3. Різні підходи до визначення обдарованості учнів

Проблема дитячої обдарованості, розвитку творчих здібностей є однією з актуальних, оскільки ми живемо у режимі постійного генерування інновацій. Обдаровані діти – це майбутнє сучасного суспільства, його рушійна сила; їхній інтелект, здібності, таланти рокриватимуться не тільки в суб’єктній площині самореалізації, але слугуватимуть розвитку науки, техніки, виробництва тощо. Немає сумніву, що прогрес цивілізації залежить від потенціалу та вектору реалізації обдарованих людей, які здатні нешаблонно мислити, швидко орієнтуватися в нових умовах, від їхньої сміливості і готовності до творчих пошуків.

Доречною в цьому контексті є думка І. Підласого про те, що актуальним для сьогодення є перегляд мети і цінностей школи. «Без ревізії не обійтися – ХХІ століття надворі. Колишніх завдань ніхто не скасовує – учити, виховувати, розвивати гармонійно і всебічно необхідно. Але сьогодні необхідно набагато більше піклуватися про те, щоб за час шкільного навчання кожен учень зміг реалізувати себе, задовольнити свої запити, набути таких умінь і навичок, що відповідають його можливостям, цілям, інтересам і життєвим планам» [55].

Рада Європи ще в 1994 р. прийняла Постанову № 1248 по роботі з обдарованими дітьми, в якому зокрема йдеться: «Жодна країна не може дозволити собі розкіш марнувати таланти, а відсутність своєчасного виявлення інтелектуального та іншого потенціалу інакше як марнуванням людських ресурсів названо бути не може. ... Обдарованим дітям мають надаватися умови утворення, що дозволяють у повній мірі реалізувати їх можливості для їх власного блага і на благо всього суспільства». Україна за останнє десятиліття теж значно посилила пошуки шляхів, засобів виявлення, підтримки та розвитку дитячої обдарованості.

Спеціальне навчання талановитих дітей в Україні розпочалося з 1991 року. Закон «Про освіту» передбачає створення для розвитку здібностей, обдарувань і таланту профільних класів (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, а також різних типів навчально-виховних закладів, об'єднань.

З метою посилення наукових розробок з такої важливої та актуальної проблеми при Національній академії педагогічних наук у 2007 році створено Інститут обдарованої дитини, регіональні центри якого активно поширюються по країні. Головною метою діяльності Інституту є поліпшення  науково-методичного та організаційно-спонукального забезпечення функціонування системи виявлення, розвитку і підтримки дітей і молоді,  що виявляють різні види обдарованості, в реальному соціально-економічному та освітньому просторі України.

Для супроводу дітей, схильних до наукової творчості, створена Мала академія наук України з представництвами в кожному регіоні. МАН – освітня система, яка забезпечує організацію і координацію науково-дослідницької діяльності учнів, створює умови для їх інтелектуального, духовного, творчого розвитку та професійного самовизначення, сприяє нарощуванню наукового потенціалу країни.

Разом із такими позитивними зрушеннями в освітній політиці ще недостатньо створені умови для повноцінного розвитку обдарованості, що спричиняє певні проблеми, які існують у цих дітей. Обдарована дитина в щоденному спілкуванні з однолітками, батьками, вчителями стикається з багатьма проблемами. Якщо не виявити ці проблеми та не допомогти у задоволенні потреб обдарованої дитини як активного суб’єкта освітнього процесу, це може призвести до гальмування її здібностей, талантів, загального розвитку. Отже, особливого значення набуває підготовка сучасного педагога до роботи з «особливими» дітьми, знання природи дитячої обдарованості, специфіки, її діагностики, а також своєчасного виявлення проблем для того, аби допомогти обдарованій дитині активно розвиватися в сучасному просторі.

Обдарованість у певній діяльності може виникати стихійно й далі розвиватись за сприятливих або затухати за несприятливих умов. Тому в практичній роботі з обдарованими дітьми замість поняття «обдарована дитина» доцільніше використовувати словосполучення «ознаки обдарованості дитини» або «дитина з ознаками обдарованості».

Обдарованість - одна з таємниць особистості. Термін цей походить від слова «дар», «даровано», «дано безкоштовно». Термін «обдарований» був вперше вжитий А.Треєм у 1839 р. у розумінні слова «геній». Стосовно обдарованості існує дві протилежні точки зору. Перша – соціальна: більшість людей від народження однаково наділені розумом, і різниця у рівні їхніх здібностей зумовлена різницею життєвих умов (Дж. Локк, К. А. Гельвецій), тобто обдарованість – поширене явище (В. Ефроїмсон). Друга – генетична: обдарованість – вроджене, досить рідкісне явище, що успадковується від батьків і навіть через покоління (Ф. Гальтон, Р. Стернберг). Суперечність цих поглядів зникає, якщо вважати, що потенційна обдарованість по відношенню до різних видів діяльності притаманна багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демонструють лише незначна частина дітей.

Дж. Рензуллі «обдарованість» вважає результатом поєднання інтелектуальних здібностей вище середнього рівня, творчого підходу та наполегливості. А. Танненбаум визначає обдарованість як поєднання високого рівня загального інтелекту, впливу середовища, талану (везіння).

Слово «обдарованість» визначає різні поняття в побуті та науці. Ще дотепер вченим важко дати єдине, найбільш повне та точне визначення цього поняття.

Розкриття сутності змісту таких понять як «обдарованість» та «здібності» необхідне для їх чіткого розрізнення. У радянській психології, передусім у працях С. Рубінштейна і Б. Теплова, зроблено спробу дати класифікацію понять «здібності», «обдарованість» і «талант» за єдиною основою – успішністю діяльності. Термін «здібність» означає індивідуально-психологічні особливості людини, від яких залежить результативність праці; «обдарованість» – це якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує значні успіхи; «талант» – високий рівень обдарованості [67, с. 169].

