Марина Коновальчук

Педагогічна творчість учителя

в роботі з обдарованими молодшими школярами

Навчально-методичний посібник

для вчителів початкових класів

 

2013

ББК Ч 421.421 я73

УДК 373.3.015.31 – 056.45(075,8)

К64

Друкується за рішенням науково-технічної ради

Національного центру «Мала академія наук України»

Міністерства освіти і науки України та Національної академії наук України

(протокол № 3 від 30 травня 2013 року)

Рецензенти:

Стрілець С. І. – завідувач кафедри дошкільної та початкової освіти Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка, доктор педагогічних наук, професор;

Чернецька Т. І. – учений секретар Національного центру «Мала академія наук України», керівник науково-дослідної лабораторії «Центр технологій і методик реалізації дослідницького підходу в освіті», кандидат педагогічних наук, доцент;

Малімон Л. Я. – доцент кафедри загальної та соціальної психології Волинського національного університету імені Лесі Українки, кандидат психологічних наук.

Коновальчук Марина

К64 Педагогічна творчість учителя в роботі з обдарованими молодшими школярами : навчально-методичний посібник / Марина Коновальчук.  – К. : ТОВ «СІТІПРІНТ», 2013. – 90 с.

ISBN 978-966-2735-55-0

У посібнику висвітлено питання сутності понять «педагогічна творчість», «креативність», «обдарованість», розкриваються різні погляди на особливості, діагностику, виявлення і підтримку обдарувань у молодшому шкільному віці. Містяться навчально-методичні та практичні матеріали, мета яких – допомогти вчителям початкових класів проектувати розвивально-творчу діяльність з обдарованими учнями. Запропонована система завдань характеризується гуманістичною, креативною та психотерапевтичною спрямованістю і має на меті різнобічний, вільний та творчий розвиток загальних та спеціальних здібностей учнів у творчій взаємодії з учителем.

Посібник адресований учителям, науковцям, студентам педагогічних вузів та усім, хто прагне забезпечити молодшим школярам емоційне благополуччя та своєчасний розвиток здібностей та інтересів.

ISBN 978-966-2735-55-0

ББК Ч 421.421 я73

УДК 373.3.015.31 – 056.45(075,8)

© Коновальчук М.В, 2013

© ТОВ «СІТІПРІНТ», 2013»,

ЗМІСТ
ВСТУП	4
Розділ І. Педагогічна творчість учителя як передумова розвитку обдарувань молодших школярів	6
1.1. Психолого-педагогічні аспекти феномену творчості та креативності особистості	6
1.2. Педагогічна творчість: сутність, особливості, сучасні тенденції	14
1.3. Різні підходи до визначення обдарованості учнів	20
1.4. Виявлення та діагностика обдарованості	27
1.5.  Причини згасання обдарованості у молодшому шкільному віці	32
1.6.  Фасилітація художньої обдарованості молодшого школяра як творчий процес	36
1.7. Психолого-дидактичні умови розвитку і супроводу одбарованих	43
Розділ ІІ. Проектування розвитку різних видів обдарованості в освітньому просторі початкової школи	47
2.1. Завдання з розвитку музичної обдарованості	48
2.2. Завдання з розвитку художньої (образотворчої) обдарованості	50
2.3. Завдання з розвитку літературної обдарованості	55
2.4. Завдання з розвитку інтелектуальної обдарованості	64
2.5. Завдання з розвитку екзистенційної (духовно-ціннісної) обдарованості	66
2.6. Завдання з розвитку комунікативної і соціальної (лідерської ) обдарованості	72
2.7. Індивідуальні завдання з розвитку творчої обдарованості	74
Список використаних джерел	86

ВСТУП

Перед школою, що перебуває сьогодні у поліфонічному інформаційному континуумі, постає спектр нових завдань: розвивати людину, здатну повноцінно жити та ефективно діяти у глобальному середовищі, здатну до успішної самореалізації в інноваційному динамічному та нестабільному світі на користь собі та суспільству.

Психологічні особливості обдарованої особистості постійно знаходяться у полі зору психологів, педагогів, оскільки творчий потенціал нації розглядається як один з видів невичерпних ресурсів, раціональне використання яких є залогом вирішення економічних, політичних, технічних проблем, а головне, дарує самій особистості радість від творчого розвитку, саморозкриття, самореалізації.

