Тема 4. Споживання, заощадження та інвестиції

1. Функції споживання і заощадження

Споживання є найважливішим компонентом ВВП, який у біль­шості країн світу впродовж останніх десятиліть у середньому стано­вить дві третини сукупних видатків на купівлю товарів і послуг.

Після сплати домогосподарствами податків у їхньому розпорядженні залишається використовуваний дохід, котрий, як відомо, йде на спо­живання та заощадження. Споживання — це ви­датки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людей. Заощадження є тією частиною використовуваного доходу, що не ви­трачається на споживання.

Розрізняють три групи видатків домогосподарств на спожи­вання: на товари тривалого користування, на предмети поточного вжитку та на послуги.

Немає сімей, які б витрачали свій використовуваний дохід одна­ково. Але статистичні обстеження виявили певні закономірності розподілу доходів сімей між продуктами харчування, одягом та ін­шими важливими статтями споживання. Незаможні сім'ї витра­чають на продукти харчування більшу частину свого використо­вуваного доходу. Зі зростанням доходу видатки на деякі статті харчування збільшуються. Люди з вищими доходами споживають продукти харчування вищої якості, зокрема дорожчі овочі, фрукти, м'ясо тощо. Проте збільшення видатків на харчування в разі зрос­тання доходів відбувається до певної межі. Загалом зі збільшенням доходів частка видатків на продукти харчування зменшується. Ця закономірність споживання стосується не лише домогосподарств, а й нації в цілому.

Зі збільшенням доходів сімей зростають видатки на одяг, відпо­чинок, автомобілі. Водночас зростання доходів приводить до того, що частина їх не споживається, а заощаджується. Найбідніші сім'ї не спроможні заощаджувати взагалі. Нерідко вони беруть позичку або витрачають свої попередні заощадження, і найбідніші родини стають ще більшими боржниками.

Економічні дослідження показують, що саме використовуваний дохід визначає рівень споживання та заощадження. Рівень використовуваного доходу, за якого не заощаджують і не витрачають попередніх заощаджень, називають точкою нульового заоща­дження, або пороговим доходом.

Для аналізу споживання і заощадження запровадимо поняття — функцію споживання та функцію заощадження. Відкладемо по горизонтальній осі використовуваний дохід, по вертикальній — спо­живання.

Криву, яка відображає зв'язок між споживанням та доходом, нази­вають функцією споживання (рис.1).

Щоб глибше зрозуміти цю функцію, з початку координат прове­демо лінію під кутом 45°, тобто бісектрису. В кожній точці цієї лінії споживання і використовуваний дохід рівні між собою. Точка нульового заощадження обов'язково лежить на бісектрисі. Праворуч від точки нульового заощадження функція споживання лежить нижче від лінії 45°. Ця частина функції вказує на те, що країна має чисті додатні заощадження, їхня величина вимірюється вертикальним, відрізком між функцією споживання і лінією 45°.

Ділянка функції споживання, що лежить ліворуч від точки нульо­вого заощадження, відображає ситуацію, коли країна витрачає більше за свій поточний дохід. У цьому разі заощадження є від'ємними, вели­чина яких вимірюється вертикальним відрізком між функцією спожи­вання і лінією 45°.

Тепер відкладемо по горизонтальній осі використовуваний дохід, а по вертикальній — заощадження. Функція за­ощадження відображає зв'язок між використовуваним доходом і заощадженнями. Частина функції заощадження, яка лежить нижче від нульової горизонтальної лінії, вказує на від'ємні заощадження. Додатні заощадження відбиває та частина функції, яка лежить вище від нульової лінії. Точка нульового заощадження міститься на нульовій горизонтальній лінії (рис. 2).

