2. Організація ігрової діяльності

Незважаючи на значний ступінь індивідуалізації, організація ігрової діяльності потребує від нас, батьків, знання певних загальних принципів, закономірностей та правил. Ще до початку організації ігрової діяльності дітей з особливими потребами необхідно знати: , Рівень розвитку нашої дитини:

- Що вміє наша дитина, і які ігри їй подобаються ?

• Які проблеми має дитина?

• Що їй поки не вдається, в чому полягає її відмінність від дітей із нормальним розвитком?

- Що виходить добре, в чому дитина досягає вимог нормального розвитку або в чому випереджає однолітків?

• На які навички можна спертися?

• У чому виявляється підвищений інтерес дитини,

що їй більше подобається, що викликає позитивні емоції?

• Об'єм уваги дитини.

• Якість мови, обсяг лексики, потяг до спілкування.

• Стан опорно-рухового апарату.

• Ступінь інтелектуального розвитку.

• Стан емоційно-вольової сфери. , Стан дитини перед грою:

• Який загальний фізичний стан?

• Ступінь збудженості дитини.

• Здатність сконцентруватися на грі.

• Загальний настрій перед грою.

24

3. Якої мети ми хочемо досягти у процесі гри?

• Надати певний об'єм знань, умінь та навичок.

• Відволікати від негативних подразників.

• Зайняти вільний час тощо.

Якщо нам уже відомий рівень розвитку дитини, її стан перед грою та з якою метою ми проводимо гру, то слід перейти до практичних дій і поставити собі такі питання: Де? Коли? З чим? З ким? Тобто визначити:

• місце, де буде гратися наш малюк (де?);

• час, коли буде організовуватися гра (коли?);

• матеріали (іграшки), які потрібні для гри (з чим?);

• хто буде гратися з дитиною, визначити її партнерів по грі (з ким?).

1. Місце, де буде гратися наш малюк, повинно відповідати характеру гри, її цілям, бути відповідно обладнаним і безпечним. Частіше всього гра організовується в кімнаті дитини, в її куточку або на дворі, на дитячому майданчику. Цілком зрозуміло, що в кімнаті ігри будуть більш спокійними, а на подвір'ї - рухливими. Але в кожному окремому випадку місце для гри повинно бути підготовленим. Для цього необхідно:

• забезпечити його гігієну;

• зробити його, по можливості, просторим;

• вилучити непотрібні предмети;

• провести підготовку до конкретної гри: принести необхідні іграшки, речі, розташувати їх так, як того

вимагає гра;

- вжити запобіжних заходів, переконатися у справності іграшок та обладнання.

Якщо гру плануємо проводити на свіжому повітрі, то в такому разі слід виключити:

• можливість попадання в зону гри транспортних засобів, бродячих тварин, гострих предметів, інших шкідливих факторів;

• можливість забруднення повітря.

Врахуємо такі чинники, як сонячне випромінювання, вітер, сніг тощо.

Література:

1. Вернер Девід. Реабілітація дітей-інвалідів.- М.: Філантроп, 1995.

2. Гаспарова Е.М. Відображення соціальних відносин у грі

//Дошк³льне виховання. -1984. - ¹ 8. - С. 35-38.

3. Ляшенко В.І. Організація ігрової діяльності дітей з особливими потребами // Соціальна педіатрія. Збірник наукових праць. - К.: Інтермед, 2003. - С. 219-222.

4. Новоселова С.Л. Дидактичні ігри і заняття з дітьми раннього â³êó. - Ì., 1985.

23

групах за можливою участю дорослих. Цей період, як і всі попередні етапи, враховує індивідуальні особливості дітей-інвалідів, але умови організації ігрової діяльності вже значною мірою спрямовані на виховання в дітей уміння підпорядковувати свої особисті інтереси інтересам групи. Це важливий і відповідальний період. Саме тут ми повинні навчити дитину дивитися на себе як на рівного, поважати того, хто знаходиться поруч.

