2. Суть судового рішення

Суть рішення суду зумовлюється метою і завданням цього процесуального акта. Судове рішення – акт правосуддя у цивільних справах, у зв'язку з чим визначення його суті невіддільно від завдань і мети правосуддя, на досягнення яких воно спрямовано, від його політичної, економічної і юридичної характеристики. Суть судового рішення у тому, що воно є основним і найважливішим актом правосуддя, ухваленим у передбаченому законом порядку ім'ям України і спрямованим на захист гарантованих Конституцією України прав, свобод та законних інтересів громадян й організацій, державних і суспільних інтересів, зміцнення законності і правопорядку, на запобігання правопорушенням, виховання громадян і посадових осіб на засадах поваги до Конституції, законів України, честі, гідності і рівності людини перед законом і судом. Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Неправильним буде визначення суті судового рішення за допомогою застосованих ним способів захисту права, передбачених ст. 16 ЦК, зокрема визнання права, поновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що його порушують; присудження до виконання в натурі, припинення або зміни правовідносин.

Рішення суду має такі елементи:

• підтвердження наявності або відсутності між сторонами правовідносин,

• акт застосування норм матеріального і процесуального права тощо.

• елементи імперативного характеру, наказу, примусової сили держави. Це специфічна гарантія, що забезпечує реалізацію права.

• елементи декларативного характеру, підтвердження наявності або відсутності між сторонами спірних правовідносин, права чи факту, що має юридичне значення.

• підсумки діяльності суду першої інстанції щодо розгляду і вирішення справи по суті.

• усунення спору між сторонами, захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, державних і суспільних інтересів.

• реалізація владної волі держави – сторони присуджуються додержуватися певної поведінки щодо існуючих між ними правовідносин.

• охорона державного і суспільного устрою України, системи господарства і власність.

• оцінка спірної вимоги чи правовідносин та дій заінтересованих осіб.

• виконує виховну функцію шляхом закріплення у свідомості громадян повагу до них і правопорядку, правил співіснування.

3. Вимоги, яким має відповідати судове рішення

Рішення суду має бути:

• Законне. Рішення буде законним, якщо суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального права та всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, який регулює подібні відносини, або на підставі загальних засад і змісту законодавства.

• обґрунтоване. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За ст. 212 ЦПК Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

• ухвалене у передбаченому порядку (ст. 209),

викладене за встановленим змістом (ст. 215) Вичерпними є рішення, які містять відповідь суду на всі передані на його вирішення правові питання. Вимога визначеності полягає у тому, що рішення суду повинно дати чітку і конкретну відповідь на всі порушені перед ним питання, зокрема: повністю або частково задовольняються позовні вимоги чи в цьому відмовлено; які конкретно права позивача визнані або поновлені; розмір грошових сум чи перелік майна, що присуджується стороні; які конкретно дії і на користь кого повинен виконати відповідач або якими іншими передбаченими законом способами підлягає захисту порушене право.

• і проголошене публічно. За ст. 218 ЦПК рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених ЦПК. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду. Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення.

Застосування права – реалізація диспозиції і санкції норми (норм) права, встановлення юридичних фактів, як умов наявності правовідносин; визначення об'єктивної істини юридичних фактів; правильна правова оцінка фактичних обставин. Реалізація санкції норми права полягає: в усуненні порушень суб'єктивного права; вжитті заходів (засобів), щоб сторони діяли відповідно до визначених правовідносин, за необхідності – примусова реалізація. У зв'язку з цим законність судового рішення про присудження визначається правильного реалізацією диспозиції і санкції норми права, а про визнання – лише диспозиції.

За ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд повинен вирішити такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК.

Зміст рішення суду. За ст. 215 ЦПК рішення суду складається з:

1) вступної частини із зазначенням: часу та місця його ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвищ та ініціалів судді (суддів - при колегіальному розгляді); прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі;

предмета позовних вимог;

2) описової частини із зазначенням: узагальненого викладу позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі; інших доказів, досліджених судом;

3) мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин; мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням: висновку суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку суду по суті позовних вимог; розподілу судових витрат;

строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Рішення суду на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів. За ст. 216 ЦПК Суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Відповіді суду на всі правові питання повинні випливати із встановлених фактичних обставин, бути вичерпними, визначеними і безумовними.

Вичерпними є рішення, які містять відповідь суду на всі передані на його вирішення правові питання. Вимога визначеності полягає у тому, що рішення суду повинно дати чітку і конкретну відповідь на всі порушені перед ним питання, зокрема: повністю або частково задовольняються позовні вимоги чи в цьому відмовлено; які конкретно права позивача визнані або поновлені; розмір грошових сум чи перелік майна, що присуджується стороні; які конкретно дії і на користь кого повинен виконати відповідач або якими іншими передбаченими законом способами підлягає захисту порушене право.

Безумовність полягає у тому, що висновки, зроблені в рішенні, не повинні включати умови, які поставили б його виконання в залежність від їх настання. Суд не може покласти на відповідача обов'язок виконати певні дії за умови виконання зустрічних дій з боку позивача або настання певних подій.

За ст. 217 ЦПК Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Порядок ухвалення рішень, їх форма. За ст. 209 ЦПК Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду - суддями, які розглядали справу. У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини суд має проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Рішення суду, що містить вступну та резолютивну частини, має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи.