є аграрно-промисловою. Розташування області в районі з високою щільністю населення обумовлює переважання тут трудомістких галузей господарства. До найбільш важливих галузей народного господарства області відносяться: харчова промисловість, машинобудування і металообробка, легка промисловість, промисловість будівельних матеріалів, мукомельно-круп’яна промисловість, деревообробна промисловість.

Провідне місце серед галузей промисловості області займає харчова, що переробляє сільськогосподарську сировину. У ній виділяються: цукрова, м'ясна, молочна, спиртово – горілчана, кондитерська, тютюнова, плодо-воовочевоконсервна, мукомельна та інші галузі.

У 2007 році в Хмельницькій області за вироблено сільськогосподарської продукції на 4 млрд. грн. (у порівнянних цінах 2005 року), це дев’ятий показник по Україні, але в 1,6 рази менше, ніж у 1990 році. В сільськогосподарських підприємствах обсяг валової продукції скоротився у 3,6 рази, тоді як у господарствах населення – зріс на 30,9 %, в результаті чого стався перерозподіл продукції за категоріями виробників. Так, якщо у 1990 році дві третини продукції сільського господарства було вироблено сільськогосподарськими підприємствами, то у 2007 році – стільки ж господарствами населення.

У структурі валової продукції сільського господарства Хмельницької області з кожним роком збільшується частка рослинницької продукції, й у 2007 році вона становила в сільськогосподарських підприємствах 72 %, що свідчить про її пріоритетний розвиток. Виробництво продукції тваринництва, навпаки, має негативну тенденцію через суттєве зменшення поголів’я великої рогатої худоби, в тому числі корів, як у сільськогосподарських підприємствах, так і в господарствах населення. Станом на 1 січня 2008 року в області утримували великої рогатої худоби 347 тис. голів(на 1.01.1990 року – 1166 тис.), у тому числі корів – 183 тис. (392 тис.), свиней – 78 тис. голів (269 тис.), що відповідно на 17,13 та 45 тис. голів менше, ніж на 1 січня 2007 року. В сільськогосподарських підприємствах, зокрема, поголів’я великої рогатої худоби зменшилося за 2008 рік на 26 тис. голів (19 %), у тому числі корів – на 7 тис. (18 %), свиней – на 30 тис. голів (28 %).

11.8. Стан економіки і перспективи розвитку Поліського економічного району

До Поліського економічного району входять Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області. Площа  101,9 тис. км². Населення  4661,4 тис. чол. (табл. 11.8).

Розміщений він на прикордонному північному заході країни. Проживає 93-94 % етнічних українців. Природнокліматичні умови сприятливі для ведення як сільського господарства, так і лісівництва. Один із найкраще водозабезпечених районів України.

Таблиця 11.8. Географічна та адміністративна характеристика Поліського економічного району

Адміністративно-територіальна одиниця	Площа, тис. км2	Населення, тис. осіб	Адміністративний поділ
			кількість районів	кількість міст обласного підпорядкування
Волинська область	20,1	1038	16	4
Житомирська область	29,8	1317,1	23	5
Рівненська область	20,1	1154,4	16	4
Чернігівська область	31,9	1151,9	22	3
За районом	101,9	4661,4	55	13

Рівнинність, переважання опадів над випаровуванням призводять до заболоченості значної території. Ґрунти переважно малородючі, дерново-підзолисті, на півдні Рівненської області є чорноземи на твердих карбонатних породах. Тут значні водні ресурси, густа річкова мережа, багато озер, особливо на крайньому північному заході. За лісосировинними ресурсами район поступається тільки Карпатському. Лісами вкрито близько 40 % його території. Переважають дубово-соснові ліси, у лісостепу поширені грабово-дубові, дубові ліси.

Із паливних ресурсів є кам’яне вугілля і торф. З Дніпровське-Донецькою западиною пов’язані родовища нафти (Леляківське, Гнідинцівське) та газу (Талалаївське) в Чернігівській області. Вугілля належить до Львівсько-Волинського басейну. Основні запаси кам’яного вугілля у Нововолинську майже вичерпано. Великі родовища торфу – Турське, Цирське, Морочне, Семерне тощо. Останнім часом у Волинській області відкрито невеликі запаси природного газу біля селища Локачі (96,5 млрд м³) та значні запаси уранової руди (поблизу м. Рівне).

В районі великі поклади базальту (в Івановій Долині, Берестовці) і граніту (у Вирах, Осницьку, Клесові), є також гнейси, діабази, вапняки, глина, пісок, крейда, а також сировина для скляної промисловості –. каолін. У Рівненській області розробляють поклади бурштину, трапляється й інше коштовне каміння. В різних частинах району виявлено мінеральні води.