5. Найскладнішим, але і найпродуктивнішним є метод сюжетно-рольової гри, який дозволяє моделювати життєві ситуації, значною мірою наближає дітей до реального світу, до соціуму, дає можливість значно розширити досвід спілкування. До сюжетно-рольової гри залучається максимальна кількість дітей, у ній мають змогу брати участь і дорослі, які, перебуваючи в ігровому просторі серед дітей, постійно здійснюють коригуючий вплив.

Сюжетно-рольова гра дає широкий простір для фантазії та творчості дітей, дає можливість використовувати музику, образотворче мистецтво, театралізовану образність тощо.

Особливу увагу слід звернути на психологічний фактор. Якщо наша дитина має певні вади, то батьки і сама дитина повинні бути підготовленими до їх сприйняття оточуючими. Це важливо завжди пам'ятати, готуватися самому і готувати до цього дитину. Доцільно на перші прогулянки, першу гру приходити зі знайомими, які вже знають про вади вашої дитини і вміють справлятися з ними. Своєю поведінкою вони повинні показати оточуючим, як поводити себе в такій ситуації, і допомогти батькам і одноліткам організувати гру. Не можна допустити негативних емоцій дитини, тому по можливості, слід передбачити ситуації, які можуть, імовірно, виникнути під час спроби організувати гру на майданчику, у своєму дворі, сквері, парку тощо.

2. Час, коли буде організовуватися гра

Правильний вибір часу відіграє значну роль. Доцільно з перших днів життя дитини привчити її до режимних моментів. Це дозволить грі, як одному з основних видів діяльності, знайти своє постійне місце в розпорядку дня. Сон, годування, гра — три кити, на яких тримається життя дитини впродовж доби.

З ростом дитини змінюється час для гри, його тривалість. Від народження і приблизно до 5-ти місяців вона проходить період пасивної гри, своєрідного підготовчого етапу, пізнання навколишнього середовища. Дитина бачить обличчя, посмішку і руки матері, починає реагувати на голос і рух близької людини, пізніше -тягне іграшки до рота, вибирає більш яскраві, зручні, ті, які рухаються або видають певні звуки. Первинна реакція на оточення (батьки, іграшки) - це перший досвід ігрової діяльності, перша проста, примітивна, але гра. Треба намагатися весь вільний час дитини заповнювати розвиваючими іграми. У перші 20-25 тижнів ігрову діяльність доцільніше організовувати після сну і перед годуванням, під час фізичних вправ, повітряних та гігієнічних процедур.

Поступово, з ростом дитини, збільшується і час для гри. Проте не бажано грати відразу ж після їжі, купання, коли природньою реакцією дитини буде сон. І тільки після 1-го року життя грати з дитиною можна після сніданку, обіду, полуднування, поєднуючи гру з прогулянкою.

22

^.Матеріали та іграшки для гри

Часом нам важко обрати відповідні матеріали для гри. Добираючи іграшки і матеріали як інструменти, що стимулюють пізнання навколишнього середовища через гру, необхідно враховувати:

• вік дитини, її фізичні можливості;

• рівень її розвитку;

• проблеми дитини і наші цілі, спрямовані на подолання цих проблем;

• інтерес дитини до гри, здатність іграшок і матеріалів пробуджувати позитивні емоції;

• безпечні умови гри.

Потрібно намагатися так добирати іграшки і матеріали для гри, щоб вони максимально сприяли досягненню наших цілей, викликали бажання грати знову і знову, ні в чому не шкодили дитині.

Важливо надавати дітям досвід спілкування з різними іграшками. Практика показує, що за вмілого підходу хлопчики добре граються з ляльками і кухонним посудом, а дівчата не відмовляються погратися машинками. Такий досвід корисний для дітей, і його не потрібно боятися.

