3. Формування ринку українського біопалива: передумови, перспективи, стратегія

Про необхідність здійснення глибинних структурних реформ для виведення вітчизняної економіки з кризового стану, зокрема становлення енергетичної незалежності держави, останнім часом йдеться у багатьох наукових і політичних виданнях, в яких розглядаються можливі шляхи розв'язання цього надзвичайно важливого питання.

Разом з тим, на нашу думку, причина відсутності будь-яких системних зрушень у цьому плані знаходиться передусім у площині політичних рішень, прийняття яких істотно гальмується надмірною заполітизованістю вітчизняної економіки, нестримним популізмом, безперервними виборчими кампаніями, супроводжуваними занадто частими змінами урядів. А це, в свою чергу, унеможливлює формування та реалізацію чіткої державної політики у сфері енергетичної безпеки держави.

Тому, на жаль, не варто сподіватися, що вже у стислі строки флагман національного промислового комплексу та експорту - металургія - зможе виробляти і поставляти на світовий ринок продукцію з високим рівнем доданої вартості, а також у найближчій перспективі на масове виробництво українськими підприємствами високоточного обладнання, машин, розвиток нанотехнологій, енергозбереження тощо, що могло б стати компенсатором все ще надзвичайно затратної в енергетичному плані вітчизняної економіки. З іншого боку, відсутні реальні кроки щодо формування галузі відновлюваної енергетики, яка могла б вже найближчим часом стати суттєвим чинником зростання економіки країни та становлення надійної системи енергетичної безпеки держави.

До цього - ряд ілюстрацій, які, можливо, допоможуть окреслити стратегічні шляхи вирішення проблеми.

Перше. Організованому (промисловому) видобутку нафти та інших вуглеводнів у світі - близько 100 років. За деякими оцінками, пік видобутку перейшла абсолютна більшість ключових родовищ. В результаті на 1 барель видобутку припадає 4 барелі споживання.

Друге. У світі налічується близько мільярда тільки легкових автомобілів, більше половини з яких припадає на 20 найбільш економічно розвинутих країн. Зрозуміло, що вони і є головними споживачами нафтопродуктів. При цьому в цих державах проживає трохи більше 10 відсотків населення планети, а більше половини - в країнах Південно-Східної Азії, які сьогодні, навіть в умовах кризи, стрімко розвиваються, саме тут продовжується потужне економічне зростання, швидкими темпами підвищується рівень добробуту населення, а отже - і споживання.

При цьому нині в цих країнах зосереджено лише до 10 відсотків світового автомобільного парку, але, за підрахунками експертів, у найближчі роки саме вони посідатимуть провідні позиції у світі з виробництва дешевого автотранспорту. Цілком логічно, відповідно до цього стрімко нарощуватиметься і споживання нафтопродуктів.

Третє. Слід зазначити, що протягом 100 років, зокрема і завдяки нафті,

відбувся небачений прорив у створенні якісно нового життєвого середовища, абсолютно нових споживчих властивостей, що в свою чергу на порядки підвищило життєвий рівень кількох останніх поколінь. До речі, за ці 100 років чисельність населення планети зросла майже в 4 рази і продовжує швидко збільшуватися, як продовжує нарощуватись і споживання вуглеводнів. Об'єктивно невпинно підвищуються і ціни на них, які в Україні за останні 35 років зросли майже у 100 разів.

Коротко підсумовуючи викладене вище слід підкреслити наступне:

• за останнє століття на планеті сформувалося суспільство суцільного, нестримного і надмірного споживання, яке вже не здатне відмовитися від цих благ;

• з іншого боку, такий надзвичайно важливий стратегічний ресурс, від якого, по суті, майже повною мірою залежить нині добробут цивілізації, поступово вичерпується, невпинно дорожчає, і, за великим рахунком, якщо в найближчі роки не буде запропонована реальна альтернатива нафті, всю світову економіку й цивілізацію очікують надзвичайно складні часи.

Тому на часі - наукові дослідження та чіткі рекомендації по розбудові сучасних виробництв енергії саме з поновлюваних джерел, зокрема біопалива, щодо якого Україна має унікальні можливості та колосальні перспективи. За оцінками експертів, річна потреба нашої країни у світлих нафтопродуктах становить близько 12 млн. тонн. Розрахунки свідчать, що за певних умов нам достатньо 6 млн. гектарів (близько 20% ріллі) для виробництва такої кількості біопалива, що дозволить забезпечити цю потребу, навіть якщо використовувати його у чистому вигляді.

Розглянемо ці умови. Перша - агротехнології. Нині урожайність однієї з основних енергетичних культур - ріпаку - ледве досягає 20-22 ц/га. Оскільки на виробництво 1 тонни біодизелю витрачається 2,5-3 тонни ріпаку, а для заміни 1 тонни мінерального дизпалива потрібно 1,13 тонни біодизелю, то для досягнення бажаного економічного ефекту вітчизняним аграріям треба щонайменше подвоїти врожайність, але не за рахунок руйнації родючості (довідково: Євросоюз обмежує виробництво ріпаку на одній і тій самій площі - не частіше, ніж раз на чотири роки). Тому, на наш погляд, це завдання повинно стати одним із найбільших пріоритетів аграрної науки - від термінового створення високоврожайних сортів і гібридів ріпаку та інших «енергетичних» культур до впровадження сучасних технологій їх вирощування.

