7. Матеріальне та методичне забезпечення лекції.

Навчальне приміщення: лекційна аудиторія № 3 університету.

Обладнання: мультимедійний проектор, кодоскоп.

Ілюстративні матеріали: кодограми, таблиці, рисунки, блок-схеми логічної структури.

8. Матеріали для самопідготовки студентів.

8.1. Література з теми лекції, що викладається:

1. Медична біологія: Підручник / За ред. В. П. Пішака, Ю. І. Бажори. – Вінниця: Нова книга, 2009. – 608 с.

2. Слюсарєв А. О., Жукова С. В. Біологія: Підручник (Пер. із рос. мови В. О. Мотузного). – К.: Вища школа, 1992. – 422 с.

3. Текст лекції.

4. Методична розробка лекції.

8.2. Питання до лекції, що викладається:

1. Поняття про біогельмінти і геогельмінти.

2. Характерні особливості морфології та класифікація сисунів.

3. Особливості циклів розвитку трематод.

4. Методи лабораторної діагностики та заходи профілактики трематодозів.

5. Характерні особливості морфології та класифікація стьожкових червів.

6. Особливості циклів розвитку цестод.

7. Методи лабораторної діагностики та заходи профілактики цестодозів.

8. Характерні особливості морфології та класифікація круглих червів.

9. Особливості циклів розвитку нематод.

10. Методи лабораторної діагностики та заходи профілактики нематодозів.

8.3. Завдання для самостійної роботи:

Підгодовувати реферати на теми:

1. “Печінковий сисун. Морфологія, цикл розвитку, патогенна дія, методи лабораторної діагностики та заходи профілактики фасціольозу”.

2. “Бичачий (неозброєний) і свинячий (озброєний) ціп’яки. Морфологія, цикли розвитку, патогенна дія, методи лабораторної діагностики та заходи профілактики теніаринхозу і теніозу. Цистіцеркоз”.

3. “Аскарида. Морфологія, цикл розвитку, патогенна дія, методи лабораторної діагностики та заходи профілактики аскаридозу”.

8.4. Література з теми наступної лекції:

1. Биология: Учебник. В 2-х томах / Под ред. В. Н. Ярыгина. – М.: Высшая школа, 2001.

2. Пехов А. П. Биология и общая генетика: Учебное пособие. – М.: РУДН, 1994. – 436 с.

8.5. Питання до наступної лекції:

1. Загальна характеристика членистоногих.

2. Медичне значення вищих і нижчих ракоподібних.

3. Морфологічні ознаки та класифікація павукоподібних.

4. Медичне значення павуків і кліщів.

5. Морфологічні ознаки та класифікація комах.

6. Медичне значеня мух, комарів, вошей, бліх і клопів.

9. ЛІТЕРАТУРА, ЩО ВИКОРИСТАНА ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ЛЕКЦІЇ:

1. Вибрані лекції з медичної біології / За ред. В. О. Корольова, В. М. Яригіна. – К.: Вища школа, 1993. – 176 с.

2. Слюсарев А. А., Жукова С. В. Биология: Учебник. – К.: Высшая школа, 1987. – 416 с.

Методичну розробку лекції склав

доцент кафедри клінічної імунології,

генетики та медичної біології ОДМУ, к.мед.н. ПАШОЛОК С. П.

Медична гельмінтологія

Плоскі та круглі черви- паразити людини

Тип Плоскі Черви (Plathelmintes)

Гельмінт (грецьке helminos (helminthos), scolecida — черв, глиста).

Захворювання, що зумовлюються гельмінтами, або паразитичними червами, називаються гельмінтозами, а наука, яка вивчає ці захворювання, а також засоби і способи боротьби з гельмінтами й гельмінтозами, називається гельмінтологією.

Черви — надзвичайно різноманітна група первинноротих, тришарових, білатеральносиметричних тварин, більшість яких мають шкірно-м'язовий мішок. Розміри червів варіюють від кількох часток міліметра до 2-3 сантиметрів і навіть декількох метрів. Серед плоских червів зустрічаються як вільноживучі, так і паразитичні форми. Тіло їх сплющене в спинно-черевному напрямку. Вони мають первинну порожнину, заповнену паренхімою. В первинній порожнині розташовані всі внутрішні органи. Але існують і інші погляди. В зв'язку з сильним розвитком паренхіми в плоских червів немає порожнини тіла і вони називаються безпорожнинними або паренхіматозними.

Шкірно-м'язовий мішок складається з шкіри і системи кільцевих, повздовжніх і косих м'язів. Кишка представляє собою пряму або розгалужену трубку, яка завершується сліпо, без анального отвору. У деяких паразитичних форм кишка відсутня. Кровоносна і дихальна система також відсутні. Видільна система протонефридіального типу; статева система — гермафродитна. Нервова система централізована, її центральний відділ звичайно складається з парного нервового вузла (ганглія), що лежить у більшості на передньому кінці тіла, і зв'язаних з нервовим ганглієм нервових стовбурів. У гангліях і стовбурах зосереджені нервові клітини. Від нервового ганглія і нервових стовбурів відходять периферичні нерви до всіх частин тіла, зокрема до органів чуттів. Біологічний цикл розвитку плоских червів дуже складний, так як він проходить із зміною господарів (основного і проміжного), і тому їх відносять до біогельмінтів.

Тип Плоских червів поділяють на три класа:

1. Війчасті черви (Тurbellаrіа).

2. Сисуни (Тrеmatoda).

3. Стьожкові (Cestoidea).

Війчасті черви — це невеликих розмірів вільноживучі морські тварини;

Сисуни і стьожкові черви — паразити, які зумовлюють захворювання трематодози і цестодози.