Загальний рівень економічного розвитку Північного Заходу найнижчий у країні. Переважають галузі АПК. Окрім харчової і легкої промисловості, розвинуті машинобудування і металообробка, лісова, деревообробна, порцеляно-фаянсова галузі промисловості. Машинобудування спеціалізується на виробництві сільськогосподарських машин (Ковель, Рівне), приладів (Луцьк, Рівне), устаткування для залізничного транспорту (Ковель), будівельних інструментів (Костопіль), обладнання для тваринництва і кормо виробництва. Луцький автомобільний завод виробляє легкові автомобілі підвищеної прохідності.

Сільськогосподарське виробництво спеціалізується на скотарстві, вирощуванні льону-довгунцю, хмелю, зерна, льону й картоплі. За виробництвом картоплі Чернігівська область посідає перше місце серед областей України. Орні землі займають майже 70 % сільськогосподарських угідь. Значні площі зайняті сіножатями та пасовищами. Важливими зерновими культурами району є озима пшениця (на півдні) і жито (на півночі). Провідна галузь тваринництва – скотарство, яке на Поліссі має молочно-м’ясний напрям, у лісостепових районах – м’ясо-молочний. Розвинуті свинарство, вівчарство, птахівництво.

У районі розвинуті харчова та легка промисловості, машинобудування, металообробна та хімічна промисловість, район характеризується сільськогосподарським машинобудуванням, електроенергетикою, видобутком вугілля, виробництвом мінеральних добрив.

Щодо галузей легкої та харчової промисловостей, в районі наявні: м’ясна, молочна, спиртова, пивоварна, крохмале-патокова, овочево-консервна галузі, підприємства швейної, трикотажної, паперової та деревообробної галузей.

Шкіряно-взуттєва і лляна галузі використовують місцеву сировину. Льон надходить на заводи первинної обробки у Бережному, Володимирі, Сарнах, Дубровиці, Зарічному. У Рівному на льонокомбінаті виробляють тканини, діють меланжева фабрика в Луцьку та фабрика нетканих матеріалів у Рівному. Виробництво штучної шкіри знаходиться у Нововолинську і Ковелі. Працюють підприємства швейної та панчішно-шкарпеткової промисловості.

Транспортне забезпечення Північного Заходу недостатнє. Довжина залізниць становить 1109 км, автошляхів з твердим покриттям – понад 8,5 тис. км. Найбільшими залізничними вузлами в районі є Ковель, Сарни, Рівне, Здолбунів; судноплавними річками – Прип’ять, Горинь, Стир. У Луцьку та Рівному функціонують добре обладнані аеропорти.

У Луцьку розміщений завод електроапаратури, приладобудування, автомобільний завод; у Рівному  завод приладобудування, високовольтної апаратури, торговельного устаткування, завод з виготовлення запасних частин для тракторів, виробниче об’єднання «Азот». Найголовнішими транспортними вузлами є Ковель, Здолбунів, Рівне, Житомир. На експорт в основному ідуть будівельні матеріали, цукор, консерви, а імпортуються паливо, чорні метали, прокат.

Прикордонне положення економічного району створює сприятливі умови для організації в ньому виробництв, які працювали б у кооперації з фірмами зарубіжних країн, особливо у малих прикордонних містах.

Йдеться передусім про поглиблення економічних зв’язків з Польщею та Білоруссю. Важливе значення мають меліорація заболочених земель і використання торфовищ, розширення матеріальної бази санаторно-курортного господарства Шацького поозер’я. Актуальною є також дезактивація забруднених радіоактивними речовинами північно-східних територій Рівненщини тощо.

Чернігівська область суттєво не впливає на зовнішньоторговельний баланс України (питома вага експорту області у загальній структурі експорту держави становила у 2008 р. 0,7 %, аналогічні показники щодо імпорту становлять 0,65 %). Враховуючи сільськогосподарську спеціалізацію Чернігівщини, необхідно і надалі розвивати експорт продукції рослинництва. Вкрай небажаним є імпорт готових харчових продуктів, питома вага якого становить близько 26,2 % від загального обсягу імпортованої продукції. Тому за наявності виробництва аналогічної продукції в області (на території України) потрібно стимулювати споживання товарів саме вітчизняного виробництва.