Друга умова - виробництво біопалива. Слід зазначити, що протягом останніх 5 років, як свідчать статистичні дані, виробництво ріпаку зросло майже у 7 разів (рис. 11.7), але рівень переробки, як і якість відповідної сировини, залишаються вкрай низькими.

Ця ситуація аналогічна тій, що була 10 років тому із соняшником. Рівень переробки його був фактично на рівні споживання олії на внутрішньому ринку. За рахунок встановлення експортного мита був задіяний потужний механізм економічної переорієнтації з експорту сировини на переробку. В галузь прийшли значні іноземні інвестиції. Завдяки цьому в Україні з 6,5 млн. тонн насіння соняшнику переробляється понад 80% і вигідним є експорт не сировини, а олії. А це, відповідно, і розвиток галузі, і додана вартість, і нові

робочі місця.

Рис. 11.7. Виробництво та експорт ріпаку в Україні

В той же час вітчизняний сільгоспвиробник вмотивований досить високою закупівельною ціною на насіння ріпаку. Ця мотивація тримається на зростаючому попиті надзвичайно ємного ринку Європи. Країни ЄС практично вже не мають достатньо площ, які можна було б задіяти під цю культуру, але є величезна потреба в біопаливі (довідково: в ЄС передбачається використання на транспорті до 10% поновлювальних енергоресурсів до 2020 року), а це десятки мільйонів тонн біодизелю та біоетанолу.

Попит зростатиме й надалі, і Україні треба використати свої можливості, а саме, скоригувавши власну аграрну стратегію та правила гри, можна обмежити експорт сировини, розбудувати власну переробку й торгувати з ЄС не насінням, а принаймні олією, а в перспективі - і готовим біодизелем. Ключовим елементом може стати запровадження експортного мита на ріпак (як із соняшником).

Разом з тим вбачаються й інші аспекти мотивації зростання виробництва біопалива, які можуть також комбінуватись один з одним.

1. Податкові преференції. Цей інструмент активно застосовується в багатьох країнах, зокрема, через зниження ставки акцизного збору на біопаливо або сумішеве пальне. Але оскільки в Україні ставки акцизного збору на мінеральне пальне не настільки високі, як у ЄС або США (60 євро за 1 т порівняно з 500 євро за 1 т в ЄС), дієвість навіть 50-процентного зниження акцизного збору буде невисокою.

2. Обов'язкові норми використання. Якщо вони будуть впроваджені, виробники сумішевих палив будуть змушені купувати біопаливо навіть за вищими цінами, щоб дотримуватися обов'язкових норм. Зрозуміло, що вони перекладуть вартість відносно дорогого біопалива на вартість сумішевого палива, отже, за впровадження біопалив плататимуть споживачі, тобто логічно виникнуть питання стосовно того, чи реально взагалі в цих умовах в Україні ввести такі обов'язкові норми, адже навіть деякі країни ЄС відстають від нормативів використання біопалив, впроваджених в ЄС.

3. Пряма бюджетна підтримка. Вона може стосуватися всіх ланок - від виробництва якісної сировини до стимулювання кінцевого споживача. За нашими розрахунками, за поточних умов для переробки 1 млн. тонн ріпаку

необхідно виділяти близько 400 млн. грн дотацій. Однак ці затрати дозволять розбудувати інфраструктуру, мотивувати виробників і споживачів біопалива. Одним із джерел компенсації таких витрат може бути збільшення відрахувань з імпорту нафти та продуктів її переробки.

Крім того, слід врахувати зміни політики ЄС у сфері виробництва енергії з поновлюваних джерел, адже у нових Директивах 2009/28/ЄС і 2009/30/ЄС уперше вказується на те, що досягнення мети споживання енергії з відновлювальних джерел (у тому числі біопалива) може бути не тільки за рахунок власного виробництва, а й імпорту біопалива із третіх країн (це дуже позитивний сигнал, що відкриває для України певні перспективи).

Проте для всіх виробництв енергії з поновлювальних джерел, зокрема й для біопалива, пріоритетним визначено принцип "sustainable production", тобто забезпечення виробництва з дотриманням принципів сталого розвитку. Питання поставлено навіть так: біопаливо, вироблене з порушенням цього принципу, не відноситься до джерела відновлювальної енергії. Тобто, якщо при виробництві біопалива (біоетанол, біодизель і газоподібне біопаливо) буде завдано шкоди навколишньому природному середовищу, порушено сівозміни, погіршиться родючість ґрунту або це виробництво вплине на рівень продовольчої безпеки (призведе до зменшення виробництва продуктів харчування або погіршить їх якість) чи викличе соціальну напруженість у суспільстві (люди втратили свої земельні паї або стали безробітними) - таке біопаливо (або сировина для його виробництва) не може бути експортоване в країни ЄС.

