6. Фасилітація художньої обдарованості молодших школярів як творчий процес

Розберемося, що ж таке обдарованість і як її підтримувати на прикладі художньої. Цю спеціальну обдарованість дитини можна визначити як її бажання і здатність створювати виразні образи засобами певного виду мистецтва (образотворчого, музичного, літературного, театрального тощо). Водночас слід зауважити, що існує декілька підходів до тлумачення дефініції «художня обдарованість». Її використовують у двох значеннях – як загальновікової художньої обдарованості та індивідуальної (О. Мелік-Пашаєв). Як відомо, молодший шкільний вік – сензитивний період для прояву художніх здібностей, так як діти у цей період емоційні, вразливі, схильні до фантазувань, вирізняються свіжістю погляду на світ. У таких сприятливих обставинах на фоні розквіту загальновікової художньої обдарованості обов’язково виокремляться, швидше знайдуть себе ті діти, які мають індивідуальну обдарованість, хто, можливо, народжений, щоб реалізувати свій потенціал саме у мистецтві, а не в іншій сфері людської діяльності.

Як правило, художньо обдарованим дітям властива емоційна чутливість, увага до внутрішнього світу інших людей, вони мають багатий емоційно-асоціативного досвід, розвинене образне мислення, схильність до фантазування. Вони часто є оригінальними у поведінці та спілкуванні, використовують особливі способи спілкування з дорослими й однолітками, виявляють високий рівень здібностей спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонації тощо). Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активно прагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовних цінностей. Не уникають вони відповідальності, пред'являють високі вимоги до себе, самокритичні; не люблять, коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість, талановитість.

Однак треба зважувати на ряд педагогічних пасток, які стосуються художнього розвитку особистості дитини. Їх урахування перетворює процес діагностики, розвитку, підтримки дитини у своєрідний творчий процес.

До них російський психолог А. Кулемзина відносить:

• перевантаження навчальними та розвиваючими видами діяльності (гуртки, клуби, факультативи), в яких художньо обдарована дитина є учасником діяльності, організованої для неї іншими;

• відсутність права вибору;

• приховані або явні маніпуляції обдарованістю дитини для досягнення яких-небудь професійних цілей без урахування криз дитячої обдарованості, періодів спаду, пауз у розвитку дитини;

• порівняння дитини з іншими дітьми або висування різного роду зразків, стандартів особистості, характеру, поведінки, продуктів діяльності;

• недостатні прояви свободи, любові, поваги;

• неврахування ролі унікальності особистості в генезі розвитку обдарованості;

• оцінні судження, що відносяться до особистості дитини, а не до його вчинків;

• примус грати роль обдарованої дитини, відповідати уявленням дорослих про те, якою дитина повинна бути [28].

Драма художньо обдарованої дитини полягає в тому, що її поведінка, її переживання і саме її життя можуть опинитися, і, як правило, реально виявляються всього лише засобами, обслуговуючими ті чи інші потреби оточуючих його дорослих: учителів, вихователів, психологів та батьків. Власне життя дитини як така стає при цьому виключно «життям для ...». Так вона, стаючи все більш вихованою, поступово позбавляється своєї обдарованості, обмінюючи її на визнання, похвалу, турботу, увагу і т.п. Разом із цим дитина втрачає своє власне життя, свої переживання, свої дії, втрачає саму себе. Вони здатні відчувати лише такі емоції, які дозволяє відчувати успадкована від батьків і вчителів внутрішня цензура. Депресії і душевна спустошеність є розплатою за цей самоконтроль. Справжнє «Я» ніяк не виявляється, оскільки залишилося в нерозвиненому стані, тому вони і не можуть творити, адже творити – це значить самостійно і виразно проявляти свій внутрішній світ.

Трагізм ситуації полягає в тому, що дорослі виявляються також безпорадними. Вони, по-перше, не підозрюють про те, що обдарована дитина, яка опинилася у сфері їх впливу, для них усього лише компенсація їх нереалізованих і витіснених у несвідоме потреб, а по-друге, навіть усвідомивши це, нічого не можуть вдіяти.

Психолого-педагогічна фасилітація (facilitate - полегшувати, допомагати, сприяти) художнього розвитку молодшого школяра передбачає зовсім інше: пробудження і підтримка уваги до світу, стимулювання художньої уяви, здібності створювати виразні образи, робити усвідомлюваними задуми, почуття, оцінки самої дитини. Допомагати отримувати виразні можливості з художнього матеріалу – кольору, інтонації, жесту, слова, створення для всіх дітей, незалежно від рівня розвитку їх здібностей, оптимальні умови для розкриття їхнього потенціалу, віра в унікальність, неповторність, самобутність дитини.