Клас Трематоди /Тгеmatoda/

Ф а с ц і о л а /Fasciola hepatica/ (печінковий сисун) паразитує в жовчних протоках печінки та жовчному міхурі великих і дрібних жуйних тварин /кролів та ін./зустрічається також і у людини, спричинює захворювання - фасціольоз. Фасціола поширена на всій земній кулі. В нашій країні випадки цього захворювання описано в деяких районах європейської частини, у Середній Азії, на Кавказі, в Сибіру.

Печінковий сисун має плоске, листовидної форми тіло довжиною 3...6 см., передній кінець якого має вигляд конуса, вкритого шипами. Колір сисуна жовтувато-білий з більш темною смужкою по краях тіла. На передньому кінці тіла розміщений ротовий присосок, трохи позаду від нього - черевний. Зверху тіло паразита вкрите кутикулою з шипами. Шкірно-м'язовий мішок складається з епітелію і трьох шарів м'язів. Всі внутрішні органи гельмінта розташовані в паренхімі і мають будову розгалужену. Травна система складається з ротового отвору, розташованого в глибині ротового присоска, мускулистої глотки /виконує роль насоса/, вузенького короткого стравоходу і двох гілок кишки, кожна з яких має велику кількість відгалужень. Анального отвору нема, гілочки кишки закінчуються сліпо .Видільна система паразита протинефридіального типу. В паренхімі знаходиться багато так званих термінальних клітин з миготливими війками. Від цих клітин починаються тоненькі канальці; зливаючись вони утворюють великі канали, які впадають у центральний видільний канал, що відкривається назовні екскреторною порою. Виділені продукти обміну речовин надходять до цитоплазми термінальних клітин, а звідти - в канали протонефридія і виводяться з тіла паразита назовні.

Кровоносної і дихальної систем немає. Дихання анаеробне, тобто відбувається за рахунок розщеплення глікогену: в процесі бродіння. При цьому утворюються деякі органічні сполуки, які обумовлюють токсичну дію на організм хозяїна. Нервова система складається в навкологлоткового кільця і нервових тяжів, а яких найбільш розвинена пара черевних, а також периферичних нервів. У зв'язку з паразитичним способом життя органи чуття розвинені слабо і представлені чуйними закінченнями в шкірі та присосках.

Статева система сисуна - гермафродитного типу і дуже складна. Чоловіча статева система складається з двох деревовидно розгалужених сім'яників з сім'япроводами, які звужуючись , утворюють сім'явипорскувальний канал, що має розширення - сім'яний міхурець, і закінчується копулятивним органом - цирусом. Цирус лежить в цирусній сумі, яка міститься над черевним присоском. Жіноча статева система складається з непарного гіллястого яєчника і короткого яйцепроводу, який розширюючись, утворює невеликий мішечок - оотип. В нього відкриваються протоки жовтівників ; тут починається матка, яка відкривається створом назовні . Оотип оточений шкарлупоподібними залозами, так званими тільцями Меліса. Запліднення відбувається у оотипі, куди сперматозоони з цируса потрапляють через матку. Запліднене яйце в оотипі вкривається жовтковими клітинами і шкарлупою, після чого прямує у матку, де відбувається дозрівання яйця. Яйця сисунів великі, овальної форми, світло-коричневого кольору , мають кришечку і бугорок по полюсах довжиною 130...150 мкм. і шириною 70...90 мкм.

Розвиток фасціоли складний, з перетвореннями, ..відбувається зі зміною живителів - остаточного і проміжного. Через отвір матки паразита яйця виводяться в жовчні протоки живителя. Звідти потрапляють в кишки, а потім разом з фекаліями - назовні. Для свого подальшого розвитку яйця повинні потрапити у воду . В воді кришечка яйця розкривається, і в нього виходить личинка м і р а ц и д і й .

Для розвитку мірацидія в яйці необхідна температура зовнішнього середовища 20...25 С . Мірацидій виходить з яйця при освітленні. Він вкритий війчастим епітелієм, має непарне хрестоподібне вічко, пару протонефридіїв, нервовий ганглій. У деяких мірацидіїв є зачаток травної системи. На передньому кінці тіла мірацидія розташований буравоподібний стилет. Мірацидій деякий час вільно плаває у воді, а потім активно проникає в тіло черевоногого малюска - малого п'явушника Limnela truncatula /, у внутрішніх органах якого / печінка, статева залоза / він скидає війки і перетворюється на спороцисту / малорухливу, мішкоподібну личинку /.

Спороциста росте, і в ній з клітин формується нове покоління зародків - р е д і ї . Редії мають кишку і отвір для виходу церкаріїв- покоління, які в них розвиваються. Церкарії своєю будовою нагадують печінкового сисуна: вони мають дві присоски, вилкоподібну кишку, протонефридії. Проте в них ще нема статевої системи. На задньому кінці тіла церкарія знаходиться довгий хвіст, а на передньому - пара очок та гострий стилет, яким він пробуравлює стінку тіла молюска і виходить у воду. Деякий час церкарій активно плаває у воді, потім осідає на прибережних рослинах втрачаючи хвіст, вкривається оболонкою і перетворюється на інцистовану стадію - адолескарій, яка довгий час зберігає свою життєздатність. Адолескарій є інвазійною стадією. Зараження людини відбувається тільки тоді, коли вона п`є воду зі стоячої водойми, де є адолескарії, або коли вживає в їжу немиті овочі, які росли на городах, зрошуваних такою водою. Коли адолескарій потрапляє у шлунок остаточного хазяїна, його оболонка під впливом шлункового соку хазяїна розчиняється, і молодий сисун просовується у кишку, а потім у жовчні протоки печінки, де й паразитує.