Як ніколи актуальною для освіти України стає проблема створення умов для розквіту «особливих» дітей, духовно і творчо розвинених особистостей, побудова траєкторії їхнього індивідуального розквіту. Важливими рисами таких особистостей, на нашу думку, є здатність до творчого сприйняття світу; пізнавальна активність та ініціатива; вміння дати оцінку побаченому, почутому; здатність до емпатії, розуміння позиції, поглядів іншого; потяг до самовдосконалення та самоосвіти протягом життя та ін.

Враховуючи різноманіття та індивідуальну своєрідність феномена обдарованості, істотно важливим виявляється роль особистості вчителя як фасилітатора процесу розвитку особистості («особистість формує особистість»), моделювання і проектування освітнього процесу, добір методів і прийомів роботи з потенційно й актуально обдарованими дітьми. Як стверджує академік Олександра Савченко, «В освіті головні – дитина і педагог, здатний розвивати, захищати, оберігати її індивідуальність» [63, с. 41].

Це процес реалізації компетентнісного підходу як освітньої інновації, за умов упровадження якої вноситься особистісний смисл в освітній процес, оскільки результати навчання набувають значущості як в самій системі освіти, так і поза її межами. А в якості освітнього результату вступає не кількість засвоєної інформації, а загальна здатність і готовність до діяльності, що грунтується на знаннях і досвіді [81].

Зараз можна констатувати, що багатогранність і складність феномену обдарованості дітей визначає доцільність варіативного існування різноманітних напрямів роботи з ними, тобто потребує від учителя прояву педагогічної творчості.

Як відомо, проблема ця не нова, однак і досі залишається чимало невирішених питань, а головне, шкільна практика так і не спрямувала вектор на гуманістичні пріоритети, проголошені в освіті – як і раніше репродуктивна діяльність складає основну частину дорогоцінного шкільного життя. Нереалізованість можливостей дітей, як актуально, так і потенційно обдарованих, не можна розглядати як нормальне явище, адже це знижує «планку суспільних досягнень». Втрачається величезний креативний потенціал, здатний дати поштовх країні для подальшого інноваційного розвитку, збільшує ризик для нашої нації стати в майбутньому бездуховною, неконкурентноспроможною в глобальному освітньому просторі.

Мета представленого посібника – допомогти вчителю оволодіти певними знаннями з педагогіки творчості, інструментарієм розкриття власного творчого потенціалу та цілеспрямованого розвитку різних обдарувань учнів за допомогою застосування творчих завдань. До речі, і не тільки. Досліджувана проблема має вихід на набагато глибші процеси – процеси професійного зростання духовної та творчої особистості, педагога-творця нових цінностей культури, а не лише професійно компетентної особистості.

Запропоновані матеріали, на нашу думку, стануть корисними для вчителів початкових класів, вихователів ГПД, керівників гуртків художньо-естетичного циклу, студентів та магістрантів факультетів початкового навчання, а також батьків, які розуміють важливість виховання своїх дітей як майбутніх творчих особистостей.

Розділ І. Педагогічна творчість учителя як передумова розвитку обдарувань молодших школярів

Бог чекає від людини творчого акту

як відповіді на творчій акт Бога

М.Бєрдяєв

1. Психолого-педагогічні аспекти феномену творчості та креативності особистості

Світ не стоїть на місці, він рухається – так було і є завжди, а творчість дає можливість вільно рухатися у змінному середовищі. Отже творчість – це «уміння плавати у бурхливому океані життя». Відомий американський психолог Карл Роджерс свого часу казав про настійливу вимогу творчої адаптації до завжди нового світу [61].

Історія розвитку всього людства – це послідовність творчих актів створення духовних і матеріальних цінностей індивідуального та суспільного значення. Творчий (інтелектуальний та художній) потенціал людей є рушієм прогресу суспільства. Уявимо на мить, що творчість зникла – і враз постане картина рутинної діяльності, яка призупиняє процес розвитку кожної особистості і людства в цілому.

Питання про сутність творчості та творчої особистості, їх особливості, механізми творчого процесу, виявлення і розвиток творчої обдарованості ще й на сьогодні недостатньо вивчені. Та все ж таки дуже хочеться наблизитись до усвідомлення «таємниць» одного з незрозумілих феноменів людини – творчості.

