2. Педагогічна творчість: сутність, особливості, сучасні тенденції

Творчі можливості людини реалізуються не тільки в предметній діяльності, а й у самому процесі її життя, самореалізації як засобі самоствердження, самовираження і саморозвитку. Особливість будь-якого творчого процесу – процесу, в результаті якого створюється якісно нове, – полягає в тому, що не тільки людина-творець впливає на результат власної творчості, а й сам предмет творчості сприяє подальшому творчому розвитку людини.

Саме тому у процесі педагогічної творчості творчий розвиток учнів виступає як метою діяльності вчителя, так і засобом творчого розвитку особистості самого вчителя, підвищення рівня його компетентності і рівня педагогічної майстерності. Отже, педагогічна творчість веде до професійної та особистісної самореалізації вчителя.

Зараз твердження про те, що педагогічна діяльність є за своїм характером творчою, стало загальноприйнятим. Педагогічна творчість посідає особливе місце серед різних видів творчості, оскільки саме вона визначає міру динамічного розвитку всіх творчих професій людства. Носієм педагогічної творчості є вчитель, який стоїть біля витоків розвитку особистості кожної людини. Вчитель значною мірою супроводжує і здійснює творчий розвиток учнів у найбільш сенситивні для педагогічного впливу періоди їх життя.

Педагогічна діяльність – одна з найскладніших сфер людської праці. Вона представляє особливий вид соціальної діяльності, спрямованої на передачу від старших поколінь молодшим накопичених людством культури і досвіду створення умов для їх особистого розвитку та підготовку до виконання певних соціальних ролей у суспільстві. Згідно поглядів А. Маркової, професійно компетентна така праця вчителя, в якій на досить високому рівні здійснюється педагогічна діяльність, педагогічне спілкування, реалізується особистість вчителя, в якій досягаються гарні результати у навченості та вихованості школярів.

Значну увагу дослідженню самодіяльності, самотворчості особистості як основи формування, розвитку духовності особистості приділяв К.Ушинський. Дане питання він аналізує через категорію «праця». Вчений акцентує увагу на внутрішній животворній силі праці, яка «є джерелом людської гідності, а разом з тим і моральності, і щастя» [8]. В «Антропології» вчений розглядає проблему творчості через категорію «свобода» [6]. Свобода разом з працею становлять дві сторони свідомої і вільної діяльності, самовдосконалення.

Особливу роль у розвитку особистості К. Ушинський відводить учителю як духовному наставнику, «вплив» якого є передумовою духовного розвитку особистості. Педагогіка прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, а це вже, на думку К. Ушинського, – мистецтво вчителя, вихователя У вихованні все повинно ґрунтуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості і ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості у справі виховання. Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер, неможливе [76, с.11–15].

Думка П. Каптерева про те, що творчого вчителя і учня об'єднує, «пов'язує потреба самоосвіти і розвитку», і що вони, по суті, являють собою два протилежних кінця одного поля, однієї «сходинки», є основоположною для розуміння психологічної природи і необхідності справжнього навчального співробітництва вчителя та учнів у процесі навчання. Педагогічна діяльність у такому контексті розглядається як співпраця вчителя і учнів, а також їх співтворчість, взаємовплів і взаєморозвіток.

У праці «Розмова з молодим директором школи» В. Сухомлинський зазначив: «Досвід багатьох років переконує, що суттю педагогічної творчості є думка, ідея, яка пов’язана з тисячами повсякденних явищ. Педагогічна ідея – це, образно говорячи, повітря, на якому пливуть крила педагогічної майстерності».

В Енциклопедії освіти (2008р.) зазначено, що педагогічна творчість входить як складова до педагогічної майстерності, яка розглядається як досконале, творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості кожного учня, забезпечення високого рівня інтелектуального розвитку, виховання кращих моральних якостей, духовного збагачення школярів. (Енциклопедія освіти С.656-653)

Українська дослідниця цієї проблеми С. Сисоєва аналізує різні підходи щодо тлумачення поняття «педагогічна творчість» :

• це особлива галузь педагогічної науки, що займається виявленням зако­номірностей формування творчої особистості (В. Шубинський);

• конкретизація педагогічного ідеалу вчителя в системі завдань, котрі розв’язує вихователь кожної хвилини за конкретних умов реальної пед. праці (В. Кан-Калик і М. Нікандров);

• здатність передбачати, емоційно переживати та оптимально вирішувати завдяки творчій уяві завжди своєрідні проблемні ситуації шкільного життя (Л. Тувинський);

• оптимальна реалізація «випереджувальних конструкцій моделей діяльності вчителя» (П. Шевченко, Б. Красовський, І. Дмитрик).

Педагогічна творчість учителя — ширше поняття, ніж педагогічна діяльність. Педагогіна творчість включає і діяльність учителя, і творчу навчальну діяльність учня в їх взаємодії та взаємозв’язку, а також результати їх творчої діяльності, котрі сприяють творчому розвитку й саморозвитку вчителя і учня.

Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльності педагога і в творчій педагогічній роботі (оригінальне вирішення педагогічних завдань, розробка нових педагогічних методів, прийомів, застосування педагогічного досвіду в нових умовах, удосконалення системи роботи з учнями, імпровізація в педагогічному процесі). Під час роботи з учнями вчитель передбачає педагогічні ефекти, впливає на уяву, увагу, пізнавальну діяльність учнів, а також звертається до педагогічного перевтілення, що робить його діяльність творчим процесом.

Рівні педагогічної творчості (за І. Раченко): рівень професійного становлення, рівень стихійного самовдосконалення, рівень планової раціоналізації, рівень оптимізації процесів та результатів праці.

