Пастерельоз

Пастерельоз — це ензоотичне захворювання багатьох видів сільськогосподарських і диких тварин та птахів, яке викликають умовно патогенні бактерії — пастерели. Хвороба характеризується при гострому перебігу явищами септицемії, геморагічним запаленням тканин, слизових оболонок дихальних шляхів і кишок, пневмоніями, а при хронічному — фокусними ураженнями підшкірної клітковини, легенів, суглобів та інших органів.

Етіологія:Збудника пастерельозу великої рогатої худоби відносять до родини Pasteurellaceae, роду Pasteurella, видів P. multocida, P. haemolytica, P. pneumotropica, P. ureae. Це короткі палички з заокругленими кінцями, овоїдної форми, мають вигляд кокобактерій, довжиною 1—1,5 мкм, діаметром 0,25—0,5 мкм, в культурах поліморфні, нерухомі, спор не утворюють. У свіжих культурах можуть утворювати слизову капсулу. Фарбуються добре аніліновими фарбами біполярно. Біполярність краще виражена при фарбуванні за Гімза-Романовським або за Муромцевим, за Грамом фарбуються негативно. Пастерели факультативні аероби, їх можна культивувати на звичайних живильних середовищах при рН 7,2—7,8 і температурі 37°С. Краще ростуть на мартенівському бульйоні та на середовищах з додачею сироватки крові. На МПБ ріст проявляється рівно­мірним помутнінням, пізніше утворюється слизовий осад. На МПА ростуть дрібні голубуваті прозорі колонії з гладкими краями у вигляді дрібних росинок, пізніше стають білуватими і вростають в середовище. Деякі штами пастерел продукують токсин. Дослідниками встановлено велику варіабільність (мінливість) пастерел за культуральними і біохімічними властивостями, а також за патогенністю.

За типом росту на живильних середовищах відрізняють три основні варіанти на МПБ — D (iffuse), що викликає дифузне помутніння (вірулентний), G (ranular) — зернистий, дає крихтовидний осад (авірулентний), М (ucoid) — утворює слизові колонії (слабовірулентний). Ці властивості можуть змінюватися і варіанти можуть переходити один в одного. На МПА відрізняють такі основні форми колоній: 5 — гладкі, R — шорсткі, М — перехідні.

Пастерели мають також різну антигенну структуру і за се­рологічними показниками встановлено в РНГА чотири імунологічні типи — А, В, Е, Д. Штами типу А частіше виділяють при пастерельозі птахів, рідше від великої рогатої худоби і свиней, типу В — переважно від великої рогатої худоби, типу Е — виділяють рідко, типу Д — від усіх видів тварин. Різновидність P. haemolytica викликає пастерельоз у овець і великої 'рогатої худоби.

Стійкість Стійкість збудника до впливу факторів зовнішнього середовища невелика. Дія високої температури знешкоджує його відносно швидко, при 44°С — через 6 годин, при 60—70°С через 5—10 хв., при кип'ятінні миттєво. В трупах зберігається до 3—4 місяців, в гною до 1 місяця, у воді при температурі 8°С — до 16 днів

Чутливість Під дією сонячного проміння пастерели гинуть протягом 48 годин. Звичайно вживані розчини дізречовин (3—5% р. карболової кислоти, 1% р. формальдегіду, 10% суспензія гашеного вапна та інші) знищують пастерел протягом 5—10 хв.

Епізоотологія:

Сприйнятливі. Сприйнятливі до пастерельозу велика рогата худоба, вівці, олені, свині, кролі, кури, дикі кози, зайці та багато інших диких тварин і птахів. Особливо чутливий до пастерельозу молодняк великої рогатої худоби. Потрібно відмітити, що найбільше вірулентні для кожного виду тварин пастерели, які були виділені від цього ж виду, але всі різновидності пастерел вірулентні для кролів і білих мишей.

При пастерельозі широко розповсюджене носійство. Пастерели часто знаходяться на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів здорових тварин. При зниженні резистентності організму тварини (простуда, голодування тощо) вони можуть стати патогенними. Відомо, що пастерели виступають як вторинна (секундарна) інфекція при парагрипі молодняка великої рогатої худоби. В неблагополучних щодо пастерельозу господарствах пастерелоносійство сягає 70—90%, а в благополучних — до 35%. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини і пастерелоносії які з секретами й екскретами виділяють вірулентних пастерел. Треба пам'ятати, що збудник, попавши в грунт, гній може зберігатися відносно довго в зовнішньому середовищі. Факторами передачі збудника можуть стати трупи і продукти забою, а також комахи, гризуни. Описано факти занесення пастерел з кормами тваринного походження.

