10. Зміна умов.
10.1. Умови даного договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін.
10.2. Жодна сторона не має права передавати свої права за даним договором третій стороні без письмової згоди іншої сторони.
11. Інші умови.
11.1. Цей Договір складено у 2-х оригінальних примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу для сторін.
11.2. У випадках, не передбачених даним договором, сторони керуються чинним цивільним законодавством України.
11.3. Після підписання цього Договору всі попередні переговори та переписка по ньому втрачають свою юридичну силу.
11.4. Покупець є платником податку на прибуток на загальних підставах.
11.5. Продавець є платником податку на прибуток.
12. Термін дії Договору.
12.1. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2007 р.
13. Реквізити сторін.
ПОКУПЕЦЬ: ТОВ «Нова Холдинг», м. Кременчук, просп. 50-річчя Жовтня, 96 ОКПО 25638217, Св-во платника ПДВ 77022691, р/р 26002050000357 в АКІБ «УкрСиббанк» в м. Харків МФО 351005 |
|
ПРОДАВЕЦЬ: ПП «Укртекспрод», Кременчуцький р-н, с. Мала Кохнівка, вул. Дніпрова, 1 ОКПО 33357709, Св-во платника ПДВ 32455031, р/р 26009120043435 в АКБ «Укрсоцбанк» м. Комсомольск МФО 331014 |
2.5 Порядок укладання договорів на поставку товару
До договору купівлі-продажу найбільш подібний договір поставки (в деяких випадках навіть важко визначити відмінність між цими договорами та належність їх до певного підвиду договору на реалізацію товару/майна - договору купівлі-продажу чи договору поставки). Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов'язана також із відмінними положеннями в Господарському та Цивільному кодексах щодо цих договорів.
По-перше, відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до глави 54 "Купівля-продаж". Також у ЦК закріплено більш широке поняття договору поставки, ніж у ГК, оскільки:
в ЦК відсутні обмеження щодо суб'єктного складу цього договору (будь-які фізичні та/або юридичні особи з необхідним обсягом правосуб'єктності), тоді як, згідно з ч. З ст. 265 ГК України, сторонами договору поставки можуть бути лише суб'єкти господарювання. Укладення суб'єктом господарювання договору на реалізацію його продукції (товарів) негосподарюючим суб'єктам відповідно до ч. б ст. 265 ГК України свідчить про укладення договору купівлі-продажу, а не поставки (навіть за наявності інших ознак, характерних для цього договору);
якщо Господарським кодексом сфера застосування договору поставки обмежена сферою господарювання, то відповідно до Цивільного кодексу обмеження менш значні (договір поставки може укладатися у підприємницькій діяльності, а також може використовуватися в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням - ч. 1 ст. 712 ЦК України). Відтак Цивільний кодекс не містить заборон застосування договору поставки у відносинах між виробником чи торговельною організацією щодо матеріально-технічного забезпечення статутної (основної) діяльності закладів культури, охорони здоров'я, благодійних, релігійних та інших організацій.
Однією з особливостей договору поставки як різновиду договорів на реалізацію майна є спеціальне нормативне регулювання, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, серед яких:
Господарський кодекс України: параграф 1 "Поставка" (статті 264-271) глави ЗО "Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності";
Цивільний кодекс України: параграф 3 "Поставка" (ст. 712) глави 54 "Купівля-продаж";
Закон України від 22.12.1995 р. "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" (назва Закону в редакції Закону № 3205-IV від 15.12.2005 p.);
Закон України від 24.01.1997 р. "Про державши" .матеріальний резерв"; Закон України від 03.03.1999 р. "Про державне оборонне замовлення"; Закон України від 22.02.2000 р. "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 271 Господарського кодексу України має затверджувати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів; проте до їх затвердження діють (в порядку, визначеному Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР") союзні нормативно-правові акти: Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 року № 888), а також Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6), Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю (затверджена постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року № Г1-7).
Поняття договору поставки: попри відмінності між згаданими положеннями І К та ЦК, можна дати визначення та виділити ознаки договору поставки.
