Міністерство освіти і науки України

Львівський Національний Університет імені Івана Франка

Геологічний факультет

Звiт по виробничiй практицi

На тему: “Геологічна Будова м.Львів”

Керівник практики: Доц.Генералова Л.В.

Виконав: ст.гр.ГЛГ-31з

Муравський В.В.

Львів 2015

Змiст.

Змiст………………………………………………………………….2

Вступ………………………………………………………………….3

Розділ1.Фізико-географічна характеристика……………………..6

Розділ2.Стратиграфія……………………………………………….16

Розділ3Тектоніка……………………………………………………31

Розділ4.Геоморфологія…………………………………………….36

Розділ5.Історія геологічного розвитку……………………………41

Розділ6.Підземні води………………………………………………44

Розділ7.Корисні копалини………………………………………….47

Висновки……………………………………………………………..48

Додатки:

Вступ.

Головним завданням проходження цiєї практики було ознайомлення з особливостями геологічної будови.Практика проходила поблизу і на самій горі Пісчна в кінці вул.Кривоноса на пд.сх від Високого замку у Львові та поблизу мотодрому де знаходився потічок медово-печерський і в самій Медовій печері розташованій при сх. околиці Львова, в кінці вул. Медової печери, що в місцевості Майорівка.

Львів з його околицями в тектонічному відношенні розташований у межах південно-західної частини Східноєвропейської платформи. Цю частину платформи також називають Подільською плитою. Осадовий чохол платформи представлений тут палеозойськими утвореннями (кембрій-нижній силур, верхній силур, девон, нижній і середній карбон), які дуже полого занурюються на південний захід під Карпатську складчасто-покривну споруду. Через це трансгресивні верхньокрейдові утворення залягають на різних стратиграфічних горизонтах.Львів розташований в центральній частині Львівської області між Яворівським, Жовківським та Пустомитівським районами, в східноєвропейському часовому поясі на 24 меридіані; місцевий час відрізняється від поясного на 24 хвилини. Площа Львова складає близько 180 км².

Місто знаходиться на відстані близько 70 км від кордону з Польщею на стику Львівського нагір'я, горбкуватого Розточчя і низинного Побужжя. Через нього проходить пасмо пагорбів Головного європейського вододілу, який розмежовує ріки Балтійського та Чорноморського басейнів (відповідно річок Буга та Дністра). Середня висота Львова над рівнем моря — 289 метрів. Найвища точка міста — гора Високий замок (409 м над рівнем моря). Історично Львів було збудовано на річці Полтві (притока Буга), але в ХІХ столітті її пустили через головний міський колектор (під проспектами Шевченка, Свободи та Чорновола)

Рисунок 1: Гора Пісчана або ”Лиса” Гора

Рисунок 2: ”Медова печера” м.Львів

Розділ 1 Фізико-географічна характеристика

Різні види рельєфу земної поверхні в околицях Львова зумовили велику різнорідність краєвидів, що дозволяє виділити краєвидні одиниці, які належать до трьох географічних країн: Розточчя, Побужжя і Львівська височина. Розточчя – це високий вал, що з'єднує Поділля з Люблінською височиною. В околиці Львова Розточчя має вигляд узгір'їв, порослих лісом, сильно порізаних глибокими долинами і ярами, що піднімаються до 400 м. і тягнуться в напрямі з пд.-зах. на пд.-сх. Від горбків Брюховичі-Голосько (382 м.) через Кортумівку (374 м.), Високий Замок, Піскову гору (389 м.), Личаківські узгр'я, Міські Пасіки до Чортової скелі (414 м.).

Побужжя – тягнеться на схід від Розточчя і має в околиці Львова назву Грядового Побужжя. Характеризуєтьс воно різнобіжними грядами, що пальцеподібно виступають з Розточчя на схід. Гряди розділені між собою підмоклими долинами.

Львівська височина утворює вище розташовану плоску рівнину, що простягається між південною частиною Побужжя (басейн Водники), Опіллям, Львівсько-Люблінською депресією і південним кінцем розточчя. Львівська височина (330-350 м.) охоплює Снопків, Персенківку, площу Східних Ярмарків, Кадетську гору, Богданівку та Кульпарків. Саме тут проходить європейський вододіл.