Сезонність Пастерельоз тісно пов'язаний з ветеринарно-санітарними умовами в господарстві, тому може проявлятися як стаціонарна інфекція.

Патогенез: Внаслідок попадання із зовнішнього середовища в організм тварини вірулентних пастерел, вони проникають в кровоносні судини, розмножуються і викликають септицемію. Захворювання може виникати також у пастерелоносіїв при зниженні функції ретикуло-ендотеліальної системи і стресів, на­стає аутоінфекція (пастерелоносій перетворюється в хвору тварину). Таким чином, розвиток патологічного процесу залежить під вірулентності збудника, його кількості, місця проникнення, нагального стану організму тварини та інших чинників. Експериментальне доказано, що при введенні в кров навіть слабовірулентних пастерел, вони швидко розмножуються, утворюючи токсин, викликають явище септицемії. В результаті дії токсину на стінки кровоносних судин, порушується їх цілість. Внаслідок зміни осмотичного тиску наступає серозно-геморагічна трансудація в тканини. При попаданні вірулентних пастерел в легені виникає множинна некротизуюча фібринозна (крупозна) пневмонія, серозно-фібринозний плеврит і перикардит, кро­вовиливи на серозних оболонках, під ендо- та епікардом, геморагічне запалення лімфатичних вузлів.

Якщо пастерели слабовірулентні або організм тварини високо резистентний, то патологічний процес протікає повільно, хронічно, з локалізацією в окремих органах (легенях, кишках, підшкірній клітковині тощо).

Клініка:В залежності від різних чинників інкубаційний період триває від декількох годин до 2—5 днів. Перебіг хвороби буває надгострим, гострим, підгострим і хронічним.

У великої рогатої худоби випадки надгострого захворювання характеризуються підвищенням температури тіла до 41—42°С з появою гострого геморагічного гастроентериту. Тварини гинуть через 6—12 годин від початку хвороби при серцевій недостат­ності і набряку легень. При гострому перебігу відрізняють набрякову, грудну (легеневу) і кишкову форми. Гарячка при всіх формах постійного типу (41—42 °С).

Набрякова форма проявляється появою набряків у під­шкірній клітковині в ділянці голови, шиї, глотки з при­пуханням язика. Іноді набряки появляються на одній з кінці­вок. Крім того, відмічають кон'юнктивіт, затруднене дихан­ня, хрипи, слинотечу. Тварина звичайно гине через 24— 48 годин.

При грудній формі появляються ознаки гострої фібринозної (крупозної) плевропневмонії. Дихання прискорене, важке, появляються: короткий болючий кашель, витікання з ніздрів спочатку серозного, а пізніше гнійного ексудату, дрижання (тремор) м'язів. Може виникати пронос, кал з домішками крові, наступає виснаження.

Кишкова форма спостерігається частіше у молодих тварин, рідше у дорослих. Спочатку появляється незначний пронос, дальше він прогресує, відмічається спрага, блідість слизових оболонок, схудання, опухання суглобів. Тварина гине протягом 2—7 днів.

Підгострий перебіг хвороби триває до 21—28 днів.

Хронічний перебіг розвивається з гострого або під гострого. У хворих тварин відмічають зменшений апетит, тяжке дихання, кашель, гнійне витікання з ніздрів, незначний пронос, схудання. Хвороба триває довго, тварин вибраковують, видужання настає рідко

Патологоанатомічні зміни:У трупів тварин, які загинули при гострому і надгострому перебігу пастерельозу виявляють картину гострої септицемії — геморагічний діатез (множинні крововиливи на серозних і слизових оболонках, в підшкірній та внутрішньом'язовій сполучній тканині), печінка і нирки в стані переродження, селезінка дещо набрякла з крововиливами в капсулі. Лімфатичні вузли набряклі, в підшкірній клітковині серозні інфільтрати. При грудній формі — серозно-фібринозний ексудат в грудній порожнині. Плевра покрита фібринозними плівками, характерна картина крупозної пневмонії з різними стадіями гепатизації (мармуровий рисунок). При затяжному перебігу виявляють некротичні вогнища в легенях. Кишкова форма характеризується серозно-геморагічним запаленням слизової оболонки кишок.

Трупи тварин, що загинули при підгострому і хронічному перебігу пастерельозу, виснажені й анемічні, крововиливи не­значні, мезентеріальні лімфовузли збільшені, сочні

Діагностика:Діагноз на пастерельоз ставлять на підставі клініко-епізоотологічних досліджень, патологоанатомічних змін і бак­теріологічного аналізу. В лабораторію надсилають шматочки печінки, селезінки, нирок, легень, лімфатичних вузлів і трубчасту кістку. При бактеріологічному дослідженні обов'язково заражають лабораторних тварин (кролів або білих мишей), при чому кролів перед зараженням перевіряють на пастерелоносійство.