Договором поставки є такий договір, за яким постачальник, що є суб'єктом господарювання, зобов'язується передати в обумовлені строки (або строк), що не збігаються з моментом укладання договору, товари у власність (господарське відання, оперативне управління) покупця для використання у господарській діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і сплатити за них певну грошову суму.
Договір поставки як різновид договорів на реалізацію майна, що найбільше подібний до договору купівлі-продажу, є консенсуальним, сплатним та двостороннім. Договір поставки має кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відрізнити його від інших видів договорів цієї групи, насамперед від договору купівлі-продажу1:
суб'єктний склад договору поставки. Відповідно до ГК (ч. З ст. 265) постачальниками та покупцями можуть бути лише суб'єкти господарської діяльності (як господарські організації, так й індивідуальні підприємці); згідно із ЦК (ч. 1 ст. 712) встановлюється лише вимога до постачальника, який має бути суб'єктом підприємницької діяльності. Оптимальний (і компромісний) варіант цієї ознаки: сторони в договорі - учасники господарських відносин, при цьому постачальник має бути суб'єктом господарювання, що професійно здійснює виробництво та/ або реалізацію відповідних товарів; покупцем може бути інший суб'єкт господарювання або інша організація, що використовує цей договір для матеріально-технічного забезпечення своєї статутної (основної) діяльності;
цільова спрямованість договору поставки завжди є господарською, не пов'язаною з особистим, домашнім або іншим подібним споживанням; мета договору - забезпечення господарських потреб учасників господарських відносин (для виробників продукції та суб'єктів торговельної діяльності - щодо реалізації товарів/продукції, для покупців - щодо матеріально-технічного забезпечення своєї основної/статутної діяльності);
об'єктом договору поставки є продукція виробничого призначення (сировина, матеріали тощо), або товари для продажу та ринку.
4) моменти укладення і виконання договору поставки не збігаються в часі.
Підстави укладення договору поставки: державне замовлення або на розсуд
(за вільним волевиявленням) сторін (ч. 2 ст. 265 ГК України). Відтак договори поставки можуть бути планованими або регульованими.
До планованих договорів поставки слід віднести насамперед державні контракти на поставку продукції для пріоритетних державних потреб, що укладаються на підставі державних замовлень. Порядок укладання та особливості змісту державних контрактів визначаються Законом "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб". Державними замовниками виступають Верховна Рада України, органи державної виконавчої влади, а також державні організації та установи, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення. Виконавцями державного замовлення є суб'єкти господарської діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і постачають продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.
Проте засади виконання державного замовлення можуть бути різними - обов'язковими та добровільними. Відповідно до пункту 8 статті 2 цього Закону для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або переважно на державній власності (державні комерційні та казенні підприємства, державні акціонерні товариства, акціонерні товариства, контрольний пакет акцій яких належить державі, орендні підприємства, що функціонують на орендованому цілісному майновому комплексу державного підприємства чи його структурного підрозділу), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності - монополістів на відповідному рийку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення. У разі необгрунтованої відмови виконавця державного замовлення від укладення державного контракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена Законом "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" виконавець може бути примушений до укладення державного контракту за рішенням суду.
Інші суб'єкти господарювання (тобто такі, що не підпадають під названі категорії виконавців державного замовлення, для яких останнє є обов'язковим) можуть добровільно, у визначеному законом порядку (зазвичай на конкурентних засадах) виконувати державне замовлення на підставі державних контрактів.
Порядок і способи укладання, зміни та розірвання договору поставки. Чинним законодавством передбачається можливість укладання договорів поставки як неконкурентними (в порядку, передбаченому ст. 181 ГК України, розділом IV Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначеннями та розділом II Положення про поставки товарів народного споживання),так і конкурентними способами, що передбачено ч. З ст. 2 Закону "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" та Законом "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
В цілому неконкурентним (традиційний або загальний) порядок укладання договору поставки, встановлений Положеннями про поставки, збігається із порядком укладання договорів, передбаченим ст. 181 ГК України (див. попередню тему).
