Економічні функції держави щодо діяльності підприємства
Вихід України з багаторічної економічної кризи неможливий без наведення господарського та соціального порядку. Поява приватного сектору, орієнтація виробництва на малий та середній бізнес, приватних підприємців,
відмова від централізованого планування, порушення міжгалузевих та міжрегіональних зв'язків призводять до необхідності реструктуризації економіки, розробки механізмів ринкових відносин, визначення ролі та місця підприємства у розбудові держави.
Економічне регулювання доцільно розглядати як складову системи управління господарською діяльністю підприємницьких структур промислової сфери, яке виконує функцію цілеспрямованої дії керуючої підсистеми на об'єкт регулювання.
Характерною особливістю системи економічного регулювання вважається непряма форма дії керуючої підсистеми на об'єкт регулювання, за якої інтереси цього об'єкта зосереджуються на виконанні цілей та завдань управління шляхом зміни оточуючого економічного середовища навколо об'єкта регулювання.
В умовах економіки перехідного періоду основним об'єктом регулювання є комплекс економічних відносин підприємства з різноманітними елементами ринкової інфраструктури. Сутність цих відносин полягає у формуванні, використанні та розподілі фінансових ресурсів.
Загальна схема системи економічного регулювання господарської діяльності підприємницьких структур промислової сфери подана на рис. 7.6.
Рис. 7.6. Система економічного регулювання господарської діяльності підприємницьких структур промислової сфери
Система важелів економічного регулювання охоплює підсистеми регулювання на макро- та мікрорівнях, а також комплекс методів ор- ганізаційно-економічного регулювання, який може бути застосований як на рівні підприємства, так і на рівні державного управління.
Важелі економічного регулювання на макрорівні складаються з методів кредитно-фінансової, бюджетної та податкової політики, інструментів валютного і митного регулювання. Суб'єктом управління тут є органи державної влади.
До важелів економічного регулювання на мікрорівні належать методи фінансового менеджменту, який являє собою систему принципів, форм та засобів організації управління фінансовими ресурсами підприємства. Суб'єктом управління тут с структури адміністрації виробника.
Специфікою організаційно-економічних методів регулювання . можливість їх застосування як на рівні підприємства, так і на мікрорівні. У складі цих важелів можна виокремити приватизацію, корпоратизацію та реструктуризацію.
Держава опинилася у надзвичайному становищі Нині організаційно- управлінські та виробничі методи визначаються та здійснюються підприємцями самостійно, залежно від рівня їхніх знань, їхньої творчої ініціативи, використання ноу-хау тощо. Проте загалом, як доводять світова практика і перші кроки перебудови в Україні, практично всі галузі економіки, напрями її розвитку потребують державного регулювання, а інколи й підтримки.
Державна підтримка - це різноманітні заходи уряду країни щодо розвитку стратегічно важливих галузей економіки, сфер діяльності та суб'єктів господарювання незалежно від форм власності та правових форм організації, через створення відповідного законодавчого поля, правового захисту, раціонального розподілу бюджету, кредитів, інвестицій.
Так, наприклад, в Україні швидкими темпами ( це є об'єктивна реальність) розвивається малий та середній бізнес - елемент ринкової системи господарювання, без якого економіка та суспільство загалом не можуть нормально існувати. Мале підприємництво є наймасовішою динамічною та гнучкою формою організації підприємств. Уже сьогодні у малому та середньому бізнесі (включаючи приватних підприємців) зайнято понад 2 млн осіб, що складає 12 % працюючого населення, а частка їхньої продукції у ВВП - приблизно 5 %, що свідчить про позитивність розпитку підприємницького руху. Але економічний стан країни, податковий (фіскальний) тиск не завжди сприяють розвитку позитивних явищ. Особливо це стосується західних та центральних регіонів України, де домінує сільськогосподарський сектор економіки і доходи населення дуже низькі. Звідси - неможливість розвитку малого підприємництва в обсягах, достатніх для задоволення потреб регіону і населення. Тому, щоб зрушити з мертвої точки ці питання, передусім необхідні зацікавленість і підтримка держави.
Варто відзначити, що уряд України розробив низку заходів економічної підтримки малого бізнесу. Розроблена та прийнята державна Програма розвитку малого підприємництва, яка має головною метою спрямування дій центральних, регіональних та місцевих органів державної виконавчої влади, суб'єктів малого підприємництва, об'єднань і спілок підприємців, установ ринкової інфраструктури на створення і підтримання сприятливого середовища для розвитку малого підприємництва, формування і впровадження ефективної державно-громадської системи його обслуговування, підтримки та захисту.
