3. Значення бюджетно-податкового регулювання фінансового потенціалу території в умовах обмеженості фінансових ресурсів.

У складних умовах сьогодення, коли окреслилися і розгортаються стагнаційні процеси в економіці, перед органами місцевого самоврядування постали нові завдання, пов’язані з: підтримкою соціально вразливих верств населення, які позбавлені засобів для існування у зв’язку з втратою роботи, зменшенням соціальних виплат через нестачу коштів; забезпеченням безперебійної роботи об’єктів місцевого господарства, зокрема утримуваних за рахунок місцевих бюджетів; пошуком і залучення альтернативних фінансових ресурсів зважаючи на зменшення традиційних джерел надходжень; забезпеченням поточних потреб територіальних громад і фінансуванням їхнього подальшого розвитку. Вирішення зазначених завдань безпосередньо залежить від стану матеріально-фінансової бази органів місцевого самоврядування, обсягу наданих їм прав та повноважень щодо розпоряджання власними ресурсами і майном, самостійності та автономності у прийнятті рішень стосовно місцевих проблем.

Система місцевих фінансів у нашій країні, як підтверджує практика, потребує серйозного реформування, що зумовлено багатьма причинами. Найважливішими з них – високий ступінь централізації державних фінансів; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих територій; обмеженість власної дохідної бази місцевого самоврядування і значна залежність місцевих бюджетів від державного бюджету; непрозорість і суб’єктивізм у прийнятті рішень щодо надання фінансової допомоги місцевим бюджетам; нерозвиненість демократичних процедур; недосконалість адміністративно-територіального устрою тощо.

Центральне місце у системі заходів з модернізації місцевих фінансів відводиться реформуванню місцевих бюджетів як основи фінансової бази органів місцевого самоврядування. На сучасному етапі уряд визначив головне завдання – перетворити місцеві бюджети на ефективний інструмент соціально-економічного розвитку територій, чого можна досягти:

• зміцненням фінансової основи місцевого самоврядування;

• підвищенням ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів та децентралізації управління бюджетними коштами;

• удосконаленням системи регулювання міжбюджетних відносин;

• запровадженням планування місцевих бюджетів на середньотермінову перспективу;

• посиленням інвестиційної складової місцевих бюджетів;

• підвищенням ефективності управління коштами місцевих бюджетів та посилення контролю і відповідальності за дотримання бюджетного законодавства;

• забезпеченням прозорості процесу формування та виконання місцевих бюджетів.

Зважаючи на проблеми щодо формування фінансової незалежності діяльності органів місцевого самоврядування, актуальним питанням є таке бюджетно-податкове регулювання соціально-економічних відносин, щоб якомога ефективніше забезпечити виконання функцій держави та сприяти формуванню ініціатив економічного розвитку в межах адміністративно-територіальної одиниці. Тому структура дохідних джерел місцевих бюджетів, яка склалася сьогодні, потребує поліпшення. Для цього необхідно істотно зміцнити дохідну базу органів місцевого самоврядування, створити дієві механізми стимулювання податкових зусиль членів територіальної громади, реально втілювати у бюджетну практику принцип публічності й прозорості, запровадити дієвий громадський контроль за рухом бюджетних ресурсів.

Звісно, процес реформування фінансової політики держави в напрямі децентралізації є довготривалим, проте вирішувати соціально-економічні завдання необхідно вже сьогодні, і, як правило, виконання цих функцій покладається саме на органи місцевого самоуправління, в активі яких немає достатньої кількості фінансових ресурсів.

Окрім того, ускладнює трансформаційні зміни високий рівень диспропорцій в економічному та соціальному розвитку територій. Тому надто швидке проведення децентралізації фінансових потоків може посилити непропорційність розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць, а відтак призведе до надлишку фінансових ресурсів у одних регіонах і їх дефіциту в інших.

Збалансованість міжтериторіального розвитку досягається різними засобами бюджетно-податкового регулювання, серед яких важливе місце належить механізму фінансового вирівнювання місцевих бюджетів [6]. Теоретичне осмислення суті механізму фінансового вирівнювання, чітке розуміння його структури, місця і мети окремих елементів має особливо важливе значення, оскільки може сприяти визначенню слабких ланок у цьому механізмі, а отже, і шляхів їхнього зміцнення, посилення їхньої позитивної дії тощо [6].

Отже, конструкція механізму фінансового вирівнювання детермінована особливостями механізмів вищої ієрархії і підпорядкована загальній концепції державного регулювання економіки. Зміна парадигми державного економічного розвитку неминуче позначається на конфігурації механізмів державного регулювання. Із процесом децентралізації владних повноважень, збільшенням фіскальних прав органів місцевого самоврядування кардинально змінилось призначення фінансового вирівнювання: не просто фінансово підтримувати проблемні регіони, а сприяти їх соціально-економічному розвитку, гармонічно узгоджуючись з іншими заходами держави у цій сфері [6].

Концептуальною основою формування фінансового потенціалу території повинна стати децентралізація міжбюджетних відносин, що має ґрунтуватися на оптимальному поєднанні та врахуванні інтересів центральних та місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, населення, виробничих структур.

Фінансову децентралізацію вважають найефективнішою формою управління бюджетними коштами на місцях. Її основа – принцип зменшення ступеня впливу центру на розвиток регіонів і регіональної економіки зокрема. Фінансова децентралізація передбачає процес розподілу функцій та повноважень, а також фінансових ресурсів і відповідальності між центральним та місцевими рівнями управління [11].

