Напрями збільшення виробництва кормів та підвищення його ефективності
Збільшення обсягів виробництва кормів та підвищення його ефективності значною мірою залежать від раціонального використання землі. На сучасному етапі одним із головних напрямів збільшення виробництва кормів є інтенсифікація землеробства, зокрема кормовиробництва. Необхідно також істотно поліпшити використання кормів у тваринництві. В останні роки в Україні спостерігається перевитрата кормів з розрахунку на одиницю тваринницької продукції - від 30 до 100 %. Вона спричинена переважно хронічною диспропорцією між обсягом виробництва кормів та поголів'ям тварин, значною нестачею в кормах перетравного протеїну, істотними недоліками при зберіганні і використанні кормів. Усунення цих причин дасть змогу значно зменшити витрати кормів на виробництво одиниці тваринницької продукції, а отже, знизити собівартість останньої.
Необхідно докорінно змінити структуру землеробства, переорієнтувати спеціалізацію підприємств різних ґрунтово-кліматичних зон на кормовиробництво, технічно переоснастити галузь. Кормам та виробництву кормового білка слід приділяти не менше уваги, ніж зерновим і технічним культурам. Тільки такий підхід дасть змогу створити міцну кормову базу, забезпечити збалансовану годівлю і на цій основі збільшити виробництво продукції тваринництва. Тривалий час в Україні зростання обсягів кормів досягали за рахунок розорювання природних кормових угідь, пасовищ і сіножатей, що призвело до розвитку ерозії, деградації ґрунтів. Треба відзначити, що розо-раність земель у нас становить 81 %. Це найвищий показ- ник серед європейських країн. Тим часом сіножаті і пасовища в Україні займають лише 15,8 % сільськогосподарських угідь, тоді як у США - 62, Канаді - 40, Великій Британії - 62%.
Під кормові угіддя доцільно відводити вилучені з ріллі схилові землі. Для цього рекомендується провести їх залуження багаторічними бобовими травами і бобово-злаковими травосумішками за технологією, розробленою Інститутом кормів НААН, що значно підвищує продуктивність еродованих земель. На природних угіддях необхідно провести поверхневе та докорінне поліпшення, перезалуження, тобто створити культурні сіножаті і пасовища. За рахунок цього збільшаться площі для випасання як худоби, яку утримує населення, так і для громадського тваринництва, поліпшиться екологічна обстановка.
Невідкладної зміни потребує структура посівів зернових, яка нині не прогресивна. Адже частка фуражного зерна у зерновому балансі становить близько 50 %. Навіть у більшості поліських областей переважає продовольче зерно пшениці, яке тут має невисокі хлібопекарські властивості і використовується здебільшого на корм. Таким чином, кормова цінність комбікормів не підвищується. Щоб забезпечити виробництво збалансованих комбікормів необхідними компонентами, треба збільшити питому вагу
зернофуражних культур у загальному виробництві зерна до 60 - 65%.
У структурі зернових посівів треба віддавати перевагу кукурудзі, ячменю, зернобобовим, сої і сорго. При цьому у південних областях має переважати озимий, а в західних і поліських - ярий ячмінь. Частку кукурудзи у валовому виробництві в перспективі доцільно збільшити до 25 - 33 %. В Україні вже багато років відчувається дефіцит кормового білка, який досягає 25 - 30 %. Це призводить до недобору продукції тваринництва (до 32 %), перевитрати концентрованих кормів (5 - 6 млн т), підвищення собівартості м'яса і молока. Розв'язувати цю проблему рекомендується переважно за рахунок рослинного білка багаторічних бобових трав і бобово-злакових травосумішок, зернобобових та олійних культур, багатокомпонентних сумішок однорічних кормових культур, повторних посівів. Нині ж основним джерелом кормового протеїну є середньопротеїнові корми - сіно, сінаж, трав'яне борошно, горох, які містять його від 15 до 20 %. Вирішальне значення має заміна згаданих кормів на високопротеїнові, наприклад шроти сої, соняшнику, ріпаку, які містять до 44 % протеїну.
