Розділ 3 вдосконалення політики формування фінансового потенціалу території

3.1. Оцінка якості управління фінансовим забезпеченням території.

Кардинальні перетворення в економіці України, що відбулися за останні двадцять років, зумовили істотні зміни в частині теоретичних, методичних і методологічних основ формування, оцінки та управління фінансовими потоками адміністративно-територіальних одиниць. У сучасних умовах, зважаючи на динамічність процесів у економіці, необхідно створювати нові підходи до визначення переліку показників, що характеризують фінансові можливості території, а відтак і її фінансовий потенціал.

Ресурсозабезпеченість регіону – це здатність регіону створювати власну ресурсну базу, що забезпечує повне здійснення витрат на поточне функціонування і поступальний розвиток регіону.

Багатоаспектність і взаємозалежність процесів, які відбуваються в економіці, зважаючи на нерівномірність ресурсних можливостей територій, визначають потребу в підвищенні ефективності управління ресурсозабезпеченістю території і використанні методів фінансової логістики з метою найбільш ефективного розподілу ресурсних потоків регіону.

При цьому забезпечення фінансовими ресурсами слід розділяти на:

• сукупне, що характеризує потенційну здатність регіону до формування максимально можливої ресурсної бази для покриття витрат на соціально-економічний розвиток;

• фактичне, що характеризується інтегральним показником забезпечення фінансовими ресурсами та здатністю регіону покривати поточні та інвестиційні витрати.

Зазначимо, що забезпеченість фінансовими ресурсами є відносним показником, що визначає здатність регіону збалансувати свої фінансові вхідні та вихідні потоки.

На основі визначення грошового потоку, яке запропонував І.О. Бланк для підприємств, можна сформувати таке визначення фінансового потоку – це сукупність розподілених за часом надходжень і витрат грошових коштів, які генеровані економічною діяльністю території.

Отже, фінансові потоки, в загальному розумінні, ототожнюються з грошовими і охоплюють увесь оборот грошової маси та її розміщення в активах населення, підприємств фінансового і 74а діяння74вого секторів, а також держави.

Фінансові потоки території, на нашу думку, – це зустрічний рух фінансових ресурсів території з метою забезпечення життєдіяльності адміністративно-територіальної одиниці та її розвитку. Тобто територіальні фінансові потоки можна визначити як власні і залучені ресурси, що досліджуються в процесі взаємозв’язаних і взаємообумовлених змін і переміщень, здійснюваних для досягнення визначених цілей.

З огляду на це, головними відмінними рисами фінансових потоків території є:

1. Функціонування лише у грошовій формі, оскільки усі джерела ресурсної бази території мають або можуть мати вартісну основу і відображаються у фінансових документах різного рівня.

2. Динамічність – ресурсна база території пов’язана з постійним переміщенням потоків фінансових ресурсів з метою отримання економічного або соціального ефекту а також створення умов для його поступального розвитку.

3. Цілеспрямованість – рух фінансових потоків, суворо обумовлений певною метою.

На підставі перелічених рис, які притаманні фінансовим потокам території, їх можна класифікувати за рядом ознак:

• за джерелами формування: кредитні, бюджетні, інвестиційні, приватні;

• відповідно до мети: виробничі, соціальні, бюджетні, трансфертні тощо;

• за формою власності: державні (в особі місцевих органів влади), змішані, приватні;

• за часовим спрямуванням: постійні (циклічні), сезонні, разові;

• з позицій системності: сукупні, цільові.

Фінансові потоки, за природою, здатні відображати увесь спектр реальних економічних відносин території, тобто фінансові потоки стали своєрідним індикатором економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці, а отже, за їх допомогою можна оцінити і якість управлінських рішень. Тому управління фінансовими потоками адміністративно-територіальної одиниці є одним з істотних елементів стратегічного, тактичного й оперативного управління економічною системою території.

Зрозуміло, що фінансові потоки не можуть виникнути, якщо відсутній належний рівень фінансового забезпечення території. Тому в основу ефективного формування фінансового потенціалу території повинні бути покладені ефективні управлінські рішення щодо формування, розподілу та контролю фінансових ресурсів території. Фактично це невід’ємна умова формування фінансового потенціалу території.

Для того, щоб забезпечити адекватний процес управління фінансовими ресурсами з метою формування фінансового потенціалу території, необхідна їх чітка класифікація. Кількісний аспект забезпечення економічного розвитку фінансовими ресурсами, безперечно, важливий, але не менше значення мають якісні характеристики фінансових ресурсів території, зокрема їх склад і структура. У кінцевому підсумку саме оптимізація структури фінансових ресурсів покликана відіграти вирішальну роль у послідовному прискоренні економічного розвитку кожного економічного суб’єкта та усієї держави.

