Лекція № 1.

Септичні хвороби та хвороби тварин, спричинені патогенними анаеробами.

План.

1. Сибірка

2. Пастерельоз

3. Правець.

4. Злоякісний набряк (газовий набряк).

5. Некробактеріоз.

6. Ботулізм.

CИБІРКА (Anthrax)

Сибірка — гостре інфекційне захворювання тварин і людини, яке характеризується ознаками септицемії, інтоксикації та утворенням карбункулів.

Історична довідка: Захворювання відоме людству з давніх часів.

Латинська назва хвороби anthrax пов'язана з тим, що у людини на верхівці карбункулів утворюється виразка, яка пізніше, в результаті підсихання кірочок темного кольору, стає блискучою мов шматочок вугілля.

В наступні століття сибірка захоплювала все нові країни і континенти. До нашої ери, а також в середні віки сибірка викликала страшні спустошення серед тварин і забирала в окремі роки десятки тисяч людських життів.

Першу наукову характеристику захворювання було зроблено сибірськими лікарями. А. Єшке (1758) і Н. Ножевщиковим (1762), які вивчали сибірку на Алтаї.

В 1788 p. C. С. Андрієвський на Уралі встановив тотожність сибірки у людей і тварин, доказав її заразні властивості дослідом самозараження, а також дав назву хворобі— «сибирская язва».

Збудник сибірки вперше був виявлений Поллендером в Німеччині (1849) у крові загиблих тварин. Французькі вчені Давен та Райє (1850), а дещо пізніше професор Дерптського ветеринарного училища в Росії Брауель (1857) спостерігали збудника у крові загиблих і хворих тварин. Брауель надавав цьому факту діагностичне значення. Проте остаточно значення відкриття згаданих дослідників було усвідомлено лише після того, як Давен (1963) експериментальне довів етіологічну роль відкритих збудників.

В 1876 р. Кох вперше виділив чисту культуру збудника сибірки, успішно використав її для зараження лабораторних тварин і встановив можливість спороутворення.

Л. Пастер в 1881 р. доказав можливість імунопрофілактики сибірки, створив вакцину для сільськогосподарських тварин з послаблених сибіркових бацил.

Розповсюдження та економічні збитки

Сибірка розповсюджена в усіх країнах світу. На Україні епізоотії сибірки ліквідовані і захворювання проявляється лише в спорадичних випадках, там де нема повного обліку неблагополучних пунктів, де залишилися незнешкоджені вогнища інфекції, де не проводиться повна і своєчасна імунізація тварин.

Епізоотична і епідеміологічна ситуація в нашій державі в 1994—1997 pp. значно погіршилася. Так, в 1994— 1995 pp. на території України виникло і активізувалося 56 стаціонарно-неблагополучних пунктів. Після 2000 року епізситуацію вдалося тримати під контролем: так, за 2004-2007 роки щорічно в Україні реєстрували 2-5 випадки сибірки, а 2008-2010 рік – жодного.

Захворювання сибіркою реєструвалися серед всіх видів сільськогосподарських тварин (ВРХ, ДРХ, свиней, коней), а також серед хутрових звірів (норок) як в приватному, так і в громадському секторах.

Етіологія

З будник сибірки — Bacillus anthracis — велика (3—10x1—1,5 мкм) нерухома, аеробна, спороутворююча паличка. В мазках, пофарбованих за Грамом, Вас. anthracis — пряма, грампозитивна паличка. Розташовуються короткими ланцюжками або попарно, кінці їх звернені один до одного, різко обрубані, а вільні кінці заокруглені.

В організмі хворої тварини і на живильних середовищах, що містять сироватку крові, збудник утворює капсулу, яка є важливим фактором вірулентності і забезпечує йому стійкість проти фагоцитозу і бактерицидних соків організму.

Характерною особливістю палички сибірки, що має важливе значення в епізоотології хвороби, є здатність її до спороутворення. В організмі хворої тварини і в нерозтятому трупі спори не утворюються. Спороутворення — видове пристосування сибіркової палички, яке дозволяє їй зберігати життєдіяльність протягом тривалого часу (десятки років) в суворих умовах навколишнього середовища. Спороутворення збудника проходить в навколишньому середовищі при таких умовах: 1) доступ кисню; 2) температура — від 12—42° (оптимум 25—30°); 3) недостача поживних речовин; 4) відповідна вологість; 5) нейтральна або слабо лужна реакція середовища. Враховуючи умови спороутворення, інструкція про заходи проти сибірки передбачає категоричну заборону проведення розтину трупів тварин, які загинули від сибірки, або якщо виникло підозріння на сибірку.