Багаторічним бобовим і злаковим травам, бобово-злаковим травосумішкам як тепер, так і у перспективі слід приділяти посилену увагу: підвищувати родючість грунтів, поліпшувати їх структуру та поживний режим тощо, їх посіви доцільно збільшити від 3,7 до 4,8 млн га, у тому числі люцерни
до 3 млн. Це дасть змогу значно збільшити заготівлю сіна і сінажу, поповнити баланс азоту в ґрунті за рахунок біологічного (люцерна залишає його до 200 кг/га), загальмувати ерозійні процеси. Збільшення обсягу виробництва сіна та сінажу з бобових трав дасть змогу балансувати за протеїном групу грубих і соковитих кормів, оскільки силос, жом та кормові-коренеплоди (група соковитих кормів) мають низький вміст протеїну. Проте на підприємствах України сіна й силосу заготовляють у співвідношенні 1:9, тоді як у США - 1 : 0,96.
Головною білково-олійною культурою світового землеробства є соя. Вона відіграє важливу роль у виробництві рослинного білка і олії в багатьох країнах. Поєднання її з кукурудзою у сівозмінах та раціонах - ефективний захід підвищення родючості ґрунтів й збільшення продуктивності тварин. На Україні соя займає дещо більше 100 тис. га, чого явно недостатньо. У перспективі ці посіви розширюватимуться. Недооцінка сої у нашій державі - стратегічний прорахунок аграрної політики минулого. Посіви цієї культури доцільно розширити спочатку до 500 тис; а в перспективі - до 1 млн га, щоб виробляти відповідно 0,9 і 2 млн т зерна.
У нових умовах всі джерела кормів мають бути об'єднані у так званий сировинний конвеєр. Тоді підприємства якнайповніше зможуть забезпечити по- голів'я власними високоякісними збалансованими за білком та амінокислотами зеленими, грубими, соковитими й концентрованими кормами.
На сучасному етапі розвитку продуктивних сил одним із важливих резервів підвищення ефективності кормовиробництва є раціональне використання меліорованих земель. Для одержання максимальних урожаїв на таких землях треба вдосконалити структуру посівних площ, освоїти раціональні сівозміни.
Залежно від спеціалізації підприємств і питомої ваги зрошуваних земель під кормові культури доцільно відводити від 40 до 70 % таких площ. За розрахунками вчених, у підприємствах, де площа зрошуваних земель становить до 15 % ріллі, під кормові культури слід відводити 70-80 %, з питомою вагою 30 - 35 % ріллі - 50 - 70 і 40 - 50 % й більше - 40 - 60 % цих земель.
Збільшенню виробництва кормів сприяє також впровадження проміжних посівів кормових культур. З них одержують додатково 25 - 30 % кормів, а при зрошенні - навіть до 50 %. Тому на зрошуваних землях рекомендують вирощувати проміжні, післяукісні та післяжнивні посіви кормових культур. Вони відіграють велику роль у системі зеленого конвеєра, створюють умови для інтенсивного використання зрошуваних земель, є джерелом виробництва додаткових кормів.
Як свідчить практика, під проміжні посіви треба відводити до 10 % посівних площ на богарі і не менш як 15 % - в умовах зрошення. У структурі посівів озимі мають займати близько 20 %, післяукісні - не менш як 20%, а післяжнивні - 60 - 70 %.
У сільськогосподарських підприємствах України зосереджено близько 5,8 млн га перезволожених, заболочених земель, що становить 88 % меліоративного фонду. На. Поліссі таких земель у середньому понад 32 %. Із метою підвищення ефективності кормовиробництва на осушених землях у структурі посівних площ кормових культур найбільшу питому вагу повинні мати багаторічні трави. За даними Інституту землеробства НААН, у сівозмінах на осушених торфовищах і торфово-болотних ґрунтах Полісся багаторічні трави повинні займати 45 - 50 % площі, зернові культури - 20 - 25%.
Значним резервом зміцнення кормової бази в Україні є поліпшення використання природних кормових угідь. Адже природні луки і пасовища займають майже 7 млн га, а кормів з них одержують лише 10 %, близько 60 % природних сіножатей розміщені на Поліссі і в Карпатах. Найбільше пасовищ у степовій зоні України. Відзначимо, що продуктивність природних угідь низька. Це - одна з причин відставання кормової бази від потреб розвитку тваринництва. Аналіз свідчить, що чим вища питома вага природних кормових угідь, тим нижча продуктивність громадського тваринництва, тим менше виробляється кормів і тваринницької продукції на одиницю земельної площі. За сучасної продуктивності природних кормових угідь на одну корову потрібно мати близько 2 га сіножатей і 2 - 3 га пасовищ, а після їх поліпшення - по 0,5 га.
Підвищення продуктивності природних кормових угідь на 30 % у цілому по країні дало б змогу одержати додатково 4,5 млн т к. од., яких достатньо для утримання 1 млн корів з річним надоєм 3000 кг молока. Докорінне і поверхневе поліпшення природних сіножатей та пасовищ забезпечує підвищення їхньої продуктивності в 1,5 - З рази. Докорінне поліпшення лук і пасовищ здійснюється шляхом осушення перезволожених земель та боліт, знищення чагарників, купин, збирання каміння, внесення органічних і мінеральних добрив, вапнування кислих ґрунтів, висівання трав. У результаті цих заходів не тільки підвищується врожайність травостою, а й завдяки укрупненню дрібноконтурних ділянок створюються умови для застосування механізмів на
збиранні врожаю.
Основним напрямом докорінного поліпшення природних кормових угідь, інтенсифікації луківництва є меліорація. Спосіб осушення земель при цьому залежить від конкретних умов. Для організації пасовищ, наприклад, доцільний закритий дренаж, сіножатей - поєднання дренажу і осушувальних каналів, що сприяє зменшенню капітальних вкладень у меліорацію.
Внесення добрив також сприяє підвищенню продуктивності природних кормових угідь. На удобрених площах зростає врожайність й поліпшується якість травостою, в ньому стає менше малоцінних рослин і більше бобових. Витрати на удобрення лук швидко скуповуються додатковим приростом урожаю.
Одним із напрямів ефективного використання природних кормових угідь є організація на них поверхневого (на луках з великою питомою вагою бобових і злакових трав) або докорінного поліпшення (на малопродуктивних заплавних низинних та суходільних луках із виродженим травостоєм) культурних пасовищ шляхом прискореного залуження або попереднього вирощування однорічних культур.
Культурні пасовища дають 30 - 50 ц/га повноцінних кормових одиниць. Випасання на таких пасовищах великої рогатої худоби дає змогу влітку вдвічі і більше зменшити собівартість продукції скотарства порівняно з даним показником узимку. Раціональному використанню культурних пасовищ сприяє організація загінної системи випасання худоби, за якої порівняно з вільним випасанням продуктивність пасовищ підвищується на 25 - 30 %, а кількість з'їденої тваринами трави - до 30 - 70 %.
Для підвищення продуктивності поліпшених природних кормових угідь треба раціонально поєднувати сінокісний і пасовищний періоди з урахуванням наростання травостою за місяцями, типу утримання і годівлі худоби, відстані пасовищ від ферм, наявності інших джерел зелених кормів, сіна, сінажу. Тобто йдеться про комбіноване використання культурних пасовищ, за якого частина їх виділяється під випасання, решта - для заготівлі сіна, сінажу, трав'яної січки.