Досліджуючи різнобічні аспекти формування та використання фінансового потенціалу, за основу в цьому процесі необхідно брати класифікацію фінансових ресурсів. Вітчизняні вчені з Інституту економіки та прогнозування НАН України запропонували класифікацію фінансових ресурсів території, що може слугувати базисом формування фінансового потенціалу території (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Фінансові ресурси і фінансовий потенціал держави

Характеристика етапу функціонування фінансових ресурсів	Класифікаційна ознака фінансових ресурсів	Групування відповідно до класифікаційних ознак	Зміна фінансового потенціалу
Формування фінансових ресурсів	За джерелами формування	Фінансові ресурси, сформовані за рахунок внутрішніх джерел. Фінансові ресурси, сформовані за рахунок зовнішніх джерел.	Формування фінансового потенціалу держави
	За суб’єктами формування	Фінансові ресурси державного сектору економіки. Фінансові ресурси підприємств. Фінансові ресурси фінансових організацій. Фінансові ресурси населення.
	За можливістю 76а діяння в економічних процесах	Наявні фінансові ресурси. Резервні фінансові ресурси. Тіньові (приховані) фінансові ресурси.
Використання фінансових ресурсів	За можливістю доступу до використання	Фінансові ресурси, які можна вільно використовувати (фінансові ресурси населення, підприємств). Фінансові ресурси, які є у резерві (різного роду страхові й резервні фонди). Фінансові ресурси цільового призначення (бюджет та позабюджетні фонди, інвестиційні фінансові ресурси).	Реалізація фінансового потенціалу держави
	За напрямом використання	Фінансові ресурси, спрямовані у виробництво. Фінансові ресурси, спрямовані в інвестиції. Фінансові ресурси, спрямовані на споживання. Фінансові ресурси, спрямовані на заощадження.	Вектор реалізації фінансового потенціалу держави

Досліджуючи природу фінансових ресурсів, варто звернути увагу на те, що їх розмір і структура багато в чому залежать від ефективності суспільного виробництва, а з іншого боку – наявність достатнього обсягу фінансових ресурсів є надійним фундаментом успішного економічного розвитку. Однак використання тільки поняття «фінансові ресурси» недостатнє для управління економічними відносинами з позицій максимізації формування фінансових ресурсів та забезпечення на їх основі стабільного економічного розвитку території, фінансові ресурси виступають тільки предметом управління, а об’єктом управління є фінансові потоки.

Основним завданням ефективного управління фінансовими потоками території є повне і своєчасне забезпечення необхідним обсягом фінансових ресурсів певного суб’єкта в чітко визначений період, з гарантованих джерел фінансування. Об’єкт такого забезпечення у межах територіальної економічної системи – процес фінансування поточної діяльності території і, що найважливіше, оптимізація руху фінансових потоків території задля підвищення її фінансового потенціалу.

Для реалізації концепції ефективного управління фінансовими потоками потрібно вирішити завдання, пов’язані зі структуризацією фундаментальних потоків (фінансових, інформаційних, матеріальних), визначенням їх характеристик, вибором інструментів впливу, розробленням механізмів своєчасного реагування на зміну параметрів внутрішнього і зовнішнього середовища, забезпеченням інформаційної підтримки дій процесу управління.

Для організації та аналізу руху фінансових потоків у регіональній системі можна застосовувати методи імітаційного моделювання.

Основним завданням під час розроблення моделі управління фінансовими потоками повинна стати організація руху фінансових потоків, найоптимальніша для конкретної адміністративно-територіальної одиниці. Управління потоками здійснюється через управління швидкістю їх руху, потужністю, напрямом, періодичністю та іншими параметрами. При цьому важливою є оптимізація узгодженості потоків між собою, тобто рух фінансових потоків має бути у певний спосіб пов’язаний, з інформаційними, матеріальними та іншими потоками.

На практиці оптимальної узгодженості різних видів потоків добитися доволі важко. Типовою причиною уповільнення руху потоків є несвоєчасне отримання необхідної інформації.

У сучасних умовах проблема розроблення методики оцінки фінансових потоків регіону досить актуальна. Це зумовлено необхідністю моделювання різних синтетичних індикаторів забезпечення фінансовими ресурсами території, що дає змогу приймати науково обґрунтовані управлінські рішення щодо визначення напрямів капіталовкладень.

