7. Антигенна будова.

Вірус сказу містить гликопротеїдний антиген вірусної оболонки і внутрішній нуклеопротеїдний антиген. Перший з них здатний індукувати утворення віруснейтралізувальних антитіл і захищати від зараження. Нуклеопротеїдний антиген індукує утворення комплемент-єднальних і преципітувальних антитіл, що не мають віруснейтралізувальної активності. Вірус має гемадсорбувальні властивості. Реакція гемадсорбції відбувається в присутності еритроцитів гусей, курей, хом'яків, морських свинок.

8. Чутливість до фізико-хімічних факторів.

Стійкі до низьких температур, тривалий час зберігаються в нервовій тканині, навіть після смерті тварин. Під час кип'ятіння гинуть через 2 хв, чутливі до УФ-променів, дезінфекційних засобів.

9. Роль в патології людини.

Сказ належить до захворювань, проти якого практично безсилі неспецифічні профілактичні заходи, оскільки збудник інфекції постійно присутній у природних вогнищах серед популяції тварин. Ця хвороба відома дуже давно, і до певного часу завжди призводила до смерті людини. Поширеність захворювання невисока, але випадки інфекції реєструються практично в усіх країнах світу, за винятком ряду острівних та північних держав (Великобританія, Японія, Норвегія та ін).

Сказ являє собою інфекційний зооноз з гострим перебігом, збудником якого є вірус Neuroiyctes rabid. Захворювання характеризується важким ураженням ЦНС (центральної нервової системи) і при відсутності своєчасної екстреної вакцинації є загрозливим для життя.

Незважаючи на те, що зупинити персистенцію вірусу в природі людині не під силу, розвиток захворювання легко запобігається шляхом своєчасної і правильної вакцинації людини з підозрою на сказ. Але при несвоєчасному зверненні до лікаря і розвитку клінічної картини хворий приречений на смерть. У цій статті ми розглянемо симптоми сказу у людини і профілактичні заходи для запобігання розвитку захворювання.

10. Епідеміологія захворювань.

Захворювання поширене повсюдно, крім деяких острівних держав, де здійснюються карантинні та профілактичні заходи. Джерелами інфекції в природних осередках (природний, дикий сказ) є лисиці, вовки, єнотовидні собаки, песці, шакали, гризуни, комахоїдні, м'ясоїдні і кровососальні кажани, а в антропургічних вогнищах (міський сказ) - собаки і кішки, частіше інших передають збудника. Вірус сказу накопичується в слинних залозах хворої тварини і виділяється зі слиною. Тварина заразна в останні дні інкубаційного періоду (за 2-10 днів до клінічних проявів хвороби). Механізм передачі збудника - контактний при укусах, рідше - при рясному ослиненні пошкоджених зовнішніх покривів. Можливий аерогенний механізм передачі вірусу, наприклад, в печерах, населених летючими мишами, які багатомісячно можуть виділяти вірус сказу зі слиною. Іноді захворювання розвивається при вживанні м'яса хворих тварин або при трансплантації інфікованих тканин (наприклад, рогівки ока).

У собаки після інкубаційного періоду (14-16 днів) з'являються збудження, рясна слинотеча, блювота, водобоязнь. Вона гризе місце укусу, сторонні предмети, кидається на людей, тварин. Через 1-3 дні настає параліч і смерть тварини.