3. Види заощаджень

Домогосподарства заощаджують у тому або ін­шому виді активів. Активи — це будь-яка влас­ність домогосподарства. Основними видами активів є фінансові (готівка, гроші на рахунках у банках, акції, облігації); нерухоме майно (земля, ліси, житлові будинки); твори мис­тецтва; коштовності; сільськогосподарський реманент; виробничі будівлі, устаткування в обробній промисловості і т. д. Заощадження переміщують нагромаджений дохід із поточного періоду в майбутній.

Вибір особою того або іншого активу визначається багатьма чинниками. Основні серед них такі: ліквідність активу; очікуваний дохід на актив; ступінь невизначеності та ризику, пов'язаних з акти­вом та доходом на нього; величина заощадження.

Ліквідність активу — це його здатність швидко і без втрат вартос­ті перетворюватися на готівку. Різним активам притаманний неодна­ковий рівень ліквідності. Наприклад, готівка має абсолютну ліквідність, житлові будинки не є високоліквідним активом, а державні цінні папери в більшості країн — високоліквідний актив. Загалом про­стежується така закономірність: що вища ліквідність активу щодо аль­тернативних активів, то цей актив є бажанішим (за інших рівних умов) для заощадників.

Одні з активів, наприклад цінні папери, приносять дохід їхнім власникам, а інші (коштовності, готівка) — не приносять. У ринко­вій економіці збільшення очікуваного доходу на актив порівняно з альтернативними активами за інших рівних умов збільшує попит за­ощадників на цей актив.

Ступінь ризику та невизначеності, пов'язаних з активом і дохо­дом на нього, також впливає на вибір заощадників. Більшість людей не люблять ризикувати і віддають перевагу надійнішим активам. Як­що ступінь ризику, пов'язаного з активом, зростає, то попит заощад­ників на цей актив зменшується.

На вибір заощадником активу впливає також величина заоща­дження. В особи з невеликими заощадженнями значно менша мож­ливість вибору активів, ніж в особи з великою сумою заощаджень.

Усі активи поділяють на дві групи: активи вищої цінності та ак­тиви нижчої цінності. Якщо еластичність попиту на актив більша за одиницю, тобто попит на актив зростає швидше, ніж майно, то це актив вищої цінності (наприклад, у багатьох країнах це звичайні ак­ції). Якщо еластичність попиту на актив менша за одиницю, тобто попит на певний актив зростає повільніше, ніж майно заощадника, то це актив нижчої цінності (наприклад готівка).

У перехідній економіці нашої країни ще не склалася своя ієрар­хія активів, яка грунтувалася б на історичних традиціях народу, його менталітеті та враховувала економічні вигоди від того або іншого ак­тиву. Вітчизняні рядові заощадники нерідко нагромаджують інозем­ну валюту. Проте готівка є активом нижчої цінності, бо її можливос­ті щодо перенесення вартості з поточного моменту в майбутнє обмежені. Щорічно вартість готівки зменшується на рівень інфляції. До того ж рядові заощадники здебільшого не диверсифікують, тобто не урізноманітнюють, види активів, якими володіють.

Теорія попиту на активи (теорія "вибору портфеля") стверджує, що володіння багатьма активами, що називають диверсифікацією, зменшує загальний ризик заощадника. Диверсифікація вигідна, бо во­на зменшує ризик утрат доти, доки ціни на різні активи не зміню­ються абсолютно узгоджено.

Економісти приділяють багато уваги рівневі заощаджень, оскіль­ки заощадження є єдиним джерелом інвестицій, від яких залежить економічний розвиток країни. Основним заощадником в економіці є домогосподарства, які заощаджують певний відсоток використову­ваного доходу. Заощадження домогосподарств називають особистими заощадженнями.

Відношення особистих заощаджень домогосподарств до валово­го внутрішнього продукту називають рівнем особистих заощаджень.

Окрім домогосподарств, заощаджують також ділові підприємст­ва. До заощаджень підприємств належать нерозподілений прибуток та амортизація. Особисті заощадження разом із заощадженнями підпри­ємств називають валовими приватними заощадженнями. Якщо із цих заощаджень вирахувати амортизацію, то отримаємо такий показ­ник, як чисті приватні заощадження. Відношення валових (чистих) приватних заощаджень до ВВП називають рівнем валових (чистих) приватних заощаджень,

Заощадником також є держава. Якщо державні надходження пе­ревищують державні видатки, то уряд зводить бюджет із профіцитом, і державні заощадження є додатними. І навпаки, якщо держав­ний бюджет дефіцитний, то державні заощадження від'ємні. Суму валових приватних і державних заощаджень називають валовими національними заощадженнями. Вирахувавши із них амортизацію, отримуємо чисті національні заощадження. Зрозуміло, що від'ємні державні заощадження зменшують національні заощадження. Від­ношення валових (чистих) національних заощаджень до ВВП нази­вають рівнем валових (чистих) національних заощаджень. У таких країнах, як Японія, Південна Корея, Сінгапур, рівень валових на­ціональних заощаджень перевищує 30 %.

І нарешті, заощадником у певній країні є також іноземці, якщо нагромаджені ними кошти надходять у цю країну у вигляді інвес­тицій.

Отже, в національній економіці є чотири заощадники — домогосподарства, ділові підприємства, держава та іноземці. Заощаджен­ня усіх економічних суб'єктів акумулюються за допомогою, по-пер­ше, фінансових ринків (ринку акцій та ринку облігацій) та, по-друге, діяльності фінансових посередників, передовсім комерційних банків. На фінансових ринках заощадники, купуючи цінні папери, прямо взаємо­діють з позичальниками-інвесторами, які емітували ці папери. Фінан­сові посередники акумулюють тимчасово вільні кошти і надають їх ін­весторам у позику для здійснення капіталовкладень.