Основне значення в патогенезі фасціольозу належить алерго-токсичній дії особин, що ростуть, а також продуктів обміну статевозрілих фасціол. Лабораторна діагностика фасціольозу заснована на виявленні яєць фасціол у фекаліях та в дуоденальному вмісту. Внаслідок великої питомої ваги яєць фасціол при їх дослідженні краще застосовувати метод послідовних вливів, ніж метод спливання / флотації /. У ранніх стадіях захворювання застосовують імунологічні методи. Виявлення яєць у калі і дуоденальному вмісті ще не є доказом зараження людини. Яйця можуть бути " транзитними ", потрапивши в організм людини при вживанні печінки хворих тварин. В таких випадках необхідно наступне дослідження через 5...7 днів. На цей час забороняється вживати в їжу печінку тварин, уражених фасціольозом. Боротьба з цим паразитом полягає в проведенні ряду профілактичних заходів. Необхідно уникати вживання немитих овочів з городів, що зрошуються водою стоячих водойм, а також пити з них сиру воду. В цілях попередження забруднення зовнішнього середовища необхідно проводити дигельмінтивацію уражених фасціольозом тварин, очищати водойми від малих ставковиків, випасати худобу на сухих пасовищах , де цей молюск не живе. Боротьба с фасціользом людини зумовлюється успіхом з фасціользом тварин.

Опісторх /Opisthorchis felineus/ котячий або сибірський сисун / паразитує в печінці в жовчному міхурі, підшлунковій залозі кішки, собаки, лисиці, соболя та інших тварин, а також людини, спричиняючи захворювання опісторхоз. Збудник опісторхозу - паразит невеликих розмірів ланцетовидної форми, довжиною 8... 18 мм, шириною 2... 12 мм.

На тотальних препаратах опісторха, на відміну від більшості трематод, паразитуючих у дюдини, добре помітний екскреторний - подібної форми міхур, розташований між сім'яниками в задній частині тіла. Яйця паразита трематодного типу грібні, овальної форми, сірувато-жовтого кольору. Кришечка яйця міститься на злегка звуженому кінці, а на протилежному боці помітне дрібне конусоподібне потовщення оболонки, різко переломлююча світло під мікроскопом. Оболонка яйця по боках кришечки утворюють легко підвишення. Розміри яєць/26...З0 х 11... 15 мкгл/.Розвиток паразита відбувається за участю двох проміжних живителів прісноводного червоного молюска бітинії / Bithynia leachi / і риби Яйця паразита разом з екскрементами основного хазяїна виводяться назовні. Для подальшого розвитку необхідно, шоб ВОНИ потрапили у воду, а далі - у тіло бітинії.

В кишці молюска кришечка яйця розкривається виходить мірацідій, який проникає в печінку молюска, де відбуваються стадії перетворень мірацидія в спороцисту, ридію і церкарій. Церкарії активно виходять з тіла молюска, деякий час плавають у воді, потім заглиблюються через шкіру у м'язи риби там інкапсулюються і перетворюються на інвазійну стадію - Метацеркарії.

Людина заражається опісторхозом, вживаючи в їжу погано варену, недостатньо прожарену або просолену рибу, у м'язах якої зберігають свою життєдіяльність метацеркарії. У людей і тварин котячий сисун зумовлює тяжке захворювання - опісторохоза осередки якого розповсюджені по річках Сибіру,в Прибалтиці, по берегах Волги і в Україні. Патогенез в ранній стадії характеризується алергічними явищами у відповідь на потрапляння продуктів життєдіяльності паразита. Лабораторна діагностика засновується на виявленні яєць гельмінтів у фекаліях.

Опісторхозна інвазія у людей і тварин зустрічається значно частіше, ніж фасціольозна. Щоб попередити захворювання, треба вживати тільки добре прожарену, проварену, прокопчену або добре просолену рибу. Собак і котів також не слід годувати сирою рибою. Необхідно слідкувати за тим, щоб каналізаційні води не забруднювали водойми. Туалети біля річок, ставків, повинні бути обладнані з розрахунком санітарних правил.

Шистосома /Shistosoma mansoni/ кров'яний сисун/паразитує у кровоносних судинах сечового міхура кишок, печінки і селезінки. Спричинює захворювання шистосомоз /більгарціоз/,поширений в Африці, Азії, Центральній Америці. Характерною особливістю цього паразита є те, що він роздільностатевий. Самець коротший, але ширший за самку, довжина його тіла 10... 15мм, ширина близько 1мм. Присоски розташовані у передній циліндричній частині тіла, черевний присосок більший за ротовий. Назад від черевного присоска тіло розширене і його бокові кінці зближені так, що утворюють своєрідний вентральний жолоб. Самка ниткоподібна, довжиною 20 мм, шириною 0,25 мм; більша частина її тіла розміщується у вентральному жолобі самця. Яйця гельмінтів крупні, безбарвні, веретеноподібної, без кришечки, з наявністю на одному з кінців шипа, розташованого вздовж поздовжньої осі яйця. Розміри яєць 120... 160 х 40...60 мкм. Розвиток кров'яного сисуна відбувається також зі зміною живителів. Оновний живитель - людина, а проміжний - різні види прісноводних молюсків. /Bullinus truncatug, Physopsis africanus globosa, Planorbis meditjensis/. Самки відкладають яйця в дрібних венозних судинах. Для подальшого розвитку яєць повинно потрапити у воду, де з нього виходить мірацидій, який активно проникає в організм проміжного хазяїна. В печінці молюска проходить стадія спороцисти, ридії та ішазійної стадії- церкарія.

