ОСНОВИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Тема 3 :Адміністративне право України

План

1.Поняття, предмет і метод адміністративного права

2. Суб'єкти адміністративного права

3.Загальна характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення

4. Правовий статус державних службовців

5.Адміністративні правовідносини

1.Поняття, предмет і метод адміністративного права.

Адміністративне право – це галузь права, що регулює суспільні відносини управлінського характеру, які виникають у процесі організації і здійснення органами держави виконавчої і розпорядчої діяльності, тобто в процесі державного управління.

Предметом регулювання адміністративного права є суспільні відносини, які виникають в процесі і здійснення управлінської діяльності в державі.

Державне управляння в Україні – це підзаконна, юридично-владна, організуюча діяльність державних органів виконавчої влади, яка полягає в практичному виконанні законів у процесі повсякденного управління господарським, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом.

До специфічних ознак, які визначають сутність державного управління, належать:

 загальнодержавний характер;

 виконавча діяльність, що здійснюється на основі закону;

 об’єктом виконавчої діяльності є економіка, соціально-культурне й адміністративно-політичне будівництво;

 організуючий зміст державного управління;

 безперервність і постійність;

 розпорядчий характер.

Основні методи державного управління:

1) метод переконання – це система виховних, роз’яснювальних та заохочувальних заходів, спрямованих на формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання владних приписів.

2) метод примусу – це психологічний, фізичний або матеріальний вплив на певні особи з метою змусити їх виконувати владні приписи.

В Україні, яка йде шляхом створення громадянського суспільства та будівництва демократичної держави, пріоритет в державному управлінні надається методу переконання.

Систему джерел адміністративного права складають:

 Конституція України;

 Кодекс України про адміністративні правопорушення;

 Закони України “Про об’єднання громадян”, “Про державну службу”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та ін.;

 Постанови Верховної ради України;

 Укази і розпорядження Президента України;

 Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

 Нормативні акти виконавчих органів влади та органів місцевого самоврядування.

Адміністративно-правові відносини можна визначити як відносини:

 між вищими і підпорядкованими їм органами державного управління;

 між органами державного управління і відомчими державними підприємствами, установами і організаціями;

 між органами державного управління і недержавними підприємствами, організаціями;

 між органами державного управління і громадянами.

2. Суб'єкти адміністративного права

Під суб'єктами права, зазвичай, розуміють учасників суспільних відносин, яких юридична норма наділяє правами й обов'язками. Відповідно суб'єктами адміністративного права є учасники відносин, котрих адміністративно-правові норми наділили правами й обов'язками, здатністю вступати

Суб'єктами адміністративних правовідносин можуть бути:

1)Президент України;

2)державні органи виконавчої влади;

3)державні службовці;

4)громадяни України, іноземці й особи без громадянства;

5)система місцевого самоврядування;

6)об'єднання громадян в адміністративно-правові відносини.

Президент України як суб'єкт адміністративного права. Формально Президент України не входить до системи виконавчої влади, однак наділений широкими повноваженнями у сфері виконавчої діяльності. Його взаємовідносини з цією гілкою влади визначаються ст. 106,112, 113, 114,115,116, 118 Конституції України. Правовий статус Президента України визначається також Законом України "Про Президента України" 1991 р.

Відповідно до ст. 106 Конституції України, Президент є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету і територіальної цілісності, дотримання Конституції, прав і свобод людини. Президент вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України подання про призначення Верховною Радою Прем'єр-міністра України, також вносить до Верховної Ради подання про призначення Міністра оборони, Міністра закордонних справ та Голови Служби безпеки. Президент має повноваження зупиняти дію актів Кабінету Міністрів з мотивів невідповідності їх Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду щодо їх конституційності, скасовувати акти Ради міністрів АРК.

Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, очолює Раду національної безпеки і оборони, яка є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України і має право вето (непід писання закону і повернення його на повторний розгляд Верховної Ради). Реалізуючи свої повноваження, Президент України видає укази і розпорядження. При Президенті України створюється допоміжний орган — Секретаріат Президента.

