Відчуття

Осінь, туман, ніч, дощ, сутінки, дорога, вікно, краплі, смуток, журба, сльози, розчарування, дзвінок... любов, сонце, день, радість, щастя, небо, посмішка, життя, насолода, романтика, спокуса, мрії... дзвінок...розлука, печаль, спогади, думки, плач, музика, тиша, безбарвність, світ, пустота... осінь, туман, ніч....

Дудченко Дар’я, 10 – Б, 2010р.

Осінній настрій

Ранок. Хмари. Сум. Дорога.

Обезлюдненість. Тривога.

Птах. Сичання. Тріск. Падіння.

Гілка. Паморозь. Коріння.

Сонце. Сяйво. Диво. Чудо.

Радість. Щебіт. Гомін. Люди.

Голос. Дівчина. Світанок.

Стежка. Тин. Ворота. Ґанок.

День. Неспокій. Шум. Втручання.

Тупіт. Злість. Суворість. Страх.

Гніт. Душа. Тривога. Крах.

Вечір. Спокій. Стрій. Травиця.

Пташки. Звірі. Молодиця.

Хата. Теплота. Родина.

Любий. Сутінки. Дитина.

Спокій. Щастя. Сміх. Дрімота.

Ніч. Затишшя. Сон. Господа...

Одарченко Єлизавета, 10 – Б, 2010р.

В. І. Цимбалюк наголошує, що, розвиваючи навички школярів, бажано вчити їх писати пейзажні етюди. Автор зазначає, що найдоцільніше практикувати написання пейзажних етюдів після вивчення художніх творів, у яких змальовані яскраві картини природи( „Слово о полку Ігоревім”, новела М. Коцюбинського „ Intermezzo”, „Лісова пісня” Лесі Українки, збірка П. Тичини „Сонячні кларнети”). Зразком для учнів у написанні пейзажних етюдів можуть бути й уривки з новел, повістей, романів І. Нечуя – Левицького, Панаса Мирного, М. Коцюбинського чи інших письменників, у яких пейзаж є невід’ємною частиною художнього твору.

Для прикладу наведемо кілька зразків учнівських пейзажних етюдів.

Осінні мелодії

От і прилетіла з далекого краю господиня – осінь. Змахнула своїм широким рукавом – і зеленок осі дерева одягли своє святкове вбрання. Берізки прибрались, як молоді дівчата, і вихваляються одна перед одною своєю красою. А біля них поставали гордовиті дуби – парубки.

Чарівниця – осінь змахує вдруге своїм рукавом – і з нього вилітає, радіючи волі, дужий вітровій. Він одразу кидається обнімати сором’язливі берізки, а вони, перешіптуючись, пручаються і ронять додолу дрібні листочки. А дуби – парубки виходять у двобій із цим хитруном. І вітер лютує, він зриває з дерев пишне вбрання і кидає його додолу.

От і почалися осінні мелодії.

Розгулявся вітер і жене кораблі – хмаринки. Та то вже не хмаринки, а темна хмара вкрила небозвід. Хлинув краплистий дощ, а здається, що то небесна річка розхлюпує свою блакить.

Стогнуть дерева під могутніми поривами вітру і оплакують свою молодість ,яка відлітає разом з опалим листям. А дощ виспівує свою пісню.

Та незабаром дощ скінчився і перестала звучати сумна мелодія. Тільки з дерев скочуються сумні сльозинки на вмиту землю.

Із –за хмаринки викотилось по – осінньому світле і ясне, але якесь холодне сонце. І заіскрились крапельки дощу на білокорих берізках і плакучих вербах, неначе коштовні діаманти, а потім враз висохли, наче їх і не було.

Перестали вони плакати. Тільки чути шелестіння різнобарвних листочків. Вони все кружляють і кружляють у повітрі та встеляють золотим килимом землю.

А надворі стає все холодніше й холодніше. Сумно дзюркотять струмки. Птахи покидають рідну домівку, тепле гніздечко і відлітають у далекі краї. Із їхніх дзьобиків виривається тужне квиління, яке вражає в саме серце. Це вони прощаються із рідною землею. Вони не знають ще, чи повернуться назад, чи загинуть у далекій дорозі, а чи навіки зостануться в далеких краях. І здається, що зараз із їхніх очей покотяться сльозинки і вони заплачуть.

Слухай, господине – осінь! Тужна, прощальна пісня птахів – це твоя остання мелодія. То ж запам’ятовуй її і прощайся з землею, із своїм володінням. Прощай, золота осінь!.. ( Олена М., 9 клас).