Безумовно, доведеться рахуватися і з тим, що Україна вже два роки є членом COT, а це означає, що кожний свій крок у регулюванні торговельних відносин слід ретельно і виважено прораховувати. Інакше нашу країну змусять повернутися у стан „сировинного придатку".

Третя умова - стимулювання внутрішнього споживання. Навіть за нинішнього рівня виробництва ріпаку, кукурудзи, буряку можна одержувати до 3 млн. тонн біодизелю та біоетанолу, але гостро постає проблема збуту. При

Так, зокрема, за експертними оцінками, в Україні реальністю стало виробництво аграріями "біодизелю" з власної сировини для власних потреб. Як свідчать розрахунки В.Я. Месель-Веселяка, що базуються на даних Кримського інституту АПВ, таке виробництво є надзвичайно вигідним (табл.11.18).

За іншими оцінками, при собівартості ріпаку 1020 грн (127,5 дол. США за курсом 1 дол. = 8 грн) собівартість 1 т біодизеля становитиме від 432 до 519 дол., а не близько 180 дол./т (1376-1423 грн/т), як це вказано вище.

Це знову ж таки свідчить про те, що нині в Україні виробництво має багато елементів стихійності, що робить його не прогнозованим з точки зору стратегічного планування, адже в державі досі немає даних, які витрати необхідно здійснити і які технологічні схеми для переобладнання наявної техніки застосувати, скільки та якого обладнання необхідно для виробничих потужностей, який вплив використання палива із різним вмістом біодомі-шок на розповсюджені системи двигунів, які технології змішування кращі тощо.

Слід детально, але терміново вивчити і цей пласт проблем та запропонувати чіткі рекомендації. 1 все ж головною проблемою, що гальмує розвиток масштабного виробництва біопалива, залишається його низька

конкурентоспроможність через поки що високу собівартість. За даними Держкомстату, 1 т насіння ріпаку коштує на внутрішньому ринку близько 2,5 тис. грн.

Таблиця 11.14.

Ефективність переробки ріпаку на біодизель у розрахунку на 1 т

ріпаку (на прикладі Кримського інституту АПВ)

1. Реалізація ріпаку			1 варіант	II варіант
Собівартість 1 т ріпаку, грн	1020	Вихід біодизеля, кг	350	420
		Вартість (по 7 грн за кг)	2450	2940
РеалізацІйна ціна, грн.	2500	Вихід макухи, кг	620	550
		Ціна за 1 кг, грн	1,3	1,3
Прибуток, грн	1480	Вартість, грн	806	715
		Вихід гліцерину	57	68
ІІ. Використання для виробництва біодизеля		Ціна за 1 кг, грн	1	1
		Вартість, грн	57	68
Собівартість 1 т ріпаку, грн	1020	Затрати за виключенням вартості побічної продукції, грн	498	578
Затрати на переробку, грн.	341	Собівартість 1 т біодизеля, грн	1423	1376
Разом затрат, грн	1361	Економія (прибуток)	1952	2362
		Рівень рентабельності, %	143	173

Джерело: Аграрна реформа і організаційно-економічні трансформації у сільському господарстві: доповідь на Дванадцятих річних зборах Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників 25-26 лютого 2010 року / В.Я. Месель-Веселяк - К.: Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки», 2010. - 5 7 с.

Враховуючи, що у собівартості біодизелю сировина займає в середньому 75%, можна підрахувати, що вартість виробництва 1 т його для переробника, який не має власної сировинної бази, а придбає сировину на ринку, має бути від 8 до 9,5 тис. грн.

Що може сприяти зниженню собівартості? Перш за все - це реалізація побічної продукції від виробництва біопалива. За окремими підрахунками (Г. Калетнік), при переробці культур, що нині експортуються як сировина, країна отримала б, щонайменше, близько 2,5 млн. тонн біодизеля та 3,5 млн. тонн біоетанолу, а також всі супутні продукти переробки. А це високобілкові шроти та концентрати, що еквівалентні за вмістом білка 17 млн. тонн зерна. Такі обсяги концентрованих кормів дали б змогу виробити за рік 1,5 млн. тонн м'яса, 14 млн. тонн молока, 6 млрд. шт яєць. Тому вагомим стимулом для розвитку виробництва біопалива може бути розвиток тваринництва Тим більше, що за таких умов тягар собівартості біопалива суттєво полегшується.

Інший аспект можливого зменшення собівартості біопалив - це зважена й науково обґрунтована система економічної підтримки їх виробництва. Світовий досвід доводить, що конкурентоспроможність будь-якого виробництва в

аграрному секторі, тим більше за наявного в Україні засилля екстенсивних технологій, можлива за умови існування системи пільг та дотацій.