Розробляючи управлінську модель оцінювання фінансових потоків, що визначають ресурсне забезпечення територіального розвитку, необхідно враховувати такі принципи:

• комплексність, тобто облік усіх найважливіших аспектів фінансового становища території;

• системність індикаторів, що полягає у взаємозв’язку базових показників та інтегральних показників територіального розвитку;

• забезпечення максимальної інформативності вихідних параметрів моделі з позицій ухвалення адекватних рішень на регіональному рівні державного управління;

• досягнення оптимального рівня варіативної складової регіональних індикаторів за базовими та інтегральними показниками.

У системі управління фінансовими потоками для оцінювання рівня забезпеченості фінансовими ресурсами території доцільно виділяти такі компоненти:

1. Організаційний компонент, що є взаємозв’язаною мережею внутрішніх структурних підрозділів, служб економічного суб’єкта, фінансових управлінських рішень, що забезпечують та відповідають за їх розроблення та реалізацію. Організаційне (організаційно-фінансове) забезпечення повинно інтегруватися із загальною організаційною структурою управління суб’єктом господарювання.

2. Кадровий компонент, значущість якого найпомітніша в управлінні фінансовими потоками на середньому рівні. Роль компонента в управлінні фінансовими потоками проявляється в наявності кваліфікованих фінансових менеджерів, здатних приймати ефективні управлінські рішення.

3. Компонент технічного забезпечення, комплекс технічних засобів, що забезпечує виконання двох основних функцій: а) збір, реєстрацію, передавання, обробку, відображення, розмноження, зберігання, облік інформації фінансового характеру, що надходить від споживачів вихідного фінансового потоку; б) кількісний облік (перерахунок), збереження отриманих фінансових ресурсів та їх розподіл.

4. Компонент методичного забезпечення, що є сукупністю методик, методичних прийомів, фінансових показників, що застосовуються відносно об’єктів і результату управління фінансовими потоками.

Методи впливу на регіональні фінансові потоки можна розподілити за такими напрямами:

1. Організаційно-правові методи – методи прямого державного регулювання розподілу ресурсів на рівні регіону з метою забезпечення мінімального рівня ресурсів.

2. Економіко-стимулювальні методи, спрямовані на оптимальний розподіл фінансових потоків за джерелами формування і споживання, стимулювання в напрямі зміцнення ресурсної бази регіону.

Ми розглядаємо фінансові потоки території як надходження та витрачання фінансових коштів або результат їх різниці в економічній системі за певний часовий (звітний) інтервал. Тому система управління фінансовими ресурсами повинна забезпечити максимальне позитивне сальдо фінансових потоків, що дає змогу створити запас фінансової міцності для територіального розвитку і для формування фінансового потенціалу території.

Надходження територіальних фінансових ресурсів поділяються на:

• податкові й неподаткові доходи адміністративно-територіальної одиниці за певний часовий інтервал;

• ресурси інвесторів, вкладені в розвиток території;

• ресурси територіальної кредитної системи, що забезпечує вкладення капіталу в розвиток суб’єктів господарювання регіону за певний часовий інтервал;

• ресурси фізичних осіб-підприємців, що вкладають їх в розвиток бізнесу;

• міжбюджетні трансферти, що отримує територія як державну підтримку регіонального розвитку.

Витрачання фінансових ресурсів (вихідний потік) за відповідний часовий інтервал:

• виділення ресурсів на фінансування споживачів бюджетних послуг (здійснення поточних витрат бюджету);

• фінансування інвестиційних програм (капітальні витрати бюджету і капітальні вкладення інвесторів);

• фінансування соціальних програм;

• фінансування витрат на здійснення профілактичних заходів та запобігання втратам від стихійних лих і катаклізмів;

• здійснення інвестиційних і поточних витрат суб’єктами господарювання ;

• повернення ресурсів, отриманих від територіальної кредитної системи регіону;

• перерахування ресурсів до державного бюджету в межах системи перерозподілу доходів бюджету.

Отже, вхідний фінансовий потік формується із складових фінансового потенціалу території, а вихідний фінансовий потік за рахунок територіальних витратних зобов’язань. При цьому кожна зі складових фінансового потоку характеризується функціональною цілеспрямованістю і внутрішньою вартістю.

Зазначимо, що досягти стійкого та стабільного економічного зростання адміністративно-територіальної одиниці, стабільного її соціально-економічного розвитку неможлива без створення оптимальної системи розподілу фінансових потоків в межах кожної території.

Сьогодні перерозподіл ресурсів здійснюється на користь найменш забезпечених територій за рахунок ресурсів самодостатніх територій. Це призводить до утриманства і зниження рівня зусиль органів місцевого самоврядування із самовідтворення ресурсної бази, ефективності управління власними засобами, а також суперечить поняттю справедливості.

Тому розподіл ресурсів обов’язково повинен забезпечувати стимулюючий характер отримання необхідних для розвитку території ресурсів.