В організмі сприйнятливих тварин збудник сибірки продукує складний екзотоксин, який містить три компоненти: едематогенний фактор (HF), протективний антиген (РА) та летальний фактор (LF), або відповідно І, II, III фактори.

Едематогенний фактор — ліпопротеїн, зумовлює місцеву запальну реакцію — набряк та руйнування тканини. Протективний антиген — нетоксичний, характеризується вираженою імуногенною дією. Летальний токсин також не токсичний, але якщо його змішати з протективним антигеном, то така суміш викликає загибель лабораторних тварин. Всі три компоненти екзотоксину характеризуються синергічною взаємодією — вони викликають едематичні явища і летальний ефект. Співвідношення цих факторів у різних штамів може бути неоднаковим, що в певній мірі і визначає їх вірулентну характеристику.

Стійкість вегетативної форми збудника сибірки проти різних фізичних та хімічних факторів незначна, спорова ж форма збудника, навпаки, дуже резистентна. Вегетативні форми палички руйнуються при 60°С за 15 хв., 75°С — за 1 хв, при кип'ятінні — миттєво. При низьких температурах вегетативні форми залишаються життєздатними тривалий час. Так, при 10°С збері­гають життєздатність 24—25 днів, при 20—30°С — 12 днів, в замороженому м'ясі при —15°С — 15 днів. В трупах, які не розтяті, під дією мікробів-антагоністів сибіркові палички гинуть протягом 7 днів, прямі сонячні промені вбивають їх за декілька хвилин.

Спори не гинуть в трупах, які розкладаються, вони роками зберігаються у воді, десятками років в грунті. При кип'ятінні гинуть через 10—15 хв, автоклавуванні при температурі 110°С через 5—10 хв, в висушеному стані залишаються живими до 28 років (Я. Е. Коляков, 1965).

Чутливість: Спори збудника сибірки відзначаються високою стійкістю до дезінфікуючих засобів і для їх знешкодження потрібні речовини високої концентрації при більш тривалій дії. Так, 10% розчин їдкого натрію або 1—2% розчин формальдегіду вбиває спори через 2 години. У відповідності до діючої інструкції дезінфекцію приміщень і обладнання проводять такими дезінфікуючими розчинами: 10% гарячий розчин їдкого натрію; 4% розчин формальдегіду; розчини хлорних препаратів (хлорне вапно, дво-триосновна сіль гіпохлориду кальцію, нейтральний гіпохлорид кальцію, тексоніт) з вмістом в розчині 5% активного хлору, 10% однохлористий йод; 2% розчин глютарового альдегіду

Епізоотологія

Сприйнятливі: найбільше - вівці, кози, велика рогата худоба, коні та інші однокопиті тварини, верблюди, олені, дикі травоїдні всіх видів. Свині малосприйнятливі до захворювання.

М'ясоїдні тварини досить резистентні і захворюють лише при зараженні дуже великими дозами. В літературі є багато повідомлень, які вказують, що м'ясоїдні, а також хижі птахи заражаються сибіркою при поїданні хворих або загиблих від сибірки тварин. В більшості випадків вони не хворіють, але здатні протягом тривалого часу виділяти з фекаліями збудника і під час своїх мандрівок на значні віддалі заражають грунт збудником інфекції. Кровосисні комахи, які нападають на диких тварин, заражаються, а відтак перелітають на домашніх тварин і, пошкоджуючи їх шкіру при укусах, вносять парентерально в їх організм збудника.

В розповсюдженні сибірки важливу роль відіграють різні фактори передачі збудника інфекції

- труп тварини, яка загинула від сибірки. Всі його органи і тканини містять величезну кількість сибіркових бацил. І не меншу небезпеку таять тваринницькі продукти отримані при загибелі і вимушеному забою хворих тварин. З м'ясом, шкурами, кістками, м'ясо-кістковим борошном, інфікованими кормами, предметами догляду збудник хвороби може бути перенесений на великі відстані.

- грунт, в якому сибіркова бацила не тільки може зберігати життєдіяльність десятиліттями, але при відповідних умовах завершувати повний цикл розвитку вегетації і спороутворення. Оптимальними умовами для розмноження збудника в грунті є достатня кількість органічних речовин (гумусу 4% і більше), вологість грунту 60—80%, нейтральне або слаболужне середовище, тампература не нижча 16—18°С, задовільна аерація. Таким умовам відповідають болотисті, торфянисті і чорноземні грунти. Це і визначає стаціонарність сибірки.

