1. Поняття «порівняльне право», його співвідношення з поняттям «порівняльне правознавство».Поняття «порівняльне правознавство» має міждисциплінарний комплексний характер, оскільки воно включає все різноманіття права в його геоправовому аспекті. У сучасній юридичній літературі для позначення поняття «порів­няльне правознавство» використовуються різні терміни: «порів­няльне право», «компаративістика», «юридична компаративіс­тика», «порівняльна юриспруденція» та ін. На думку Ю.О. Тихомирова, термін «порівняльне право» не є цілком адек­ватним змісту наукової дисципліни, оскільки немає такого різно­виду права, як порівняльне правознавство. Якщо згрупувати численні погляди на природу порівняль­ного правознавства, то можна вийти на декілька основних точок зору:1.порівняльне правознавство роз­глядається як комплексний науковий метод (К- Осакве);2. як самостійна наука (Ю.О. Тихомиров, К. Цвайгерт і X. Кьотц);3. як допоміжна дисципліна в рамках теорії держави і права і синонімічної загальній теорії права (В.М. Сирих);4. як науковий метод дослід­ження, універсальний для всіх галузей юридичної науки, і як сис­тему наукових знань. На сучасному етапі, що воно є цілком сформованою юридичною наукою і навчальною дисципліною. Якщо говорити про порівняльне правознавство або юридичну компаративістику як про науку, то слід визначити її як комплексну галузь знань, що досліджує різні правові системи з метою теоретичного аналізу подібностей та відмінностей між ними і визначення на цій основі характеру, тенденцій і перспектив їхнього розвитку.

2. Основні критерії науковості порівняльного правознавства. 1) З'ясувати, якими є онтологічні критерії якої-небудь науки, - значить, визначити, яка специфічна область вивчення (інакше кажучи, специфічний об'єкт) цієї науки. Відомо, що в правовій реальності існують системні правові утворення: національна, наднаціональна, міжнародна правові системи, які вивчаються відповідними правовими науковими дисциплінами, а міжсистемні зони, взаємозв'язки, взаємодії, взаємопроникнення правових систем цими дисциплінами не вивчаються. Це і служить онтологічною підставою необхідності порівняльного правознавства як самостійної науки. 2) Однак для визнання порівняльного правознавства як самостійної науки онтологічних критеріїв недостатньо, чимале значення мають також епістемологічні, тобто теоретико-пізнавальні, критерії. Одним з головних таких критеріїв є наявність особливої пізнавальної установки (або ракурсу розгляду) - наявність специфічного підходу до досліджуваного об'єкта. Порівняльне правознавство від інших правових наук відрізняється тим, що тут порівняльно-правовий метод застосовується систематично. 3) Третя категорія критеріїв - це критерії інституційно-організаційні. Як і наука, порівняльне правознавство включає в себе різні інституційно-організаційні форми науково-пізнавальної діяльності: спеціалізовані науково-дослідні центри та інститути, факультети, кафедри, наукові видання, конгреси, конференції і т.д.

3. Предмет порівняльного правознавства.Підходи визначення предмета.. На думку О.Ф. Скакун, предмет порівняльного правознавства (теорії правових систем) — загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових систем світу в їх порівняльному пізнанні на макро- і мікрорівнях. Мікрорівень асоціюється з вивченням і вирішенням конкретних питань, які стосуються окремих елементів правової системи, макрорівень передбачає вирішення тієї чи іншої проблеми на рівні правової системи в цілому. При цьому предметом аналізу і зіставлення є: норми, закони й інші правові акти, правові ін­ститути, підгалузі законодавства, галузі законодавства, правові масиви, системи законодавства, предмет і методи правового регу­лювання, правові концепції, юридичні поняття і терміни, прийоми юридичної техніки і т. п. Важливим початковим пунктом тут є філософсько-релігійна основа цих «сімей», яка має багатовікову історію. Аспекти предмета ПП: - практико-прикладний - комплекс проблем, що відбиваються в державно-правовій сфері і вимагають порівняльного дослідження. - суто науковий - розробка методології та методики ПП і упорядкування на цій основі загальних принципів і закономірностей виникнення, функціонування та розвитку різних правових систем. Таким чином, предметом порівняльного правознавства є порів­няльне вивчення походження, становлення, еволюції і прогнозу­вання перспектив розвитку основних правових систем на основі виявлення спільного, відмінного і особливого, що відображають їх суть і зміст.

