МІНІСТЕРСТВО ОСВТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г. СКОВОРОДИ»
Кафедра української і зарубіжної літератури та методики навчання
РЕФЕРАТ на тему:
«Життєвий та творчий шлях Антоненко-Давидовича»
Виконав: студент І курсу
історичного факультету групи І-11
Білокур І О
Науковий керівник:
Товкайло Т І
Переяслав-Хмельницький
2015
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………….....31.Життєвий шлях Бориса Антоненка Давидовича...........................................4-5
2. Творчий шлях Антоненка-Давидовича.........................................................5-9 3. Борис Антоненко-Давидович – історик літератур....................................10-Висновки ...............................................................................................................12
Список використаних джерел .............................................................................11
ВСТУП
Борис Антоненко-Давидович – видатний письменник, критик, мовознавець ХХ століття. Він був активним діячем національно-культурного Відродження 1920-х років, входив до літературного угруповання „Ланка” (Марс). Письменник провів у сталінських таборах близько тридцяти років, повернувшись, продовжував плідно працювати. Визначальний принцип його творчості – писати тільки про те, що добре знаєш. Б.Антоненко- Давидович стверджував: „Справжня література – це життєва правда і хист письменника”. Письменникові добре було відоме життя і провінційного містечка, і великого міста, тому урбаністичний простір органічний для його творів.
Нині надбанням широкої аудиторії стали оповідання, повісті, на- риси Антоненка-Давидовича: “Смерть” (1928), “Землею Українською” (1930), “Крила Артема Летючого” (1932), “Збруч” (1959), “В сім’ї воль- ній новій” (1960), “Завищені оцінки” (1964), роман “За ширмою” (1963) та ін. Видано посмертно “Сибірські новели” (1989) про поневіряння письменника на засланні. На жаль, недостатньо вивчено літературні портрети і нариси, створені письменником. Збірник “Здалека й зблизь- ка” варто було б перевидати (звичайно, без купюр), доповнивши нео- публікованими рукописами з фондів ЦДАМЛМ УРСР. Не секрет, що часом у гонитві за сенсаціями на світло вихоплюється лише один який- небудь твір з багатющої спадщини того або іншого митця. Необхідне більш глибоке вивчення усього багатовимірного письменницького сві- ту. Це стосується і доробку чудового майстра слова Бориса Дмитровича Антоненка-Давидовича, зокрема його літературознавчих праць.
1 Життєвий шлях Бориса Антоненка – Давидовича
Народився Борис Антоненко-Давидович 5 серпня 1899р. на передмісті Засуллі коло міста Ромен, тоді на Полтавщині. Батько його працював спочатку кваліфікованим робітником-залізничником — машиністом пасажирських поїздів, а пізніше, остаточно осівши в Охтирці, — монтером на електростанції й кіномеханіком. Під час першої світової війни мобілізований до армії, він пропав безвісти. 15-річним юнаком Борис залишився без батька з одинокою безпомічною матір'ю. 1917 року закінчив Охтирську гімназію. Восени того ж року вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. Трохи згодом переїхав до Києва і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету.
Доба революції й хвиля національно-державного відродження України захоплюють молодого студента. З покликання він був літератор, культурник і красномовець. Українська революція вимагала не тільки вояків, але й здібних організаторів і пропагандистів національно-визвольної ідеї. Борис Дмитрович, поруч з університетським навчанням, з молодечим запалом береться за цю справу. Він виїжджає з промовами на фабрики, заводи й далекі, глухі села. Організовує суспільні й культурні осередки, кооперативні товариства. Ця його діяльність тих бурхливих часів стала пізніше за джерело багатьох його творів, зокрема таких, як «Просвітяни» та «Печатка». Він організовує українські школи, веде непримеренну боротьбу з залишками царських русифікаторів в системі народної освіти. Навіть сам очолює відділ освіти в одному з районів України. На цій посаді він залишився ще й 1920-го і 1921 року, коли більшовицька влада вже опановує Україну.
Політично в ті роки він належав до радикальної групи української інтелігенції. Тому, коли 1920 року лівий відлам Української соціял-демократичної робітничої партії на чолі з Юрієм Мазуренком, Андрієм Річицьким, Михайлом Авдієнком та іншими створив УКП, що намагалася легальне протиставитися КП(б)У як експозитурі РКП(б), Антоненко-Давидович стає її членом і навіть відповідальним секретарем Київського губкому УКП. Але близився критичний момент для УКП. Вона змушена була зліквідуватись і влитися в КП(б)У. Така була ухвала Комінтерну. Антоненко-Давидович попередливо покидає лави УКП і переходить цілковито на літературну й журналістичну працю як безпартійний. Таким шляхом в українську літературу прийшов молодий автор, якому доля судила пізніше зіграти визначну ролю.