Кормовиробництво - одна з найбільш трудомістких галузей сільськогосподарського виробництва. Тут рівень механізації виробничих процесів нижчий, ніж, наприклад, на вирощуванні зернових чи технічних культур. Особливо багато ручної праці затрачується під час догляду за посівами, збирання врожаю, вантажно-розвантажувальних роботах, підготовки кормів до згодовування та їх роздавання. Тому зміцнення матеріально-технічної бази кормовиробництва, повніше забезпечення сільськогосподарських підприємств технікою мають вирішальне значення для зниження затрат праці і коштів у цій галузі, собівартості кормів та підвищенні ефективності вироб- ництва тваринницької продукції.
Застосування прогресивних способів та технологій збирання, заготівлі, приготування та зберігання кормів зумовлює зростання виробничих витрат на корми і разом з цим зменшення втрат поживних речовин, поліпшення якості кормів, що скуповується додатковою продукцією тваринництва. Продуктивність праці підвищується при збиранні врожаю в оптимальні строки,
що в свою чергу дає змогу збільшити вихід поживних речовин з 1 га, скоротити втрати кормів під час зберігання.
Істотним резервом скорочення витрат на виробництво сіна є застосування прогресивних технологій, які сприяють максимальному збереженню у ньому поживних речовин, економії затрат праці і коштів. Такою є технологія збирання сіна з одночасним пресуванням. Завдяки цьому зменшуються втрати сіна під час збирання, транспортування і зберігання.
Необхідність прискореного розвитку тваринництва, впровадження індустріальних технологій утримання і годівлі худоби вимагають удосконалення організації кормовиробництва, виділення його в самостійну спеціалізовану галузь сільського господарства. В умовах внутрішньогосподарської спеціалізації більшості сільськогосподарських підприємств основною формою організації кормовиробництва має бути спеціальний підрозділ по виробництву, заготівлі та переробці кормів. За ним закріплюють посіви кормових культур, сіножаті і пасовища, відповідну техніку, сховища для зберігання кормів, кормові двори.
Залежно від обсягу й структури виробництва кормів, а також джерел їх надходження до складу спеціалізованого підрозділу кормовиробництва можуть входити загони або ланки по вирощуванню кормових культур, поліпшенню використання сіножатей і пасовищ, забезпеченню тваринництва зеленими кормами, заготівлі кормів, переробці й підготовці їх до згодовування. Широко практикується створення збирально-транспортних загонів на період масового збирання і заготівлі сіна, силосу, сінажу, соломи.
У деяких підприємствах підрозділам з кормовиробництва передані лише функції заготівлі, зберігання та переробки кормів, тобто здійснена лише технологічна спеціалізація. Однак досвід свідчить, що за спеціалізованим підрозділом необхідно закріпити виконання усього технологічного циклу, в тому числі й вирощування кормів. При організації міцної кормової бази особливу увагу слід приділяти підвищенню матеріальної заінтересованості працівників у збільшенні виробництва і заготівлі високоякісних дешевих кормів.
В Україні створено широку мережу комбікормових заводів (державних, міжгосподарських, внутрішньогосподарських), але кількість виробництва комбікормів та їх якість не задовольняють потреби тваринництва. Важливою проблемою є зниження частки зерна в комбікормах, адже у Нідерландах, наприклад, вона становить 19 - 20 %. Як компоненти комбікормів треба значно ширше використовувати відходи переробних підприємств. Важливого значення набуває організація випуску не просто концентратів, а високоякісних повноцінних кормових сумішей, збалансованих як за основними елементами живлення, так і за мікроелементами. Саме такі суміші повинні гарантувати одержання необхідної кількості продукції тваринництва високої якості.
Перехід до ринкових відносин спонукав комбікормові підприємства вишукувати нові форми й методи роботи, переходити, зокрема, до роздержавлення власності.
Отже, здійснення комплексу заходів по зміцненню кормової бази та здешевленню виробництва кормів в Україні сприятиме збільшенню
виробництва продукції тваринництва і забезпеченню потреб населення у важливих продуктах харчування.
Країни західної Європи і США починаючи з середини XX ст. стали на шлях біологізації та екологізації виробництва, застосовуючи біологічне, біодинамічне, органічне, відновлювальне землеробство.
Характерними особливостями біологічних систем землеробства є: використання біодобрив, корисних мікроорганізмів, перегною, різних компостів, побічної продукції рослинництва, вапна, глауконіту, крейди, кісткового борошна, доломіту, сидератів; застосування ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту; відмова від використання синтетичних засобів хімізації (мінеральних добрив, пестицидів, антибіотиків і т.д.) та генетично модифікованих організмів (ГМО).
Важливим напрямом біологізації землеробства у кормовиробництві є посіви багаторічних й однорічних трав, бобових кормових культур, а також малопоширених і нетрадиційних культур (інтродуцентів). 1
Важлива роль у збереженні та підвищенні родючості ґрунту належить посівам зернобобових культур, однорічних і багаторічних бобових трав, що позитивно впливають на біоту ґрунту, збагачують його симбіотичними й вільноживучими формами бактерій, органічною речовиною та біологічним азо- том, сприяють поліпшенню фітосанітарного стану, забезпечують процеси біологічного розпушення ґрунту. Позитивно впливають на мікробіологічні процеси ґрунту посіви конюшини, еспарцету, гороху, пелюшки, люпину, сої, вики, квасолі тощо. Зокрема, лядвенець рогатий та буркун фіксують 150-300 кг атмосферного азоту . Слід зазначити, що поповнення ґрунту біологічним азотом на кілька порядків дешевше, ніж внесення мінерального. Широке використання біологічного азоту в землеробстві послаблює негативний антропогенний вплив на довкілля, забезпечуючи високу врожайність культур.
Слід відзначити, що важлива роль у підвищенні родючості ґрунтів та ефективності аграрної сфери належить інтродукції. Введення у виробництво культур-інтродуцентів створює сприятливий клімат для збереження й відтворення ґрунтової родючості, є перспективним джерелом зміцнення кормової бази та поповнення дефіциту білка у тваринництві (рис 11.9).
У Реєстрі сортів рослин України, станом на 2007 рік, 25% займають нові культури. До відомих нам інтродуцентів належить турнепс, буркун, пелюшка, ріпак, редька олійна, гірчиця, суріпиця, кормові боби, лядвенець рогатий і т.д.
Аграрна історія має безліч прикладів вирощування технічних, овочевих і кормових культур. Сучасне сільське господарство, фармацевтичну промисловість та деякі інші галузі важко уявити без систематичного використання нових видів, форм і сортів рослин.
Важлива роль у підвищенні родючості грунтів належить культурам- інтродуцентам. Зокрема, суха маса рослинних решток нових кормових культур у декілька разів переважає масу решток традиційних рослин. Так, кореневі рештки сильфії пронизанолистої в 0 - 30 см шарі на другий рік життя станов- лять 6,30 т/га, разом із стерньовими - 8,28 т/га, козлятника східного - відповідно 6,26 та 8,12 т/га. Вагоме значення у збагаченні ґрунту органічною речовиною відіграють рослинні залишки люцерни посівної, конюшини лучної та еспарцету
піщаного. Пелюшка і лядвенєць рогатий відрізняються високою стійкістю до абіотичних факторів, мають велику кількість вітамінів і багатий амінокислотний склад.
Рис. 11.9 Наукові основи використання культур-інтродуцентів
Останнім часом у сільському господарстві, поряд з іншими проблемами, дуже гостро стоїть питання щодо забезпечення повноцінної збалансованої годівлі тварин. Розв'язати проблему дефіциту білка у тваринництві можна шляхом вирощування у кормовому клині пелюшки та її сумішок із зерновими
культурами. Тут слід зазначити, що саме горох польовий (пелюшка) повною мірою відповідає природнокліматичним умовам Полісся та господарсько- економічним умовам сьогодення, забезпечуючи високі врожаї зерна і зеленої маси навіть на малородючих дерново-підзолистих ґрунтах. Вирощувати пелюшку можна при мінімальному мінеральному живленні.