Необхідно припинити масштабне вилучення фінансових ресурсів у регіонів з подальшим їх перерозподілом і надати перевагу методам стимулювання економічної ініціативи на місцях, щоб подолати цим утриманські настрої у регіонів-реципієнтів

У довгостроковому вимірі органи місцевого самоврядування мають відповідно до ратифікованої Україною Європейської хартії місцевого самоврядування стати реальними господарями території: володіти усією повнотою повноважень та матеріально-фінансових ресурсів щодо самостійного вирішення питань місцевого значення та виконання делегованих функцій держави, сприяти соціально-економічній стабілізації та розвитку територій.

Ефективність бюджетно-податкового регулювання залежить від результативності застосування принципів формування бюджетів усіх рівнів для підтримання макроекономічної та соціальної рівноваги та використання податків держави з метою реалізації ефективної фінансової політики.

Бюджетно-податкове регулювання – один з основних елементів державної фінансової політики. Однак здебільшого науковці розмежовують поняття "бюджетне регулювання" та "податкове регулювання". На нашу думку, розмежування бюджетного і податкового регулювання, як і розмежування понять "бюджетна" і "податкова політика" має умовний характер, оскільки ці елементи взаємопов’язані й функціонують паралельно. Саме вживання терміна "бюджетно-податкове регулювання" вказує на сферу впливу державної політики в процесі регулювання соціально-економічних відносин.

Бюджетне регулювання є фінансовим методом регулювання економіки, являє собою процес управління міжбюджетними відносинами з приводу перерозподілу коштів, за допомогою вирівнювання доходів і видатків місцевих бюджетів з метою їх збалансування [61].

До елементів бюджетного регулювання відносять такі інструменти як:

• економічні стимули;

• податкові розщеплення;

• трансферти;

• нормативи відрахувань;

• бюджетне вирівнювання;

• організаційно-правові форми бюджетного регулювання.

Бюджетне регулювання охоплює всі форми впливу держави на проведення бюджетної політики, починаючи від прийняття закону про державний бюджет або рішення місцевої ради народних депутатів про місцевий бюджет і аж до їх застосування державними органами. За необхідності бюджетна політика держави здійснюється в примусовому порядку.

Механізм бюджетного регулювання в ринкових умовах функціонування економіки України повинен враховувати такі аспекти:

• використання ринкових механізмів у процесі розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів повинно здійснюватися в усій економіці;

• більшість підприємств не належать до державного сектору і підприємствам треба дати можливість самостійно здійснювати процес управління виробництвом, у якому держава виконує опосередковану роль;

• визнання необхідності посилити роль держави у здійсненні макроекономічної політики і макроекономічного регулювання й ролі бюджету як найважливішого інструменту досягнення макроекономічної і фінансової стабілізації шляхом збалансованого руху централізованих фінансових ресурсів.

У складних процесах бюджетного регулювання треба виокремлювати вертикальне та горизонтальне бюджетне регулювання.

Мета вертикального бюджетного регулювання – забезпечити необхідними дохідними джерелами всі ланки бюджетної системи (державного бюджету України та місцевих бюджетів) відповідно до встановленого порядку розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування. Вирішують це завдання, розподіляючи видатки між ланками бюджетної системи та надаючи їм доходи, достатні для фінансування цих видатків.

Горизонтальне бюджетне регулювання покликане усунути розбіжності між рівнями бюджетної забезпеченості щодо місцевих бюджетів (міських, районних у містах, селищних та сільських). Тобто, основний зміст горизонтального бюджетного регулювання полягає у фінансовому вирівнюванні бюджетів у територіальному аспекті. Причому горизонтальне вирівнювання здійснюється лише всередині такої групи місцевих бюджетів, як бюджети територіальних громад. Нагадаємо, що згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні та обласні бюджети не належать до бюджетів місцевого самоврядування.

Під час здійснення фіскальної політики передбачене використання заходів бюджетного та податкового регулювання, визначення яких доволі часто наводиться в економічній літературі.

В системі державного регулювання економікою, саме бюджетно-податкове регулювання відіграє ключову роль. Саме цей вид регулювання є загальним напрямом регулювання соціально-економічних процесів, що відбуваються в країні, і здійснюється за допомогою бюджетних (державні видатки, субсидії, субвенції, дотації, бюджетні позики) та податкових (ставки оподаткування, строки сплати податків, податковий кредит, податкові канікули, податкові пільги) заходів.

Основоположними заходами фінансово-податкового регулювання є:

• надання суб'єктам господарювання і населенню державних послуг (освіта, охорона здоров'я, громадська та державна безпека тощо), щоб задовольнити першочергові потреби суспільства з мінімальними витратами на їх створення та отримання;

• справедливий перерозподіл доходів суспільства для забезпечення ефективного захисту найвразливіших верств населення, з одночасним стимулюванням інноваційно-інвестиційної діяльності;

• досягнення бюджетної збалансованості або мінімізація впливу бюджетної розбалансованості на економічний розвиток країни;

• мінімізація поточних цілей державного регулювання економіки;

• прозорість та зрозумілість бюджетного процесу і результатів фінансово-податкового регулювання [28, c.52-63].

Отже, розв’язувати проблеми бюджетно-податкової політики необхідно, послідовно реалізуючи стратегічні цілі реформування податкової та бюджетної систем України, за допомогою: підвищення конкурентоспроможності вітчизняного бізнесу; легалізації тіньового сектору; активізації інвестиційних процесів у економіці; розроблення простих і зрозумілих податкових норм для суб’єктів господарювання; зменшення витрат платників на нарахування і сплату податків та держави на їх адміністрування; адаптації податкового та бюджетного законодавства України до законодавства ЄС; створення умов для добровільного виконання вимог податкового законодавства платниками податків.