Програма являла собою узгоджений за ресурсами, виконавцями і термінами реалізації комплекс заходів, спрямованих на створення правових, фінансових, соціально-економічних, організаційно-господарських та інших умов розвитку малого підприємництва як загалом в Україні, так і в кожному конкретному її регіоні.
Програма мала рамочний характер, оскільки була розроблена на 5 років з поетапною доробкою та визначенням найважливіших проблем.
Для забезпечення можливості прогнозування наслідків від реалізації Програми, а також порівняння і узагальнення очікуваних результатів було розроблено показники кількісних оцінок, що дало змогу простежити динаміку змін. До основних цільових показників розвитку малого підприємництва належали такі:
кількість малих підприємств;
чисельність працюючих на малих підприємствах;
кількість підприємців - фізичних осіб;
кількість фермерських господарств;
кількість створених нових робочих місць;
питома вага малого підприємництва у ВВП регіону, країни;
розміщення державних замовлень на малих та середніх підприємствах;
кількість об'єктів інфраструктури підтримки малого бізнесу;
надходження до всіх рівнів бюджетів від діяльності суб'єктів малого підприємництва.
Такі показники та їх якісно-кількісні значення стали для уряду базою для розробки соціально-економічних напрямів розвитку країни, визначення сфер допомоги та підтримки, а для суб'єктів підприємницької діяльності - орієнтиром розробки власних програм, планів, бізнес-планів та інших документів.
Державне регулювання передбачає створення сприятливих умов розвитку економіки та виробництва, ступінь втручання держави в процеси вибору напрямків та інструментів підприємницької діяльності через систему нормативно-правових документів і оподаткування для досягнення найвищого соціально-економічного ефекту.
Державне регулювання відбувається за певними принципами:
мінімальне втручання у підприємницьку діяльність суб'єктів господарювання;
розробка заходів щодо запобігання економічних порушень через законодавчо окреслені допустимої-її, обмеженості і свободи, систему нормативів та податків.
Державне регулювання передусім здійснюється через розробку системи законів, що визначають основи підприємницької діяльності. Це Конституція України, закони України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", "Про ліцензування", закони щодо розвитку конкретних галузей та сфер економіки ("Про транспорт", "Про зв'язок", "Про туризм" та ін.), Указ Президента України "Про реформування системи державної підтримки підприємництва", постанова Кабінету Міністрів України "Концепція державної політики розвитку малого підприємництва" тощо.
Державне регулювання виконує такі функції:
забезпечення законодавчої підтримки і правового захисту;
стимулювання розвитку науково-технічного прогресу та визначення його пріоритетних напрямів;
стабілізація економіки, перерозподіл ресурсів, соціальний захист як виробників продукції, так і населення загалом;
моніторинг та регулювання процесів охорони навколишнього середовища;
визначення глобальної стратегії розвитку країни та методів її здійснення.
Значення державного регулювання підприємницької діяльності для країн з перехідною економікою досі достатньою мірою не оцінено. Недоробки у цій сфері діяльності уряду призводять до негативних наслідків і розвитку "тіньової" економіки.
Незалежними експертами підраховано, що близько 60 % населення України вимушені годуватися з "тіньової" економіки. Керівники держави вже не приховують, що обсяг "тіньової" економіки за останні роки зріс на третину і досяг загрозливого для національної безпеки масштабу. Про це, зокрема, свідчить той факт, що в Україні неухильно зменшується питома вага діючих підприємств до кількості зареєстрованих. За різними даними, на початок 2000 р. із загальної кількості зареєстрованих в Україні малих підприємств діяло лише близько 30 % (найгірший стан справ спостерігався у Києві, Одесі, Дніпропетровську). Негативну роль у гальмуванні розвитку підприємництва відіграє і збільшення кількості різних дозволів, сертифікатів. Усе це не відповідає інтересам держави. Прикладом тому може бути Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 17 квітня 1999 р. Передбачене законом щомісячне стягнення плати за патент до 320 грн з кожного кіоску, невеличкого магазину, намету призвело не до збільшення державного бюджету, а до різкого зменшення торговельних точок, поповнення армії безробітних, зменшення кількості товарів, зростання цін на них, переходу багатьох в "тіньову" сферу і до уникання від сплати податків. Держава це зрозуміла і вжила заходів щодо внесення змін до Закону. Аналіз річної діяльності малих підприємств показав, що внесені зміни - впровадження на всій території України спеціальних річних торгових патентів - поліпшили форму оподаткування. У результаті дії цієї форми надходження коштів до відповідних бюджетів та до державних цільових фондів збільшилося. Отже, правильно розроблені механізми державного регулювання дають можливість суб'єктам підприємництва вільніше і прозоріше вести свій бізнес з максимальною ко- ристю для держави.