4.Історична динаміка суспільного життя.

Філософія історії – філософське осмислення історичного процесу. Основні проблеми: почат­ку, спрямованості, сенсу і кінця історії, співвідношення універсального і локального, класичних та некласичних соціокультурних форм, типового й унікаль­ного в світовій історії тощо.

Термін "філософія історії" запрова­див Вольтер у 18 ст., Але ще в Античності (Арістотель, Полібій, Тацит) формуються три найважливіші напрями лінійної філософії історії: прогресистський, регресистський і циклічний.. У двадцятому столітті нелінійна філософія історії. Історія досліджує передусім хронологію змін у різних регіонах планети на різних відтинках часу, філософія історії — глибинні тенденції та закономірності змін.

На сучасному етапі розвитку утверджується монадне розуміння історії: тлумачення всесвітньо-історичного процесу як єдності, але єдності такої, що утво­рюється множиною великих історичних індивідів.

Найяскравіше лінійна модель історії проявилася у марксизмі. Формаційний (Маркс, Енгельс) підхід трактує всесвітню історію як єдиний лінійно-по­ступальний природно-історичний процес послідовної зміни суспільно-економічних формацій (ступінь історичного розвитку суспільства (докласове суспільство, класове суспільство (рабовласництво, феодалізм, капіталізм) та майбутнє безкласове суспільство)

Із середини XX ст. й історичний процес загалом постає не як один і єдиний моноліт, що проходить через ряд темпорально-просторових видозмін, а як низка послідовних і співісну­ючих соціокультурних формоутворень, локалізованих у соціальному про­сторі та часі. Ця модель історії отримала назву «циклічна», основні представники – М.Я.Данилевський, О.Шпенглер, А.Тойнбі.

М.Я.Данилевський, російський філософ 19 ст., вперше розглянув проблему цивілізації як проблему множинності цивілізацій. Він розглядає часовий рух людського суспільства як низ­ку автономних співіснуючих соціальних організмів - культурно-історичних типів, а на етапі зрілості — ци­вілізацій.

О.Шпенглера виділяє 8 культур, які на стадії цивілізації занепадають: китайська, вавілонська, єгипетська, антична (вона ж — аполонівська, або греко-римська), арабська (магічна), західна (фаустівська), культура майя та російська.

А.Тойнбі:ідея існування локальних, відносно замкнених цивілізаційних спільностей, кожна з яких має свою власну історію. А.Тойнбі виділяє у своєму 12-томному "Дослідженні історії" двадцять одну таку спільність, зводячи, зрештою, до тринадцяти. У перебігу історії усіх цивілізацій Тойнбі виділяє етапи: виникнення, ріст, надлом, деградація та дезінтеграція, які характеризуються з позицій філософії життя. Кожна цивілізація проходить їх по-своєму, накладаючи на них відбиток власної унікальності. Розвиток цивілізацій здійснюється за законом «виклику та відповіді». Становлення, розвиток і прогрес цивілізації відбувається доти, доки вона може сприймати виклики дов­кілля і адекватно реагувати, давати відповідь на них.

В сучасній філософії цивілізаційна проблематика розглядається крізь призму співвідношення тради­ційних цивілізацій з техногенною, що перманентно переростає в посттехнічну (постіндустріальну) і далі — в інформаційну. З позицій сучасного трактування історичний процес постає не монолінійною послідовністю, а поліцентричним процесом розвитку і зміни таких культурно-історичних форм, як цивілізації, кожна з яких роз­глядається як нелінійне утворення монадного характеру. Монадність цивілізацій - взаємовідокремленість, доцентровість, замкненість.

З позицій цивілізаційного підходу критерієм прогресу виступає ступінь розвиненості, самоідентифікації і самореалізації певної цивілізації

Розвиток суспільства супроводжуватися прогресивними і регресивними, революційними і контрреволюційними перетвореннями в суспільних відносинах. Історичний процес багатомірний і мінливий, відповідно й осмислення його здійснювалося в різних ракурсах.