Дослідження питання творчої особистості, таланту, геніальності, здібностей та обдарованості сягає своїм корінням сивої давнини, – над ними міркувало багато видатних вчених, митців ще за часів Стародавньої Греції. З грецької «талант» перекладається як вага, міра, рівень здібностей. Видатний філософ Аристотель вважав, що талант – це природний дар, природна здібність людини до успішного виконання справи. Платон у праці «Світова душа» стверджував, що в основі творчості знаходяться два її різновиди – людська і Божа, і людська творчість залежить від Божої іскри. Отже, інтуїція, натхнення, талант за Платоном – дар Божий. На думку Конфуція, педагогічний вплив має стосуватися в першу чергу обдарованих дітей, скільки саме вони визначають успіх держави. Сократ же наголошував на процесі інтелектуального становлення кожної особистості на ранньому етапі її розвитку.

У християнській філософії Середньовіччя розуміння творчості беззаперечно пов’язане з розумінням Бога, який вільно творить світ, людина ж у своїй творчості мовби постійно звернена до Бога і обмежена ним. В епоху Відродження акцент з розуміння творчості як божественного акту зсувається до самої людини як самостійного творця, і починаються антропологічні дослідження різних аспектів творчого процесу.

Фрідріх Шеллінг вважав, що генії – найбільш обдаровані люди – творять ніби в стані натхнення, інтуїтивно, неусвідомлено, подібно до того, як творить природа. Зігмунд Фрейд і його прихильники теж відносять творчість у сферу несвідомого і стоять на позиціях її несумісності з раціональним пізнанням. А Чезара Ломброзо – італійський антрополог, лікар висунув припущення, що генії – це ненормальні хворі люди.

Представник української філософії Григорій Сковорода та письменник Іван Франко відстоювали безмежні можливості людського пізнання, силу людського розуму. Г. Сковорода стверджував, що від природи в людині закладені великі творчі можливості і потрібно лише створити умови для їх розвитку.

Пізніше думки про віру у величезний потенціал людини та важливість створення умов для його розкриття лунали з вуст багатьох українських педагогів К. Ушинського, О. Духновича, С. Русової та ін. Зокрема, цю ідею розвинув і впровадив у практику початкової школи наш славетний педагог В. Сухомлинський, який казав: «...щоб заграла поетична струна, щоб відкрилось джерельце творчості, її треба вчити спостерігати, помічати численні відношення між речами, явищами» [72, с. 341].

Нині узагальненим є твердження про те, що «творчість» – це продукт людської діяльності, що породжує якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного або індивідуального значення (В. Андреєв, Г. Балл, Дж. Гілфорд, О. Леонтьєв, І. Лернер, В. Моляко, В. Рибалко та ін.). Поширеною серед науковців є думка про те, що творчість є процесом формування нових комбінацій зі старих елементів. Однак, дотримуючись аксіологічного підходу до розуміння творчості, вважаємо, що поза ціннісним аспектом творчість утрачає сенс. Її значущість – у позитивній продуктивності, що є головним стрижнем усіх творчих пошуків письменників, митців, учених і т.д.

Дослідники дитячої художньої творчості і обдарованості стверджують, що дискусійними залишаються питання про співвідношення логічних та інтуїтивних процесів у творчій діяльності, про домінуючу роль задатків та соціального середовища у становленні і розвитку творчої обдарованості тощо (Н. Лейтес, О. Мелік-Пашаєв, В. Салєєв та ін.).

Повсякденне життя доводить, що у складних сучасних умовах, які постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творчо обдарована, гнучка, здатна до генерування і використання нових ідей і задумів, нових підходів. Отже, характерними ознаками творчої особистості є емоційна зрілість, висока адаптивність, урівноваженість, оптимізм.

Однак існують і протилежні дослідження. Інша точка зору вчених полягає у тому, що творчі люди схильні до психічного виснаження, їм властиві граничні емоційні стани, низька адаптивність, висока тривожність (В. Дружинін).

Виявлено, що творчий процес містить деякі закономірні риси, що робить його певною мірою логічним явищем. Разом із тим будь-який творчий акт визнається унікальним. Такі суперечності у дослідженні творчості не є рідкістю. Подібні алогізми належать до так званих «таємниць творчості», про які висловлювались мислителі усіх часів та епох.

Слід зазначити, що думки більшість дослідників збігаються в одному – механізм творчого процесу полягає у єдності першосигнального компоненту (інтуїтивного, оригінального, неусвідомленого) та другосигнального компоненту (логічного, рефлексивного, усвідомленого), тобто наголошується на єдності раціональних та ірраціональних процесів (М. Бахтін, М. Бердяєв, Л. Виготський, П. Енгельмейер, Д. Овсянико-Куликовський, О. Потебня та ін.).