- водний фактор передачі . Під час весняних розливів рік та великих літніх дощів спори разом з частинками грунту переносяться на далекі відстані, заражають водоймища, пасовища, поля.

Захворюваність – завдяки поголівній імунізації – незначна (менше 1 %)

Летальність – за надгострого перебігу – висока, а за умов своєчасного лікування – незначна.

Сезонність: Характерною епізоотологічною ознакою сибірки є сезонність її прояву. Найчастіше спалахи захворювання спостерігають в теплий, пасовищний період року, що зумовлюється контактом тварин в цей період із збудником в стаціонарних вогнищах хвороби на пасовищі, під час водопою. Зараженню тварин сприяє також інтенсивний виліт кровосисних комах — переносників збудника захворювання.

В даний час інтенсивність епізоотичного процесу при сибірці характеризується спорадичними випадками і рідко проявляється у вигляді епізоотій.

Патогенез:

Бацили сибірки, проникають в організм тварини через пошкоджену шкіру, слизові оболонки, швидко розмножуються і своїми екзотоксинами та агресинами нейтралізують захисні сили організму. Клітини ретикулоендотеліальної системи і бактерицидні соки організму гальмують розмноження збудника, а частково і знищують його. Кінцевий результат залежить від ефективності захисних сил організму і вірулентності бацил, а також їх кількості.

У тварин з низькою резистентністю в воротах інфекції, бацили розмножуються з утворенням капсульних форм. Такі бацили виживають і дають інкапсульоване потомство. Бацили, які загинули, розчиняються, виділяють продукти розпаду і пригнічують захисні сили організму, що дає змогу інкапсульованим бацилам поступово переходити в лімфатичні судини, лімфатичні вузли і кров'яне русло. В крові бацили захоплюються фагоцитами, розносяться по всьому організму і фіксуються елементами лімфоїдно-макрофагальної системи. Важливе патогенетичне значення має капсульна речовина бацил, також екзофермент і протеази (екзоферменти), які вони продукують. Наявність капсули попереджує фагоцитоз збудника сибірки, а токсичні продукти; які він виділяє руйнують клітини, що фіксують мікробів.

Бацили, які звільняються, знов поступають в кров, що веде до розвитку септицемії та інтоксикації організму. При цьому виникає гіпоксія, порушується кислотно-лужна рівновага і кров втрачає здатність звертатися. Внаслідок порушення функції центру теплорегуляції і кровотворення появляється гарячка і серцево-судинні розлади. Дальше уражається дихальний центр і тварина гине від асфіксії.

Карбункули, які найчастіше виникають при зараженні через пошкоджену шкіру, є вогнищами серозно-геморагічного запалення в місцях локалізації збудника. В цих вогнищах бацили розмножуються, викликають інтоксикацію організму, відтак проникають в регіонарні лімфатичні вузли, кров'яне русло, що веде до розвитку септицемії і загибелі тварини.

Клініка:

Інкубаційний період -1—3 дні.

При блискавичній формі тварини гинуть раптово, без помітного перехворювання, або ж в них спостерігається збудження, яке швидко змінюється пригніченням. Дихання важке, переривисте, пульс прискорений, слизові оболонки синюшні, температура тіла підвищена до 41—42 °С, погляд переляканий. Захворіла тварина здригається, падає на землю і в припадках конвульсій загибель настає через 1—3 години після появи перших ознак захворювання.

Гостра форма також досить часто буває у великої рогатої худоби і супроводжується підвищенням температури тіла до 41—42°С, прискоренням пульсу і дихання. Спостерігається сильний озноб, збудження, яке змінюється пригніченням. Інколи спостерігається запор або навпаки, кривавий пронос, розвивається тимпанія, в сечі появляється кров. Хвора тварина ледве пересукається, часто стоїть, опустивши голову, погляд нерухомий, хода хитка, зіниці розширені, апетиту немає, жуйка припиняється, збільшується спрага. Слизові оболонки носової і ротової порожнини ціанотичні, з точковими крововиливами. В області глотки і гортані, шиї, підгрудка, живота можуть появитися набряки і геморагічні інфільтрати на слизовій оболонці ротової порожнини і язиці. В таких випадках на язиці і слизовій рота утворюються тверді вузлики, відтак міхурці, які наповнені кров'янистою рідиною. Пізніше утворюються виразки, язик опухає, стає ціанотичним, з рота виділяється кров'яниста слина (Anthrax язика). У дійних корів відділення молока зменшується або припиняється, а в тільних корів бувають викидні. Загибель настає через декілька годин або через 2—3 доби після появи перших ознак захворювання. В агональній стадії появляється задишка, судороги, з природних отворів виділяється піниста кров'яниста рідина. Тварини гинуть з ознаками асфіксії.