4. Об’єкт порівняльного правознавства і порівняльно-правових досліджень.Об’єкти порівняльного правознавства – це ті загальноправові явища і процеси, що потребують аналізу та оцінки в процесі розкриття загальних та особливих рис існуючих правових систем. Основними об’єктами порівняльного правознавства є: правова дійсність або правова реальність – це найбільш широкий та загальний об’єкт, який включає в себе стан правового життя та процеси розвитку іноземних держав, їхньої правової політики, правозабезпечуючих інститутів – органів юстиції, судів, прокуратури, адвокатури, органів внутрішніх справ тощо; правова сім’я; національна правова система; правові вчення, концепції та погляди, які дозволяють встановити глибинні, світоглядні відмінності правових систем через аналіз національної правосвідомості та правової культури. Відомо, що в світі існують загальновизнані концепції держави, влади, права - верховенство права, закону, правової держави, розподілу влад, пріоритету прав людини і громадянина, презумпції невинності та ін; ще більш специфічними є наукові концепції вчених-юристів; національне законодавство; правові інститути; правові норми; юридична техніка. Цей перелік об’єктів порівняльного правознавства не є вичерпним, оскільки конкретні цілі порівняльно-правового аналізу можуть вимагати дослідження і інших явищ (історичних пам’ятників права, правової поведінки суб’єктів права, діяльності окремих органів та інституцій, юридичної освіти тощо).

5. Основні напрямки порівняльно-правових досліджень:

методологічні проблеми порівняльно-правових досліджень; розробка конкретних методичних правил і процедур порівняльно-правових досліджень; дослідження історико-порівняльних правових проблем; порівняльне вивчення основних національних правових систем сучасності; традиційне порівняльне законодавство; соціологічно орієнтовані види порівняльно-правових досліджень; узагальнення та систематизація результатів конкретних порівняльно-правових досліджень; порівняльна типологізація та класифікація правових систем; формування і розвиток правових макроспільнот — правових сімей, проблеми рецепції права, адаптації національного права до права регіональних інтеграційних об'єднань; гармонізація національного та міжнародного права, імплементація принципів та норм міжнародного права у національну правову систему; функціональне пізнання права у позаправових контекстах  — соціальному, культурному, ідеологічному, політичному, антропологічному та інших; вивчення впливу релігії на право, канонічного права релігій світу, персональних та територіальних релігійних правових систем; вивчення принципів і визначення методик використання зарубіжного права в судах, у нормотворчому процесі держав та міждержавних об'єднань.

6. Мета і завдання порівняльного правознавства.Метою порівняльного правознавства є вивчення законів і правових систем різних держав з метою виявлення нових закономірностей у розвитку права і використання цих закономірностей для стимулювання загального розвитку правової теорії та юридичної будівництва. Цілі та завдання можна звести до декількох основних: ·Пізнавальні (глибоке і масштабне вивчення правових явищ в різних державах); ·Інформаційні (одержання точних відомостей про якісні моментах зарубіжного права та їх використання у вітчизняній юридичній практиці); · Аналітична (виявлення витоків правових явищ в зарубіжних системах права і виявлення тенденцій їх  розвитку); · Інтегративні (чітка орієнтація в розробці способів гармонізації і зближення правових систем); · Критичні (конструктивний аналіз окремих інститутів зарубіжного права і його зіставлення з аналогічними інститутами російського права); · Пропагандистські (інформування про значимість правової системи країни).