Положеннями про поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання передбачена можливість укладення договору постійним шляхом прийняття замовлення до виконання: покупець може направити постачальнику замовлення у двох примірниках із зазначенням кількості, розгорнутої номенклатури (асортименту) або технічної характеристики, якості продукції, строків поставки та інших необхідних даних. Замовлення вважатиметься прийнятим до виконання та набуває силу договору, якщо протягом 20 днів після його отримання постачальник не повідомить покупця про відхилення замовлення або про розбіжності щодо окремих його умов. Заперечення щодо окремих умов замовлення та їх мотиви постачальник зазначає в підписаному замовленні. Якщо необхідно узгодити інші умови, не передбачені замовленням, постачальник надсилає покупцю в той же термін проект договору. На вимогу однієї зі сторін відносини з поставки оформлюються у вигляді договору (як єдиного правового документа), що підписується постачальником та покупцем.
Форма договору поставки. Договори поставки (як й інші господарські договори) укладаються и письмовій формі; повній - шляхом підписання єдиного документа чи скороченій - шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання (п. 18 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 15 Положення про поставки товарів народного споживання).
Зміст договору поставки складають його умови: включені до договору (а) як за погодженням сторін, так і (б) на підставі вимог закону (невключення таких умов до підписаного сторонами тексту договору, не звільняє сторони під їх виконання; прикладом можуть слугувати стандарти, технічні умови, яким мають відповідати якісні характеристики товарів/продукції, що поставляється).
Відповідно до ГК України зміст договору поставки повинен містити положення про:
а) предмет договору, показники щодо його кількості та асортименту (ст. 266
ГК), Предметом поставки можуть бути: а) визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках;
б) продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість
товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами,
розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом;
б) строки і порядок поставки (ст. 267 ГК). Строк договору поставки (зазвичай - один рік або на інший строк) визначається угодою сторін. Якщо в договорі
строк його дії невизначений, він вважається укладеним на один рік. Крім загального строку (строку дії договору) в договорі, що передбачає поставку товарів
окремими партіями), визначаються проміжні строки виконання (або порядок
їх погодження - за довгостроковими договорами) з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не
передбачено законодавством. У такому разі мають враховуватися вимоги ч. 4
ст. 267, відповідно до якої строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо). Крім того, у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок та умови відвантаження товарів, зокрема:
визначення виду транспорту; вибірки товарів покупцем; відвантаження товарів
вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником; одержання
товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем; оплата товарів платником, що
не є покупцем;
в) якість товарів, що постачаються (cm. 26S HQ, повніша відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги
до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш
високі вимоги до якості товарів. При цьому номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі
(постачальник на вимогу покупця повинен надавати копії вказаної документації,
якщо її не було опубліковано у загальнодоступних виданнях). У разі відсутності
в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критерії якості. Якість товарів засвідчується постачальні/колі у товаросупровідному документі, що надсилається разом з товаром.
Забезпечення виконання постачальником своїх зобов'язань щодо якості товарів, продукції, що постачаються, підкріплюються гарантійними строками (строками експлуатації), що встановлюються сторонами з урахуванням вимог закону (зокрема, за погодженням сторін можуть встановлюватися більш тривалі, ніж в актах законодавства, гарантійні строки);
г) вимоги щодо комплектності товарів, що постачаються {ст. 270 ГК), визначаються відповідно до вимог стандартів, технічних умов або прейскурантів, проте
договором може бути передбачено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що
входять до комплекту. Якщо комплектність не визначено стандартами, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися
договором;
д) порядок виконання. Поставка продукції здійснюється постачальником шляхом відвантаження (передачі) товару покупцеві за договором або іншій особі, що
визначена в договорі як одержувач. При цьому можуть використовуватися різні
види транспорту - залізничний, автомобільний, морський, внутрішній водний,
повітряний (включаючи й відомчий транспорт зазначених видів). У договорі
може бути передбачена вибірка продукції покупцем (одержувачем) зі складу постачальника. Момент виконання зобов'язання по поставці продукції постачальником залежить від моделі договору, яка застосовується сторонами відповідно до правил ІНКОТЕРМС.