Диференційний діагноз:Пастерельоз великої рогатої худоби необхідно віддиференціювати насамперед від сибірки, емфі­зематозного карбункула, сальмонельозу.

Сибірка має виражену весняно-літню сезонність, протікає у великої рогатої худоби часто надгостро (від декількох хвилин до декількох годин). Перед смертю з рота і ніздрів виділяється піниста кров'яниста рідина, з анального отвору — кров. При карбункульозній формі появляються спочатку щільні, гарячі, болючі припухлості, які пізніше стають холодними і неболючими. При кишковій формі розлади діяльності шлунково-кишкового тракту характеризуються коліками, запорами, що змінюються проносами, в калі домішки крові. Діагноз вирішує бактеріологічне дослідження.

Емфізематозний карбункул також сезонна хвороба, при якій утворюються карбункули, які при натисканні крепітують. При мікроскопії мазків із патматеріалу виявляють окремі або розташовані парами палички (клостридії) або палички з спорами.

Сальмонельоз телят характеризується при гострому перебігу гарячкою і розладом функції кишок, а при хронічному — запаленням легень. При сальмонельозі відмічають сльозотечу, із ніздрів — виділення серозно-слизового ексудату. Звичайно на 2—3 день хвороби появляється пронос, фекалії стають рідкими з домішками слизу, іноді крові. Діагноз вирішує бактеріологічне дослідження.

У всіх випадках потрібно пам'ятати, що пастерельоз може виступати як секундарна інфекція.

Лікування:Хворих тварин ізолюють в теплі, сухі приміщення, забезпечують повноцінними кормами. Протипастерельозну гіперімунну сироватку застосовують на початку хвороби при гострому перебігу. Вводять її внутрішньом'язово або внутрішньовенне згідно з настановою. Лікувальний ефект значно підвищується при одночасному застосуванні антибіотиків тетрациклінового ряду і сульфаніламідних препаратів та симптоматичних лікувальних засобів.

Імунітет:Після перехворювання тварини набувають імунітет на 6—12 місяців. З профілактичною метою та в стаціонар­но неблагополучних господарствах застосовують піврідку формолгідроокисалюмінієву вакцину і емульговану вакцину. Піврідку ГОА вакцину вводять двічі з інтервалом 12—15 днів внутрішньом'язово в області крупа. Емульговану вакцину можна вводити телятам з 3-місячного віку. Дорослих тварин ревак­цинують через 12 місяців. Вакцину вводять один раз внут­рішньом'язово в ділянці середньої третини шиї в дозі З мл. Вакцину підігрівають на водяній бані до температури 36—37°С. Імунітет настає через 10—15 днів після вакцинації і зберігається до одного року.

Для пасивної імунізації використовують гіперімунну сироватку, яку вводять з профілактичною метою дорослим тваринам перед транспортуванням, а телятам в перші дні поступлення в тваринницькі комплекси.

Заходи боротьби і профілактики.. Благополучні господарства необхідно оберігати від занесення збудника з хворими тваринами і пастерелоносіями й особливу увагу звернути на дотримання загальних ветеринарно-санітарних правил та створення нормальних зоогігієнічних умов утримання і годівлі.

При появі захворювання на пастерельоз в господарстві на­кладають обмеження. Хворих і підозрілих в захворюванні тварин ізолюють і лікують, а умовно здоровим вводять гіперімунну сироватку, а через 14 днів вакцинують. Проводять поточну дезінфекцію після кожного випадку виділення хворої тварини і через кожні 10 днів до зняття обмежень. Для дезінфекції використовують 10—20% суспензію гашеного вапна, хлорне вапно з вмістом 2% активного хлору, 2% розчин їдкого натрію, 0,5% розчин формальдегіду та інші, проводять дератизацію. Трупи спалюють або переробляють на утильзаводах. Обмеження з господарства знімають через 14 днів після вакцинації всіх тварин і останнього випадку захворювання на пастерельоз та проведення остаточної (заключної) дезінфекції. Після зняття обмежень вакцинацію проводять протягом 1 року.

Ветеринарно-санітарна оцінка м'яса. М'ясо і субпродукти пастерельозних тварин в сирому вигляді з виробництва не випускають. Уражені внутрішні органи направляють на технічну утилізацію із знешкодженням при температурі не нижче 100°С, а при неможливості знезараження — знищують. Шкури дезінфі-кують в 1%-му розчині соляної кислоти, розведеної в 20%-му розчині кухонної солі при температурі 17—20°С протягом 48 год.