Розділ 2 основи фізіотерапії

Досягнення сучасної науки і техніки, можливість застосування ефективніших методів фізіотерапії в клінічній практиці вимагає від сучасного медичного працівника ґрунтовнішого знання засобів і можливостей фізичних методів профілактики, лікування та медич­ної реабілітації.

Термін "фізіотерапія" походить від двох грецьких слів: "фізис" — природа і "терапейа" — лікування й означає дослівно "лікування си­лами природи".

Фізіотерапія — медична дисципліна, яка вивчає дію на ор­ганізм людини фізичних чинників навколишнього середовища (клімат, мінеральні води і лікувальні грязі) та штучно отрима­них фізичних чинників (за допомогою різних апаратів або уста­новок), що їх застосовують з лікувальною і профілактичною ме­тою.

Зародження фізіотерапії як лікувального методу відбувалося в процесі спілкування стародавньої людини з навколишнім середови­щем. Значно пізніше розвиток людського суспільства і науково-тех­нічний прогрес сприяли використанню і впровадженню в медицину преформованих фізичних чинників.

Класифікація фізичних чинників лікування

Численність методів і апаратів у сучасній фізіотерапії зумов­лює необхідність їх класифікації. Виділяють 10 груп природних і штучно отриманих лікувальних фізичних чинників:

I. Електричні струми низької напруги (гальванічний струм і елек­трофорез лікарських засобів, імпульсні струми постійного і змінного напрямків).

II. Електричні струми високої напруги (дарсонвалізація).

III Електричні та магнітні поля (постійне електричне поле висо­кої напруги, постійне магнітне поле (ПМП) низької частоти, змінне магнітне поле (ЗМП) низької частоти, змінне магнітне поле високої частоти, змінне електричне поле ультрависокої частоти, електрич­не поле надвисокої частоти).

IV. Світло (інфрачервоне (14) випромінювання, видиме випромі­нювання, ультрафіолетове (УФ) випромінювання, монохроматичне (когерентне) випромінювання).

V. Механічні коливання (інфразвук (вібрація), ультразвук).

VI. Штучно створене повітряне середовище (аероіони, гідроаероіони, аерозолі, електроаерозолі).

VII. Змінний повітряний тиск (баротерапія).

VIII. Радіоактивні чинники (радонова вода, альфа-аплікатори).

IX. Водолікувальні чинники (прісна вода, природні мінеральні води, штучно виготовлені мінеральні води).

X. Теплолікувальні чинники (грязі, торф, парафін, озокерит, гли­на, пісок, нафталан).

Механізм дії фізичних чинників

Променеві, температурні, електричні, механічні, хімічні та інші види енергії діють на організм через шкіру, дихальні шляхи, сли­зові оболонки, подразнюючи в них численні рецептори. Увібрана клітинами енергія подразника змінює їх фізико-хімічний стан, вну­трішньоклітинний обмін, енергопотенціал і проникність клітинних і внутрішньоклітинних структур і започатковує взаємопов'язані нер­вово рефлекторний (у відповідь на подразнення виникають складні реакції рефлекторного типу) і гуморальний (утворення в тканинах організму біологічно активних речовин, наприклад, гістаміну, а та­кож нейромедіаторів (норадреналіну, дофаміну, ацетилхоліну), уна­слідок чого підвищується виділення гормонів гіпофіза, надниркових залоз, щитоподібної залози) механізми дії на організм. Ця дія триває не лише під час безпосереднього впливу фізичного чинника, а й після його закінчення протягом кількох хвилин, годин, доби, а в деяких випадках довше.

Фізичні лікувальні чинники зумовлюють в організмі людини полісистемну реакцію. Вони впливають на крово- і лімфообіг, тонус су­дин, процеси мікроциркуляції, ферментативну активність і обмін ре­човин, імунітет, опорно-руховий апарат, діяльність центральної нер­вової системи (ЦНС) і внутрішніх органів. Деякі фізичні чинники, енергія яких під час вбирання тканинами трансформується в тепло, окрім судинних реакцій, розкриття нефункціонуючих капілярів, прискорення кровообігу, покращення доставки кисню тканинам, стимулюють процеси терморегуляції, загартовують організм, діють антиспастично, болезаспокійливо. Вони підвищують захисні сили організму, його стійкість до дії несприятливих чинників навколиш­нього середовища, знімають втому, прискорюють відновлення по­рушених функцій, можуть справляти на організм як заспокійливу, так і збуджувальну дію. Це позитивно впливає на психіку пацієнта, зміцнює впевненість в одужанні.

Фізичні лікувальні чинники сприяють розсмоктуванню крово­виливів, набряків, рубців, інфільтратів, спайок, стимулюють репаративні процеси при пролежнях і трофічних виразках, запобігають контрактурам і лікують їх, підвищують тонус м'язів, діють проти­запально, бактерицидно. Важливою властивістю фізичних чинників є здатність безболісного проникнення через шкіру чи слизові оболон­ки лікарських речовин, хімічних компонентів, води, пелоїдів, озо­кериту та інших речовин.

Фізичні лікувальні чинники зумовлюють місцеву і загальну реак­цію організму, подібну за наслідками до дії інших засобів фізичної реабілітації, але з різними шляхами формування. Стартовим меха­нізмом розвитку цих реакцій є не сам фізичний чинник, а продук­ти його взаємодії з різними тканинами. Кожен з фізичних чинників має не лише притаманну йому специфічну вибіркову дію на тканини, що визначається його фізичними властивостями, а й здатність клі­тинних структур поглинати той чи той вид енергії. Так, тканини з діелектричними властивостями (кісткова, жирова) сильніше погли­нають енергію електричного поля ультрависокої частоти, а тканини з великим вмістом води й електролітів (м'язи, кров, лімфа) — мікро­хвиль.

Добре проводять електричний струм кров, лімфа, паренхіматозні органи, м'язи, погано — жирова тканина, сухожилки, нерви, кіст­ки, не проводять електричний струм роговий шар сухої шкіри, нігті, волосся.

Виходячи з цього, лікар призначає ті чи ті фізіотерапевтичні методи, визначає дозу, тривалість, кількість процедур, інтервал між ними, послідовність застосування і сумісність процедур у комплексі лікувальних засобів. Процедури проводять щоденно або через день. Курс фізіотерапії складається в середньому з 12—15 процедур.