7. Функції порівняльного правознавства.Функції порівняльного правознавства можна розподілити на дві групи: теоретичні функції, що забезпечують розвиток та якісний приріст знання; прагматичні функції, спрямовані на вирішення завдань юридичної практики. До теоретичних функцій слід віднести наступні: гносеологічна (пізнавальна) функція - порівняльне правознавство сприяє розширенню та поглибленню наукових знань про правові системи сучасності; евристична функція - порівняльне правознавство розкриває стійкі, повторювані зв’язки між ними, виявляє закономірності та тенденції виникнення, функціонування і розвитку різних правових систем та окремих юридичних інститутів; прогностична функція; критична функція - виявлення недоліків та прорахунків розвитку власної правової системи та правових систем інших країн сприяє також деідеологізації правових доктрин і теорій; методологічна функція - в рамках порівняльного правознавства розробляється теорія порівняльно-правового методу, формулюються пропозиції щодо критеріїв, прийомів та способів порівняння різних державно-правових явищ. До прагматичних функцій відносяться такі: функція сприяння законотворчості; функція забезпечення належного тлумачення законодавства; функція сприяння правозастосовчій практиці; інтеграційна функція; освітньо-педагогічна функція.

8. Формування ідей порівняльного правознавства.Ще в 1900 р. Е. Ламбер у своїй доповіді на І Міжнародному конгресі порів­няльного права виклав своє бачення даної проблеми. Одна з особливостей його підходу до порівняння національних правових систем і створення реальної бази для уніфікації полягала в тому, що до уваги бралися не всі правові системи, що існували в той період, а лише ті, які перебували на одному і тому ж рівні розвитку. Спочатку ідеї порівняльного правознавства зародилися в порівняльно-історичній площині, У 1831 р. на юридичному факультеті Паризького універси­тету було утворено першу кафедру порівняльного профілю, яка називалася кафедрою загальної історії, філософії і порівняльного законодавства. А. Фейербах (1775—1833) першим здійснив порівняння су­часних йому правових систем із метою вдосконалення законо­давчої політики. Він займався порівнянням як у практичному, так і в теоретичному плані, і навіть намагався створити науку порівняльного права, яку трактував як загальну історію права. У 1894 р. в Німеччині було засновано Міжнародну асоціацію порівняльного правознавства і науки народного господарства. Особливо необхідно виділити французьке Товариство порів­няльного законодавства, створене в 1869 р. в Парижі.

9. Основні етапи становлення і розвитку порівняльного правознавства. Умовно можна виділити шість основних етапів його формування і розвитку. Перший – окремі спроби зіставлення різних правових утворень, що відбувалися вже з часів античності, другий – використання порівняльно-правових досліджень в історії права, третій – застосування порівняльно-правового методу як інструменту законотворчості, зокрема кодифікації, четвертий – вивчення різних правових систем з метою пізнання самого феномену права та тенденцій його розвитку, п’ятий - формулювання теорії порівняльного правознавства, визначення його цілей, функцій, методики дослідження, шостий – формування порівняльного правознавства як самостійної юридичної науки. В своїх «Законах» Платон порівнює закони різних грецьких полісів і на підставі цього порівняння пропонує конструкцію ідеальної держави. В основі «Політики» Аристотеля також лежать дослідження 153 конституцій грецьких і варварських міст. Монтеск’є в своїх працях «Роздуми про причини величі і падіння римлян» (1734 р.), «Про дух законів» (1750 р.) аналізує і порівнює державні системи минулого і свого часу. Окрема, він досліджує державний устрій Афін, розглядає процес здійснення влади в різних монЗархічних державах. Робота Бурга «Коментарі до колоніальних і іноземних законів самим по собі і про те, що стосується їх конфліктів між собою і з правом Англії» (1838). Порівняльне правознавство в його нинішньому вигляді сформувалося під впливом двох абсолютно різних течій: залучення іноземного права при створенні нових національних законів (законодавчого порівняльного правознавства); порівняльного аналізу різних правопорядків з метою краще вивчити сам феномен права (науково-теоретичного правознавства). В 1924 році була створена Міжнародна академія порівняльного права, основна заслуга якої полягала, перш за все, в періодичному проведенні міжнародних конгресів з порівняльного правознавства. В 1926 році під егідою Ліги націй створено Міжнародний інститут по уніфікації приватного права (ЮНІДРУА) в Римі.