Зараження відбувається внаслідок активного заглиблення церкарія в шкіру людини під час купання. В тілі людини циркарії проникають у кровоносні та лімфатичні судини, по яких мігрують у легені, і через велике коло кровообігу потрапляють у ворітну вену печінки. Через три три тижні вони досягають статеої зрілості і проникають у венозні судини сечостатевої системи, де і відкладають яйця. Нарівні з зазначеними змінами відзначаються і ураження очей, які бувають дуже різноманітні в залежності від форми і стадії патологічного процесу .При цьому очні ураження зазоплюють кон`юктиву, виявляються у вигляді гранульоми, кон`юктевіту, абсцесу сосочків, ксерозу. Уражується кон`юктива звичайно одного ока, частіше у чоловіків: при цьому на різноманітних ділянках слизової оболонки нижнього повіка або півмісячної складки, у зведеннях на дорзальній або бульбарній конюктиві.

Патологічний процес кон`юктиви. наприклад, можуть супроводжуватися вираженою капілярною реакцією і утворенням поліпів. При ураженні повій виникає гранульома, дерматит, уртикарний висип. Перебіг шистосомозного процесу захоплює також сітківку і судинну оболонку. При цьому описані геморагія сіткіки, емболія центральної артерії сітківки. Зареєстровані гельмінти в передній камері ока, ретробульбарні гематоми, атрофія зорового Нерва, втрата зору. Описані випадки заносу яєць в кон'юктиву, очну ямку, з утворенням гранульом і псевдотумора.

Лабораторна діагаостика шистосоми відбуається по знаходженню яєць в сечі /при сечостатевій формі/ і в калі /при кишковій формі/. Найбільш ефективним є дослідження сечі, яку хворий виділяє в період з 10 до 14 г /період максимальної екскреції яєць шистосом/. Для діагностики шістосомозів в останній час широко застосовуються імулогічні методи дослідження. Профілактика.

Парагонім /Paragonimus ringeri/ /легеневий сисун/ паразитує у легенях. Іноді в яких вони розвиваються. В організмі основного живителя, у дванадцятипалій кішці, метацеркарії виходять з цисти, проникаючи крізь стінку та черевну порожнину і пробуравлюючи діафрагму, потрапляють у легені, де досягають статевої зрілості.

Паразитування легеневого сисуна в організмі людини спричинює хронічний кашель і виділення харкотиння з домішкою крові. Може також симулювати туберкульоз. Яйця легеневого сисуна можуть бути проковтнуті, отже нерідко виявляються у випорожненнях Тому для міроскопічної діагностики використовують харкотиння і фекалії хворого, у ранній стадії захворювання використовують імунологічні методи діагностики. Профілактика полягає в тому, щоб в місцях розповсюдження парагонімоза вживати у їжу тільки добре термічно оброблених крабів, раків і не пити сирої неофільтрованої води.

Клас Цестоди /Cestoidea/

Ціп'як озброєний /Taenia solium/ паразитує у тонкій кишці людини, спричиняючи захворювання - теніоз. Поширений повсюди, частіше там, де вживають сиру або напівсиру свинину. Довжина ціп`яка озброєного 2…5см, зрідка може досягати 6…8см, кількість проглотид у сиро білі до 900. Сколекс невеликий за розміром/1мм в діаметрі/, озброєний напівкулястими присосками і хоботком з двома рядами гачків, шийка довга /до 1 см/. У стробілі незрілі, гермафродитні і зрілі проглотиди. Молоді незрілі проглотиди тонкі, ніжні, але чим далі від шийки, тим більш вони в розмірі, останні проглотиди мають видовжену форму / ширина у два рази менша за довжину /. Повного розвитку статева система досягає у члениках на віддалі 1м від сколекса.

Статева система озброєного ціп'яка своєю будовою нагадує статеву систему стьожака широкого, відрізряючись лише розташуванням. Наприклад, статева клоака розташована на бічних гранях члеників, праворуч або ліворуч, без правильного чергування. Велика кількість сім'яних міхурців у гермафродитному членику міститься по боках проглотид, ближче до ії спиної поверхні. Сім'явиносні канали впадають у сім'япровід, який йде впоперек членика у вигляді покрученої трубки і закінчується сім'явипорскувальним каналом. Цирус міститься у цирусній сумці, а остання - у статевій клоаці. Жіноча статева система представлена яєчником з трьома лопатями, розташованими в задній частині проглотиди. Яйцепровід, розширюючись, утворює оотип, куди впадають протоки шкарлупових залоз /тілець Меліса/ і жовтівника, розташованого в задній частині проглотиди. Від оотипу починається піхва. Розширюючись на внутрішньому кінці, вона утворює сім'яприймач. Матка починається від оотипу у вигляді сліпо замкненої трубки, яка перетинає членик уздовж серединної лінії. Запліднення відбувається в оотипі. Запліднені яйця вкриваються жовтковими клітинами, оболонкою і переходять у матку. Заповнюючись яйцями, матка розростається, на ній утворюються по 7... 12 виростів з кожного боку, зрілі членики з маткою, заповненою яйцями, відриваються і з фекаліями хворого виводяться назовні.