Крім того, виконуючи договірні зобов'язання, постачальник повинен дотримуватися правил пакування та маркування продукції; точно визначати кількість продукції (вагу, кількість місць: ящиків, мішків, зв'язок, пачок тощо); при відвантаженні продукції - вкладати в кожне тарне місце документи, що передбачені договором, стандартами, технічними умовами, іншими обов'язковими правилами, які б свідчили про найменування та кількість продукції, що знаходиться в цьому тарному місці; чітко оформлювати відвантажувальні та розрахункові документи, складати їх таким чином, щоб була забезпечена відповідність зазначених у цих документах відомостей про кількість відвантаженої продукції фактичній кількості, що відвантажується, своєчасно відсилати ці документи одержувачу продукції; дотримуватися діючих на транспорті правил здачі вантажів до перевезення, їх навантаження та кріплення; контролювати осіб, які визначають кількість продукції, що відвантажується, та оформлюють на неї документи тощо;
е) Порядок приймання поставленої продукції детально врегульовано Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю № П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю № П-7.
Покупець (одержувач) продукції зобов'язаний здійснювати належним чином приймання продукції від органу транспорту, перевіряти збереження вантажу при перевезенні, зокрема: наявність на транспортному засобі пломб (вагоні, цистерні, автофургоні, трюмі судна), їх неушкодженість, відбитки на пломбах, стан вагону або контейнеру, наявність захисного маркування вантажу, цілісність тари; перевірити відповідність найменування вантажу та маркування на ньому тим відомостям, що були зазначені в транспортному документі. Завжди, коли при прийманні вантажу встановлюється факт пошкодження або псування продукції, невідповідність найменування та ваги вантажу або кількості місць тим даним, що зазначені в транспортному документі, а також у всіх випадках, коли це передбачено правилами, що діють на транспорті, має складатися комерційний акт. Приймання продукції здійснюється особами, які на це уповноважені керівником або заступником керівника підприємства-одержувача. Ці особи несуть відповідальність за дотримання правил приймання продукції.
Приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними та супроводжувальними документами (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам тощо) постачальником. Якщо при прийманні виявляється недостача, одержувач повинен призупинити приймання, вжити заходів щодо зберігання продукції та скласти акт, який підписується особами, що здійснювали приймання. Після цього викликати представника постачальника для спільного продовження приймання та складання двостороннього акта. Складений двосторонній акт затверджується керівником підприємства-одержувача. Претензія у зв'язку з недостачею продукції повинна бути направлена постачальнику не пізніше 10 днів після складення акта;
є) відповідальність за неналежне виконання договору поставки. Сторони повинні вживати всіх необхідних заходів до належного і реального виконання договорів. З цією метою сторони мають право застосовувати майнові санкції за порушення зобов'язань, передбачених актами законодавства (ГК України, розділом VIII Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та розділом VI Положення про поставки товарів народного споживання) та договором.
Відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договору поставки настає у формі:
відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності, що застосовується навіть за відсутності в договорі згадки про неї - на підставі відповідних положень Господарського та Цивільного кодексів). За загальним правилом (ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України) збитки підлягають відшкодуванню в повному розмірі, якщо інше не встановлено законом. Проте розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, може заздалегідь бути визначений за згодою сторін у твердій сумі (ч. 5 ст. 225 ГК України, п. 74 Положення про поставки продукції, п. 65 Положення про поставки товарів) або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами (ч. 5 ст. 225 ГК);
сплати штрафних санкцій {неустойки): зазвичай застосовується залікова неустойка, якщо інше не передбачено законом або договором. Застосування неустойки, її вид, розмір, форма (власне неустойка, пеня, штраф) передбачається законом (щодо типових і найбільш серйозних порушень) і договором (за погодженням сторін). Так, ч. 2 ст. 231 ГК передбачено сплату неустойки (штрафних санкцій) за державними контрактами у формі штрафу за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів - у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів, а також сплату пені за порушення строків виконання зобов'язання - у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості; сплата неустойки передбачається також іншими актами законодавства (в тому числі положеннями про поставки) за більш типові та серйозні порушення договірних зобов'язань;
оперативно-господарські санкції у вигляді: відмови покупця від прийняття і оплати поставлених товарів у разі поставки товарів неякісних (більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком/еталоном (ч. 5 і 7 ст. 268 ГК) чи некомплектних (ч. З ст. 270 ГК); дострокового розірвання договору поставки та ін.