Зерно пелюшки містить 18% перетравного протеїну, який добре засвоюється організмом сільськогосподарських тварин і є більш цінним порівняно із зерном злакових. Завдяки досить високій енергетичній цінності (1,14-1,28 к. од. в 1 кг) зерно пелюшки є високопоживним кормом для всіх видів тварин. Крім того, пелюшка багата на фосфор (4,2 г/кг), містить 2,6-3,6 г кальцію, 5,7-6,8 г міді та 22,7-29,8 г цинку2.
Забезпечити в достатній кількості виробництво високоякісних екологічно безпечних кормів з одночасним захистом ґрунтового покриву від водної та вітрової ерозії й надмірного ущільнення можна за рахунок введення в культуру мало поширеної рослини, інтродуцента - сильфії пронизанолистої, яка належить до родини айстрових.^ Європу г завезена із Північної Америки yXVIII ст. Широкого розповсюдження в країнах Європи набула завдяки цінним біологічним і господарським властивостям та широкій екологічній пластичності. Велику увагу цій культурі приділяють у Чехії, Франції, Швейцарії, Новій Зеландії, поширюються площі посіву в Білорусі, Росії, Україні, Узбекистані, Казахстані.
Культура відрізняється ефективним використанням сонячної радіації майже однаково протягом усього вегетаційного періоду (весна, літо, осінь). Забезпечує досить високі й сталі врожаї зеленої маси, містить у великій кількості протеїн, амінокислоти, вітаміни та мінеральні речовини. Вирощування рослини, за умов достатньої кількості вологи, забезпечує високі врожаї на різних типах ґрунтів: дерново - підзолисті, торфово - болотні, лучно - болотні, чорноземи, важкі ґрунти із близьким заляганням ґрунтових вод. Урожайність зеленої маси у фазі бутонізації - 50-60 т/га, цвітіння - 70-80, плодоношення - 90-110 т/га. Протягом року забезпечує два врожаї, за два укоси можна одержати 100-120 т/га.
Розширення площ під сильфією пронизанолистою на корм має численні переваги, серед яких: охорона ґрунтів від водної та вітрової ерозії; довготривале4 використання посівів, у середньому 10-15 років, іноді досягає 40 років; одержання високоякісного екологічного силосу, оскільки сильфія хара- ктеризується дуже низькими коефіцієнтами переходу радіонуклідів і важких металів, навіть на торфових та заплавних ґрунтах; порівняно дешева культура в плані вирощування, бо не потребує значних матеріальних витрат, особливо
починаючи з другого року використання; низька собівартість силосу порівняно з іншими культурами. У перший рік збирання, при врожайності 55 т/га на до- слідних ділянках, собівартість 1 т становила 66,97 грн, починаючи з другого року, при врожайності 50 т/га, собівартість - 21,75 грн/т, тоді як у кукурудзи при врожайності 20 т/га зеленої маси собівартість знаходиться на рівні 80,46 грн/т.
В умовах біологічного землеробства велика роль належить захисту рослин від хвороб, шкідників і бур'янів. Знищення патогенних мікроорганізмів,
які ушкоджують рослини, є важливою умовою високоефективного сільськогосподарського землекористування.
Щодо біологічних заходів у поліпшенні фітосанітарного стану ґрунтів, то культурні рослини здатні пригнічувати бур'яни. З метою дотримання екологічних принципів охорони навколишнього природного середовища, що наполягають на зменшенні використання пестицидів, у сівозміні можна вирощувати овес, який є ефективним природним методом боротьби з хворобами наступних зернових. Оскільки овес виконує фітосанітарну роль, пелюшко-вівсяні та вико-вівсяні сумішки за умови вчасного їх збирання сприяють знищенню бур'янів ще до їхнього цвітіння, посіви озимого жита їх за- тінюють і приглушують. Застосовувати пестициди слід лише на рівні протруювання насіння.