Яйця свинячого ціп'яка мають тонку прозору оболонку, з двома ниткоподібними придатками /філаментами/. Всередині яйця знаходиться зародок /онкосфера/, оточений власною товстою двоконтурною радіальнопокресленою оболонкою з жовтовато-коричневим відтінком і має шість гачків. Розмір онкосфери З0...40 х 20...З0 мкм. Проміжний живитель ціп'яка озброєного - свиня. Яйця ціп'яка потрапляють у кишки свині, де з яйця виходить личинка /онкосфера/, яка проникає у капіляри і течією крові заноситься в різні органи. Осідає вона, головним чином, у м'язах і сполучній тканині свині, де перетворюється на личинкову стадію - фіну /цистоцерк/, що має форму міхурця, заповненого рідиною, довжиною до 15 мм і шириною 7...8 мм. Всередині цистоцерка утворюється головка з присосками і гачками, і коли людина з'їдає термічно погано оброблене м'ясо, то в дванадцятипалій кишці під впливом жовчі головка паразита вивертається і прикріплюється до стінки кишки. Ціп'як озброєний починає живитися, росте і утворює від шийки нові членики, а задні - зрілі членики відпадають.

Людина може бути не тільки остаточним живителем свинячого ціп'яка, коли його стьожкова статевозріла форма паразитує в кишках /теніоз/, але і проміжним живителем, коли в різних внутрішніх органах людини розвивається личинкова стадія паразита - цистицерк. В останьому випадку яйця свинячого ціп'яка повинні потрапити у шлунок людини, що буває при блюванні у хворих цим видом ціп'яка, після чого цикл розвитку паразита триває аналогічно вищеописаному циклу у проміжного живителя. Цистицеркоз мозку - дуже тяжке захворювання, що потребує хірургічного втручання.

Розвивається також цистицеркоз ока. Клінічна картина цистицеркозу мозку, ока визначається масивністю інвазії і локалізацією цистицерків. Останні чинять механічний, а також токсичний місцевий і загальний вплив. Загиблий цистицерк стає стороннім тілом, зумовлюючи тканинну реакцію. Цистицеркоз центральної нервової системи спостерігається у 41-82 хворих, а ураження очей приблизно у 502. При розвитку цистицеркозу ока може бути уражена кожна частина ока або його придатків. Однак більш часто /73,2%/ описана локалізація цистицерка у задньому відділі ока. Лабораторна діагностика теніозу засновується на виявленні зрілих проглотид у випорожненнях, а цистицеркозу -шляхом проведення імунологічних досліджень. РЗК з антигеном з цистицерків, більш спеціфічна РПГИ і РФА з сироваткою крові і ліквором.

Ціп'як неозброєний /Taenarhynchus saginatus/ також паразиnує в тонкій кишці людини, спричиняючи поширене в твариницьких районах захворювання т е н і а р и н х о з. За будовою ціп'як неозброєний дуже нагадує ціп'яка озброєнного. Довжина бичачого ціп'яка 4…8 м /іноді значно більше/, кількість члеників в стробіті близько 1000. Сколекс грушоподібної форми, і... 2мм в діаметрі, на ньому міститься тільки 4 присоски еліпсовидної форми, гачків немає. Незрілі членики паразита короткі і широкі, гермафродитні – майже квадратні, зрілі – витягнуті/ ширина 5... мм, довжина 16...30мм/. Яєчник дволопатевий. У зрілих члениках матка деревдгодібно розгалужена, з кожної сторони в ній утворюється по 17…35 загострених на кінцях гілочок. Зрілі проглотиди відкриваються поодиноко. Внаслідок скорочення м'язів вони можуть активно виповзати через анальний отвір на тіло і білизну хворого. При цьому може відбуватися видавлювання яєць із члеників. Яйця бичачого ціп'яка мають таку ж будову, як і свинячого. Проміжним живителем бичачого ціп'яка є велика рогата худоба, в м'язах якої утворюються фіни розміром з горошину Ціп'яки дуже ослаблюють організм людини. Крім того, ціп'як озброєний може спричинити цистицеркоз, при якому фіни оселюються в різних органах людини, зокрема в головному мозку, гладких м'язах та ін.

Лабораторна копрологічна діагностика, яка застосовується для виявлення яєць інших гельмінтів при теніарінхозі, малоефективна, тому що яйця і онкосфери ціп'яка рідко зустрічаються в екскрементах хворого. Діагноз ставиться на основі макроскопічного дослідження фекалій шляхом виявлення члеників. Виявити збудника теніарінхозу можна також за допомогою ректального або періанального зіскобу, тому що при активному виповзанні члеників бичачого ціп'яка з заднього проходу відбувається видавлювання яєць, які залишаються на стінках прямої кишки і на періанальних складках. Диференціальний діагноз між теніозом і теніарінхозом на основі виявлення яєць у фекаліях практично не здійснюється, тому що яйця бичачого і свинячого ціп'яків, як згадувалось вище, аналогічні за своєю морфологією. Диференціально-діагностичною ознакою може бути біологічна особливість члеників свинячого ціп'яка, які не здатні до активного виповзання. Розпізнавання чле­ників свинячого та бичачого ціп'яків проводиться за будовою матки в зрілих члениках і додаткової частки яєчника в гермафродитному членику. Профілактика теніозного і теніарінхозного захворювання полягає в додержуванні цілого комплексу ветеринарно-санітарних заходів: перевірка свинячих і гов'яжих туш, що вживають в іжу, ізоляція нечистот і дотримання суворої особистої гігієни, особливо в цілях запобігання зараженню людини цистицеркозом..

Ехінокок /Echinococcus granulosus/ у статевозрілій формі паразитує в тонкому відділі кишечника собаки, вовка, шакала, лисиці і деяких інших хижих ссавців, зрідка кішок /основні живителі/. Ехінокок довжиною всього 2...6 мм, стробіла складаться з сколекса, шийки та 3 - 4 проглотид. Останній членик займає половину довжини всього тіла паразита. На сколексі містяться чотири присоски та хоботок з двома рядами гачків. Передостанній членик стробіли гермафродитний, в останньому, зрілому, розміщена матка, що має вигляд трубки з боковими дивертикулами, в яких утворюються близько 400…800 яєць, в кожному з яких розвивається личинка-онкосфера. Проміжними живителями ехінокока можуть бути велика і дрібна рогата худоба, свині, верблюди, кролі та інші. Людина також проміжний хазяїн, але значно рідше, ніж тварини. З фекаліями собак яйця попадають на траву і можуть бути проковтнутими травоїдними тваринами.