Особливості розповсюдження грунтів в межах міста обумовлені розміщенням його території з пересічним рельєфом. Грунти представлені, в основному, опідзоленими чорноземами, дерново-підзолистими, дерновими, буроземно-підзолистими грунтами. Найбільшою річкою є Полтва (в межах міста пролягає в каліназаційному колекторі), яка протікає від парку Залізна вода до району Збоїщ. Належить до басейну Балтійського моря

Інші річки і потічки беруть початок на південно-східному схилі головного Європейського вододілу, відзначаються малими площами водозборів та належеть в основному до басейну Чорного моря. Русла перерахованих рік нерідко розбиваються на окремі притоки і рукави. Клімат.

Львівський клімат — помірно континентальний з м'якою зимою і теплим літом. Тип клімату залежить від надходження морських мас повітря, які приходять із заходу та приносять багато вологи. А також формується під дією циркуляції повітряних мас, які надходять з Атлантики.

М’яку зиму з частими відлигами формують західні і східні вітри. Різкі похолодання зимою пов’язані з арктичними повітряними масами. Літом, поряд із західними, спостерігаються північно-західні вітри, які приносять значну кількість опадів і охолоджують повітря, найрідше дмуть північно-східні.

Весною на фоні потепління спостерігається повернення холоду із заморозками та випаданням снігу. Восени бувають потепління. Для пізньої осені характерна волога, похмура погода.

Протягом року переважають західні і південно-західні вітри. Середньорічна швидкість вітру становить 4 м/с. В перехідні періоди збільшуються вітри південно–східного напряму. В зимові місяці швидкість вітру більша, ніж в літні. В літні місяці переважає штиль.

Львів характеризується найбільшою кількістю опадів та найнижчими літніми температурами серед всіх обласних центрів України, що спричинено чи не найменшою континентальністю місцевого клімату з-поміж великих міст України. Середньорічна кількість опадів у місті - 782-798 мм р.ст., з яких понад 70% припадає на теплий період року (з квітня по жовтень). Добовий максимум опадів не перевищує 84 мм. В літній час спостерігаються сильні зливи, інтенсивність яких може досягти 4 мм/хв. За рік у місті в середньому 174 дні з опадами. Через це місто часто називають «приреченим на дощ». Тема львівського дощу є популярною в місцевих художників, поетів і музикантів. Для Львова зафіксовано аномальну максимальну (1320 мм у 1893 р.) і мінімальну (369 мм 1904 р.) кількість опадів.

Середньорічна температура повітря у Львові становить +7,7 - +7,9°С, середньомісячна температура січня -4,9°, липня - +18,3°С.Найвища температура (+37 °C) зафіксована у вересні 1921 року, найменша (−35,8 °C) — у лютому 1929-го; Загалом, за останні 100—120 років температура повітря у Львові має тенденцію до підвищення. Так, протягом цього періоду середньорічна температура підвищилася, принаймні, на 1 °C. Середньорічна кількість сонячних днів на території Львова - біля 50, похмурих - 150, решта — з мінливою хмарністю.

Вологість повітря характеризується величинами: абсолютна – 9,1 мб, відносна – 68 %. Середньорічна відносна вологість повітря у місті становить 79%. Зимою вона досягає 88-97%, влітку знижується до 56%.

Для всіх пір року характерні різкі перепади атмосферного тиску, температур і вологості повітря. Зими м'які — морози нижче −20 °C спостерігаються вкрай рідко. Стійкий сніговий покрив встановлюється не кожної зими. Весна прохолодна та дощова, заморозки і снігопади можливі до початку травня. Літо прохолодне. Звичайні літні полуденні температури в межах +20-25 °C, спека вище +30 °C спостерігається рідко. Влітку частими є грозові зливи і різкі перепади температур при проходженні атмосферних фронтів. При цьому майже щороку спостерігаються ураганні вітри, які призводять до повалення дерев, обриву ліній електропередач, невеликих руйнувань. Так, у 2008 році внаслідок буревію загинуло 4 людей. Осінь помірно тепла і суха. Тривалість вегетаційного періоду — 215 днів.

У центральній частині Львова (Львівська улоговина), має місце особлива мікрокліматична ситуація: влітку тут фіксуються максимальні значення температури повітря (вищі на 2,1-2,5°С), найнижчі показники вологості повітря та швидкості вітру, які сприяють застійним явищам, сповільнюють циркуляцію і темпи очищення атмосферного повітря. Для підвищених околиць характерні сильні вітри.