Для того, щоб здійснити фасилітацію художнього розвитку дитини, потрібна певна педагогічна чутливість. Роль учителя-фасилітатора у створенні навчально-творчого середовища школи, безумовно, велика. Його позиція в такому контексті в навчальному процесі відрізняється від класичної позиції педагога-керівника навчальним процесом. Може навіть трапитися, що роботи художньо обдарованої дитини програватимуть на фоні інших, тому що вона мимовільно ставить перед собою більш глибокі, складні змістові задачі, для рішення яких у неї поки що немає достатніх засобів. Творчий учитель-фасилітатор розуміє, що головною ознакою обдарованості можуть стати не наявність досягнень, а стійка потреба у заняттях мистецтвом. Як казав видатний письменник ХХ століття Томас Манн – «Талант – це потреба». Потреба втілювати в образах, «довіряти» образам найбільш важливий, ціннісно значимий зміст свого життя.

Водночас слід зауважити, що в тому віці, коли кожна дитина – художник, у педагога-фасилітатора немає виняткової потреби розрізняти родову та індивідуальну художню обдарованість. Дослідник художньої обдарованості О.О.Мелік-Пашаєв застережує, що непотрібно і навіть шкідливо виявляти «особливо обдарованих» дітей, нав’язувати їм професійне майбутнє. Це не означає, що художні здібності всіх дітей прирівнюються, однак не слід намагатися за допомогою примітивних тестових методик форсувати розвиток обдарованості, порушуючи природній хід дитячого життя.

Фасилітація художнього розвитку молодшого школяра передбачає можливість дитині «дозріти», побути просто дитиною, якій, для того щоб вирости в обдарованого дорослого, потрібні не тільки факультативи та олімпіади, але і багатство вражень, відчуття кольорів життя, відпочинок і смак дитинства.

Наведемо приклад використання методики розвитку літературної обдарованості «Створення казки за її назвою» та розглянемо особливості фасилітації вчителем літературно-творчого розвитку учнів (освітня галузь «Мови і літератури», урок розвитку зв’язного мовлення, 4 клас).

І. Підготовча робота.

1. Учитель визначає оригінальну тему, яка стимулює дітей до фантазування, висловлення оригінальних ідей. Наприклад, «П’ята пора року».

2. Візуалізація образів, асоціацій, пов’язаних з назвою казки. Вчитель створює комфортну атмосферу занурення у світ власних образів. Діти заплющують очі, розслабляються і уявляють, що вони опинилися на острові, де володарює п’ята пора року. Що ви побачили?

3. Робота в групах: банк ідей ( мозковий штурм). Яка вона – п’ята пора року? Що це може бути? Як її можна назвати? Що тоді відбувається? Чим займаються люди і звірі? (кожна ідея для вчителя – самоцінна, здійснюється заохочення, підтримка цікавих пропозицій, акцентування на креативних ідеях)

4. Вибір героїв, антигероїв, місце події та ін. по групах (перед цим учитель нагадує правила роботи в групах, координує процес, виступає порадником) :

1 група створює банк ідей «Герої» (Добра Чаклунка, Буратіно, Гаррі Поттер, Дід Мороз, Чіп і Дейл, Попелюшка )

2 група Антигерої (Баба Яга, Шапокляк, Дуремар, Сірий Вовк, Зла Мачуха,

3 група Місце події (Чорна Планета, Підводний світ, Тридесяте царство, Майбутнє та ін.).

4 група Чарівний предмет (чарівний наказ, чарівна паличка, лампа Аладіна, килим-літак, цукерки від хитрощів та ін.)

5. Добір ключових слів у процесі гри «Сонечко». Вчитель заохочує висловлювання дітей.

Ключові слова: зима (промінці сонечка: білосніжна, срібляста, кришталева) літо, осінь, весна і т.д.

6. Стимулювання фантазії.

Гра «Що було б, якби…»: Що було б, якби усі пори року об’єдналися?

ІІ. Основна робота за творчим алгоритмом.

Учитель пропонує кожному учню «творчий алгоритм» створення казки у вигляді таблиці з назвою складових казки та рекомендаціями, допоміжними словами щодо її створення. Розділ «Зміст казки» діти створюють самостійно.