Позитивні результати дає спільне виготовлення іграшок своїми руками. Часом саморобна лялька з кольорових клаптиків тканини у грі стає головною, більш дорогою і цінною, ніж придбана в магазині Барбі. Вона єдина і неповторна. Часто саме саморобним іграшкам, таким, яких немає ні в кого, надаються найвищі повноваження, саме вони викликають багату фантазію. З іншого боку, саморобну іграшку можна зробити з урахуванням потреб саме нашого малюка. Ця іграшка допоможе подолати труднощі розвитку, засвоїти необхідні навички.

4. З ким грати нашій дитині ?

Навколишній світ для дитини - великий ігровий майданчик, і всі предмети в ньому - іграшки. Так чи приблизно так сприймає малюк усе, що бачить і чує. Розглядаючи питання, з чим або з ким грати, можна виділити декілька напрямків:

8

допомоги та участі дорослого, так як тільки з його участю може отримати перші навички ігрової діяльності.

2. З ростом та розвитком дитини розширюється і коло спілкування, збільшується необхідність організації ігрової діяльності з іншими дітьми. Таку можливість діти отримують у центрах ранньої соціальної реабілітації. Цей період потребує розумного поєднання індивідуальної ігрової діяльності з груповою, і його можна визначити як індивідуально-груповий метод організації ігрової діяльності. Навички, отримані дитиною під час індивідуальної гри, починають успішно реалізуватися в мікрогрупі (3-4 дитини). Вчитель-реабілітолог, його асистент, як і раніше, приділяють достатню увагу формуванню навичок кожної дитини, проте все більш активно залучають дітей до спільної ігрової діяльності. В період переходу дітей з обмеженими можливостями здоров'я від суто індивідуальної гри до індивідуально-групової доцільно створювати різнорівневі ігрові мікрогрупи, коли діти, що опанували певні навички та прийоми, можуть надати допомогу та бути прикладом для наслідування тим, хто тільки починає опановувати колективну гру.

3. Постійне перебування дитини в Центрі реабілітації серед інших дітей успішно впливає на її соціалізацію. Реабілітаційний центр дає можливість посилити груповий метод і на передній план вивести колективну ігрову діяльність, враховуючи індивідуальні особливості дитини, її інвалідизуюче захворювання. Цей період доцільно розглядати як період пріоритетного застосування колективно-індивідуалізованого методу організації ігрової діяльності. Саме в цей період зростає кількість дітей, що беруть участь у грі (до 8 дітей), ускладнюються її правила, розширюються ролі.

4. Оволодіння певними навичками у процесі попередньої ігрової діяльності неодмінно повинно привести дитину з обмеженими можливостями здоров'я до колективно- організуючого методу, який фактично і є прообразом життя в соціумі. В цей час ігрова діяльність проводиться урізнорівневих

21

Дитина з обмеженими можливостями повинна використовувати щонайменший привід для поповнення своєї поінформованості.

3.10. Рух - це життя

Діти з обмеженими можливостями потребують підвищеної уваги до формування та розвитку фізичних навичок. Уміння рухатися, координувати своє тіло відносно до нових ігрових ситуацій, розробляти та зміцнювати опорно-руховий апарат-невід'ємні значущі елементи гри. Організовуючи ігрову діяльність для дітей з обмеженими можливостями, слід забезпечити рухову програму гри, яка може складатися:

а) з рухових реакцій на подразники (світло, звук, запах, дотик);

б) з поворотів голови, тулуба, захвату, руху пальців тощо;

в) з розвитку вмінь керувати тілом відносно до змін умов гри (координація рухів, рівновага);

г) з набуття нових та удосконалення рухових навичок (повзання, стояння, перші кроки, ходіння, біг, стрибки, складні комплексні рухи).

Бажано, щоб кожна гра використовувала рухи як обов'язковий атрибут реабілітації. Це особливо важливо для дітей, які мають вади опорно-рухового апарату. Саме рух у грі, його постійна стимуляція допомагає долати вади.