Міністерство охорони здоров’я України

Буковинський Державний Медичний Університет

Реферат

на тему:

«Проблема евтаназії в лікарській практиці»

Підготувала:

стдентка 15 групи ІІ курсу

медичного факультету №1

БДМУ

Михалевська Наталя Тарасівна

Викладач:

Захарчук Олександр Іванович

Чернівці, 2015

Зміст

1. Вступ

2. Визначення терміну «Евтаназія»

3. Історія

4. Проблеми

5. «За» і «проти»

6. Дозвіл на евтаназію в різних країнах світу

7. Останні новини

8. Висновок

Вступ

Сучасна правова система закріплює безліч особистих немайнових прав, які належать кожній людині, проте головним і фундаментальним із них є право на життя.

З огляду на це, поряд існує право розпоряджатися своїм життям, що тлумачиться як можливість піддавати його значному ризику або навіть приймати рішення про припинення життя, що і породжує багато дискусій в тому числі і навколо теми евтаназії з цього приводу. Саме право на життя чи на смерть вже протягом багатьох років є предметом для обговорення юристів і медиків, суспільства в цілому.

«Евтаназією називається будь-яка дія, спрямована на те, щоб покласти кінець життя тій чи іншій особі, йдучи назустріч її власному бажанню, і виконана незацікавленою особою» - каже голанське законодавство. Крім Голандії «хороша смерть» легалізована і визнана правом людини в таких країнах, як Бельгія й Швейцарія, а також у Північній провінції Австралії і єдиному штаті США - Ореґоні. На даний момент в Україні тільки ведеться дискусія з приводу евтаназії, і мало ознак того, що вона скоро завершиться. Передбачати, що у нас колись буде дозволена активна евтаназія, як у деяких європейських країнах - малоймовірно. Відповідно до законодавства України, евтаназія - це вбивство. Однак опитування, проведене «Кадровим Домом «СуперДжоб» 17 квітня - 10 травня 2007 року, показав, що більше половини українців (51%) вважають, що людина має право вдатися до допомоги лікарів з метою добровільного відходу з життя.

Абстрагуючись від християнських канонів, можна вважати, що евтаназія - гуманний спосіб припинення мук хворого. Але разом з тим, з огляду на безконтрольність діяльності різних органів влади й опіки, евтаназія може зробитися скоріше злом, ніж допомогою».

Евтана́зія (грец. ευ — добре + грец. θάνατος — смерть) — практика припинення (або скорочення) лікарем життя людини, яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, на задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань.

Папа Іван Павло ІІ так визначив термін «евтаназія»: «Евтаназія — це дія або бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання».

Термін «евтаназія» вперше вжито Ф. Беконом в XVII ст. для визначення «легкої смерті».

Станом на 2009 рік, деякі форми добровільної евтаназії були офіційно дозволені в Бельгії, Люксембурзі,Нідерландах, Швейцарії, і в деяких штатах США.

Варто зазначити, що у теорії виділяються два види евтаназії:

• пасивна евтаназія (навмисне припинення медиками підтримуючої терапії хворого);

• активна евтаназія (введення вмираючому лікарських засобів або інші дії, які тягнуть за собою швидку і безболісну смерть). До активної евтаназії часто відносять і самогубство з лікарською допомогою (надання хворому на його прохання препаратів, що скорочують життя).

Крім цього, необхідно розрізняти добровільну і недобровільну евтаназію. Добровільна евтаназія здійснюється на прохання хворого або з попередньо висловленого його згоди. Недобровільна евтаназія здійснюється без згоди хворого який , як правило, знаходиться в несвідомому стані.

Я не погоджуюсь з думками щодо необхідності або можливості евтаназії, бо вважаю, що дана теорія є занадто радикальною і суперечить загальноприйнятому світогляду та цінностям.

«Людина створена Богом за своїм образом та подібністю». Даний аргумент завжди залишатиметься найвагомішим, бо апелює до загальнолюдських цінностей. «Не убий» - говорить одна із Божих заповідей і не варто додавати себе або іншого.

Узаконення евтаназії - це узаконене вбивство однієї людини іншою (активна), при чому людиною, яка давала клятву Гіппократа і пообіцяла будь-якими засобами зберігати і боротися за людське життя. Це узаконене самогубство ( пасивна), що також є тяжким гріхом.

Кожна людина частина творіння, вона виконує свою, дуже вагому роль у цьому світі, тому життя за волевиявленням її або іншої людини не може бути припинене. Навіть безнадійні пацієнти мають людську гідністю, а їх життя як і раніше в руках божих. Страждання теж наділені сенсом, а життя - це дар божий, від якого людина не повинна відмовлятися за власним бажанням. Це наруга над святістю життя, заперечення поваги до неї. Це що стосується етичної сторони.

Також не можна не сказати про інші сторони цього питання.