Як при гострому, так і при підгострому перебігу може розвиватися карбункульозна форма. При цій формі в різних частинах тіла, але частіше в ділянці голови, грудей, плечей і живота виникають припухлості — щільної консистенції, гарячі і болючі, дальше вони стають неболючими, холодними, тістоватими. В центрі припухлості може наступити некроз і утворитися виразка. Карбункули виникають в місцях проникнення збудника або як вторинні ознаки.

При підгострій формі, яка триває 6—8 днів, спостерігаються такі самі симптоми як і при гострій формі, але вони розвиваються повільніше, спостерігається тимчасове поліпшення стану здоров'я тварини, температура знижується, появляється апетит і жуйка. Проте через короткий проміжок часу розвивається рецидив з тяжкими ознаками захворювання, що закінчується загибеллю.

Хронічний перебіг сибірки у великої рогатої худоби буває рідко, хвороба супроводжується прогресуючим виснаженням і через 2—3 місяці закінчується загибеллю тварини. В таких випадках, підозріння на сибірку виникає після забою тварин, якщо при огляді туш знаходять студенистокров'янисті інфільтрати під нижньою щелепою і ураження підщелепових і заглоткових лімфатичних вузлів.

У великої рогатої худоби інколи спостерігають також абортивні, атипові форми сибірки, які характеризуються незначними під­вищеннями температури і звичайно закінчуються виздоровленням.

Патологоанатомічні зміни:

Залежать від форми прояву і гостроти перебігу хвороби. Особливо характерними патологоанатомічні зміни бувають при гострому і підгострому перебігу хвороби. У тварин, які загинули від сибірки, трупне заклякання виражене слабо або й зовсім його немає. Труп здутий, з природних отворів виділяється кров'яниста рідина. Кров не звертається, темно-червоного кольору, але з настанням гниття вона стає чорно-червоною, густою, дьогтеподібною.

Підшкірна клітковина пронизана точковими геморагіями і місцями серозно-геморагічно інфільтрована, особливо там, де вона найбільш пухка в ділянці препуція, вимені, шиї, глотки і виглядає драглистою, жовто-червоного кольору. Подібні інфільтрати знаходять в міжм'язовій сполучній тканині, під листками костальної і легеневої плеври, під епікардом, навколо вуздечки язика і в інших місцях.

Серозні покриви всіяні петехіями і екхімозами.

Лімфатичні вузли, як зовнішні, так і внутрішні, знаходяться в стані серозно-геморагічного запалення. Вони збільшені, на розрізі соковиті, пронизані крововиливами, темного або чорно-червоного кольору. Селезінка сильно збільшена (інколи в нормі), повнокровна, при розрізі пульпа витікає у вигляді дьогтеподібної маси.

П ечінка, нирка, серце застійне повнокровні з крововиливами, паренхіма їх в стані зернистої дистрофії, тому вона в'яла.

Слизова оболонка тонких кишок, найчастіше дванадцятипалої кишки, гіперемійована, набрякла і всіяна точковими або смугастими крововиливами, особливо вираженими в ділянці пейєрових бляшок.

Легені повнокровні, набряклі, інколи містять фокуси лобулярної геморагічної пневмонії, які темно-червоним кольором і формою подібні до інфарктів. Головний і спинний мозок гіперемійовані і пронизані дрібними крововиливами.

Карбункульозна форма сибірки у великої рогатої худоби проявляється у вигляді серозно-геморагічного набряку і характерні для карбункула пустули і чорний струп не утворюються.

П отрібно враховувати, що патологоанатомічна картина сибірки не є специфічна, бо при багатьох захворюваннях можуть спостерігатися аналогічні Патологоанатомічні зміни, а при блискавичному перебігу їх може і зовсім не бути.