Зрілі членики ехінокока здатні активно виповзати з анального отвору собаки, рухаючись, видавлюють яйця, що прилипають до шерсті. Собака, облизуючи свою шерсть, переносить яйця на інші частини тіла та морду. При контакті з собаками і недодер­жуванні правил особистої гігієни люди заражуються ехінококозом. В шлунку проміжного живителя оболонка яйця розчиняється, онкосфера потрапляє у кишки, проникає у кровоносні судани, стінки кишки і течією крові заноситься у різні органи. Онкосфери локалізуються головним чином у печінці, легенях, рідше у головному мозку, трубчастих кістках та ін. Тут вони ростуть і перетворюються на личинкову стадію типу ехінокока, спричинюючи захворювання ехінококоз. Однокамерний ехінококовий міхур має складну будову. Зверху він вкритий багатошаровою кутикулою, під якою лежіть гермінативна, або зародкова оболонка.

Кутикулярна оболонка складається з багатьох концентричних круглих пластинок, які мають молочно-білий опалесцуючий відтінок. Ця будова добре помітна під мікроскопом, на розривах оболонки і служить діагностичною ознакою. Гермінативна оболонка вистелює порожнину міхура дуже тонким шаром. Фрагменти гермінативної оболонки та окремі ії клітини здатні утворювати нові міхури, наявність яких має велике значення в клініці ехінококозу людини. Гермінативна оболонка утворює безліч так званих виводкових капсул, на стінках яких розвиваються сколекси. В одній з виводкових капсул може утворитися до 100 сколексів. Крім того, в міхурах на гермінативній оболонці розвиваються дочірні міхури, які мають виводкові капсули зі сколексами, і внучаті міхури. В останніх утворюються тільки виводкові капсули зі сколексами. Міхур, в якому розвиваються всі ці утворення, називається материнським. Цикл розвитку паразита продовжується, якщо собака, вовк або лисиця поїдають органи тварин з ехінококозними міхурами. Ехінококовий міхур росте повільно, може досягти великих розмірів /від курячого яйця до дитячоі голівки і більше/, руйнуючи при цьому орган, в якому локалізується. Розвиваючись у печінці, міхур закупорює жовчні шляхи, спричиняючи жовтяницю, а іноді водянку черевноі порожнини /асцид/. Ехінококоз легенів супроводжується кашлем, болем у грудях, задишкою та іншими симптомами. Іноді міхури лопаються, що призводить до розвитку анафілактичних реакцій, а також до обсіменіння і виникнення в органах нових міхурів.

Спостерігається також ураження очей, які можна поділити на три групи: 1. Найбільш часто зустрічається форма -ураження очноі ямки; 2. Дуже рідка локалізація - підкон'юктивальний і внутрішньоочний ехінокок; 3. Очна симптоматика зумовлена локалізацією ехінококозної кисти у мозку. В цілому до очних уражень залучаються: віі /набряк, гранулома, киста/; очне яблуко /зміщення, порушення руху, біль, випадення/, очна ямка /киста, абсцес, порушення кісткової стінки/; сітківка/розширення вен, кровозливи, відшарування, киста/; зоровий нерв /гіперемія, застій, атрофія/; кон'юктива /гіперемія, гранулема, киста/; роговиця /сухість, виразка/. Спостерігаються зміни, які характеризуються зниженням зору майже до сліпоти, розвиток ехінококової кисти у віях, сльозовій залозі, передній камері, склоподібному тілі та ін.

Віковий склад уражених ехінококозом різноманітний. Наприклад, у хворих ехінококозом очної ямки, переважно ураження спостерігається у людей молодого віку - до 20 років / 24,6 - 30, ЇХ ураження/.

Діагностують рентгенологічне /при наявності міхурів/, а також за допомогою інших специфічних методів: серологічних реакцій - гемаглютинації, латексаглютинаціі, сколексопреципітаціі. Ряд авторів зазначають, що РИГА має найбільшу чутливість /86%/, але одночасно зумовлює невірнопозитивні результати/102/. В зв'язку з цим виникає необхідність проведення досліджень за допомогою й інших реакцій. Для діагностики ехінококозу /і альвеококозу/ використовують також метод спленопортографіі і метод ізотопного дослідження печінки. Ехінококові міхури вилучають хірургічним шляхом. Профілактичні заходи засновані головним чином на особистій гігієні, тому що зараження людини відбувається лише в тому випадку, якщо яйця від зараженого собаки, або інших остаточних живителів потрапляють до рота. Уражені органи тварин ні в якому разі не можна згодовувати остаточним хазяям. Необхідно проводити планову дегільментизацію тварин, а також знищувати бродячих собак, дотримуватись правил особистої гігієни.

Альвеокок /Alveococcus multilocularis/ називають ще багакамерним, або альвеолярним, ехінококом, на відміну від описаного вище однокамерного ехінокока, остаточними живителями альвеокока є лисиці, песці; факультативними остаточними живителями – є собаки та кішки. Проміжними живителями - полівки, ондатри та інші дрібні гризуни, а також людина. В організмі описаних проміжних живителів личинкова стадія цього паразита спричинює захворювання альвеококоз. Зустрічається паразит всюди. На території нашої країни, в основному, в північних та північно-східних районах. Альвеококовий вузел за своєю будовою відрізняється від ехінококозного міхура, його внутрішня порожнина не містить рідини і вся заповнена великою кількістю дрібних, неправильної форми, здавлених міхурців, з'єднаних сполучною тканиною. Дочірні міхурці при розвитку цього паразита не утворюються. На розрізі личинкова стадія паразита має пористу будову. Всередині пор знаходиться колоїдна маса, в якій при мікроскопічному дослідженні можна знайти виводкові капсули, сколекси та гачки. Розвиток альвеококових вузлів у проміжних живителів /гризунів/ настає протягом 5...6 місяців. Остаточні живителі заражаються з'їдаючи проміжних живителів. Статеве дозрівання паразита відбувається на протязі 35... 47 днів; життєдіяльність його зберігається декілька місяців.

Для діагностування альвеококозу застосовують ті ж методи, що і при ехінококозі. Попередження альвеококозу, як і ехінококозу, засновується на дотриманні особистої гігієни.

Ціп'як карликовий /Hymenolepis nana/ паразитує в тонкій кишці людини, спричинюючи захворювання гіменолепідоз. Поширений у різних географічних районах. Це типовий дитячий паразит, у дорослих зустрічається рідко. Довжина його 1...4см, кількість члеників у стробілі 100...200, на сколексі розміщені 4 присоски і втяжний хоботок з гачками. Шийка тонка і дуже довга. Проглотиди в стробілі гермафродитні, умовно іх можна поділити на незрілі і зрілі. Спочатку в членику з'являється чоловіча статева система, потім жіноча. Чоловіча статева система складається з трьох неправильної форми сім'яників, розташованих в задній частині членика. Біля переднього його краю, зліва, лежить булавовидний мішок копулятивного органа, а за ним сім'яприймач. Посередині членика розташований витягнутий упоперек парний яєчник, за яким лежить жовтівник. Н зрілих члеників залишається цирусна сумка, сім'яприймач та матка, заповнена яйцями /близько 140 штук у кожно­му членику/, яка набуває форму неправильного мішка. Яйця карликового ціп'яка еліпсоідної форми, прозорі, безбарвні, злегка опалесцують. Оболонка іх тонка, двоконтурна. Всередині яйця проглядається онкосфера з шістьма гачками. Від полюсів онкосфери відходять тонкі, різко переломлюючи світло нитки – фііламенти. Розміри яєць 40...50, а онкосфери 28...З0 мкм. Особливістю розвитку карликового ціп'яка є відсутність проміжного живителя. Таким чином, весь цикл розвитку паразит проходить в організмі живителя - людини. Зрілі членики паразита відриваються від стробіли і тут же, у кишці, розпадаються. Яйця для подальшого розвитку повинні знову потрапити у кишку людини, що можливо при недотриманні загально-гігієнічних правил, під час антиперистальтичних рухів кишок у хворих на гіменолепідоз. З яйця в кишці людини виходить онкосфера, яка проникає у ворсинку кишки і там перетворюється на фіну /цистіциркоід/- міхурець з ввернутою всередину головкою і хвостовим придатком. Через 5...8 днів ворсинка руйнується, і цистеркоід виходить у просвіт кишки. Він прикріплюється до стінки кишки, росте, і вже на 13-й день після зараження у фекаліях хворого з'являються яйця. Отже, людина є послідовно проміжним і остаточним живителем карликового ціп'яка. Хворий на гіменоліпедоз є джерелом розповсюдження паразита, але ряд літературних джерел вказує на можливість розвитку карликового ціп'яка в деяких випадках за участю проміжного живителя - комах /гусениця хлібної молі, борошняний черв'як та ін. У організмі яких відбувається розвиток личинкової стадії. При зараженні карликовим ціп'яком у людини порушується функція кишок, а також нервовоі системи.

Матеріалом для мікроскопічної діагностики є фекалії хворого, в яких знаходяться яйця карликового ціп'яка. Враховуючи швидке розрушення останніх у зовнішньому середовищі, слід мікроскопувати тільки свіжовиділені фекалії /бажано протягом 3 г після іх виділення/. Основою профілактики є особиста гігієна, в особливості серед дітей.

Стьожак широкий /Diphyllobothrium latum/ паразитує в тонких кишках лю­дини, а також кішок, собак, лисиць, спричиняючи захворювання дифілоботріоз. Поширений стьожак широкий по берегах річок та озер в різних районах Європи, Японії, Китаю, Північної Америки. В СНД зустрічається в Карелії, басейнах Обі. Єнісея, Лени, Індігірки Амура та інших містах. Тіло паразита – с т р о б і л а - має вигляд довгої сіруватої стьожки, довжина стробіли 2...10 м і більше. Тіло складається з трьох відділів: головки /сколекса/, шийки і члеників / п р о г л о т и д /. Сколекс у стьожака широкого нагадує сплющений овал, величина його 1,5 мм. На ньому розташовані органи фіксаціі у вигляді двох присисних щілин, або б о т р і й. Шийка являє собою зону росту, від неі відшнуровуваються нові членики /проготиди/, однак довжина стробіли залишається більш або менш постійною, тому що задні членики відриваються. Кількість проглотид у стробілі досягає 4000. Передні членики дуже короткі й широкі, поступово довжина іх збільшується, максимальна ширина членика 1,5см. Шкірно-м'язовий мішок складається з кутикули, підшкірного шару, повздовжніх та кільцевих м'язів. Всі внутрішні органи занурені в паренхіму.