Кабінет Міністрів (уряд) України. Відповідно до Конституції, Кабінет Міністрів є вищим органом у системі виконавчої влади, який очолює всю її систему. До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри і міністри. Правовий статус уряду визначається Конституцією України. Згідно зі ст. 116 Конституції, Кабінет Міністрів спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Діяльність Кабінету Міністрів забезпечує Секретаріат — постійно діючий орган, основним завданням якого є організаційне, експертно-аналітичне, інформаційне, матеріально-технічне і правове забезпечення діяльності уряду. Очолює Секретаріат міністр Кабінету Міністрів. У своїй діяльності він взаємодіє зі Секретаріатом Президента, Секретаріатом Верховної Ради, іншими державними органами.

Для більш ефективної організації роботи Кабінету Міністрів, координації роботи центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики створено п'ять урядових комітетів: Урядовий комітет з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності; Урядовий комітет з питань промислової політики, паливно-енергетичного комплексу, екології та надзвичайних ситуацій; Урядовий комітет економічного розвитку та з питань європейської інтеграції; Урядовий комітет соціального, науково-технічного та гуманітарного розвитку; Урядовий комітет з реформування аграрного сектору.

У межах своїх повноважень Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження.

Центральні органи виконавчої влади. До них належать міністерства, державні комітети та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Вони безпосередньо підпорядковані Кабінету Міністрів України.

Міністерство посідає провідне місце серед центральних органів виконавчої влади. Керівники міністерств — міністри — входять до складу Кабінету Міністрів. Вони беруть участь у формуванні державної політики, а також в її реалізації в усіх сферах суспільного життя. Правовий статус міністерства визначається Загальним положенням про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади 1996 р. та положеннями про окремі міністерства.

На міністра як політичного діяча покладається політичне керівництво в певному секторі державного управління. Забезпечення діяльності міністерства покладається на заступника міністра.

У міністерствах утворюються колегії у складі міністре, заступників міністра, інших керівників міністерства. Це дорадчий орган, який обговорює найважливіші питання, що належать до компетенції міністерства. Рішення колегії провадяться в життя наказами міністра.

Державний комітет — центральний орган виконавчої влади, який здійснює координаційно-функціональну управлінську діяльність міжгалузевого характеру. Діяльність державного комітету спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет очолює голова, який має декілька заступників, а центральний апарат поділяється на головні управління, відділи, департаменти, сектори. У складі цього апарату утворюється колегія як дорадчо-консультативний орган, до якого входять голова, заступники, керівники структурних підрозділів.

Компетенція державного комітету дещо вужча, аніж компетенція міністерства і, зазвичай, відображена в його назві (наприклад, Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики).

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Створюються для реалізації визначених Конституцією та законодавством особливих завдань та повноважень, виконання інших управлінських функцій спеціального характеру. Щодо них може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації та ліквідації, підконтрольності та підзвітності, вирішення кадрових питань. До цих органів належать: Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Головне управління державної служби, Служба безпеки України, Фонд державного майна тощо.

Місцеві органи виконавчої влади. До місцевих органів виконавчої влади належать місцеві державні адміністрації на рівні областей, районів областей, районів Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя. Вони розміщені в областях і районних центрах, у містах Києві та Севастополі, їх діяльність регламентується Законом України "Про місцеві державні адміністрації" (1999 р.) та Законом України "Про столицю України — місто-герой Київ" (1999 р.). Місцеві державні адміністрації покликані забезпечувати комплексний розвиток території і захищати права та законні інтереси громадян.

Очолює державну адміністрацію голова, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів. Адміністрації відповідальні перед Президентом і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. У частині делегованих повноважень підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

До відання місцевих державних адміністрацій належить вирішення таких основних питань:

— забезпечення в межах своєї компетенції законності, охорони прав, свобод та законних інтересів громадян;

— соціально-економічного розвитку відповідних територій;

— виконання відповідних бюджетів.