10. Міжнародні центри порівняльного права. Міжнародна асоціація юридичних наук (Маюн) заснована в 1955 р. в Парижі під егідою ЮНЕСКО, має консультативний статус «В» і призначає одного члена до Міжнародної ради соціальних наук. Членами Асоціації є національні комітети, створювані в різних країнах. В даний час до складу Маюн входять національні комітети понад 50 країн. Національні комітети - члени Маюн є в багатьох країнах світу. Міжнародна академія порівняльного права (МАСП) - Заснована в 1924 р. в Гаазі. Число дійсних членів лімітовано цифрою 50 чоловік, проте може бути збільшено ще на 10 за рішенням Виконкому МАСП. Міжнародний факультет порівняльного права (МФСП) створений восени I960 р. на базі Страсбурзького університету (Франція). Факультет проводить зазвичай дві «загальні» сесії на рік: весняну - в Страсбурзі (Франція) і літню - в одній з інших країн Європи. Французький центр порівняльного права - громадська організація, що складається з: суспільства порівняльного законодавства; інституту порівняльного права; комісії з вивчення іноземного права. Перші дві громадські організації субсидуються університетами, а остання - Міністерством юстиції Франції. Девіз Французького центру порівняльного права - «Закон різноманітний, право одне».

11. Історія порівняльного правознавства в Україні: загальна характеристика основних етапів.Необхідно відзначити, що ідеї порівняльного правознавства привертали до себе увагу і учених-правознавців Російської імперії. Зокрема, відомий російський історик права О. Філіпов у підруч­нику «Історія російського права» у 1914 р. писав: «Історія права слов’янського, разом з історією права німецького, римського й інших народів, повинна мислитися як складова частина всезагальної або загальної історії права, або так званого «порівняль­ного правознавства». Спроби запровадження курсів з історії національного, інозем­ного принц і по історії права і політичних інститутів в універси­тетах Росії здійснювалися ще на початку XIX ст. Так у 1804 р. професор Московського університету Л. Цветаев читав курс із «право знатнойшых древних и нынешних народов». Інший учений-юрист О. Башмаков у 80-х роках XIX ст. писав: «Порівняльний метод проникає тепер у правознавство, хоча його результати для нього ще попереду». Що стосується усвідомлення суто наукового значення порівняльного методу, його суті, цілей і завдань, становлення наукового порівняльного правознавства в його су­часному розумінні, то значний внесок у цей процес зробили такі вчені, як Н. Ренненкампф (1832—1899), Ф. Леонтович (1833—1911), Н. Максимейко (1870—1941) та ін.

12. Структура порівняльного правознавства.Розвиваючи цю тему, залежно від мети, напряму і предмета дослідження О.І. Харитонова і Є.О. Харитонов пропонують таку структуру порівняльного правознавства: 1. «Вертикальне» та «горизонтальне» порівняльне правознавство. Перше досліджує правові системи ретроспективно, у процесі їхнього історичного розвитку; друге акцентує увагу на загальних та особливих рисах різних правових систем, взятих статично (так звана догматична компаративістика). 2. «Загальне» та «спеціальне» порівняльне правознавство. Загальна компаративістика розглядає правові системи в цілому, а спеціальна – їхні окремі компоненти. 3. Порівняльне правознавство «у сфері приватного права» та «у сфері публічного права». О.Ф. Скакун пропонує наступну його структуру: загальне порівняльне правознавство (теорія правових систем) — предметом порівняння є правові системи в цілому, загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових явищ. Особливе (галузеве і внутрішньогалузеве) порівняльне правознавство — предметом порівняння є окремі компоненти (елементи) системи права — галузі, їх конкретні норми, тобто все те, що входить у знання галузевої юридичної науки. Спеціальне (предметне) порівняльне правознавство — пред­метом порівняння є спеціальні питання проблемного характеру: освіта юриста, стан підготовки працівника поліції (міліції), кон­ституційний контроль, правовий статус омбудсмана та ін.

13. Місце порівняльного правознавства у системі юридичних наук. Найближче до порівняльного правознавства знаходиться теорія держави і права, з якою воно взаємодіє на різних рівнях. Для загальної теорії держави і права важливий інший, вищий рі­вень абстракції, нормативної концентрації, коли в співвідношенні загального і особливого домінуючим є перший елемент. Тільки в науці теорії держави і права вказані категорії є основними об'єктами вивчення в узагальненому вигляді при спиранні, як правило, на національний матеріал. Найбільш тісний взаємозв’язок ПП з: державознавством, конституційним правом зарубіжних країн; історією держави та права; міжнародним правом. Порівняльне правознавство тісно пов'язане і з галузевими юридичними науками. Якщо останні значно розширюють проб­лематику порівняльного правознавства, то воно, у свою чергу, постачає матеріал галузевим юридичним наукам для теоретичних узагальнень на більш високому рівні. Про це свідчить існування таких наукових напрямів, як порівняльне конституційне право, порівняльне цивільне право, порівняльне трудове право та ін..