ІІІ. Самоперевірка, взаємоперевірка. Вчитель пропонує обмінятися роботами парам по партах. Вчитель організовує обговорення «Що мені найбільше сподобалося у твоїй казці», рекомендації щодо удосконалення казки «Мені не дуже сподобалось у твоїй казці, що…» Варіанти удосконалення.

Таблиця 2

Струк-турні компо-ненти казки	Зміст казки	Примітки, рекомендації, допоміжні слова
Зачин (зав’язка)	Колись давним-давно, три тисячі років потому на Землі не було четвертої пори року, як зараз, а була п’ята пора року – Зивеліос, що означає зима, весна, літо та осінь одночасно. Володарювала тоді на землі Добра Чарівниця, яка дуже раділа, що у людей є можливість одночасно насолоджуватись і снігом, і квітами, і плодами, і зеленою молодою травичкою, і різнокольоровими деревами.	Початок: В одній далекій країні… Жили-були, чай з варенням пили… Сталося це давним-давно… Було це давно, ще за Царя Гороха… Розповідь про героїв (їх характеристики). Зав’язка сюжету.
Основна частина (кульмі-нація)	Однак люди почали сваритися – одні любили кататися на санчатах по крижаному снігу і не витримували спеку, іншим не подобався осінній листопад; хтось полюбляв весняний дощик та райдугу, а у когось була алергія на калюжі. Вони писали і писали скарги правительці, аж поки гора листів не перевищила висоту палацу. Чарівниця довго думала, як бути, і нарешті видала чарівний наказ: «Відтепер і назавжди, щоб не було сварок, на Землі буде 4 пори року – зима, весна, літо і осінь, які будуть змінювати одна одну по черзі через кожні 3 місяці.» Але мешканці землі все одно не були задоволені – взимку вони журилися, що не можуть купатися та загоряти на теплому сонечку, а влітку сумували за сріблястим холодним снігом.	Що було б, якби… З’явилось якесь протиріччя (наприклад, між героєм та антигероєм, антигероєм та чарівним предметом тощо) Ключові слова: літо (спекотне, жарке, тропічне) осінь (бурштинова, чарівна, казкова, барвиста) весна (смарагдова, малахітова, ніжна, духмяна) зима (білосніжна, срібляста, кришталева) дощик …, сніг …, квіти…, плоди…
Кінцівка (розв’яз-ка)	І тоді Добра Чарівниця видала ще один чарівний наказ: «Дорогі люди, мешканці мого королівства! Треба цінувати кожну пору року, бо всі вони неповторні, треба вміти насолоджуватися і дощиком, і сонечком, і сніговими заметами, і райдугами, і росами, бо все це – красиво!» І після цього вже ніхто не сварився, люди стали любити свою Землю і кожну пору року. Правду люди кажуть «Поганий той птах, який гніздо своє не любить»	Казка має закінчуватися певним висновком, висвітлювати основну думку казки, чогось нас навчати. Це може бути прислів’я, вислови («Добро завжди перемагає зло», «Без діла жити — тільки небо коптити», «За морем тепліше, а у нас світліше», «Маленька справа краща за велике неробство», «Поганий той птах, який гніздо своє не любить» та ін.)

Рефлексія творчої діяльності. Питання фасилітатора: Чи складно було створити казку? Який етап був найскладнішим? Що сподобалося найбільше? Чи відчув ти стан натхнення, коли народжувались образи? Чи хотів би ти бути письменником чи поетом?

Учитель організовує презентацію казок (головні акценти – на мотивації творчої діяльності, створенні навчально-творчого середовища). Готується драматизація уривків авторів казок, читання за ролями. Домашнє творче завдання: намалювати ілюстрацію до своєї казки або дібрати малюнки за допомогою комп’ютерних технологій. На наступному занятті можливе створення міні-книжок з казками, друкування в шкільній газеті, читання на батьківських зборах тощо.

Роль вчителя в такому контексті має трактуватися не як пряме «перекачування» знань, наявних у педагога, в голови його учнів, а як створення умов для засвоєння цих знань шляхом процесу пізнання, застосування, або проживання знань маленькими творцями у процесі їх самостійної або групової діяльності. У реальній практиці переорієнтація на фасилітацію для деяких вчителів це виглядає як переворот у професійній картині світу. Це передбачає зміну стереотипів, педагогічної свідомості, формування у педагогів нових творчих установок, нових уявлень про свою роль і місію в процесі креативного розвитку особистості, орієнтацію на постійний розвиток у площині власної педагогічної творчості.

Усі діти - художники. Проблема в тому,

щоб лишитися художником, коли стаєш дорослим.

Г. Матіс