Гуманістичний підхід до досліджуваної проблеми ми знаходимо у творчості відомого американського психолога К Роджерса, який особливо наголошував на необхідності створення умов, які максимально збільшують вірогідність прояву продуктивної творчості, що позначались ним умовно «Х» та «У».

Умова Х – психологічна безпека, якої можна досягти завдяки визнанню безумовної цінності індивіда; у такому сенсі індивід почуває себе у безпеці, і поступово стає тим, ким він є насправді, без фальші і вдавання, пробує проявити себе по-новому, відверто. Так народжується справжня творчість людини.

У – психологічна свобода, повна свобода символічного вираження, в думках, почуттях і ставленнях. Саме цей тип вільної відповідальності – бути самим собою – сприяє розвитку надійного внутрішнього джерела оцінок, і, внаслідок цього, призводить до створення внутрішніх умов для продуктивної творчості» [61, с. 422].

Поряд із поняттям «творчість» зустрічається термін «креативність», яке відрізняється від поняття творчості тим, що є лише передумовою творчості, так званою «здатністю до...» генерування, продукування, яка за умови високої мотивації перетвориться на творчість. Дослідник цього феномену В. Андрєєв у «Енциклопедії освіти» дає таку характеристику поняттю: «Креативність (лат. creatio — творення) — творчий дух, творчий потенціал індивіда, його творчі здібності, що виявляються не тільки в оригінальних продуктах діяльності, а й у мисленні, почуттях і спілкуванні з ін. людьми».

Креативного індивіда зазвичай відрізняє інтерес і підвищена чутливість до всього складного, незвичного, відкритість до нового досвіду, вміння вбачати проблеми в тому, що ін. здається тривіальним і зрозумілим, самостійність поглядів та оцінок, непідлеглість стереотипам, відкритість до різних ідей (у т. ч. і взаємовиключних), а також здатність дивуватись і захоплюватись.

Характерним для нього є так зване дивергентне мислення, коли пошук іде одночасно в різних напрямах, не підпорядковуючись єдиній логіці (на відміну від конвергентного, коли всі зусилля спрямовуються на відшукування одного, єдино правильного розв’язку).

Загалом креативне мислення відзначається пластичністю (пропонуються численні розв’язки там, де більшість людей обмежується одним), рухливістю (відбувається легкий перехід від однієї точки зору до ін., від одного аспекту проблеми до ін.), оригінальністю.

Креативність вважається відносно самостійним чинником обдарованості: вона не обов’язково корелює з рівнем інтелекту індивіда та успішністю його навчання. Креативінсть дитини залежить не тільки від її особистісних якостей, а й від умов виховання в сім’ї і навчання [1].

На думку більшості дослідників проблеми, креативність особистості може зростати за умов спеціального навчання, спрямованого на посилення незалежності, відкритості щодо нового, чутливості до проблем, культивування творчих потреб. Цю ідею було покладено нами у систему творчих завдань з розвитку різних видів обдарованості, оскільки розвитку творчого мислення, уяви сприяють ситуації незавершеності й відкритості (на відміну жорстко заданих і контрольованих

Сучасні філософські, психологічні дослідження торкаються також питань про «божественну» природу творчості як прояв інсайту, осяяння, проникнення в інший вимір нашого буття, які йдуть всупереч загальноприйнятим ідеям, концепціям, постулатам, побудованим у контексті матеріалістичного світогляду. Цікавим є той факт, що корінь українського слова обдарованість «дар» орієнтує на те, що людині для її психіки, тіла дано кимось (Богом, Природою) щось позитивне, отримання чого не потребувало зусиль, те, що призводить до успіху у виконуваній діяльності.

На думку відомого філософа-екзистенціаліста М. Бердяєва, «…Бог чекає від людини творчого акту, як відповіді людини на творчій акт Бога творчий екстаз (творчий акт є завжди екстаз) є прорив у безмірність. Звідси виникла для мене трагедія творчості в продуктах культури й суспільства, невідповідність між творчим задумом і здійсненням…» [4, с. 207-223].

Досить оригінальним і «креативним» є розуміння сутності творчості та творчої діяльності східного мислителя Ошо, висловлені ним у праці «Творчість. Вивільнення внутрішніх сил». Наведемо декілька його тверджень.

• Творчість – це в першу чергу любов до того, що ти робиш.

• Творча дія збільшує красу світу.

