9. Класична теорія грошей.

А.Сміт і Д-Рікардо аргументували низку важливих по­ложень щодо визначення товарної природи грошей. На їх­ню думку, гроші — це товар, що нічим не відрізняється від інших товарів. Зокрема, Д.Рікардо, вказуючи на те, що істотною умовою зростання національного багатства є ста­більність грошового обігу, досягнення якої можливе лише на основі золотого стандарту, воднораз підкреслював, що функціонування останнього не обов'язково передбачає обіг золотих грошей. З метою скорочення непродуктивних ви­трат вони можуть і мають бути замінені паперовими гріш­ми, котрі розглядалися як представники грошового товару, знаки його вартості.

Характеризуючи обмін як механічне переміщення това­рів, представники класичної політекономії звертали увагу тільки на посередницьку роль грошей, виконання ними функції засобу обігу. Тому вони вважали, що гроші є това­ром, який практично нічим не відрізняється від усіх інших товарів. Мова йде про ігнорування однієї з визначальних функцій грошей — їхнього призначення виконувати в то­варному обігу місію загального вартісного еквівалента. «Зо­лото і срібло,— писав із приводу цього А.Сміт,— такий самий предмет ужитку, як і кухонний посуд»¹. Думка, згідно з якою золото і срібло виконують грошові функції лише як технічний інструментарій обміну, поділялась пізнішими представниками класичної школи. Зо­крема, один із досить відомих представників цієї школи, Дж.С.Мілль, що зробив істотний для свого часу внесок у розвиток теорії грошей, фактично повторюючи думки А.Сміта та Д.Рікардо, стверджував, що гроші — спеціаль­ний механізм для швидкого і зручного здійснення того, що робилося б і без них, хоча й не так швидко і зручно.

Дж.С.Мілль писав: «Запровадження грошей не змінює дії жодного з положень закону вартості». Саме цим поясню­ється те, що представники класичної політекономії не змогли відкрити в грошах-товарі властивостей, які вихо­дять за межі технічного інструментарію обміну, збагнути, що, окрім зазначеного застосування, гроші виконують фун­кцію загального еквівалента, засобу збереження вартості та її нагромадження.

Відходом від методології трудової вартості стала при­хильність Д.Рікардо до кількісної теорії грошей, а також до грошового номіналізму. Як зазначалося вище, Д.Рікардо не заперечував внутрішньої вартості грошового товару. Вартість золота і срібла, писав він, як і вартість усіх інших товарів, пропорційна кількості праці, необхідної для їх одержання й доставки на ринок. Однак, на думку Д.Рікардо, ця пропорція витримується лише за умови, коли кількість грошей в обігу повністю відповідає загальній сумі цін товарної маси. Коли ж зазначене співвідношення золота і товарів порушується, дія закону трудової вартості стосовно грошового товару припиняється. За цих обставин вступають у дію закони кількісної теорії, які регулюють вартість грошового товару таким же робом, як і вартість паперових грошей. У даній ситуації, підкреслював він, «вартість ...грошей має залежати виключно від їхньої кіль­кості»¹.

Теоретична модель економічної рівноваги Ж.-Б.Сея, якій симпатизували представники класичної політичної еконо­мії, заклала підвалини концепції нейтральної (пасивної) ролі грошей у ринковій економіці. Суть цієї концепції, зводиться до на­ступної констатації: оскільки відтворювальний процес пе­ребуває у стані економічної рівноваги, то присутність у ньому грошей не вносить жодних суттєво нових струк­турних моментів.

Мова йде, власне, про модель бартерного господарства, у якому місія грошей зводиться лише до функції по­середника обміну.

Науковий внесок К.Маркса у розвиток теорії грошових відносин

Найбільш вагомим у цій теорії є визначення і всебічне вмотивування суті грошей як загального вартісного еквіва­лента. Таке поєднання (теорія трудової вартості і теорія грошових відносин) здійснив К.Маркс. Була визначена одна з найглибших характеристик сутності грошей. Гроші почали розглядатися економічною .теорією як не просто товар, а особливий товар, що виконує в системі економічних відносин специфічну функцію — виступає в ролі загального вартісного еквівалента.