"Невиліковно хворий" - кажуть лікарі, коли не знають, як лікувати. Але це зовсім не означає, що вилікувати не можливо. Сучасна медицина не може напевно сказати, що пацієнт безнадійний. Важких хворих на останніх стадіях смертельних захворювань в Україні тільки знеболюють і сподіваються на диво.

Хвора людина хоче піти з життя не тому, що їй не хочеться жити, а тому що умови життя для неї стали нестерпними.

Окрім цих різновидів евтаназії деякі вчені та юристи розрізняють дистаназію («відмова від смерті» боротьба за життя хворого до останнього), ортоназію (це бездіяльність медиків у сфері медицини, всі зусилля направлені на полегшення страждань) та ятроназію (визнання медиком операбельного хворого безнадійно хворим, або неправильне діагностування та як наслідок проведення активної евтаназії)

Історія

Термін "евтаназія" вперше вжито Ф. Бейкон в XVII столітті для визначення "легкої смерті", і з XIX століття став означати "убити кого-небудь з жалості". Тут йде мова про навмисне вбивство з метою полегшити непотрібні страждання. У такому випадку, не існує більш двозначного слова, ніж "евтаназія".

Сама ідея евтаназії зародилася давно. Але з часів Гіппократа і до наших днів традиційна лікарська етика включає в себе заборону: "я нікому, навіть хто просить про це, не дам що викликає смерть ліки, і також не пораджу це". З недавнього часу, проте, у лікарів все частіше і частіше з'являється готовність вдатися до цієї практики, принаймні, тоді, коли пацієнт сам просить про смерть.

Характерні елементи евтаназії вчені знаходять з давніх давен. Загальновідомим актом є метод «відбору» здорових немовлят у Стародавній Спарті. Цікавим фактом що на теренах сучасної України, зокрема у племен древлян, де, як і в багатьох інших племен, практикувалася пасивна евтаназія щодо перестарілих, немічних та хворих. Цікаво, що у слов’ян дуже шанувався культ предка, що, на перший погляд, протирічить ідеї евтаназії, але у словян така смерть вважалася шанованою. Також відомими є випадки евтаназії у Середній Азії (за Тімура І) щодо хворих проказою, у Франції (за Наполеона) хворих чумою. Але дійсно масовим явищем «легка смерть» стала в часи гітлерівської Німеччини. В 1935р. в Німеччині вийшла книга «Darfst oder Tod», в якій йдеться про евтаназію не як шлях до полегшення страждань безнадійно хворого, а як спосіб економії ресурсів держави на непрацездатних. Першого вересня 1939р. Гітлером підписаний наказ про початок операції «Евтаназія» (проведено активну евтаназію 275-и тисячам німців), котра поступово перейшла в акцію «14а 13», один з найбільших злочинів людства. Таким чином, смерть з милосердя перетворилася на спосіб знищення в’язнів концентраційних таборів. В 1952 році на адресу ООН було надіслано звернення з підписами більше 2.5 тис. громадян Великобританії та США, серед яких є імена відомих лікарів, вчених, діячів культури. У зверненні декларується «право легкої смерті», як одне з найважливіших прав людини. Це звернення було відхилене як антигуманне.

Декларація про евтаназію

(Прийнята 39-ой Всесвітньої Медичної Асамблеєю,

Мадрид, Іспанія, жовтень 1987)

Евтаназія, як акт навмисного позбавлення життя пацієнта, навіть на прохання самого пацієнта або на підставі звернення з подібним проханням його близьких, не етична. Це не виключає необхідності шанобливого ставлення лікаря до бажання хворого не перешкоджати течією природногопроцесу вмирання в термінальній фазі захворювання.

Етичний кодекс російського лікаря

(Затверджений 4-ою Конференцією Асоціації лікарів Росії,

Москва, Росія, листопад 1994)

Стаття 14.

Лікар і право пацієнта на гідну смерть.

Евтаназія, як акт навмисного позбавлення життя пацієнта на його прохання, або на прохання його близьких, неприпустима, у тому числі і у формі пасивної евтаназії. Під пасивною евтаназією розуміється припинення лікувальних дій біля ліжка вмираючого хворого. Лікар зобов'язаний полегшити страждання вмираючого всіма доступними і легальними способами.

Лікар зобов'язаний гарантувати пацієнту право за його бажанням скористатися духовною підтримкою служителя будь-якої релігійної конфесії ...

Декларація конгрегації віровчення (прийнята в 1980 році)

Абсолютно необхідно оголосити з усією рішучістю, що ніщо і ніхто не може дозволити вбивство невинної людини, будь він ембріоном або плодом, або дитиною, або дорослим, або літнім, невиліковно хворим, або вмираючим. Крім того, ніхто не може вимагати зробити таке вбивство ні щодо самого себе, ні щодо будь-якого іншого, що знаходиться під його відповідальністю, не може погодитися на це ні прямим, ні непрямим чином.