• Творчість – це завжди ризик. Творчі люди – хоробрі. Вони не бояться бути несхожими на інших. Вони ризикують і створюють те, чого раніше не було.

• Творець приносить світу дарування. Йому є що дати світу. Творча людина – це завжди відкриття. Стань творчим – і глибоко всередині ти будеш багатшим з людей.

• Ти не можеш залишитися таким же, яким був, після творчого акту. У процесі творчості ти стаєш новим.

• Не кожен здатний бути музикантом, поетом, художником, але кожний може бути творцем своєї душі.

• Додай творчості до кожної своєї дії, справи, і тоді життя стане осмисленим і цікавим.

• Якщо людина продовжує розкладати всім відомі речі з місця на місце – вона не творець. Вона просто комбінатор, і так роблять 98% людей. Справжня творча людина – це та, яка вносить «дещо» з невідомого світу у відомий.

• Коли з життя іде творець, він залишає світ після тебе трішечки кращим.

Дійсно, творча людина – активний учасник життя, а не тільки його глядач. На жаль, середньостатистична людина 24 години на добу виступає переважно в пасивній ролі: дивиться телевізор, читає газети, добре, якщо ще споглядає інколи твори мистецтва, ходить до театру, кіно. Так, у внутрішньому світі людини іде копітка робота - вона співпереживає, накопичує враження, слухає, бачить, спостерігає, в якійсь мірі виступає співтворцем, проте лише частково. Тільки тоді, коли людина вчиться бути по-справжньому вільною і творчою, вона стає творцем життя.

Саме на цьому наголошує сучасна концепція педагогіки життєтворчості. У ній утверджується розуміння життя як акту творчості, коли особистість розробляє і здійснює свій життєвий проект і несе відповідальність за свою особисту долю (Р. Ануфрієва, І. Єрмаков, В. Повзун, Л. Сохань та ін.). Щоби стати творцем власного життя, навчитися пізнавати навколишній світ, адаптуватися до непростих умов сьогодення, необхідно мати розвинені творчі здібності. Здатність до самостійного творчого життя формується поступово і ґрунтується на розкритті творчого потенціалу дитини, її саморозвитку. А для цього необхідно створити оптимальні умови для духовно-творчого розвитку ще в дитячому садку та початковій школі.

Отже, ще раз з’ясуємо сутність понять, якими будемо оперувати, займаючись проблемою творчого розвитку дітей: творчість, творча обдарованість, задатки, здібності, талановитість, геніальність.

Творчість – надзвичайно складна форма людської активності, що породжує якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного або індивідуального значення. Ознаками творчості є зв’язок інтуїтивного і логічного; відчуття натхнення, бажання творити; діалектична єдність продуктивної і репродуктивної діяльності, усталеного і нового; позитивна цінність результатів. Творчість – необхідна умова людського існування. З одного боку, вона є оптимальною формою глибокої реалізації індивідуальності, з іншого – є необхідною умовою соціального прогресу.

Задатки – це вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку. Вони становлять основу розвитку здібностей.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості конкретної людини, завдяки яким успішно виконується та чи інша продуктивна діяльність.

Обдарованість – це якісно своєрідне поєднання здібностей, що є запорукою успішного виконання конкретної діяльності. Творча обдарованість (креативність) – рівень розвитку творчих здібностей, функція цілісної особистості, яка залежить від комплексу її психологічних характеристик. Високі показники креативності у дітей не гарантують їх творчих досягнень у майбутньому, а лише вказують на можливість таких досягнень за наявності високої мотивації до творчості та оволодіння необхідними творчими уміннями.

Талановитість – це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних, тобто таких, які дають змогу успішно виконувати певну-діяльність: літературну, музичну, сценічну тощо. Поняття «талант» слід використовувати лише при аналізі професійної діяльності у мистецтві, а також вживати при оцінці принципово нових, позначених оригінальністю і самобутністю підходу художніх творів.

Геніальність – це найвищий рівень розвитку здібностей, який визначає появу творів, що мають історичне значення в житті суспільства, засвідчують нову епоху в розвитку культури.

Усі ці теоретичні міркування необхідні для того, щоб творчій учитель глибше розібрався у проблемі розвитку дитячих обдарувань, адже неможливо ефективно розвивати те, сутності чого ми не усвідомлюємо.

Оберіть собі роботу до душі,

і вам не потрібно буде працювати

жодного дня в житті.

Конфуцій