Проблеми

Необхідно точно визначити умови надання дозволу на евтаназії. Крім того, психологи твердять, що таке рішення смертельно хворі пацієнти приймають під впливом зовнішніх обставин. Важко визначити наявність свобідної волі у прийнятті такого важливого рішення. Крім можливості виникнення психологічних проблем хворих, легалізація евтаназії може спричинити негативний вплив на психічне здоров’я самих медиків, котрі будуть змушені діяти в суперечність до даною ними клятви Гіппократа, в котрій говориться: «Я не дам нікому з тих хто в мене просить смертельного засобу і не покажу шляху до подібного вчинку». Основні побоювання щодо евтаназії виникають з точки зору загально-світоглядної, оскільки дозвіл на вчинення смерті у будь-якому випадку може спричинити нівелювання цінності людського життя. На думку деяких дослідників, існують 3 основні підходи до проблеми евтаназії через ключове поняття – «смерть», котрі розкривають нові, глибші рівні проблеми.

1. Якщо смерть розуміти традиційно, як зупинку всіх функцій людського організму, то про евтаназію взагалі не можна вести мову.

2. Якщо смерть — це позбавлення від безглуздих страждань при незворотних процесах вмирання, то евтаназія — це просто вибір між смертю і смертю, довгою або швидкою.

3. Якщо головним вважати смерть мозку, то евтаназії підлягають і підлягатимуть дедалі чисельніші групи хворих, а тим більше вмираючих. У цього аспекту є ще досить похмурі групи союзників в особі прибічників трансплантації внутрішніх органів.

Смерть — це закон чи порушення закону? З погляду природи — закон. З погляду людини — ні. Тому проблеми евтаназії зачіпають ще й проблему смиренності людини перед природними процесами або небезпідставного бунту, який межує з гординею. Якщо смерть це своєрідне алібі Бога, котрий доводить ірраціональним способом його існування, то чи має право людина втручатися в його волю лише з людських спонукань? Виникає також питання про милосердя, оскільки ця чеснота пов’язана з благом інших. А позаяк життя прийнято вважати благом, то милосердя вимагає, щоб інші його зберігали або продовжували. Але якщо евтаназія — це смерть людини задля її власного блага, то милосердя має висловлюватися на користь евтаназії? В цьому полягає абсурдність проблеми тому що лікарі, котрі повинні лікувати, - вбивають, тим більше з милосердя [6]. Деякі етики пропонують ще одну альтернативу евтаназії. У всьому світі існує мережа спеціальних клінік, де з безнадійно хворими пацієнтами працюють соціальні працівники, а робота медперсоналу в першу чергу спрямована на полегшення страждань пацієнта. Так звані «хоспіси» працють в Україні. В Луганську діє один з таких хоспісів, діяльність якого є показовим прикладом співпраці медиків, соціальних працівників та волонтерів .

Проблема легалізації евтаназії в Україні незабаром неодмінно стане надзвичайно актуальним питання у зв’язку з євроінтеграційними процесами. На мою думку потрібно удосконалити законодавство та вивчати громадську думку, щоб дати належну оцінку. Майже у всіх розвинених країнах проведено соціологічні дослідження і протягом останніх двадцяти років це питання моніториться. В Україні, дослідження проведені Українським центром економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова показали, віруючі не завжди керуються релігійним розумінням природи життя (легалізацію евтаназії підтримало 40% віруючих). Цікавим є те, що за результатами цього дослідження жителі Західної України більш тверду позицію щодо цінності людського життя (в Західній Україні проти евтаназії 40%, у Східній – 30%).

Досліджуючи цю проблему, все більше науковців доходять до парадоксального висновку: «легка смерть» як спосіб позбавлення людини страждань у безнадійності на виздоровлення нівелює значення людського життя як найвищої цінності суспільного буття.