3. Економічна ефективність виробництва цукрових буряків та напрями її підвищення

Виробництво цукрових буряків пов'язано з порівняно високими матеріально-грошовими і трудовими витратами. Порівнювати виробничі витрати в динаміці, навіть за два роки підряд, надто складно, оскільки інфляційні процеси роблять неможливим здійснити це реально. Проте зіставлення натуральних показників не тільки допустиме, а й об'єктивне. Співвідношення виробничих витрат з результатами характеризує рівень економічної ефективності виробництва цукрових буряків. До найважливіших показників належать урожайність, вихід цукру з 1 га посіву, затрати праці на одиницю продукції, собівартість 1 ц продукції, ціна реалізації й рівень рентабельності виробництва.

Основним напрямом підвищення економічної ефективності буряківництва є послідовна інтенсифікація галузі. Різке підвищення врожайності цукрових буряків на основі інтенсивних факторів дасть змогу збільшити валове виробництво коренів і відповідно цукру, зменшити витрати на виробництво одиниці продукції. Слід впроваджувати інтенсивну технологію вирощування цукрових буряків, що враховує особливості конкретної природно- кліматичної зони.

Інтенсивна технологія передбачає такі основні елементи: розміщення посівів цукрових буряків у сівозміні після найкращих попередників; поліпшення системи основного та передпосівного обробітку ґрунту; високо- ефективне застосування науково обґрунтованих норм внесення органічних і мінеральних добрив; висів насіння районованих сортів із високою схожістю, що забезпечує механізоване формування густоти насаджень; застосування ефективної системи боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами рослин; впровадження прогресивних способів догляду за посівами; збирання врожаю потоковим і потоково-перевалочним способами з мінімальними затратами ручної праці; раціональну організацію праці.

Для цукрових буряків найкращими попередниками в зонах достатнього

вологозабезпечення є озима пшениця, що висівається після багаторічних трав одного року використання та раннього зайнятого або чистого пару. В зоні недостатнього зволоження цукрові буряки слід розміщувати після озимої пшениці, що висівається по чорному пару.

Одним із головних факторів підвищення врожайності цукрових буряків є система внесення добрив, що забезпечує надходження основних поживних елементів до рослин протягом усього періоду вирощування. Для одержання 350

- 450 ц коренів з 1 га на ґрунтах з низьким вмістом поживних речовин необхідно внести по 300 - 500 кг/га діючої речовини мінеральних добрив. Крім того, на 1 га вносять 30 - 40 т гною під попередник або безпосередньо під цукрові буряки.

Урожайність цукрових буряків значною мірою залежить від розвитку селекції та насінництва. Головним при цьому є виведення сортів і гібридів, що забезпечують високий вихід цукру з 1 га посіву, тобто поєднують у собі високу врожайність коренів та високий вміст цукру в них. Вирощування прогресивних сортів і гібридів цукрових буряків за інтенсивними технологіями повинне забезпечувати вихід цукру не менш як 14 - 15%, що дасть змогу збільшити валове його виробництво, зменшити витрати сировини на одержання 1 т цукру.

Велику роль у підвищенні економічної ефективності функціонування цукробурякового підкомплексу відіграє організація сировинних баз цукрових заводів. Для оптимізації діяльності підкомплексу, з одного боку, необхідна концентрація виробництва цукрових буряків на мінімальній відстані від заводу. З іншого боку, цукрові заводи мають бути наближені до місць виробництва сировини. При цьому потужність заводів має бути розрахована на переробку всієї маси коренів в оптимальні строки, що дасть змогу знизити витрати на перевезення, вивільнити значну кількість транспорту, зменшити втрати при перевезенні та зберіганні, скоротити строки переробки коренів, збільшити вихід цукру при зменшенні витрат на його виробництво.

Сучасна філософія розвитку цукробурякового виробництва формується під впливом протиставлення двох напрямів відношення до галузі. Перший зумовлюється спрощеним розумінням сутності ринкової економіки, розповсюдженим постулатом якої є: виробляти те, що потребує мінімальних матеріально-технологічних витрат, й особливо затрат праці, продається швидко і без проблем, особливо на зовнішньому ринку. Другий напрям - це розуміння важливого значення цукробурякового виробництва (хоча матеріало- й енергоємного) для економіки країни в цілому та аграрно-промислового виробництва зокрема, його раціональної структурованості розвитку, що підпорядкована науковій системі господарювання в умовах ринкової економіки.

