Галузі й галузева структура аграрних підприємств та методика її визначення
При розгляді попереднього питання ми часто вживали термін «галузь». Незважаючи на загальну зрозумілість цього терміну, все ж є потреба в більш глибокому розкритті його змісту. Галузь - це частина сільськогосподарського
виробництва, яка відрізняється від його інших частин кінцевою продукцією, набором засобів виробництва (предметів і знарядь праці), технологією виробництва і його організацією, а також професійним складом працівників.
Як бачимо, поняття галузі є досить складним, особливо коли йдеться про сільське господарство. Адже на рівні держави воно розглядається як галузь народного господарства. Водночас сільське господарство являє собою таку сферу матеріального виробництва, яка сама складається з комплексу галузей, причому цей комплекс необхідно розглядати на різних рівнях, виділяючи на кожному з них групу галузей, що мають між собою досить істотні спільні ознаки. На рис. 6.1 зображено градацію галузей сільського господарства. На кожному з виділених рівнів поняття галузі розглядається як збірне, тобто таке, що об'єднує в собі певну групу галузей нижчого порядку з притаманними їм спільними рисами.
Рис. 6.1. Градація галузей сільського господарства
Кожне аграрне підприємство, крім вузькоспеціалізованих, розвиває кілька галузей, які знаходяться у певному співвідношенні (поєднанні). Залежно від економічної ролі, яку відіграють галузі в економіці підприємства, їх поділяють на головні, додаткові й підсобні. До головних відносять галузі, які формують виробничий напрям підприємства, його спеціалізацію.
Вся діяльність підприємства спрямовується, насамперед, на створення необхідних умов для успішного розвитку саме цих провідних галузей, оскільки від рівня ефективності їх функціонування залежить загальний економічний стан господарства. Водночас кожне підприємство розвиває додаткові галузі, які мають, як правило, товарне значення. Основна їх функція полягає в тому, щоб підвищити доходність підприємства, створити необхідні умови для успішного розвитку головної галузі (галузей спеціалізації), забезпечити найповніше
використання матеріальних ресурсів і робочої сили, пом'якшити сезонність виробництва. Наприклад, в умовах Лісостепу в підприємствах зерно-буряково- молочного напряму додатковими галузями можуть бути садівництво або овочівництво, вівчарство.
З метою самозабезпечення певними видами сільськогосподарської продукції аграрні підприємства нерідко розвивають підсобні сільськогосподарські галузі, що мають незначне товарне значення (наприклад, свинарство - для забезпечення працівників господарства приплодом і громадське харчування свининою, птахівництво - для задоволення потреб громадського харчування тощо) або зовсім його не мають. Підсобні галузі можуть бути представлені несільськогосподарськими виробництвами, наприклад місцевими промислами, виробництвом будівельних матеріалів тощо. Вони можуть мати товарне значення і розвиватися з метою раціонального використання трудових та інших ресурсів, одержання додаткового доходу і нерідко для самозабезпечення.
Немало підприємств розвивають промислові виробництва з переробки сільськогосподарської продукції. Ці галузі нерідко стають провідними в таких господарствах, завдяки чому останні набувають статусу агропромислових підприємств або агрофірм.
В аграрних підприємствах не вся продукція набуває товарну форму. Частина її споживається в процесі виробництва іншими галузями, насамперед головними, тому для оцінки галузевої структури кожного підприємства необхідно використовувати такий показник, який характеризував би склад і співвідношення всіх галузей незалежно від каналу використання їх продукції. Таким головним показником є структура валової продукції, яка визначається діленням вартості продукції в зіставних цінах, одержаної від певної галузі, на загальний обсяг валової продукції підприємства. Додаткові показники галузевої структури підприємства - це структура трудових і матеріально-грошових витрат. Перший з них обчислюється діленням прямих затрат праці в людино- годинах, що понесені в певній галузі, на загальний обсяг прямих трудових затрат підприємства з наступним множенням одержаного результату на 100. Другий додатковий показник визначається аналогічно, лише замість трудових, тут оперують матеріально-грошовими витратами.
Структура валової продукції дозволяє судити про роль окремих галузей у виконанні виробничої програми господарства і формуванні її товарного фонду. З підвищенням питомої ваги тієї або іншої галузі в структурі валової продукції зростає її значення для економіки підприємства. В результаті порівняння цього показника із структурою товарної продукції одержують інформацію про місце галузей, які не мають товарного значення і продукція яких використовується для виробничого споживання товарними галузями. Наприклад, у спеціалізованих скотовідгодівельних підприємствах велике значення для функціонування головної галузі, отже, і для економіки господарства в цілому має галузь кормовиробництва. В структурі товарної продукції вона зовсім не знаходить свого відображення, тимчасом як у структурі валової продукції її частка нерідко сягає 20 % і більше.
При визначенні галузевої структури підприємства бажано оперувати
даними за три-п'ять років, що дає змогу уникнути випадкових відхилень в одержаних результатах, спричинених впливом погодних умов. При порівняльній оцінці галузевої структури підприємств різного виробничого напряму передусім слід звернути увагу на перелік і розмір товарних галузей. Господарства, що перебувають в ідентичних природно-економічних умовах, але мають різну спеціалізацію, відрізнятимуться за набором названих галузей, оскільки, як відомо, ряд тваринницьких і рослинницьких виробництв є конкуруючими за необхідними для їх функціонування ресурсами. Тому, наприклад, у свиновідгодівельних спецгоспах птахівництво може розвиватися лише як підсобна галузь для задоволення внутрішньогосподарських потреб і, навпаки, в птахоспе-ціалізованих господарствах свинарство взагалі відсутнє або ж розвивається як підсобна галузь. У скотовідгодівельних підприємствах не розвивають товарне молочне скотарство, а в господарствах, що спеціалізуються на виробництві вовни і м'яса овець, ця галузь є додатковою. Господарства не розвивають рівною мірою і ті рослинницькі галузі, які вимагають нині великих затрат ручної праці і в яких технологічні цикли виробництва їх продукції збігаються.