8

1)

Поняття тексту. Серед лінгвістичних проблем семантична є завжди актуальною насамперед тому, що в мовній семантиці відображається весь пізнавальний і уявний світ людини, її зв’язки з природою, з усім людством, та й сама мова. Переважно це стосується лексичної семантики мови. Багатоманіття прийомів дослідження лексичної семантики можна звести до двох основних методологічних напрямів, у вужчому розумінні — методів. В основі першого з них лежить визнання того факту, що слово існує об’єктивно і окремо як часточка мовлення і як закріплений у свідомості мовців знак, що має свій незалежний від контексту семантичний простір, знак — ідеальний еквівалент елементів реальності. Цей підхід дає можливість досліджувати лексичну семантику на кодифікаційних лексикографічних джерелах — словниках, довідниках, лексичних картотеках. Його можна назвати лексикоцептричним, оскільки основою такого підходу до вивчення лексичної семантики є увага до окремої лексеми як до самодостатньої одиниці. Цей підхід переважав у традиційній лінгвістиці, він зосереджував увагу дослідників на діахронних змінах у семантиці слів, які можна було простежити за змістом словникових статей.

2)

Стилістична диференціація лексики сучасної української мови

Слово не тільки називає предмет, дію, ознаку, поняття, а й оцінює відповідне явище дійсності, сигналізує про нейтральне, підкреслено позитивне або негативне ставлення до нього з боку мовця. Отже, крім номінативної , слово виконує також оцінно-експресивну функцію, яка виражається в усному і писемному мовленні за допомогою спеціально дібраних лексичних засобів, наявних у словниковому складі і зорієнтованих на функціональні стилі української мови – розмовно-побутовий, публіцистичний, офіційно-діловий, науковий, художній. Відмінності між стилями знаходять відображення у стилістичній диференціації лексики.

Значній частині слів не властиве закріплення за яким-небудь одним стилем. Вони утворюють розряд міжстильової лексики, яка вживається в усіх функціональних стилях. Цьому розряду протиставляється стилістично забарвлена лексика, вживання якої є однією з найважливіших ознак певного стилю.

3)

Стилістичне використання багатозначності

Дуже широкі, значеннєво-стилістичні можливості мови, її виражальні багатства представлені такими її якостями, ознаками, як полісемія, або багатозначність слів.

Полісемія (багатозначність слів) – наявність у семантичній структурі мовної одиниці двох, кількох чи багатьох значень.

Усі слова в мові можуть вживатися в прямому й переносному значеннях:

Пряме значення	Переносне значення
золотий годинник	золоте сонечко
срібний ніж	срібна роса
спить бабуся	спить земля
мріє дівчина	мріє гай

Пряме значення слова – це безпосередня назва предмета, дії, ознаки.

Переносне значення слова – це образна назва, що утворюється на основі подібності між двома предметами, явищами, діями, ознаками.

Слова з прямим значенням – загальновживані в усіх стилях, з переносним – у художньому.

Полісемія неоднаково проявляється в різних стилях. Контекст офіційно-ділового й наукового стилів використовує лише одне із значень полісемічного слова, як правило, пряме. В офіційно-діловому й науковому стилях вживається багато термінів. В усній формі офіційно-ділового й наукового стилів слова в переносному значенні використовуються ширше, особливо при обговоренні гострих проблем державного й наукового життя, при веденні полеміки тощо.

Найбільший вияв можливості полісемії знаходять у художньому й публіцистичному стилях. Багатозначне слово тут може виконувати стилістичну функцію не тільки залежно від інших слів, а й з огляду на волю автора.

9

1)

Соціально обмеженим є вживання термінологічної та професійної лексики, що використовується людьми однієї професії, що працюють в одній галузі науки, техніки. Терміни та професіоналізми даються у тлумачних словниках з позначкою «спеціальне», іноді вказується сфера вживання того чи іншого терміна: фіз., мед., матем., астроном. і т. д.  Кожна область знання має свою термінологічну систему.     Терміни- слова або словосполучення, які називають спеціальні поняття певної сфери виробництва, науки, мистецтва.