На сторони покладаються також певні обтяження у разі невиконання (неналежного виконання) ними договірних зобов'язань. Постачальник зобов'язаний: І) безоплатно виправити недоліки продукції (товарів), на яку встановлено гарантійний строк, або замінити її, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання (ч. 6 ст. 269 ГК, пункти 40 та 33 Положень про поставки продукції/товарів); 2) на вимогу покупця (одержувача) у встановлений строк виправити дефекти, які можуть бути усунені на місці (пункти 41 та 34 Положень про поставки продукції/товарів).
Аналогічні форми відповідальності передбачені за неналежне виконання державних контрактів на поставку продукції спеціальними законами (зокрема, ст. 14 Закону "Про державний матеріальний резерв"):
при невиконанні державним замовником зобов'язань за державним контрактом він відшкодовує виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток;
державний замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати продукції, якщо вона не відповідає вимогам щодо якості продукції, встановленим чинним законодавством України та державним контрактом);
у випадках відмови державного замовника від закупівлі продукції, що виготовлена за державним контрактом, виконавець державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замовник відшкодовує виконавцю додаткові витрати, пов'язані з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції - завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.
2.6 Контроль за виконанням договірних зобов”язань
Перевірка укладання договорів тісно пов'язана з перевіркою їх виконання. Виконання договорів про постачання продукції покупцям багато в чому залежить від якості роботи кожної виробничої ланки підприємства. Перевірку виконання договорів потрібно пов'язувати з роботою підрозділів підприємства, яких стосується випуск продукції. Ревізор, перевіряючи виконання зобов'язань з постачання продукції покупцям, має знати, що недопостачання має компенсуватися постачанням у наступний період (місяць, квартал, рік) і що не враховуються покриття недопостачання продукції одним покупцям постачанням іншим покупцям, а також перекриття недопостачання однієї продукції іншою.
Щоб визначити виконання договірних зобов'язань щодо І постачання продукції покупцям, потрібно запланований V (договірний обсяг реалізації за відповідний період: місяць, квартал, рік), за винятком суми недопостачання продукції, порівняти з прогнозованою (запланованою) сумою реалізації продукції.
Фактичний обсяг постачання продукції можна визначити | відніманням суми недопоставленої продукції від вартості її постачання, що було передбачено планом (договорами) за відповідний період від початку року.
Виконання договорів слід перевіряти не тільки у вартісному, а й у натуральному виразі за кількістю укладених договорів і фактичним їх виконанням.
Для того щоб об'єктивно оцінити виконання договірних зобов'язань щодо кожного укладеного договору потрібно враховувати недопостачання продукції за кількістю, строками постачань, якістю та асортиментом. Це дає змогу обґрунтовано визначити виконання договірних зобов'язань на постачання продукції. При цьому з'ясовують, що саме негативно вплинуло на їх виконання. Щоб комплексно вивчити цих причини цього потрібно пов'язати перевірку виконання договірних зобов'язань з перевіркою обсягу реалізації продукції за кількістю, вартістю, строками реалізації.
Виконання договірних зобов'язань постачання продукції І покупцям перевіряють на підставі реєстрів оперативного обліку (книг, журналів, карток), які веде комерційний відділ за кількістю, асортиментом, якістю, строком постачання, ритмічністю відвантаження її покупцям.
В ринкових умовах успішне виконання договірних зобов'язань залежить від організації оперативної роботи зі збуту продукції, яка полягає в забезпечені чітко налагодженого оперативного контролю за реалізацією продукції покупцям. При перевірці виконання договірних зобов'язань на постачання продукції покупцям порівнюють дані реєстрів оперативного обліку з даними журналу реєстрації відвантажень, відомостями обліку відвантажень і реалізації продукції (форма № 16) та первинними документами, що підтверджують реалізацію продукції покупцям. Це дає змогу виявити факти неповного відображення в оперативному обліку і звітності реалізації продукції окремим покупцям.
Ревізори повинні звертати увагу на протоколи розбіжностей постачальників і покупців та рішення господарського суду зі спірних питань.