Нормативна глибина промерзання грунту 80 см, для супісків, дрібних і пилуватих пісків – 95 см.

Рельєф і гідрографія

Територія м. Львова характеризується складним ассивульнее рельєфом. За особливостями його будови П. М. Цись вирізняє тут чотири геоморфологічні райони: Львівське плато, Розточчя, Білогоро-Мальчицьку долину, Пасмове Побужжя.

Львівське плато охоплює західну, південну та східну частини міста. Північною межею є його схил у бік долини Білогірського потоку та Львівської улоговини. Східна межа представлена крутим схилом, що падає у напрямі Пасмового Побужжя і простягається з північного заходу від г. Високий Замок на південний схід до м. Винники. Південні і західні межі плато знаходяться за межами території міста.

Львівське плато характеризується пластовим (структурним) типом рельєфу, зумовленим горизонтальним заляганням неогенових відкладів. Четвертинний покрив складений еолово-делювіальними лесовидними та лесоподібними супісками і суглинками.

За ассивульнеева особливостями рельєфу у межах плато виокремлюють декілька підрайонів: Лисогірська (Знесінська) височина, Зубрівсько-Скнилівська рівнина, Північна, схилова, ассивульнеевана частина плато.

Лисогірська височина вирізняється максимальними у межах плато абсолютними висотами та наявністю численних ерозійних останців – гір (г. Високий Замок (413 м), Піскова гора, Вовча гора, гора Чатова скеля (414 м) та ас.). Наявність у геологічному розрізі стійких до вивітрювання шарів літотамнієвого вапняку зумовлює формування двох, трьох структурних терас. На одній із них розташований парк «Високий Замок».

Зубрівсько-Скнилівська рівнина – це слаборозчленова-на, легко хвиляста частина плато з абсолютними позначками поверхні 310-350 м. Характерною ознакою геологічної будови цієї складової плато є залягання під четвертинним лесовим покривом глин ассивул світи, які надають ассиву-ної м’якості рельєфу. Відносні перевищення вододілів над днищами долин р. Зубри, Сокільницького та Холодновідків-ського потоків, зазвичай, не перевищують 20-25 м.

На вододільних і ассиву поверхнях відзначається значна кількість різновікових поверхневих форм карсту.Тут трапляються карстові лійки, блюдця, карстові долини, западини тощо.

Північна, схилова частина плато безпосередньо прилягає до Львівської улоговини і є однією з найбільш розчленованих ділянок Львівського плато. У його межах беруть початок численні витоки річок і потоків (р. Полтва, Пасіка, потоки Вулецький, Залізна Вода, Світязький, Крутий та ас). Вони глибоко врізались у цю частину плато і створили круті, розчленовані ярами схили численних виступів і мисів: Личаківського, Снопківського, Залізноводського, Вульківсь-кого, Світязького, Юрського. До них зачислено також гору-останець – Цитадель (318 м,), відділену від плато глибокою долиною Вулецького потоку.

Розточчя – це горбисте пасмо, яке простягається з південного сходу на північний захід. Територія міста охоплює лише південно-східну його частину, яка носить назву Львівського Розточчя. Південна та південно-східна межа Розточчя проходить північніше Білогірського потоку, західніше Львівської улоговини та північніше Полтвинської міжпасмової долини. Височина Розточчя ассиву-ризується типовим ерозійним (скульптурним) рельєфом і складається з горбистих пасом і окремих горбів з абсолютними позначками 360-390 м. Найвищою на території Львова є Кортумова гора, абсолютна позначка якої становить 376 м.

Характерною для Розточчя є асиметрія пасом і горбів. Їхні західні і північно-західні схили дещо крутіші, східні і південно-східні – ассиву.

На ділянках, що характеризуються підвищеною крутіс-тю схилів, активно розвивається яркова ерозія і площинний змив.

Пасмове Побужжя – це класичний приклад еолово-делювіального рельєфу. Воно налічує шість лесових пасм, які простягаються у субширотному напрямі від Розточчя і Львівського плато до долини Західного Бугу. Пасма розділені широкими (1-3 км) ерозійно-акумулятивними ассивул-ними, часто забагненими долинами, по яких протікають невеликі річки, які за розмірами зовсім не відповідають ширині долин.