   У складі термінологічної лексики можна виділити декілька "шарів", що розрізняються сферою вживання, особливостями позначуваного об'єкта.    Перш за все це загальнонаукові терміни, які використовуються у різних галузях знань і належать науковому стилю мовлення в цілому: експеримент, адекватний, еквівалент, прогнозувати, гіпотетичний, прогресувати, реакція і т. д. Ці терміни утворюють загальний понятійний фонд різних наук і мають найбільшу частотність використання. Розрізняються і спеціальні терміни, які закріплені за певними науковими дисциплінами, галузями виробництва і техніки; наприклад у лінгвістиці: підмет, присудок , прикметник, займенник ; у медицині: інфаркт, міома, пародонтит, кардіологія та ін. У цих термінах концентрується квінтесенція кожної науки. За висловом Ш. Баллі, такі терміни "є ідеальними типами мовного вираження, до яких неминуче прагне наукова мова".

До професійної лексики належать слова і вирази, які використовуються у різних сферах виробництва, техніки, що не стали, однак, загальновживаними. На відміну від термінів - офіційних наукових найменувань спеціальних понять, професіоналізми функціонують переважно в усному мовленні як "напівофіційні" слова, що не мають суворо наукового характеру. Професіоналізми слугують для позначення різних виробничих процесів, знарядь виробництва, сировини, продукції, що випускається і т. п. Наприклад, у мові працівники поліграфії використовуються професіоналізми: курсив, петит, набір, гранки.    Професіоналізми можна згрупувати за сферами їх вживання: у мові спортсменів, шахтарів, лікарів, мисливців, рибалок і т. д. 

2) 1. Термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику, формі. Уникати нестандартних термінів, що засмічують мову.

2. Термін повинен вживатися лише з одним значенням. Економічний термін повинен вживатися в тому значенні, в якому його застосовують. Визначення термінів зафіксовані у спеціальних словниках, довідниках, державних стандартах. Серед стилів діловодства є багатозначні.

Справа. 1) Класифікаційне поняття, вживане для позначення сукупності документів.

2) Одиниця зберігання текстових документів в архіві.

3) Різновид справи, який становить одне питання (судова справа).

3. При користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення від нього похідних форм (акт - акт(а), акт звірки взаємних розрахунків, актувати, заактований, актування).

4. Рекомендується уникати використання застарілих термінів.

Ускладнення термінології, недоречна пишномовність висловлення - це свідчення невисокої культури людини, вбогого її інтелекту. Високоінтелектуальна людина завжди прагне висловитися ясно, чітко, шукає для формулювання своєї думки найточніших слів і словосполучень.

5. Не рекомендовано в тексті одного документа вживати на позначення того самого поняття і запозичене, і власномовне слово (якщо патент, то не вживати в 2-ому, 3-ому реченні слово "авторське свідоцтво").

Термінологічна лексика поділяється на ряд окремих груп відповідно до існуючих галузей науки, техніки, виробництва, мистецтва тощо.

У сучасній українській літературній мові можна виділити такі групи лексики:

- математичну (множення, чисельник, синус, куб, квадрат);

- політико-економічну (товар, ринок, рента, вартість, продуктивні сили);

- біологічну (плазма, клітина, рецептор);

- медичну (хірургія, офтальмологія, стрептоцид, пеніцилін, ін'єкція, ампутація);

- шахову (гарде, гамбіт, шах).

10

1)\

Лексикологія української мови дає повну характеристику лексичних одиниць мови з погляду того, як вони своїми лексичними значеннями відображають дійсність і яка їх мовна організація, або що вони позначають в реальному житті, з якими поняттями, уявленнями, предметами, явищами, речами співвідносяться і що означають у стосунку одна до одної, до ряду однорідних та неоднорідних одиниць у лексичній системі. В розрізі цих аспектів лексична стилістика, або стилістична лексикологія, виділяє групи слів, які здатні створювати не тільки лексико-семантичні, а й стилістичні протиставлення (моно- семантичні і полісемантичні лексеми, синоніми й антоніми, нейтральні й емоційно-оцінні слова, книжна, офіційна, розмовна, просторічна лексика тощо). У складі лексики національної мови стилістика виділяє групи слів, які є чистими номінаціями предметів, явищ, ознак, понять, та групи слів, які виражають, крім називання, ще й ставлення мовця до навколишнього. На матеріалі предметно-тематичної та генеалогічної (за походженням) класифікацій слів, здійснюваних у лексикології, стилістика виділяє лексеми, стилістичні можливості яких грунтуються не на лінгвістичних (граматичних) ознаках, а на оцінних характеристиках понять і реалій, позначуваних цими лексемами (любов, радість, чесність, милосердя, краса, туга, ненависть, зрада, рідний, чужий, любий, підлий) та ін.