За О. Кульчицькою, обдарованість – системно-особистісне утворення, зумовлене природними особливостями організму людини (сенсорні, моторні, інтелектуальні компоненти високої енергетичності). Вона вважає, що обдарованість як системне утворення складається з високого рівня інтелекту творчих здібностей і мотиваційного компонента.

Д. Богоявленська дає наступне визначення поняттю «обдарованість» – це системна якість психіки, яка розвивається протягом усього життя та визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одній або декількох сферах діяльності в порівнянні з іншими людьми [5, с. 10].

Як зазначає Р. Немов, обдарованість – це наявність у людини задатків до розвитку здібностей, а здібності – це індивідуальні особливості людей, від яких залежить набуття ними знань, умінь, навичок, а також успішність виконання різноманітних видів діяльності [47, с. 669].

Н. Лейтес під терміном «обдарованість» розуміє набір здібностей. Він вважає, що дитяча обдарованість виявляється у схильності до праці, у гострій потребі дитини займатись певним видом діяльності. До того ж не будь-яка діяльність розвиває, а лише та, у процесі якої виникають позитивні емоції.

Загальновизнаними є сформульовані три ознаки здібностей: 1) індивідуально-психологічні особливості , що відрізняють людину від інших людей; 2) особливості по відношенню до успішності виконання діяльності; 3) здатність до оволодіння новими знаннями та уміннями.

В. Моляко [45] визначає обдарованість так: це система, компонентами якої є біофізіологічні, анатомо-фізіологічні задатки; сенсорно-перцептивні блоки (їхні характеристики – підвищена чутливість); інтелектуальні й розумові можливості (їхнє призначення – оцінювати нові ситуації й вирішувати нові проблеми); емоційно-вольові структури (визначення тривалих домінантних ситуацій їх штучна підтримка); високий рівень продукування нових образів, фантазія, уява тощо.

На нашу думку, співзвучним сучасним тенденціям розвитку суспільства і освіти є визначення В. Шарикова: обдарованість не зводиться ні до особливої здатності, ні до їх суми, але визначається як системна якість спільно працюючих і особливим чином структурованих функціональних систем, що реалізують психічні функції, які включені в індивідуальну діяльність, мають індивідуальну міру виразності, можуть проявлятися в екстраординарних досягненнях, а можуть знаходитися в латентному стані [58].

В енциклопедії освіти подається таке визначення поняття «обдаровані діти» – це діти, які мають високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей. Вони відзначаються високою допитливістю і дослідницькою активністю. Психофізіологічні дослідження виявили, що в них підвищена біохімічна й електрична активність мозку, тому обмеження їх активності може провокувати негативні реакції невротичного характеру. У таких дітей яскраво виявлена здатність відкривати причиново-наслідкові зв’язки і робити відповідні висновки, особливо вони захоплюються побудовою альтернативних моделей і систем.

У таких дітей спостерігається підвищена концентрація уваги, наполегливість у досяганні результату в тій галузі, котра їх цікавить. Вони допитливі, чутливі до вишукування нових проблем, їм притаманні фантазія, оригінальність, вони невтомні у своїх пошуках, здатні нестандартно мислити, виявляють творчу активність. Щоправда, властива багатьом із них різноманітність інтересів іноді призводить до того, що вони розпочинають кілька справ одночасно, а також беруться за надто складні завдання.

Обдаровані надчутливі в ставленні до навколишнього світу. Вони схильні не тільки себе, а й інших оцінювати критично і тому дуже вразливі у своїх стосунках з оточенням. Усе це, разом з високими показниками академічної успішності, породжує з боку однолітків подвійне ставлення до них: в одних – захоплення і повагу до їх здібностей, в інших – заздрість.

У педагогів «нестандартний» учень також викликає суперечливе ставлення: з одного боку, учитель розуміє, шо така дитина потребує спеціальної і більш складної роботи, індивідуального підходу, а з іншого –він не має часу окремо займатися з найздібнішими дітьми, оскільки зосереджений на тому, щоб дати знання школярам середнього й нижчого рівнів. У такій ситуації важко не тільки звернути належну увагу на «нестандартну» дитину – важко її оцінити, змиритися з нешаблонністю її сприйняття, діяльності та поведінки (Ю. Гільбух) [17, с. 596]

У сучасних вітчизняних дослідженнях розглянуто такі аспекти означеної проблеми:

• прояви обдарованості у дитячому віці (Л. Коробко, А. Савенков та ін.);

• особливості роботи з обдарованими дітьми (І. Семенова, Н. Сербіновська, З. Хоменко та ін.);

• методи діагностики обдарованості учнів (О. Кульчицька, В. Онацький, Н. Шумакова та ін.).

Але ніяка окрема здібність не може бути достатньою для успішного виконання діяльності. Треба, щоб у людини було багато здібностей. Поєднання здібностей, необхідних для успішного виконання діяльності, і являється обдарованістю. Як і окремі здібності, обдарованість може бути спеціальною (до конкретної діяльності) або загальною (до різних видів діяльності). Спеціальна обдарованість характеризується наявністю в суб’єкта можливостей, що чітко переносяться зовні (що виявляється в діяльності), – думок, навичок і знань, що конкретно реалізуються, виявляються через функціонування стратегій планування і розв’язання проблем [83, с. 9].

Розглянемо види обдарованості за певними критеріями:

Таблиця 1