Діагностика:

При постановці діагнозу враховують дані епізоотологічного аналізу, клінічні ознаки, результати огляду трупів але вирішальне значення має бактеріологічне дослідження, а в випадках коли патматеріал загнивший — серологічний метод (реакція преципітації).

Диференційний діагноз:

При диференціальній діагностиці потрібно виключити злоякісний набряк, емфізематозний карбункул, пастерельоз, транспортну гарячку, гостру тимпанію, гостре отруєння і ураження блискавкою.

Лікування: тварин при блискавичній формі часто недоцільне, тому що загибель настає дуже швидко.

Добрим лікувальним засобом при сибірці є специфічна гіперімунна сироватка або протисибірковий гамми глобулін. Введення протисибіркової сироватки тваринам, хворим сибіркою, дає позитивний результат, особливо при ранньому її застосуванні. Ефективна вона також при ускладненнях у тварин після вакцинації. З лікувальною метою сироватку великій рогатій худобі вводять підшкірне в дозах від 100 до 200 мл, а гамма-глобулін в дозах по 40—80 мл. Щоб уникнути анафілактичного шоку при введенні гетерогенної сироватки, спочатку її вводять підшкірне в дозі 1—2 мл, а через 15—30 хвилин ін'єкують повну дозу. Не рекомендується вводити в одне місце більше ЗО мл сироватки. Якщо хвороба проходить у тяжкій формі, то сироватку вводять внутрівенно в лікувальній дозі; перед застосуванням сироватку підігрівають до 37—38°С. При потребі її вводять декілька разів через 5—6 годин.

Лікувальний ефект сироватки та глобуліну значно поліпшується при застосуванні пеніциліну, стрептоміцину, хлортетрацикліну, левоміцетину. Антибіотики доцільно вводити в максимальних дозах і курс лікування повинен тривати З— 4 дні.

Специфічне лікування при сибірці доцільно поєднувати з застосуванням симптоматичних засобів, з яких особливої уваги заслуговують серцеві, а також глюкоза (внутрівенно).

Імунітет:

В результаті перехворювання сибіркою у тварин формується тривалий напружений імунітет. Він створюється також в результаті вакцинації тварин або застосування протисибіркової сироватки.

Основою протисибіркового імунітету є гуморальні та клітинні фактори.

Для активної імунізації тварин широко використовуються живі авірулентні спорові вакцини.

Протягом багатьох років широко застосовувалися вакцини СТІ і ДНКІ, які виготовлялися з безкапсульних варіантів збудника сибірки.

В даний час використовують вакцини з безкапсульних штамів № 55 , штаму СБ та штаму К-79-Z, яка виготовляється з авірулентної безкапсульної культури збудника сибірки.

Препарат вводять підшкірно з 3 місячного віку. Імунітет настає через 10 днів і триває не менше одного року.

Заходи боротьби і профілактики.

Профілактика сибірки полягає в проведенні комплексу ветеринарно-санітарних заходів і профілактичній імунізації тварин в неблагополучних пунктах і на загрозливій території. Ветеринарно-санітарні заходи передбачають:

— проведення впорядкування скотомогильників, біотермічних ям, знезараження грунту в місцях захоронення сибіркових трупів;

— нагляд за санітарним станом місць накопичення худоби, заготівлею, збереженням і переробкою продуктів і сировини тваринного походження, виконанням ветеринарно-санітарних правил утримання і забою тварин на м'ясо;

— заборону забою худоби в господарствах громадян, реалізацію м'ясопродуктів (особливо від вимушено забитих тварин) без дозволу ветеринарних спеціалістів;

— виконання ветеринарно-санітарних вимог при проведенні агрогідромеліоративних, будівельних та інших робіт, які пов'язані з переміщенням грунту в сільській місцевості.

Протисибіркові щеплення з профілактичною метою проводять всім сприйнятливим до захворювання тваринам в господарствах неблагополучних і загрозливих щодо сибірки територій. Дорослу велику рогату худобу імунізують вакциною в період найкращого фізіологічного стану організму. Телят імунізують 1-й раз по досягненні 3-місячного віку і через 6 місяців їх ревакцинують.

Забій на м'ясо прищеплених проти сибірки тварин, дозволяється не раніше, ніж через 14 днів після щеплень.

В вимушених випадках з дозволу лікаря ветеринарної медицини забій прищепленої худоби може бути проведений скоріше вказаного терміну, якщо в тварини нормальна температура тіла і відсутня реакція на щеплення.