Вагомим резервом збільшення обсягів виробництва екологічних кормів і зниження їх собівартості є раціональне використання природних- кормових угідь. Наукові дослідження й виробнича практика показують, що пасовищні трави є найбільш дешевими, повноцінними, багатими на білок, мінеральні речовини і вітаміни кормами. Посіви багаторічних трав - це ефективний захід у боротьбі з водною та вітровою ерозіями.
Згідно з рекомендаціями щодо ведення сільського господарства на Поліссі, найбільшу частку, 60-65% у кормовому клині, повинні мати багаторічні трави. Враховуючи те, що собівартість виробництва 1 к. од. трави в 2 рази менша, ніж зерна, в 3-4 рази - сіна й сінажу та у 6-7 разів - коренеплодів, а вихід основних елементів живлення з 1 га багаторічних трав знаходиться в межах 100-150 ц к.од. і 18-20 ц перетравного протеїну, що більше, ніж у пшениці - відповідно в 2 і З рази, збільшення площ під багаторічними травами має велике значення для розвитку кормовиробництва. Багаторічні трави харак- теризуються високим коефіцієнтом гуміфікації та низькими коефіцієнтами мінералізації гумусу, що робить їх важливим елементом біологізації землеробства.
В основі підвищення ефективності системи заходів, спрямованих на збільшення обсягів виробництва екологобезпечних кормів, поліпшення екологічного стану грунтів та підвищення їх родючості, має бути збереження головного показника ґрунтової родючості - гумусу. З цією метою при вирощу- ванні кормових культур слід ширше використовувати органічні добрива - підстилковий
гній, перегній, торф, різні компости, солому, сидерати, рослинні рештки, сапропель, біогумус, які є основним джерелом утворення гумусних речовин. Органічним добривам належить важлива роль у біологічному землеробстві, оскільки широке їхнє застосування є запорукою ефективної дії на процеси ґрунтоутворення, урожайність культур і блокування міграції радіонуклідів та важких металів.
В умовах біоекологізації землеробства особливу увагу необхідно приділяти культурам, які використовують як зелене добриво. Зелена маса сидератів містить таку саму кількість азоту (0,45-0,77%), як і перегній (0,50%), однак фосфору й калію дещо менше. Люпин, гірчиця та гречка можуть вико- ристовувати наявні у ґрунті важкодоступні фосфорні добрива, перетворюючи їх
у більш доступні для інших рослин форми.
Переваги вирощування сидеральних культур полягають у наступному: сидерати, як і багаторічні трави, є важливим біологічним ґрунтозахисним протиерозійним заходом; мають фітосанітарне й оздоровче значення, знижують негативний вплив бур'янів, хвороб і шкідників; забезпечують збагачення ґрунту азотом та органічною речовиною; можуть використовувати наявні в ґрунті важкодоступні фосфорні добрива; збільшують капілярну шпаруватість ґрунту, поліпшують його агрегатний склад і водопроникність.
Отже, підвищити родючість ґрунтів, створити сприятливий клімат для ведення ефективного кормовиробництва та сільськогосподарського виробництва в умовах біологізації землеробства можна шляхом раціонального розміщення посівів сільськогосподарських культур, удосконалення структури посівних площ з урахуванням спеціалізації підприємства, насичення сівозмін бобовими та зернобобовими високобілковими рослинами, збільшення площ під багаторічними травами, впровадження в культуру землеробства мало поширених і нових господарських рослин - інтродуцентів, переведення в природні кормові угіддя малопродуктивних земель, поліпшення системи удобрення тощо.