2)

Фразеологія вивчає стійкі словосполучення і вирази, значення яких не виводяться із суми значень компонентів, а мотивуються внутрішнім образом: байдики бити, пуд солі з'їсти, замилювати очі, витрішки продавати, ляси точити, дістати відкоша, позичити в сірка очей, яблуко розбрату тощо. Внутрішня форма зумовлює цілісне значення фразеологізму і часто визначає його додаткові семантичні відтінки. Одним із домінуючих чинників у формуванні семантичної цілісності фразеологічних одиниць є оцінне значення. Воно може також об'єднувати різні фразеологізми в один оцінний тип. Тоді виникають великі можливості для стилістичного вибору одного потрібного фразеологізму або стилістичного добору синонімічного ряду фразеологізмів. Лексика і фразеологія є будівельним матеріалом для створення образних засобів із заданим стилістичним ефектом. Оскільки джерельна база походження фразеологізмів української мови, як і лексем, надзвичайно широка (метафоричне переосмислення власних мовних одиниць, праслов'янська міфологія, антична риторика і біблійна міфологія, класична художня література, запозичення, крилаті вислови видатних людей, усна розмова), то і стилістичні можливості фразеологізмів є широкими і різнобічними.

3)

Рито́рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

Риторика є однією з найдавніших наук, її виникнення припадає на античні часи. Вона була засобом захисту і звинувачення на судовому процесі. Найвидатніші теоретикириторики були в Греції, а практики — в Римі. Засвоєння риторики вважалося необхідною підготовкою в Стародавній Греції та Римі. Громадяни Давньої Греції могли самі себе захищати в суді, а щоб захист вийшов вдалим, вони зверталися до фахівців, чиїм ремеслом було складання промов. Ораторське мистецтво розвивалося й у Давньому Римі. Відомий давньогрецький оратор Арістотель розрізняв три способи переконання:

• логічний

• емоційний

• етичний.

Закони риторики

I. Концептуальний закон — базовий закон риторики, який становить перший крок мовленнєвого циклу — винайдення задуму, ідеї (створення концепції).—

II. Закон моделювання аудиторії. Передбачає системне вивчення аудиторії, тобто тих, на кого розраховується викладення концепції. Важливий момент — оцінка лекційної ситуації з позиції оратора й аудиторії. Кожен з них прогнозує ситуацію, спираючись на свій досвід, тому ораторові слід знати існування своїх і чужих «зон небезпеки», вміти їх попередити, делікатно поводитися.

III. Стратегічний закон. Стратегія (програма дій) становить собою варіант реалізації концепції та характеризується такими ознаками: динамічність, гнучкість, варіативність. 

IV. Тактичний закон передбачає систему дій по підготовці ефективної реалізації стратегій. До складових цього закону належать аргументація і активізація мислення та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії.

Аргументація — це засіб впливу одного суб'єкта на погляди та поведінку іншого. В основі лежить логічне обґрунтування тези шляхом доказу, переконання.

V. Мовленнєвий закон передбачає вираження думки в дійовій словесній формі (ДСФ).

ДСФ — система комунікативних якостей мовлення:

• правильність,

• виразність,

• ясність,

• точність,

• ємність,

• багатство,

• образність,

• стислість,

• доцільність.

VI. Закон ефективної комунікації.

Контакт — це спілкування без перешкод, тобто вищий рівень спілкування.

З метою збереження контакту, становлення його необхідні такі дії:

•  — корегування підготовчого етапу під час спілкування

• ; - управління поведінкою аудиторії;

•  — управління власною поведінкою.

VII. Системно-аналітичний закон передбачає аналіз якості та ефективності продукту мисленнєво-мовленнєвої риторичної діяльності. Аналіз якості здійснюється на всіх етапах мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності:

• підготовчому,

• виконавському,

• наслідковому (докомунікативному, комунікативному, посткомунікативному).

4)

Лексичний розбір - це процес перетворення послідовності символів в послідовність токенів (груп символів що відповідають певним шаблонам), та визначення їх типів. Програма, чи функція що виконує лексичний аналіз, називається лексичним аналізатором, чи сканером. Часто сканер є звичайною функцією що використовуєтьсяпарсером (синтаксичним аналізатором), для отримання наступного токена з потоку вхідних символів в процесі компіляції. Також часто лексичний аналіз використовують для підсвітки синтаксису певних мов.