Вищезгадані фактори зумовлюють необхідність проведення структурної перебудови господарського комплексу Чернігівщини, чіткого визначення системи пріоритетів. Пріоритетами розвитку промисловості Чернігівщини, відповідно до спеціалізації області, має бути не харчова промисловість, а легка, хімічна промисловість,

Особливість аграрного сектора полягає в тому, що у його складі перебуває відносно самостійна демографічна, трудова база соціальної сфери, розвиток якої залежить від стану сільського господарства як галузі економіки. Водночас рівень: надання соціальних послуг визначає економічне положення аграрного секторі. Розвиток соціальної інфраструктури дає можливість покращити якість життя підвищити продуктивність праці, збільшити зайнятість та соціальні виплати. Нарощування випуску сільськогосподарської продукції, відновлення роботі діючих підприємств на більш інтенсивній основі, створення нових, у свою чергу дасть поштовх вирішенню соціальних проблем у сільській місцевості.

Нині аграрний сектор є найбільш проблемним у частині функціонуванню соціальної сфери, об’єкти якої потребують капітального та поточного ремонту Загальний рівень безробіття у селах Чернігівщини зростає, у той час як промисловості – зменшується. Зернові культури традиційно не були притаманні спеціалізації Чернігівщини. Основою багатогалузевого агропромислового комплексу області є вирощування картоплі. Чернігівщина посідає перше місце в Україні з валового збору картоплі, незважаючи на зменшення обсягів посівних площ під цю культуру та зменшення питомої ваги Чернігівщини у валовому зборі картоплі в Україні.

Чернігівська область має один з найзначніших сільськогосподарських потенціалів України. Загальний спад виробництва в Україні не міг не відобразитись і на обсягах посівних площ Чернігівщини. З 1990 р. по 2007 р. відбувається неухильні зменшення всіх посівних площ – з 1542,3 тис. га у 1990 р. до 986,8 тис. га у 2007 р. (на 36,01 %).

В Україні посіви льону-довгунця зменшились з 172 тис. га у 1990 р. до 36,5 тис. га у 2007 р. – у 4,7 рази. У 2007 р. льоном-довгунцем на Чернігівщині було засіяно лише 15,2 тис. га. Дані свідчать, що до 2007 р. відбувалося не тільки зменшення посівної площі даної культури, але й зниження урожайності. Вищезгадані фактори вплинули і на валовий збір культури. З 1990 р. по 2007 р. валовий збір льону-довгунця в області зменшився у 6,8 рази. Валовий збір даної культури у Чернігівській області становить близько 50 % від показників у цілому в Україні.

Волинська область відноситься до групи найбільш заліснених районів України. Загальна площа земель лісового фонду області складає 691,8 тис. га, рівень лісистості – 34,3 %. Це становить третину території області і 6 % площі лісів України. 62,8 % лісів перебуває в підпорядкуванні держлісгоспів обласного Управління лісового господарства, 27,3 % лісів перебувають у користуванні міжгосподарських лісгоспів, підпорядкованих обласному Управлінню агропромислового розвитку, а решта 9,9 % лісів – у користуванні інших відомств.

Площа природно-заповідного фонду Волинської області дорівнює 166,5 тис. га, в тому числі Шацького національного природного парку – близько 49 тис. га, Черемського природного заповідника – майже 3 тис. га.

Основними галузями спеціалізації Рівненської області є сільське господарство, промисловість і будівництво. Основою промислової спеціалізації області є: електроенергетика і саме виробництво атомної енергії, яка має загальнонаціональне значення, хоч і представлена лише одним підприємством – Рівненською АЕС. Хімічна промисловість продукує майже 10 % усіх мінеральних добрив виготовлених в Україні. Корецький завод і Здолбунівський завод «Іскра» виготовляють близько 4 % від пластмасових товарів українського виробництва. В даному районі достатньо розвинена легка, лісова і деревообробна, харчова промисловості, а також промисловість будівельних матеріалів, дещо слабше – машинобудування і металообробка. Промисловий потенціал сконцентрований в містах Рівному, Дубно, Кузнєцовське, що виготовляють близько 70 % усієї промислової продукції району (зокрема Рівне – понад 45 %).

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте найбільш характерні риси природно ресурсного потенціалу кожного економічного району?

2. Назвіть найбільш характерні риси економіки Прикарпатського економічного району.

3. У чому полягають конкурентні переваги економіки Причорноморського економічного району?

4. Основні галузі спеціалізації промислового виробництва Причорноморського економічного району.

5. Визначте проблемні аспекти соціально-економічного розвитку Придніпровського економічного району.

6. Який район України містить найбільші рекреаційні ресурси? Чому?

7. Вплив природно-ресурсного потенціалу Донецького економічного району на спеціалізацію його господарчого комплексу.

8. Галузева структура господарства Східного економічного району.

9. Специфічні риси розвитку господарства Поліського економічного району.

10. Перспективні напрями розвитку господарства Подільського економічного району.