Злоякісний набряк

Oedema malignum

Злоякісний набряк (рановий газовий набряк, газова гангрена, газова інфекція) — гостра неконтагіозна токсико-інфекційна ранева хвороба тварин і людини, яка характеризується набряками, некрозом уражених тканин і інтоксикацією організму.

Історична довідка. Злоякісний набряк тварин і людини відомий із стародавніх часів. Експериментальне захворювання було вперше відтворено Р. Кохом шляхом парентерального введення брудної води з домішками землі. На місці ін'єкції спостерігалася запальна-серозна інфільтрація і тому захворювання отримало назву злоякісний набряк. Ця назва збереглася до цього часу, а в медичній літературі його частіше описують під терміном газова гангрена, анаеробна інфекція та ін.

У 1877 р. Пастеромхі Жубером з трупа корови виділено збудника злоякісного набряку, який спочатку був описаний під назвою Vibrion septique. Пізніше його віднесли до роду Clostridium, залишивши за ним видову назву septicum. Надалі, з розвитком техніки вирощування анаеробів і вивчення газових набряків у людей і тварин (особливо в період першої світової війни), було з'ясоване етіологічне значення інших анаеробів.

Етіологія. Злоякісний набряк — захворювання полімікробної етіології. Основними його збудниками є патогенні клостридії — анаероби. З уражених тканин частіше виділяють СІ. perfringens (60-80%), рідше СІ. novyi (oedematicum (20-30%), СІ. septicum (10—20%) і в окремих випадках СІ. hystolyticum (10—20%) і інші представники патогенних клостридій (К. Р. Ургуєв, 1987).

СІ. septicum — поліморфна паличка довжиною 2—10 мкм. Зрідка зустрічаються ниткоподібні клітини. Збудник рухливий у молодій культурі, утворює овальні субтермінальні й іноді центральне розташовані спори. Грампозитивний лише в препаратах з молодих культур. СІ. perfringens — поліморфна паличка довжиною 4—8 мкм діаметром 0,6—15 мкм. В організмі, а також на збагачених білком середовищах утворює капсулу. Збудник утворює овальні субтермінальні спори. Грампозитивний в молодих культурах.

СІ. novyi — порівняно велика, довжиною 4—8 мкм, діаметром 1—1,5 мкм поліморфна паличка. Капсул не утворює, спори круглої чи овальної форми, розміщені субтермінально, у молодих культурах грампозитивна і рухлива.

Порівнюючи з іншими патогенними анаеробами СІ. hystolyticum досить маленька паличка, довжиною 3—5 мкм та діаметром в межах 0,2—0,5 мкм. Спори овальні, розміщені центральне або субтермінально, рухлива, капсулу не утворює, грампозитивна у молодій культурі.

Хворобу викликають, як кожний з вказаних мікроорганізмів, так і їх асоціації. Хвороба, яка викликана асоціацією мікробів, проходить гостро і у важкій формі. Нерідко з вогнищ ураження виділяють і СІ. sporogenes. C1. sordellii, стрептококів, стафілококів, протея і інші мікроорганізми, які самостійно хворобу не викли­кають, але володіючи протеолітичними властивостями, сприяють забезпеченню сприятливих умов для активного розмноження збудників.

Збудники злоякісного набряку значно поширені в природі, розмножуються у шлунково-кишковому тракті тварин та людини. Після загибелі тварини кількість їх надзвичайно збільшується у зв'язку з проникненням клостридій в органи і тканини, де вони інтенсивно розмножуються і виділяються, контамінуючи грунт та інші об'єкті навколишнього середовища. У грунті вони можуть перебувати тривалий час, а при наявності сприятливих умов ще й розмножуватись.

Найбільш характерною біологічною особливістю збудників газового набряку є їх здатність виділяти сильнодіючі токсини і тривалий час зберігатися у вигляді спорової форми в навколишньому середовищі.

Спори СІ. perfringens в грунті зберігають життєздатність роками. Спори можуть витримувати кип'ятіння до 3 годин. Спорові форми СІ. novyi в грунті зберігаються до 10-ти років, а кип'ятіння витримують протягом 2-х годин. Багато років у грунті можуть зберігатися спори СІ. septicum, які витримують короткотривале кип'ятіння (2—15 хв.). Вегетативні форми збудників злоякісного набряку нестійкі і швидко гинуть в навколишньому середовищі.

Епізоотологія. Злоякісним набряком хворіють всі види домашніх тварин. Частіше хвороба спостерігається у коней, дрібної і великої рогатої худоби, свиней і як виняток у м'ясоїдних. Зараження відбувається через рвані і різані рани і травмовану тканину родових шляхів. Розмноженню мікробів найбільше сприяють рвані рани із зруйнованими і змертвілими тканинами, особливо ділянки тіла, які багаті м'язами і сполучною тканиною.

Злоякісний набряк може виникнути як ускладнення при неохайно проведених оперативних втручаннях, стрижці овець, обрізанні хвостів та ін. Виникненню хвороби сприяють тяжкі роди, затримки посліду, випадання матки, внесення збудників інфекції при наданні акушерської допомоги, проведення ін'єкцій нестерильними голками, переохолодження організму, незадовільні умови годівлі і утримання тварин.

Патогенез. Розмножуючись у місці проникнення збудник виділяє токсин та інші фактори вірулентності.

В патогенезі газового набряку розрізнять дві фази: інфекційну і токсичну. Інфекційна фаза характеризується посиленим розмно­женням мікроорганізмів у вогнищах ураження і швидким їх розповсюдженням по всіх тканинах і органах.

Токсична фаза виникає внаслідок дії токсинів, які всмокталися в тканини і характеризується появою в них відповідних змін. На початку захворювання спостерігають набрякання, а пізні­ше — розпад м'язів і сполучної тканини. Токсин клостридій, крім протеолітичних і некротизуючих властивостей, володіють лейкотоксичними властивостями і знижують фагоцитарну ак­тивність організму. Патогенна дія мікробних токсинів допов­нюється дією компонентів, що утворюються внаслідок розпаду тканин. Виникає сильна інтоксикація, внаслідок чого уражаються центральна нервова система, дихальний центр, порушується серцева діяльність, що приводить до загибелі тварини.

Характер патологічного процесу в значній мірі залежить від властивостей асоціантів. Встановлено потенційований характер дії токсинів різних видів патогенних анаеробів. Так, введення токсинів СІ. bubolosum та СІ. haemolyticum в одне і те ж місце одночасно супроводжується більш вираженою патогенною дією, ніж введення їх у різні місця.

Велике значення у розвитку захворювання мають резистент­ність організму тварин, характер рани, кількісна та якісна характеристика мікроорганізмів, що потрапили в рану.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період може тривати від декількох годин до 5—6 діб. Чим коротший цей період, тим тяжчий перебіг хвороби.

Злоякісний набряк у великої рогатої худоби, в порівнянні з іншими видами тварин, зустрічається рідше. Проте, при інфі­куванні рани, іноді через 12—24 години після травмування навколо ураженої ділянки появляється набряк, на початку гарячий і болючий. Температура тіла часто підвищується до 41—42°С. В деяких випадках вона залишається нормальною. У захворілих тварин зникає апетит, прискорюється дихання, спостерігається пригнічення. Через короткий час шкіра на місці припухлості червоніє і набуває темночервоного і синьо-червоного кольору. Пізніше набряк збільшується, стає холодним і малочутливим. При розрізі пухлини з неї витікає жовта або червонувато-бура серозна рідина з міхурцями газу. При натискуванні на набряклі тканини нерідко відчувається крепітація. Пізніше тварини впадають в прострацію і часто втрачають орієнтацію.

У випадках так званого родильного злоякісного набряку ознаки захворювання появляються через 1—5 днів після тяжких родів і характеризуються розвитком набряку і почервонінням зовнішніх статевих органів, з яких виділяється червонуватого кольору рідина неприємного запаху. Запальний набряк поширюється на ділянку промежини, вим'я і живота. В деяких випадках через декілька днів після отелення появляється набряковий інфільтрат на якій-небудь частині тіла з всіма ознаками злоякісного набряку.

При зараженні в процесі кастрації ураження найчастіше розповсюджується по черевній стінці вентральне вперед І в напрямі до стегон, а при зараженні в процесі обрізування рогів — вентральне потилицевій ділянці голови, повік і шиї. Захворювання в усіх випадках звичайно проходить гостро, І як правило, через 24—72 години закінчується загибеллю тварин.

Патологоанатомічні зміни залежать від місця локалізації збудника хвороби. Трупи в більшості випадків роздуті і швидко розкладаються. В ділянці локалізації запального набряку в під­шкірній клітковині виявляють геморагічний драглистий інфільтрат з міхурцями газу і неприємним гнильним запахом, або запахом прогірклого масла. Навколишні м'язи також інфільтровані, жовтуватого або темно-червоного кольору, просочені міхурцями газу, в'ялі, легко рвуться. Регіонарні лімфовузли набряклі і пронизані крововиливами.

Селезінка в більшості випадків, не змінена, але іноді спостерігається її припухлість з наявністю газу в пульпі і крововиливами під капсулою. Печінка, нирки і міокард припухлі, а легені в стані набряку внаслідок інтоксикації екзотоксином і гангренозною тканиною.

В черевній і грудній порожнинах кров'янистий ексудат, кров погано зсідається.

В окремих випадках в кишечнику спостерігають гострий катар слизових оболонок. При родильному злоякісному набряку ураження локалізуються в статевих органах, м'язах тазу, стегон і спини. Слизова оболонка піхви і матки сильно потовщена і вкрита брудними, кашеподібними некротичними масами неприємного запаху. Котиледони в стані дифтеричного розкладу.

