5 Взаємні обов’язки батьків та дітей

Батьки і діти зобов’язані надавати один одному взаємну моральну підтримку та матеріальну допомогу.

Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей.

Батьки користуються рівними правами та мають рівні обов’язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано.

Права та обов’язки батьків і дітей поділяються на особисті та майнові. До особистих прав і обов’язків батьків належать:

– право й обов’язок батьків визначати ім’я, по батькові, прізвище, громадянство дитини;

– право та обов’язок батьків на представництво від імені дітей;

– право й обов’язок батьків визначати місце проживання дитини;

– право батьків на відібрання дітей у осіб, які їх незаконно утримують;

– право і обов’язок батьків на виховання своїх дітей.

Батьки мають право і зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці. При неналежному виконанні (одним з батьків) обов’язків щодо виховання або при зловживанні батьківськими правами діти мають право звернутися до органів опіки і піклування за захистом своїх прав та інтересів. Органи опіки і піклування надають допомогу батькам у вихованні дітей і перевіряють виконання покладених на них обов’язків щодо виховання дітей.

Особисті права та обов’язки учасників батьківських правовідносин в основному тривають до досягнення дітьми повноліття або до часу їх одруження. Достроково ці права та обов’язки можуть припинитися тільки у випадках, передбачених законом.

За неналежне виконання або невиконання батьківських прав і обов’язків допускається позбавлення батьківських прав, а також обмеження їх здійснення. Майнові правовідносини між батьками і дітьми складаються з двох груп: до першої відносяться різноманітні зв’язки батьків і дітей з приводу майна, що знаходиться у сфері володіння сім’ї, до другої – аліментні зобов’язання батьків і дітей.

За життя батьків діти не мають права на майно батьків, так само і батьки не мають права на майно дітей. Таким чином, батьки мають права на те майно, що належить їм, а саме: можуть його продати, подарувати, не запитуючи згоди дітей. Розмежування майна батьків і дітей зумовлює їх особисту відповідальність за свої борги: батьки не відповідають за зобов’язаннями своїх дітей (за винятком неповнолітніх), а діти не відповідають за зобов’язаннями батьків.

Якщо у неповнолітніх дітей є належне їм майно, батьки керують ним, тобто фактично виконують права і обов’язки власників майна, діючи в інтересах дітей. Проте вони не можуть передавати майно, що належить їх неповнолітнім дітям, іншим особам у власність (дарувати, заповідати).

Батьки зобов’язані утримувати своїх дітей (неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх), які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов’язку кошти на утримання дітей стягуються з них у судовому порядку. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про батьків і надавати їм матеріальну допомогу. У більшості випадків повнолітні діти добровільно надають своїм батькам матеріальну допомогу. Якщо діти відмовляються добровільно утримувати своїх батьків, то батьки, які потребують допомоги, мають право звернутися до суду із заявою про примусове стягнення аліментів з повнолітніх дітей на своє утримання. Розмір аліментів на дітей чи батьків визначається судом.

Аліменти: За СК України передбачається можливість домовленості, за якою той з батьків, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні у грошовій і (або) натуральній формі.

Встановлення можливості натуральної форми утримання дитини відповідає сучасному етапу розвитку української економіки, коли в деяких регіонах держави виплата заробітної плати фактично здійснюється в натуральній формі, або у випадку, коли платник аліментів займається сільським господарством, в якому кінцевий продукт (товар) має натуральну форму. З цього можна зробити висновок, що для обрання однієї з указаних форм утримання дитини необхідна єдина умова – обов’язкова згода на це обох батьків.

Незважаючи на форму утримання (грошову чи натуральну), батьку (матері) варто укласти письмовий договір про сплату аліментів на дитину, що передбачений ст. 198 СК України. При цьому в такому договорі слід зазначити форму й порядок утримання дитини, розмір та строки виплати аліментів.

Існує судовий порядок визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері (батька).

При визначенні частки суддя керується:

стан здоров’я та матеріальне становище дитини. Тут мається на увазі те, чи потребує дитина постійного медичного догляду й лікування, або ж вона отримує самостійний заробіток, що дозволяє їй самостійно утримувати себе; 2) стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів. Погане здоров’я останнього або ж його важкий матеріальний стан може призвести до зменшення такої частки, і навпаки;

наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина (у випадку, якщо за законодавством він також має їх утримувати);

Звичайна норма: 1/4 заробітку (доходу) – на одну дитину, 1/3 – на двох і 1/2 – на трьох і більше дітей.

Способи сплати аліментів:

особиста сплата платником аліментів;

сплата аліментів за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії;

примусове стягнення виконавчою службою за виконавчим написом нотаріуса.

Зараз можна, крім частки доходу, виплачувати і фіксовану суму, але ця норма є новою і застосовується рідко.

У відповідності до ст. 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

Справедливим є встановлення в кодексі відповідальності за прострочення аліментів, яка полягає в застосуванні до винної особи неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Та, як указувалося вище, ця неустойка може стягуватися тільки у випадку, якщо розмір аліментів був визначений судом. У всіх інших випадках санкції не застосовуються.

Позбавлення батьківських прав не звільняє від обов’язку сплачувати аліменти.