1.3 Антиукраїнська політика російського царизму та продовження українського національного відродження
2.1 Територіально-адміністративний поділ західноукраїнських земель
Західноукраїнські землі потрапили до складу Австрійської імперії в результаті трьох поділів Речі Посполитої наприкінці ХVІІІ ст. (1772, 1793, 1795).
Західна Україна у складі Австрійської імперії:
- стала колонією;
- її територіально-адміністративний устрій відповідав централізаторській політиці імперії без урахування етнічного складу населення. В результаті Східна і Західна Галичина об’єднані в єдине ціле (але Східна Галичина – українська територія, Західна Галичина - польська);
- західноукраїнські землі були розмежовані і не складали єдиного цілого:
«Лемберг» – так Львів називали австрійці на старий німецький лад.
_________________________________________
Округи (дистрикти)
Лодомерія (Володимирщина)
2.2 Реформи освіченого абсолютизму другої половини 18 ст. В Австрійській імперії та їх вплив на розвиток західноукраїнських земель
Спочатку, з приходом Австрії, доля західних українців дещо поліпшилася.
Австрійські цисарі Габсбурги провели часткові реформи:
1774 – шкільна реформа сприяла розвиткові
Національно-культурного життя українців
1782, 5 квітня - скасовано особисту залежність
селян від землевласників
1786, 16 червня – частково обмежено панщину
1787 – селянам дозволялося купувати землю у своїх власників
Однак ці реформи освіченого абсолютизму були скасовані наступними реакційними правителями і панування Австрійської імперії на західноукраїнських землях стало ще жорстокішим, ніж було до сих пір.
2.3 Соціально-економічне становище західних українців
Західні українці були найбільш обділені в Австрійській імперії:
мали найнижчий життєвий рівень;
жили в умовах жорстокого соціально-економічного визиску;
незадовільним було й культурне становище.
В Західній Україні існувало дві найгостріші проблеми:
селянська;
національна.
Селяни складали більшість населення і терпіли страшну бідність:
були малоземельними або зовсім безземельними;
низькі врожаї (в 3 рази нижчі ніж в Австрії);
примітивний реманент;
хронічний голод (їли зазвичай лише картоплю та капусту);
панщина 5-6 днів на тиждень;
середня тривалість життя 30-40 років;
Карпатами відрізані від ринку, тому виживання лише у власних руках;
розчаровані селяни вдавалися до самогубства, пияцтва. Алкоголізм ставав хронічним. Перед сільськими цвинтарями ставили великі (2-3 м) «молильні» хрести, біля яких рідні вимолювали позбавлення від пияцтва їх родичів.
Землевласники навмисно реалізували спиртні напої в борг селянам, затягуючи
їх у фінансову залежність.
Кріпацтво заважало розвитку промисловості та сільському господарству.
Головним чином розвивалися галузі винокуріння, пивоваріння, металообробна, парцелярна, цукрова, лісопереробна, видобувна.
Заможні категорії населення – нечисленні.
Інтелігенцію в Західній Україні представляло уніатське духовенство.
Австрійська влада розглядала українські землі як аграрно-сировинний придаток до промислово розвинутих центральних та східних провінцій імперії. Тому Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями.
Австрійський уряд заохочував переселенців:
поляків, німців до Східної Галичини (полонізація=ополячення);
німців, румунів – до Північної Буковини (румунізація);
угорців – до Закарпаття (мадяризація).
Насаджувалися німецька, австрійська, угорська мови, інші звичаї, культура.
Українська мова витіснялася з вжитку: так, у 1784 р. заснований Львівський університет, в якому викладання велося українською, а у 1809 – це було скасовано. Українська мова вважалася «мовою пастухів». Навіть прогресивний історик Східної Галичини Денис Зубрицький до останнього так і не наважився писати українською.