Під час ревізії з'ясовують, чи здійснюють керівники підприємств систематичний оперативний контроль та облік виконання укладених господарських договорів, враховуючи, що потрібно не тільки своєчасно
вживати санкцій за порушення договірних зобов'язань, а й запобігати цим порушенням.
Штрафні санкції передбачаються за порушення строків від-| вантаження, за постачання неякісної продукції, за некомплектність, відсутність або неналежне маркування продукції та в інших випадках.
На основі журналу реєстрації договорів з покупцями і замовниками та карток обліку виконання договорів на постачання готових виробів ревізори перевіряють ступінь виконання договорів і застосування санкцій за порушення їхніх зобов'язань.
Якщо встановлено факти повернення готової продукції покупцям через її невідповідність чинним стандартам або технічним умовам, то з'ясовують причини цього, виявляють конкретних винуватців, обчислюють розміри завданих підприємству збитків.
На самому підприємстві здійснюється оперативний контроль за рухом готової продукції. Так, щомісяця зіставляють показники облікових реєстрів із даними книги залишків готової продукції, перевіряють стан запасів готової продукції на складі, своєчасність її оприбуткування й відвантаження.
Усі виявлені порушення ревізор узагальнює в нагромаджувальній відомості, де зазначає повну назву покупців, вид і кількість відвантаженої продукції за договірними зобов'язаннями, фактичне виконання зобов'язань, розміри і причини недопостачання та інші порушення договорів.
2.7 Організація охорони праці в підприємстві
Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція України, Закон України “Про охорону праці”, “Про охорону здоров’я”, “Про пожежну безпеку”, “Про використання ядерної енергії та радіаційний захист”, а також кодекс законів про працю України (КЗпП).
Управління охороною праці - це підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров'я та працездатності людини під час праці. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною загальної системи керування підприємством. При автоматизованій системі управління, управління охороною праці є її складовою частиною, або підсистемою. Об'єктом управління є діяльність структурних підрозділів, яка спрямована на створення безпечних і здорових умов праці. Управління охороною праці на підприємстві в цілому здійснює його керівник (власник), а в підрозділах (цехах, відділах, службах) - їх керівники або головні фахівці. Координує всю цю діяльність служба охорони праці. Задачі служби охорони праці та її функції викладені в "Типовому положенні про службу охорони праці", яке затверджено наказом Комітету Держнаглядохоронпраці від 3 серпня 1993 р. № 73.
Служба охорони праці створюється на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності та видів діяльності для виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.
Відповідає за охорону праці на підприємстві ТОВ «Нова Холдинг» директор.
Контролюючи питання з охорони праці на підприємстві директор має право усувати від роботи працівників, які не пройшли медичний огляд, інструктаж, перевірку знань з охорони праці, чи порушують нормативні акти про охорону праці.
Мікроклімат виробничих приміщень. Людина під час праці витрачає енергію, яку накопичив її організм за рахунок харчування. Інтенсивність витрат енергії залежить від характеру та інтенсивності праці, а також від параметрів оточуючого середовища і, у першу чергу, від стану повітря в приміщенні. Стан повітря у виробничому приміщенні називають мікрокліматом виробничого приміщення, або метеорологічними умовами.
Оптимальні параметри мікроклімату повинні підтримуватися в приміщеннях, пов'язаних з виконанням нервово-емоційних робіт, що потребують підвищеної уваги (диспетчерські приміщення, де працюють з комп'ютерами, кабінети діагностики, пульти управління технологічними процесами, хімічні лабораторії, бухгалтерії, конструкторські бюро та ін.).
Допустимі мікрокліматичні умови - це такі показники мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть спричинитися до дискомфортного теплопочуття, що обумовлено напруженням механізмів терморегуляції, але які не виходять за межі фізіологічних можливостей організму людини. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності, але пошкодження або порушення здоров'я у людини не виникає.
Допустимі норми мікроклімату застосовуються для приміщень, де теплові надлишки перевищують 23 Дж/м3с.
Заходи нормалізації мікроклімату в приміщенні ТОВ «Нова Холдинг».