14. Співвідношення порівняльного правознавства з іншими компаративістськими соціально-гуманітарними дисциплінами. Порівняльне правознавство при вивченні правової панорами світу широко використовує загальні закономірності їх розвитку і формування, методологію вироблені філософією. Політична система як основний предмет вивчення політології, і правова система, як основна категорія порівняльного правознавства, є відносно самостійними елементами структури суспільства, які ак­тивно збагачують один одного і успішно співпрацюють з іншими елементами цієї структури. Спираючись на досягнення соціології взагалі і на конкретні соціологічні дослідження зокрема, порівняльне правознавство простежує ефективність функціонування і перспективи розвитку правових систем сучасності. Порівняльне правознавство тісно пов'язане з культурологією, оскільки та вивчає такий незалежний рівень функціонування сус­пільства, як культура, призначення якої — дослідження зразків соціальної поведінки, а в контексті порівняльного правознавства — зразків, узятих із різних правових культур. Порівняльне правознавство узагальнює цінні спе­цифічні якості правових систем, здобуті традиційним емпіричним правознавством, філософією, політологією, соціологією, куль­турологією та іншими науками, що обумовлене міждисциплінар­ним статусом порівняльного правознавства.

15. Методологічні основи порівняльного правознавства.Методологія порівняльно-правових також містить загальні концептуальні під­ходи (ідеї), методологічні принципи і конкретні методи і методики. У структурі методології порів­няльного правознавства виділяються декілька компонентів: 1) порівняльно-типологічний підхід; 2) теорія порівняльно-право­вого методу; 3) методи і способи порівняльно-правового дослід­ження; 4) методика порівняльно-правового аналізу. Методологія включає загальнофілософські методи загальнонаукові методи (зокрема – прийоми формальної логіки: аналіз, синтез, індукція, дедукція) та інші: формально-юридичний, історичний, соціологічний методи, метод правового моделювання тощо. Але домінуючим методом, безумовно, є метод порівняльно-правовий. Ю.О. Тихомиров визначає методи: аналогії; державно-правової ідентифікації; термінологічної ідентифікації; підсумовування, узагальнення національних доповідей; участі країн у міжнародних дослідницьких і прикладних проектах. В.Є. Чиркін виділяє підтверджуюче, заперечуюче, контрастуюче порівняння.

16. Порівняльно-правовий метод. Види порівняння. Порівняльно-правовий метод – це сукупність прийомів виявлення загальних та специфічних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування правових систем (їх елементів) шляхом їх порівняння, під яким мається на увазі пізнавальна операція, що дає змогу на підставі фіксованої ознаки встановити подібність або відмінність об’єктів шляхом парного співставлення. Види: а) описове порівняння, що полягає у дослідженні порядку вирішення конкретних проблем у праві не менш ніж двох країн; б) прикладне порівняння, при якому метою вивчення зарубіжного права є пошук рішень для вдосконалення національного права; в) контрастне порівняння. Набуло також поширення «бінарне порівняння», суть якого в тім, що порівнюються тільки дві паралельно існуючі системи, котрі різними шляхами досягають подібних результатів. Порівняльний аналіз може проводитись за принципом одночасності, тобто синхронно, або за принципом послідовності у часі – діахронно. Порівняння можливе також на мікрорівні, тобто на рівні правових норм та інститутів, і на макрорівні - на рівні правових систем. Якщо порівнюються елементи правової системи однієї держави (наприклад, законодавство різних суб’єктів федерації) – це внутрішнє порівняння. Зовнішнє порівняння – це дослідження правових систем двох і більше держав. Порівняння правових систем, що відносяться до одного типу, має назву внутрішньотипового, а порівняння об’єктів, що належать правовим системам різних типів – міжтипового. В першому випадку найбільш ефективним є метод зіставлення, а у другому плідним є метод протиставлення..