Висота пасом над рівнем долин пересічно становить 40-50 м, а у місцях їхнього переходу до Розточчя сягає 80-100 м. Ширина пасом становить декілька кілометрів.

В основі пасом залягають верхньокрейдові мергелі, перекриті потужною (понад 15-20 м) циклічно збудованою товщею еолово-делювіальних лесів.

На території міста знаходяться лише Малехівське, Винниківське та Чишківське пасма, які охоплюють крайню східну частину міста. Вони розділені широкою долиною рік Полтви та Маруньки. Пасма характеризуються асиметричною будовою. Північні їхні схили дещо крутіші, південні – дещо ассиву. Абсолютні позначки вершинних полого-хвилястих поверхонь Малехівського пасма коливаються від 260 до 275 м, Винниківського – становлять 275-290 м. Пасма розтяті численними ярами і балками глибиною10-20 м.

Долина Полтви – це міжпасмове, плоскодонне, забагнене пониження з абсолютними позначками поверхні 255-275 м, шириною близько 3 км. У верхній частині течії долина Полтви утворює глибоку улоговину, яку називають Львівською. Ширина улоговини сягає 800 м. Вона ассиву-ризується добре вираженою асиметрією схилів: східні схили дещо крутіші, західні – дещо ассиву.

Білогоро-Мальчицька долина – це досить широке акумулятивне пониження у рельєфі, яке своїми верхів’ями охоплює північно-західну частину міста. Вона має досить складну внутрішню будову і налічує декілька долин: Білогірську, Ряснянську і Брюховицьку, розділених валоподіб ними пасмами: Ряснянським та Кожицьким, висотою 15-25 м, подібними до пасм Малого Полісся. Найбільша за розмірами у межах міста Білогірська долина – це розлоге з пологими схилами пониження, по якому протікає невеликий потічок – Білогірський. Днище долини у багатьох місцях забагнене. Потужність торфу місцями сягає 3-5 м.

На ділянках поширення гіпсів на пологих схилах долини зафіксовано значну кількість поверхневих карстових форм.

Гідрографія

Гідрографічна сітка м. Львова обумовлена орокліматичними особливостями території. Неглибоке залягання підземних вод, значне ассивульнее і вертикальне розчленування рельєфу, пов'язане з дренуванням різних горизонтів підземних вод зумовили розвиток розгалуженої густої річкової сітки.

Гідрологічні об'єкти на території міста представлені водоймами (біля 40), джерелами (біля 100), потоками та річками загальною довжиною 51 км. Переважаюча частина території міста відноситься до ассиву р.Полтва (Балтійський ассиву). Розвиток міста призвів до освоєння південно-західних районів – Чорноморський ассиву (р.Зубра, р.Зимна Вода).

Балтійський басейн представлений р. Полтвою та її великими притоками (Марунька, Чижківська Вулька, Бережанська Вулька, Сигнівська Вулька). Полтва утворюється від злиття трьох потоків Вулецького, Сороки та Пасіки, які знаходяться в межах Львівського плато. Біля 80% потоків каналізовано.

Сорокою називається частина Полтви до злиття її з Пасікою. ассиву частина Сороки до злиття з Софіївським потоком називається Красучин. Ще в Сороку вливаються Снопківський потік і потік Залізна Вода, а також Стрийський. У Вулецький потік вливається Свитязький, в Пасіку – Сердець Великий.

При виході з Львівської котловини в Полтву впадає два повноводних лівобережних протоки – Клепарівський, Голосківський та невеликий струмок Мале Голоско. В районі вул. Замарстинівської-просп. Чорновола ріка приймає дві лівобережні притоки – Збоївський і Малехівський та декілька правобережних – Знесіння, Лисиничський, Підгірський, Кривий.

Якщо Львівська котловина завдяки багатовіковому освоєнню осушена, то Полтвинська долина заболочена, порізана сіткою меліоративних каналів. Рекреляція русел, проведена в 1909-1935 рр. привела до їх випрямлення і зменшення довжини. Рекреляціювали і саму Полтву (скорочення склало 4 км), Клепарівський, Голосківський, Збоївський, Лисиничський і Підгірський потоки.