Діагноз. Клінічний діагноз злоякісного набряку оснований на типових ознаках і ураженнях. У тварини з високою температурою дуже важливою ознакою є швидке розповсюдження крепітуючого болючого набряку навколо рани. Додатковим підтвердженням служить наявність в уражених тканинах серозно-кров'янистої рідини з міхурцями газу, яка витікає з них при розрізі і розтині.

Точний діагноз може бути поставлений лише бактеріологічним дослідженням, з врахуванням всіх даних епізоотології, клініки і патологоанатомічної картини.

Для дослідження в лабораторію надсилають шматочки уражених м'язів, внутрішніх органів, ексудат.

Мазки фарбують за Грамом і Муромцевим. Наявність вели­кої кількості грампозитивних бактерій свідчить лише про можливість клостридіозної інфекції, остаточний висновок можна зробити лише після виділення збудників та визначення їх токсинів.

Виділення збудника здійснюють на середовищах Кітта-Тароцці, кров'яному агарі з глюкозою. Якщо матеріал не свіжий, його перед посівом прогрівають 15—20 хвилин при температурі 80°С, щоб знищити вегетативні форми бактерій. Посіви інкубують в анаеробних умовах протягом 24—48 годин, вивчають культуральні властивості, мікроскопують, досліджують біохіміч­ні властивості.

Біопробу ставлять на морських свинках. Суспензію з патологічного матеріалу в дозі 0,5 мл вводять підшкірне в ділянці м'язів черева двом тваринам. Спостереження ведуть протягом 18 діб. При наявності збудників свинки гинуть через 16—48 годин. Вивчають патологоанатомічні зміни, мікроскопують мазки-відбитки з уражених місць внутрішніх органів діафрагмальної поверхні печінки.

При диференційній діагностиці необхідно виключити емфізематозний карбункул і карбункульозну форму сибірки.

Для емфізематозного карбункула характерним є захворювання тварин від 3-х місяців до 4-х років, відсутність зв'язку з родами, проведеними оперативними втручаннями або травматичними пошкодженнями шкірного покриву.

При сибірці спостерігається наявність гарячих болючих, тістоватих і некрепітуючих набряків, темної крові, яка не зсіда-сться, а під мікроскопом — неспорових, капсульних паличок, що дозволяє в більшості випадків легко диференціювати ці два захворювання.

Лікування. Найбільш радикальний спосіб лікування газового набряку — хірургічне втручання, яке в першу чергу повинно усунути вогнище інфекції і тим самим припинити розвиток процесу.

Воно полягає в тому, що проводять широкі розрізи уражених ділянок в одному або декількох місцях, видаляють набрякову рідину, змертвілі тканини, сторонні предмети. Одночасно для місцевого лікування рекомендують тампонувати рани і розрізи марлею, змоченою перекисом водню, або 0,2-процентним розчином марганцевокислого калію та ін.; присипка рани стрептоцидом.

З медикаментозних засобів при злоякісному набряку досить ефективними є сульфаніламідні препарати і антибіотики широкого спектру дії. При злоякісному набряку матки, поряд з антибіотикотерапією, рекомендують внутрішньоматкове введення розчинів антибактеріальних і дезінфікуючих речовин (антибіотиків, риванолу, фуразолідону та ін.).

При відповідних показаннях хворим тваринам вводять серцеві засоби, внутрішньовенне — глюкозу й ізотонічний розчин.

Ветеринарно-санітарна оцінка м'яса. Цех забою худоби і обробки туш, обладнання та інвентар дезінфікують розчином хлорного вапна з 5% активного хлору (8-20°С), 4%-м розчином формальдегіду (25-30°С), 10%-м розчином їдкого натру (75-80°С), 10%-м розчином однохлористого йоду (20°С). Зазначені засоби (крім останнього) застосовують з розрахунку 1 л/м² тричі з годинними інтервалами. Однохлористим йодом (препарат 70-Б) поверхні, що знезаражують, обробляють двічі з інтервалом 15-20 хвилин. Гній спалюють, гнійну рідину дезінфікують сухим хлорним вапном. Тушу з усіма внутрішніми органами і шкурою спалюють.

Всі продукти (кінцівки, вим'я, вуха, кров та ін.), одержані від забою інших тварин і перемішані з продуктами від хворих тварин, або, якщо вони знаходились в контакті з ними, спалюють.

Профілактика. Заходи загальної профілактики газового набряку спрямовані в основному на суворе дотримання асепти­ки при операціях і на своєчасне лікування ран. Рвані і забиті рани, ті, що забруднені землею, гноєм, піддають ретельній хірургічній обробці і наступній ґрунтовній обробці дезінфікуючими розчинами. Особливе значення в профілактиці захворювання мають засоби проти забруднення землею випадкових пошкод­жень шкіри, слизових оболонок та інших тканин у тварин.

Для попередження злоякісного набряку родових шляхів велике значення має дотримання санітарно-гігієнічних умов при отелен­нях. При важких родах, під час яких можуть бути пошкоджені слизові оболонки і прилеглі до них тканини родових шляхів, зрошення дезінфікуючими розчинами матки і піхви є дуже доцільним заходом.