Форми виявлення творчих сил вчителя: творче самопочуття, творче натхнення, творчий пошук чи експеримент, творча педагогічна діяльність, науково – дослідна діяльність.

Особливості педагогічної творчості: обмеженість часу; необхідність завжди давати позитивні результати; публічність обставин творчості; співтворчість усіх учасників процесу тощо.

Інтегральною характеристикою процесу педагогічної творчості, певним «індикатором», на нашу думку, є стан «потоку», в якому перебуває вчитель в момент імпровізації, натхнення. На думку американського дослідника М. Чіксентміхайі, щастя – те саме, що натхнення, тобто стан, коли людина повністю поглинена цікавою справою, в якому максимально реалізує свій потенціал. Цей стан автор називає «потоком». Автор аналізує це оптимальне переживання на прикладі представників найрізноманітніших професій і виявляє, що емоційний підйом, який відчувають художники, артисти, музиканти, доступний в будь-якій справі (3. Міхай). Це стан повного злиття зі своєю справою, захоплення нею, коли не відчуваєш часу, самого себе, коли замість втоми виникає постійний прилив енергії.

Отже, педагогічна творчість є аутотелічною за своєю суттю. Термін «автотелічний « утворений від двох грецьких слів: auto означає «саме по собі» , a telos – «мета». Іншими словами, це діяльність, яка здійснюється не заради майбутнього винагороди, а заради неї самої. Викладач, який вчить дітей тому, що любить з ними спілкуватися, займається автотеліческой діяльністю, чого не можна сказати про його колегу, який працює для того, щоб виростити з школярів зразкових громадян [80, с. 114].

Вартим уваги сьогодні є розгляд зв’язку творчості та педагогічних технологій. На нашу думку, у зв`язку з цим слушним є зауваження І.А.Зязюна, що технологічність і творчість у педагогічній діяльності мають бути в розумному поєднанні. «Педагогічний досвід виключає копіювання чужого досвіду, лише та його частина, яка піддається відтворенню, може стати надбанням учителя. Ця частина повинна чітко окреслитись, технологічно відокремитись у вигляді прийомів, операцій, процедур, які піддаються численному повторенню. Педагогічна технологія відтворюється в режимі взаємодії конкретного вчителя і конкретного учня, а отже, неповторна, і, отже, творчо переосмислена» [20, c. 10].

Однією з неодмінних компонентів педагогічної діяльності вчителя є інноваційна діяльність – творчий, дослідницький вид педагогічної діяльності педагогів-новаторів і звичайних вчителів. Застосування педагогічної теорії на практиці саме по собі носить творчий і дослідницький характер, тому що ніколи не буває двох однакових класів, ніколи не буває двох однакових учнів і ніколи не повториться вчорашня педагогічна ситуація. У зв'язку з цим учитель повинен завжди на своїй роботі бути не тільки дослідником, а й новатором. Він має не лише творчо застосовувати відомі педагогічні методики і технології, але і намагатися самостійно їх виводити - з власної практики.

Будь-яка професія передбачає постійну роботу над собою задля безпосереднього росту як фахівця. Професія педагога окрім цього вимагає самовдосконалення особистості заради самовдосконалення іншої особистості – дитини. При всьому розмаїтті методів навчання й виховання особистість педагога була і залишається головним інструментом внливу на того, хто навчається.

Разом із тим незважаючи на визнання творчої діяльності основою прогресу людства (адже розвиток суспільства – це послідовність творчих актів індивідуального або суспільного значення), сучасний вчитель іноді залишається інструментом закріплення і відновлення існуючих соціальних структур, формування «людини знаючої», замість того, щоб плекати людину дослідницько-інноваційного типу з розвиненими творчими здібностями, активну, ініціативну, здатну опановувати ще не існуючі знання, змінювати своє життя та життя своєї країни на краще. Дитина, яка не бачить перед собою зразка творчого вчителя, існує переважно у світі лінійних алгоритмів, певних стереотипів, діє за інерцією, що позбуває особистість вільної творчості у просторі багатоваріантності та альтернативності, у площині власної відповідальності за реалізацію свого призначення.

Сприятливі можливості для виявлення, розкриття, підтримки та супроводу дитячої обдарованості має, безумовно, початкова ланка освіти, в якій педагог може сповна проявити себе як творець, імпровізатор, фасилітатор. Дітям 6-10 років від природи властива емоційність та чутливість до образних вражень, багатство та кольоровість уяви, невтомна допитливість, відкритість до оточуючого світу Отже, потенційно всі діти – обдаровані в тій чи іншій сфері. Вони із задоволенням беруть участь у різних видах творчих завдань, схильні до фантазування, імпровізацій, однак без систематичної роботи з розвитку творчих здібностей високих результатів досягти складно навіть учням з високим рівнем розвитку певних здібностей.

Творчість учителя дає можливість здійснити перехід задатків у здібності, здібностей в обдарованість, обдарованостей у таланти, талантів у геніальність на гуманістичних засадах добра і самоцінності людини.

Дитина молодшого шкільного віку беззахисна та безпорадна у багатьох питаннях, Дуже важливо, щоб вихованці усвідомили: в життєвому театрі з часом змінюються декорації й актори, змінюються п’єси й ролі, і тільки ідеал краси й добра у всі часи залишається незмінним. Адже духовність – це стрижень людського буття.

Отже, сучасний учитель не стільки навчає, скільки надихає, і такий зразок творчої особистості потрібен дітям з особливими творчими та пізнавальними потребами.

В глибині людині закладена така творча сила,

яка здатна зробити те, що має бути, яка

не дасть нам спокою і відпочинку, поки ми

не висловимо це поза нами тим чи іншим способом.

Гете