У макроекономічному аналізі великого значення надають змінам у споживанні, які зумовлені змінами у величині доходу. Величину додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова одиниця до­ходу, називають граничною схильністю до споживання (МРС). Термін "граничний" означає додатковий, або прирісний. Отже, МРС — це відношення будь-якої зміни у споживанні до тієї зміни у величи­ні доходу, яка спричинила цю зміну у споживанні:

Поряд із граничною схильністю до споживання йде її дзеркальне відображення — гранична схильність до заощадження, або MPS. Гранична схильність до заощадження (MPS) — це величина додатко­вого заощадження, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, або це частка кожної додаткової одиниці доходу, що використовуєть­ся на додаткове заощадження. Можна також сказати, що MPS — це відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни у доході, яка викликала цю зміну в заощадженні:

Сума МРС і МРS для будь-якої зміни у використовуваному дохо­ді завжди дорівнює одиниці. Річ у тім, що приріст доходу може йти або на споживання, або на заощадження; та частка зміни у величині доходу, яка не споживається, скеровується, за означенням, на за­ощадження. Отже, спожита частка (МРС) і заощаджена частка (MPS) мають покривати весь приріст доходу:

МРС + MPS = 1.

Гранична схильність до споживання — це числове значення нахилу функції споживання, а гранична схильність до заощадження — це чис­лове значення нахилу функції заощадження. Нам уже відомо, що нахил лінії у будь-якій точці визначають як відношення вертикальної зміни до горизонтальної.

В аналізі споживання і заощадження важливу роль відіграють такі показники, як середня схильність до споживання і середня схиль­ність до заощадження. Частку, або відсоток, споживання у вико­ристовуваному доході називають середньою схильністю до споживання (АРС). Частку, або відсоток, заощадження у використовуваному доході називають середньою схильністю до заощадження (APS).

Між країнами існують ве­ликі відмінності в середній схильності до споживання. У групі розвинутих країн ці відмінності значно менші. Висока середня схи­льність до споживання озна­чає низьку середню схильність до заощадження. У перехідній економіці України ці показни­ки ще не усталені.

Один із важливих пунктів аналізу споживання полягає в тому, що необхідно зіставляти доходи, які виникають у різ­ний час. Річ у тім, що спо­живач має можливість пере­міщувати доходи між різними періодами свого життя. Так, через заощадження він може перемістити свій поточний дохід для майбут­нього споживання. Крім того, він може брати позику, тобто пере­міщувати свій майбутній дохід для поточного споживання.

Однак вартість грошей у часі не є однаковою. Гривня, витрачена сьогодні, коштує більше, ніж через рік чи десять років. Для цього є три причини.

По-перше, процент, який можна заробити на заощадженні.

Другою причиною є ризик. Якщо комусь надати в позику гроші, то завжди існує небезпека того, що з певних причин їх можуть не повернути (смерть позичальника, його банкрут­ство тощо).

По-третє, це інфляція.

Для порівняння вартості грошей у часі економісти використову­ють поняття поточної, або нинішньої, вартості. Поточна вартість майбутнього доходу — це та сума грошей сьогодні, яка створить ука­заний майбутній дохід за наявних процентних ставок. Зведення майбу­тнього доходу до поточної вартості здійснюють за допомогою методи­ки, яку називають дисконтуванням. Дисконтування дає змогу вимірювати доходи різних періодів однією грошовою міркою.

Майбутню вартість будь-якого нинішнього вкладу чи позики знаходять так:

FV = X(1 + і)ⁿ,

де FV - майбутня вартість нинішнього вкладу (позики);

X - величина нинішнього вкладу (позики);

і - процентна ставка;

n — кількість років, що відділяють майбутній період від ни­нішнього.

Для полегшення нарахування складного процента при дисконту­ванні існують спеціальні таблиці, в яких для кожного року і для ко­жної процентної ставки заздалегідь обчислено значення (1 + і)ⁿ і (1 + і)^-n. Ці коефіцієнти називають відповідно множником нарощу­вання і дисконтним множником.

Процеси дисконтування і нарахування складних процентів грун­туються на використанні процентної ставки, яка є платою за право користуватися упродовж певного строку позиченими грішми. За процентну ставку здебільшого беруть ту, за якою споживач може взяти гроші в позику.