Зняття шкіри з тварин, які загинули в період до закінчення 14 днів після щеплень допускається при отриманні від'ємного результату мікроскопічного дослідження мазків крові цих тварин на сибірку.

Шкури, які зняті з загиблих і вимушено забитих тварин, зберігають в ізольованому приміщенні до отримання результатів дослідження проб шкіри реакцією преципітації.

При підозрі на сибірку потрібно прийняти термінові заходи, які виключили б можливість розповсюдження збудника сибірки. При встановленні діагнозу районна державна адміністрація виносить рішення про оголошення господарства, ферми, населеного пункту або його частини неблагополучними щодо сибірки і встановленні в них карантину.

За умови карантину на території неблагополучного пункту забороняється: вводити і виводити за його межі тварин всіх видів; використовувати молоко від хворих тварин; забій тварин на м'ясо; розтин трупів і зняття з них шкур; проведення хірургічних операцій за винятком невідкладних; вхід на неблагополучну ферму сторонніх осіб, в'їзд на її територію транспорту, який не обслуговує ферму; загальний водопій з водоймищ; торгівля тваринами, продуктами тваринного походження, проведення ярмарків, виставок та інших заходів, які пов'язані із скупченням людей і тварин.

Всіх тварин, які знаходяться в неблагополучному пункті, поділяють на дві групи: перша група - тварини, які хворі і підозрілі в захворюванні сибіркою; друга група - тварини, які підозрілі в зараженні сибіркою, тобто всі інші тварини неблагополучного стада, гурту, в яких не виявлено клінічних ознак.

Тварин першої групи ізолюють і лікують і через 14 днів після клінічного одужання щеплюють протисибірковою вакциною.

Тваринам другої групи вводять вакцину в відповідності з настановою про її застосування.

Трупи тварин, гній, підстилку і залишки кормів спалюють. Гноївку в гноївкозбирачах змішують з сухим хлорним вапном, яке містить не менше 25% активного хлору, з розрахунку 1 кг ванна на кожні 20 л гноївки.

Поточну дезінфекцію проводять після кожного випадку виникнення захворювання і видалення з приміщення хворих тварин, л відтак регулярно через кожні 7 днів аж до проведення заключної дезінфекції перед зняттям карантину.

Грунт на місці загибелі, вимушеного забою або розтину трупа тварини, яка загинула від сибірки, ретельно обпалюють, зрошують розчином хлорного вапна, що містить 5% активного хлору з розрахунку 10 л/м2. Після цього грунт перекопують на глибину не менше 25 см, перемішуючи з сухим хлорним вапном, яке містить не менше 25% активного хлору, з розрахунку 3 частини грунту на одну частину хлорного вапна. Після цього грунт зволожують водою.

Санацію грунту, де лежав труп хворої тварини, старих скотомогильників або окремих могил, проводять газами ОКЕБМ або бромистим метилом у відповідності з діючими інструкціями щодо використання цих газів.

Молоко від хворих і підозрілих в захворюванні корів під­лягає знищенню після знезараження, яке проводять шляхом додавання в нього вапна, яке містить не менше 25% активного хлору, з розрахунку 1 кг на 20 літрів молока. Молоко вважають знезараженим після 6-годинної витримки.

Карантин знімають через 15 днів з дня останнього випадку загибелі або одужання тварини хворої сибіркою, при відсутності у тварин реакцій на щеплення вакциною. Перед зняттям карантину в господарстві проводять старанну заключну дезінфекцію.

Сибірка у людини. У людей частіше зустрічається шкірна форма хвороби, рідше - кишкова або легенева. При шкірній формі зараження відбувається через тріщини, подряпини, поранення, переважно на руках, шиї, на лиці та інших відкритих ділянках тіла. На місці проникнення збудника спочатку виникає вузлик синьо-червоного кольору, з якого розвивається темно-червоний пухирець, який заповнений червонуватою серозною рідиною. Пухирець лопається і на цьому місці утворюється чорний струп. Шкіра навколо струпа запалена, набрякла і безболісна. При легеневій формі хвороби спостерігається пневмонія з кров'янистим харкотиням і задишкою, а при кишковій - нудота, блювання, поверхневе дихання, неспокій, болі в попереку, випорожнення рідкі, кров'янисті. Хвороба проходить з високою гарячкою і розладом серцево-судинної діяльності.

Для лікування хвороби застосовують протисибірковий глобулін, антибіотики, симптоматичні засоби, особливо серцеві препарати.