В приміщенні підприємства, де праця не пов’язана з застосуванням обладнання, що потребує великих енергетичних витрат, а пов’язана з виконанням нервово-емоційних робіт, підлягає оптимальним мікрокліматичним умовам:
1) В холодний період року:
- Температура 21 – 23 оС;
- Відносна вологість 50%;
- Швидкість руху повітря – 0,1 м/с.
2) В теплий період року:
- Температура 22 – 24 оС;
- Відносна вологість 55%;
- Швидкість руху повітря – 0,2 м/с.
Для підтримання оптимальних мікрокліматичних умов у приміщенні підприємства ТОВ «Нова Холдинг» використовується кондиціонер, для підтримки оптимально допустимих норм температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні у літній період; нагрівач для підтримки норм температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні.
Система опалення на підприємстві. Системи опалення являють собою комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень в холодний період року. До основних елементів систем опалення належать джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади. Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара чи повітря. Системи опалення поділяють на місцеві та центральні. На підприємстві застосовується система центрального водяного опалення низького тиску (температура води до 100°С).
Електробезпека. Електрозахисні засоби, призначені для захисту людей, котрі працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля. За призначенням електрозахисні засоби умовно поділяють на ізолювальні, огороджувальні та допоміжні.
На підприємстві використовують такі технічні засоби безпечної експлуатації електроустановок при переході напруги на нормальні не струмоведучі чинники:
захисне заземлення (це навмисне електричне об’єднання з землею або з її еквівалентом металевих не струмоведучих частин, котрі можуть опинитись під напругою). На підприємстві встановлено заземлювальний провідник – це провідник, що з‘єднує заземлювальні об‘єкти з заземлювачем.
занулення – це навмисне електричне з‘єднання з нульовим захисним провідником металевих не струмоведучих частин, котрі можуть опинитися під напругою.
захисне вимкнення – це швидкодіючий захист, котрий забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки при виникненні небезпеки ураження струмом.
В монітори комп’ютерів, які використовуються на підприємстві захисний екран вмонтовано в корпус виробником.
Проаналізувавши електробезпеку на підприємстві, відзначаємо:
у приміщенні є устаткування в напіврозібраному стані, що може з'явитися причиною поразки робітника електрострумом;
не в кожного робочого місця є підставки, що запобігають контакт робітника з землею;
при ремонті електроприладів ремонтники не завжди відключають струмопровідні вузли устаткування ;
на деяких робочих місцях маються оголені проводи чи відкриті струмопровідні вузли;
через проблеми з постачаннями електроенергії по місту у зимовий час були випадки раптового відключення електроенергії, що могло привести до виробничих травм.
Освітлення сприяє підвищенню продуктивності, покращує якість праці; створює відповідний психологічний тонус і викликає відповідний настрій і самопочуття; попереджує зорову та загальну втому; впливає на обмін речовин в організмі, серцево-судинну систему.
До освітлення пред’являється ряд гігієнічних вимог. Воно повинно бути достатнім, рівномірним, не повинно засліплювати очі, створювати надлишку контрастність на робочій поверхні.
Для створення нормального освітлення в приміщенні ТОВ «Нова Холдинг» у темний час доби, а також в тих приміщеннях, де не передбачено природне освітлення, встановлюється штучне.
На ТОВ «Нова Холдинг» застосовується загальне рівномірне освітлення приміщень. На робочих місцях деяких робітників (контролери-касири та ін.) вимагається підвищений рівень освітленості. В цьому випадку на ТОВ «Нова Холдинг» має застосовуватися комбіноване освітлення, а не тільки місцеве освітлення, як в даний момент.
При комбінованому освітленні освітленість робочих місць джерелами загального освітлення повинна складати не менш 10 % нормованої, але не менше 100 лк при люмінесцентних лампах і 30 лк – при лампах накалювання.
На ТОВ «Нова Холдинг» не передбачено аварійного освітлення, яке необхідне для часткового продовження роботи і евакуації людей у випадку раптового відключення чи виходу із строю робочого освітлення.