Органів травлення у паразитів немає, їжа всмоктується всією поверхнею тіла. Кровоносної та дихальноі систем також немає, дихання відбувається анаеробним шляхом. Видільна система протонефридіального типу. По боках тіла тягнуться парні видільні канали, які в останьому членику зливаються і утворюють сечовий міхур. Проте останній членик через короткий час відокремлюється, і тоді канали самостійно відкриваються назовні видільними порами. Бічні канали в кожному членику сполу­чаються поперечними перемичками. Нервова система складається з головного ганглія, розташованого в сколексі, і десяти пар нервових тяжів, з яких найбільш розвиненими є два бічних. Поздовжні стовбури об'єднуються кільцевими комісурами в задній частині коашоі проглотиди. За винятком органів дотику, інших органів чуття немає.

Статева система стьожака дуже розвинута. В залежності від ступеня її розвитку членики стробіли можна поділити на незрілі, гермафродитні і зрілі. Молоді незрілі проглотиди розташовані поблизу шийки, в них статева система ще не сформована; тільки починаючи приблизно з шестидесятого розташовуються гермафродитні членики. Спочатку формується чоловіча статева система, а потім жіноча. Чоловіча статева система складається з численних сім'яних міхурців, розташованих по боках члеників ближче до спинного боку. Від сім'яних міхурців відходять сім'явиносні канальці, які впадають у довгий сім'япровід. Останній іде в передній частині і там переходить у сім'явипорскувальний канал, який лежить всередині копулятивного органа - цируса. Цирус розташований в цирусній сумці, яка знаходиться у статевій клоаці - невеликій ямці на черевній стороні передньої частини членика. Жіноча статева система представлена дволопатевим яєчником, розташованим в задній частині членика; яйцепровід впадає в оотип, оточений тільцем Меліса. Численні жовткові фолікули містяться по боках члеників з черевної сторони: жовткові протоки також впадають в оотип. Від оотипу беруть початок матка і піхва, яка проходить в середній лінії членика і відкривається назовні в статевій клоаці, позаду чоловічого статевого отвору. Матка - різного діаметра трубка, петлі якої розташовані всередині членика; вивідний отвір матки розташований недалеко від статевоі клоаки. Сперматозоони потрапляють в оотип через піхву, де відбувається запліднення, після чого яйця вкриваються жовтковими клітинами, шкарлупою і прямують у матку. Заповнюючись яйцями, матка розростається, а інші відділи гермафродитної статевоі системи редукуються. Й останніх зрілих члениках залишається тільки матка, яка має розеткоподібну форму і заповнена яйцями, статева клоака і залишки чоловічої статевої системи. Зрілі членики відриваються від стробіли по кілька штук і разом з екскрементами виводяться назовні. Зрілі яйця також потрапляють у фекалії через вивідний отвір матки.

Яйця паразита великі, сірого кольору, на одному полюсі кришечка, на іншому- виступ злегка здвинутий з поздовжньої осі яйця. Розмір яйця 70...83 х 30...54 мкм.

Цикл розвитку паразита складний. Проміжних живителів два: прісноводні рачки і риба. Для подальшого розвитку яйце повинно потрапитиу воду, де кришечка його відкривається, і з нього виходить личинка – к о р а ц и д і й. вкритий війками. Деякий час корацидій плаває у воді, поки не буде проковтнутим першим проміжним живителем - прісноводним васлоногим ракоподібним, в кишках якого корацидій скидає війки, і з нього виходить черв, який являє собою дальшу личинкову стадію – о н к ос ф е р у /личинка характерна для стьожкових червів/. Вона має форму міхурця з трьома парами гачків. Онкосфера проникає крізь стінку кишки першого проміжного живителя і потрапляє в порожнину його тіла, де перетворюється на п р о ц е р к о ї д - зародок червоподіоноі форми, з невеликим округлим шестигачковим придатком на задньому кінці тіла. Процеркоїд далі потрапляє до другого живителя – риби, коли вона поїдає циклопів. У кишках риби циклоп перетравлюється, а процеркоід проникає крізь стінку кишки у м'язи риби, де перетворюється на плецеркоід /інвазійна стадія/. Якщо хижі риби поїдають риб з плецеркоідами, то останні приживаються в іх организмі. Плероцеркоід має вигляд невеликого стрижня довжиною близько 6мм, який складається з головки, озброєноі ботріями, та вузького тіла.

Людина заражається стьожаком широким при вживанні в їжу не досить проварену, прожарену, просолену рибу, в м'язах якої плероцеркоіди залишаються життєздатними. Хворі на дифілоботріоз відчувають біль в животі, у них спостерігається розлад нервовоі системи, слабість, виснаження. Патогенез дифілоботріозноі інвазії зумовлюється механічним, токсо-алергічним впливом. Внаслідок фіксації до стінки кишечника паразит за допомогою ботрій защемляє слизову оболонку, спричинюючи при цьому атрофію і некротизацію. Розвивається сенсибілізація організму продуктами обміну паразита. Відрізняється ендогенний гіпо- та авітаміноз В12 і фолієвої кислоти, що призводить до розвитку дифілоботріозноі анеміі. Діагноз ставлять на підставі виявлення яєць і зрілих проглотид стьожака в екскрементах хворого. Профілактичні заходи передумовлюють вплив на джерело інвазії і механізм передачі. Ліквідація джерела відбувається плановим виявленням уражених осіб, іх лікуванням і обеззараженням випорожнень та паразитів. В осередках захворювання необхідно виконувати заходи по звільненню від цієї інвазії інших остаточних живителів /собак, котів та ін./. Розрив механізму передачі інвазіі спрямований на попередження забруднення зовнішнього середовища і виключення використання з іжею знешкоджених від плероцеркоідів рибних продуктів, сирої риби та ікри.

№2