36 Поняття грошової системи та її елементи

Грошова система - форма організації грошового обороту в країні, встановлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в еконо­мічному житті суспільства, всі держави, незалежно від їхнього устрою, доручають формування грошових систем центральним органам влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах із федератив­ним устроєм, усунені не лише від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їхніх окремих елементів.

Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як її складова. Тому в багатьох країнах правові норми, що стосуються грошової системи, визначені безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, які регламентують діяльність центральних банків. Цими законами центральним банкам надаються широкі повноваження щодо регулю­вання грошового обороту. Центральний банк - це інституційний центр грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забез­печенні ефективного функціонування грошової системи країни.

За сферою охоплення економічних відносин грошова система - явище надзвичайно містке, адекватне всьому грошовому обороту. Всі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку обслуго-

вують, та форми, в якій вони здійснюються, є об'єктами регу­лятивного впливу грошової системи.

У складі грошової системи можна виокремити такі підсистеми:

- систему безготівкових розрахунків;

- валютну систему;

- систему готівкового обігу.

Кожна із вказаних підсистем має свій особливий об'єкт регулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, тобто є явищем суто національним. Кожна держа­ва формує свою власну грошову систему, прагнучи надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наяв­ність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

За нормативно-правового підходу до грошової системи в її складі можна виокремити кілька елементів, кожний з яких законодавче зафіксований. У грошовій системі України можна виділити такі елементи:

- назва грошової одиниці;

- масштаб цін;

- види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

- сегментація безготівкових грошових розрахунків;

- регламентація готівкового грошового обороту;

- регламентація режиму валютного курсу та операцій із валютними цінностями;

- регламентація режиму банківського процесу;

- державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Грошові реформи мають кілька різновидів. Це:

а. Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Приводом до такої заміни може бути недостатня захищеність купюри старого зразка та її масова фальсифікація, зміна державної символіки тощо. Прикладів проведення грошової реформи формального типу маємо вдосталь. Заміна в колишньому СРСР 1990 р. купюр вартістю в 50 і 100 карбованців може розглядатися як грошова реформа формального типу. По­дібна процедура обміну грошей була проведена в Росії і в 1992—93 pp.

б. Грошові реформи з деномінацією грошового обігу. Це дещо складніша форма грошової реформи, чоловою метою якої є заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін. Така грошова реформа була проведена в ко­лишньому СРСР 1961 р. Упродовж двох місяців — од 31 січня до 1 квітня — старі грошові знаки було вилучено з обігу та обміняно без будь-яких обмежень у пропорції 10:1. Відповідно до цього було змінено ціни всіх товарів і послуг, розміри тарифів, заробітної платні, пенсій, сти­пендій, платіжних зобов'язань тощо.

в. Грошові реформи конфіскаційного типу (з деномі­нацією грошового обігу або без його зміни). В 1944—52 pp. у країнах Західної Європи проведено 24 грошові реформи. Кожна з цих реформ була реформою конфіскаційного типу. Елементи конфіскації було застосовано і в процесі грошової реформи 1947 р. в колишньому СРСР. Під час її проведення було використано диференційовану шкалу обміну старих грошей на нові. Це торкнулося, насамперед, власників готівкових та безготівкових грошей. Якщо наявна готівка обмінювалася у співвідношенні 10:1, то вклади населення в ощадних касах до 3000 рублів взагалі не піддавалися переоцінці, від 3000 до 10 000 руб. обмінювались у спів­відношенні 3:2, понад 10 000 — відповідно 2:1.

За часовим лагом здійснення обмінних опе­рацій теорія і практика розмежовують одномоментні гро­шові реформи (строк проведення обміну старих грошей на нові не перевищує 7 —10 днів) і грошові реформи паралельного типу. Перші називають іще «шоковими» ре­формами. Названий тип реформ застосовується у більшості випадків, коли йдеться про використання конфіскаційної процедури. Названі вище реформи конфіскаційного типу передбачали здійснення обмінних операцій протягом всього декількох днів. Це були одномоментні реформи, або ре­форми «шокового» типу.

Реформи паралельного, або, як їх ще називають, кон­сервативного, типу є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального за­стосування, витісняє старі гроші поступово. В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві гро­шові одиниці — стара й нова, відбувається відповідна сег­ментація сфери грошового обігу.

Одночасне функціонування в обігу двох грошових оди­ниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза завчасного знецінення «падаючої» валюти (грошової одиниці, що витісняється), сплеску спе­кулятивних і «тіньових» операцій, корупції. Водночас си­стема паралельного обігу має і явні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дозво­ляє не вдаватися до заходів конфіскаційного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці за умов відсутності достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики.

Світова історія грошових відносин дає досить багато при­кладів використання механізму паралельного обігу з про­цесі проведення грошових реформ. Розглядаючи це пи­тання, слід розмежовувати поняття «подвійний грошовий обіг», що здійснюється на стабільних засадах (обіг золотих і срібних монет, золотих і паперових грошей), і поняття «паралельний обіг» як одну з форм запровадження нових грошей.

У теорії грошей класичною за змістом вважається ре­форма паралельного типу, здійснена в колишньому СРСР у 1922—24 pp. Зміст цієї реформи розглядається нижче. В 1958—60 pp. у Франції була проведена деномінаційна реформа франка у співвідношенні 100:1. Протягом цього періоду в обігу знаходилися новий, або «важкий», франк із вмістом 0,18 грама золота і старий — із вмістом 0,018 гра­ма золота. В 1960 р. старий франк було вилучено з обігу. Відповідно до цього було перераховано ціни, заробітну платню та змінено співвідношення франка до долара (з 493,7 франка до 4,937 франка за долар).

Прикладом грошової реформи паралельного типу може служити мексиканська реформа 1993 р. З 1 січня 1993 р. в цій країні було запроваджено в обіг нове песо, що дорівнювало 1000 старих песо. При цьому стара грошова одиниця залишалася законним платіжним засобом протя­гом усього 1993 р. Характерним є й те, що про наступну реформу населення Мексики попередили майже за рік до її проведення. До того ж у липні 1992 p., тобто за півроку, було оприлюднено декрет, де детально визначалися цілі, порядок і строки проведення реформи. Такий підхід щодо завчасного оповіщення населення у проведенні реформи паралельного типу є типовим.