5. Причини згасання обдарованості у молодшому шкільному віці

Усім нам відоме твердження про те, що у дитинстві кожна дитина – творець, тобто художник, поет, фантазер і винахідник. Діти – дошкільники, молодші школярі – це у своїй більшості творчі істоти, що живуть у світі образів, почуттів і переживань, вирізняються безпосередністю сприймання, інтересом до всього нового і нестандартного, потягом до відображення та перетворення навколишньої дійсності. Цікавим є той факт, що ці ж характеристики притаманні талановитим та геніальним людям, які зробили свої відкриття завдячуючи не стільки розвиненому логічному мисленню, скільки кольоровій уяві, креативному оригінальному мисленню, багатому внутрішньому світу, інтересу до незвіданого (Л. да Вінчі, І. Ньютон, А. Ейнштейн, А. Камю, Ч. Дарвін та ін.). Саме вони стали рушіями прогресу, «першопрохідцями», «бунтарями», «революціонерами» в галузі мистецтва та науки і саме завдяки своїм якостям, здібностям змінили хід історії всього людства.

Чому ж дорослих творчих особистостей набагато менше, ніж обдарованих дітей? Куди зникає творчий вогник з віком? Чому школа – інститут, покликаний сприяти гармонійному становленню зростаючої особистості, її максимальній адаптації до умов сьогодення часто навпаки гальмує повноцінний розвиток школярів?

Причина криється здебільшого у так званій «освітній травмі», котра є причиною деформації особистості). За даними психологічних та педагогічних досліджень (Г. Бель, О. Кульчицька, Л. Масол, О. Мелік-Пашаєв та ін.), навчально-виховний процес у школі зорієнтований переважно на розвиток лівої півкулі мозку, яка, за теорією функціональної асиметрії мозку, забезпечує роботу раціонально-логічного мислення, обробляє інформацію алгоритмічно, лінійно. Така установка нівелює значення емоцій – нашого природного двигуна енергії, мотивації, відчуттів, що дозволяє бути чутливим до найменших змін. Це значною мірою знижує діяльність правої півкулі, яка відповідає за емоційно-образне, інтуїтивне, холістичне опрацювання інформації та забезпечує творчий характер мислення людини.

Обидві розумові стратегії – логічні і образні тісно переплітаються, взаємодіють, але недооцінювання значення однієї з них веде до однобічного розвитку особистості. Як результат – не стимулюється розвиток емоційно-чуттєвої сфери, інтуїції, натхнення, що є досить важливим для виховання особистості, здатної не тільки до відтворення, але і до творчості. Традиційна система навчання орієнтується на розвиток довільної пам’яті, механічних процесів психіки. В результаті цього активне дитяче сприймання дійсності, здібність відчувати гармонію явищ залишається незадіяними і відбувається катастрофічна втрата інтересу до предметів, вивчення яких не передбачає безпосередньої участі дитини в активному сприйманні, мисленні, творчості.

Ось чому в дитинстві ми – володарі чарівних, різнокольорових як веселка, фломастерів, а після школи та вузу у доросле життя приходимо з одноколірною стандартною ручкою у кишені… Ми відчуваємо значні труднощі при розв’язуванні завдань творчого типу, які так подобалися нам у дитинстві: «Намалюй свій настрій», «Створи проект будинку твоєї мрії», «Напиши казку про своє життя» і т.д. У дорослому віці ми здивовано розуміємо, що мислимо стандартно, за інерцією, нам легше виконувати одноманітну діяльність, аніж створювати щось нове. Водночас сьогодення все більше і більше пропонує нам завдань відкритого типу, з яких і складається усе наше життя.

Отже, обдарована особистість має нестандартне самостійне мислення, багатий духовний світ, уміє пізнавати, бачити навколишнє середовище, створює щось нове, оригінальне, неповторне. Для того, щоби допомогти становленню такої особистості в умовах загальноосвітнього навчального закладу, необхідно створити належні педагогічні передумови для розкриття індивідуальних особливостей кожного учня, задоволення пізнавальних потреб та інтересів, використовувати особистісно зорієнтований підхід до організації педагогічного процесу задля ефективного навчання, розвитку та виховання кожного учня.

Ці важливі положення проголошені в усіх нормативних документах нашої сучасної системи освіти. Слід зазначити, що позитивні зміни в системі освіти на сьогоднішній день очевидні: посилення творчої складової її змісту, проголошення особистісно орієнтованого підходу до дітей, інтеграція різних видів творчої діяльності, розробка компетентнісного підходу в освіті, моделювання інформаційно-освітнього середовища школи та локального середовища уроку на засадах креативності і т.д. Однак існує ще низка проблем, певних граней педагогічної теорії і практики, що потребують шліфування, а то і повної трансформації.

До того ж на практиці дуже часто спостерігаємо іншу картину. Саме школа нерідко гальмує процес становлення творчої особистості, а саме дає великий обсяг непривабливої для дитини інформації, використовує репродуктивні методи навчання, привчає до шаблонності у виконанні завдань, що призводить до спаду енергетичного тонусу дитини, занурення у дрімотний стан та зниження активних процесів мислення, зокрема творчих. Будь-яка спонтанність, нестандартність обдарованих «незручних» дітей підлягає жорсткій критиці, від дитини вимагається патологічної слухняності та відповідності шаблонам «гарного учня». Такі «гарні учні» дуже подобаються більшості вчителів – вони зручні у користуванні, покірні, не задають зайвих питань, не проявляють глибоких почуттів, у них немає проблем, вони в усьому добрі виконавці. Єдина проблема таких зручних дітей – їхня безпорадність та непристосованість до сучасного стрімкого швидкозмінюваного світу, до якого успішно адаптуються та який власне творять лише самостійно мислячі, творчі індивіди.

На заваді кардинальних змін у системи шкільної освіти стоять, звісно, і професійні хвороби педагогів, що «дісталися у спадщин»у від радянської системи та пострадянського перехідного періоду – віруси педагогічної інерції, байдужості, небажання щось змінювати і працювати по-іншому.

У чому все ж таки справжня місія школи? Бути все ж таки справжньою Майстернею Гуманності, Творчості та Самореалізації для жителів цілої планети під назвою Школа. Справжня місія школи – щире прагнення сприяти щасливому протіканню дитинства, турбота про духовний внутрішній світ дитини, професійна діагностика, підтримка, супровід обдарованої дитини, розвиток здібностей та обдарувань з метою оволодіння найвищим мистецтвом життєтворчості, талантом змінювати на краще своє життя та життя своєї країни.

У кожній людині є сонце,

тільки дайте йому сяяти.

Сократ