Джерела переважно малодебітні, некаптовані. Високодебітних джерел (понад 1 л/сек) небагато – джерело Залізна Вода в однойменному парку, каптоване джерело по вул. Ярославенка, джерела на Високому Замку навпроти залізничної станції Підзамче. Середньодебітні джерела (0,1-1 л/с) є по вул. Ярославенка (долина Софіївського потоку), вул. Вінницька (Клепарівський потік), в долині Голосківського потоку, біля підніжжя Чортової Скелі (Лисиничський потік).

Природних водойм немає, єдине природне озеро, яке було на Збоївському потоці, евтрофоване. Природно-антропогенні водойми, що виникли на місці кар'єрних розробок, представлені озерами на куті вулиць Стрийська-Наукова, Стрийська-В. Великого, у парку «Знесіння» та Алтайськими озерами.

Гідрографічна система р.Маруньки та інших водотоків Винниківського лісу завдяки наявності зелених насаджень та незначній зміні русел, має максимальний рекреаційний потенціал – це найбільш обводнені об'єкти в місті. Завдяки значному перепаду висот, вони мають максимальну для міста швидкість течії (0,4-0,5 м/с), що запобігає заболочуванню та покращує санітарно-гігієнічну якість води. Тут існують ряд водойм – озера на Медово-Печерському потоці, на Чижківській Вульці, на Бережанській Вульці.

Басейн Чорного моря представлений річковими системами Верещиці та Зубри. До системи Зубри належить Сихівський потік та низка безіменних потічків. Верхів'я Зубри каналізоване. Швидкість течії – 0,2-0,3 м/с. Розвивається бокова ерозія. Характерна заболоченість. Головний притік – Сихівський потік утворює в верхній течії два ставки незначної площі.Річкова система Верещиці представлена витоком Зимна Вода, включаючи Гнилий, Скнилівський, Руднянський, Левандівський. Вони починаються в заболочених блюдцях, характерних для Подільських рік.Особливе місце в гідрографічній сітці посідають великі болотні масиви, розташовані в північно-західній частині міста в Білогорсько-Мальчицькій долині, приурочені до Білогорського і Ряснянського потоків. Це чітко виражені в рельєфі улоговиноподібні пониження, розгортаються у західному напрямку. Площа Білогорського болотного ассиву становить 3 км², Ряснянського більше 1 км². Поверхня болотніх масивів має слабкий західний нахил. В генетичному відношенні болотні масиви відносяться до низинного типу, живлячись переважно підземними і часто поверхневими водами. Потужність торфу від 1-2 до 4-6 м.

Антропогенні чинники.Характерною особливістю антропо-генного навантаження у цій частині міста є докорінна зміна всього природного комплексу: рельєфу, гідрографічної мережі, грунтово-рослинного покриву, мікроклімату, а також високий рівень техногенного покриття поверхні. Сумарна площа ділянок під будівлями, вуличним покриттям, замощеними дворами, спортивними майданчиками тощо досягає 81,5 %, а відкриті простори (парки, сквери, бульвари) становлять 18,5 %. Найвищий ступінь антропогенного покриття земної поверхні спостерігається у межах історичного ядра міста, тут він досягає 90 % . На цій території поверхневий стік дощових і талих вод майже повністю поглинається каналізацією.Мінімальний антропогенний покрив фіксується в парку ім. Івана Франка, на схилах гори Цитадель, бульварі на пр. Свободи, сквері на губернаторських валах (вул. Підвальна). Інфільтрація атмосферних опадів тут значно вища.

Важливим компонентом антропогенного навантаження є водоносні мережі. Сумарна довжина лише магістральних каналізаційних колекторів досягає тут 20,5 км, а водогонів 57 км. Русло р. Полтва та її допливів (р. Біла, потік Ортиш), які були природними дренами повністю каналізовані.Висока корозійна активність грунтів та надмірна зношеність водоносних мереж сприяють їхній значній аварійності. За період з 1994 по 2001 р. р. на них виникло 794 аварії. Числені пошкодження мереж призводять до великих за обсягом водовтрат. Щодобово у грунтовий масив витікає до 1,2 тис. м³ води на км², що складає понад 50 % річної кількості опадів. Своєрідним чинником антропогенного навантаження виступають також забруднені грунти культурного шару, які суцільним плащем потужністю від 3-6 до 9 м покривають досліджувану територію і майже повністю формують зону аерації.