Необхідно встановити аварійне освітлення, яке б забезпечило освітленість робочих поверхонь, що потребують обслуговування при аварійному режимі, 5 %освітленості, нормованої для загального робочого освітлення, але не менш 2 лк в середині приміщення. Аварійне освітлення для евакуації людей повинно забезпечити мінімальну освітленість 0,5 лк на підлозі основних проходів та на сходах в приміщенні. Оскільки ТОВ «Нова Холдинг» є підприємством торгівлі, що застосовує метод торгівлі самообслуговування і має площу понад 180 м2, то необхідно встановити світлові указателі зеленого кольору з написом «Вихід», приєднаним до мережі аварійного освітлення.
На ТОВ «Нова Холдинг» з моменту відкриття жодного разу не проводилась перевірка освітленості. Необхідно купити прилад для вимірювання освітленості – люксметр, і не рідше одного разу на рік перевіряти освітленість в контрольних місцях виробничого приміщення.
Перетворення електричної енергії в теплову, ефективно використовується на підприємстві в різних нагрівальних приладах, в електричних мережах, супроводжується марним розсіюванням енергії в навколишнє середовище, та викликає їхній передчасний знос, а за певних умов може привести до аварій, вибухів і пожеж.
При працевлаштуванні працівників проводиться інструктаж з техніки пожежної безпеки. Відповідальним за дотримання правил пожежної безпеки є керівник підприємства. Відповідальність за протипожежний стан цехів, відділів, складів та інших об’єктів, а також за своєчасність виконання протипожежних заходів на них покладається на керівників відповідних підрозділів. Призначення відповідальних осіб за пожежну безпеку об’єктів на підприємстві оформлюється наказом керівника підприємства.
Пожежну небезпеку представляють світильники, що знаходяться в офісі підприємства.
Електрична лампа на підприємстві люмінесцентна, в якої температура на поверхні розрядних трубок звичайно не перевищує 40-50°С, також є лампа накалювання, температура на поверхні колб яких досягає 500°С а то й більш.
Внаслідок великої пожежної небезпеки лампи накалювання нерідко є причиною пожежі, що в багатьох випадках пов'язано з якістю світильників. До протипожежних заходів в електроосвітленні відноситься правильний вибір типів світильників у залежності від умов, в яких вони експлуатуються.
Пожежна небезпека залишених без догляду електричних приладів характеризується відносно швидким ростом температури нагрівання їхніх поверхонь. Одним із протипожежних заходів є забезпечення цих приладів автоматичними вимикачами, що не допускають їхнього перегріву, а також неспаленими підставками. Таким на підприємстві є електричний чайник. Він забезпечений приладом автоматичного вимикання і неспаленою підставкою.
Для захисту від струму короткого замикання і значних перевантажень електричних мереж на ТОВ «Нова Холдинг» застосовують плавкі запобіжники та автомати. На підприємстві застосовують трубчаті запобіжники серії ПР-2, НПН і НПР, у низьковольтних установках встановлюють запобіжники пробчаті з різьбою.
Найбільшу пожежну небезпеку представляє місцеве газове опалення.
На підприємстві встановлені пожежний зв'язок і сигналізація, що призначена для своєчасного повідомлення про виникнення пожежі. У ній використовується телефонний зв'язок і пристрій пожежної сигналізації з автоматичним пуском, що працює за схемою променевих установок. Основними елементами цих установок є оповіщувачі (датчики), встромлені в стіни споруди по території, вони призначаються для повідомлення про пожежу; прийомні апарати (станції), що забезпечують прийом сигналів від оповіщувачів; лінійні мережі проводів, що з'єднують оповіщувачі з прийомними апаратами й джерелом постачання електроенергії.
Для забезпечення пожежної безпеки на підприємстві обладнано спеціальне приміщення для паління.
Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будівлях, спорудах, а також на території підприємств встановлюються спеціальні пожежні щити, на яких знаходяться ті засоби пожежогасіння, які можуть застосовуватися в даному приміщенні, споруді, установці.
Кількість первинних засобів пожежогасіння для конкретних об'єктів встановлюється нормами технологічного проектування та галузевими правилами пожежної безпеки із урахуванням рекомендацій, викладених в правилах пожежної безпеки в Україні, які набули чинності з 01.09.95 р.
В приміщенні ТОВ «Нова Холдинг» встановлено 15 вуглекислих вогнегасників ОО2