Із реформуванням відносин власності на засоби виробництва, землю та результати праці в багатьох сільськогосподарських підприємствах проявилися нові тенденції в організації аграрного виробництва: зменшувалося виробництво продукції інтенсіївних галузей, у тому числі й через недоступність до матеріально-технічних ресурсів із-за значного їх подорожчання й відсутності у більшості з них фінансів². Це призвело до скорочення посівів такої трудомісткої, але високоенергетичної культури, як цукрові буряки, руйнації

спеціалізованої сівозміни та зниження врожайності. Водночас розширилися посіви сільськогосподарських культур зі спрощеною технологією вирощування і порівняно низькими виробничими витратами.

Так, у 2008 році посівні площі сільськогосподарських культур порівняно з 1990 роком зросли: зернових - на 5,8%, технічних культур - в 1,8 раза, у тому числі соняшнику - в 2,6 раза. У 2008 році було посіяно соняшнику на площі 4277,9 тис. та з часткою в посівах 15,9%, що недопустимо з Вигляду раціонального ведення землеробства. Водночас при зменшенні загальної площі посівів сільськогосподарських культур на 16,3 % посіви ріпаку збільшено за період у 15,3 раза. Такий стан із трансформацією посівів сільськогосподарських культур зумовлений більшою мірою тим, що швидко і без проблем реалізується лише продукція зернових (хоча останнім часом з проблемами) та насіння олійних культур, особливо насіння й макуха (шроти) соняшнику і насіння ріпаку.

Водночас посіви цукрових буряків зменшено майже в 4,3 раза, льону- довгунцю - в 2SU, кормових культур - майже в 4 рази. Пасивне відношення до розвитку буряківництва тривалий період зумовлювало низький рівень урожайності культури: у 1990 році - 27,6 т/га, у 2000-му - 17,7 т/га. І лише починаючи з 2001 року врожайність цукрових буряків поступово підвищується, досягнувши у 2007 році 29,4 т/га, у 2008-му - 35,5 т/га. Валове виробництво цукрових буряків по відношенню до 1990 року становило у 2000 році - 29,8%, у 2005 - 34,9, у 2007 -38,4%, у 2008 році - 30,4%.

На зменшення посівів цукрових буряків і обсяги їх виробництва суттєво вплинула деформація міжгалузевих відносин, що особливо проявилось у період приватизації цукрових заводів та періодичної зміни їхніх власників, як наслідок, - безвідповідальності за своєчасні розрахунки за придбані на переробку цукрові буряки, за долю буряківників та цукроварів також. Через низький рівень ефективності галузі, а в окремі роки й збитковість (табл.11.9) сільськогосподарські підприємства почали масово відмовлятися від виробництва цукрових буряків, що призвело до зупинення багатьох цукрових

заводів, знищення їхніх виробничих потужностей, зменшення виробництва вітчизняного цукру¹. Це викликало експансію зарубіжних фірм на вітчизняний ринок цукру, призвело до зубожіння населення у бурякосійних регіонах і прояву інших негараздів в аграрно-промисловому виробництві.

Таблиця 11.9.

Економічна ефективність виробництва цукрових буряків у сільськогосподарських підприємствах України

Показник	Рік			2008 р. у % до 2006 р.
	2006	2007	2008
Урожайність, т/га	29,7	29,4	35,5	119,5
Повна собівартість 1 т продукції, грн	168,5	179,9	209,2	124,2
Реалізаційна ціна 1 т, грн.	187,2	160,0	224,0	119,7
Маса прибутку (+), збитку (-), млн грн.	184,316	-142,444	84,220	45,7
Прибуток (+), збиток (-), грн: на 1 га	287,7	-296,7	261,4	90,9

Показник	Рік			2008 р. у % до 2006 р.
	2006	2007	2008
зібраної площі
1 т	18,7	-0,01	14,8	79,2
Рівень рентабельності, %:	11,1	-11,1	7,1	-4,0
Частка галузі, %:
у посівній площі	3,5	2,3	1,4	-2,1
у сумі реалізації	8,0	3,5	2,6	-5,4
у прибутку	29,2	-3,4	1,5	-27,7
Виграти праці, люд.-год:
на 1 га посівів	148,5	н.д.	н.д.	-
1т	5,0	н. д.	н.д.	-
Виробництво цукру, тис. т	2596	1858	1573	60,6
т.ч. з цукрових буряків	2596	1858	1573	60,6

Водночас при скороченні бурякового попиту спостерігається значне розпорошення посівів цукрових буряків за підприємствами, що призводить до зниження рівня концентрації виробництва, збільшення радіусу транспортування коренеплодів на переробку та зростання вартості виробничих витрат.

При цьому збільшуються втрати ваги цукрових буряків і знижується цукристість та коефіцієнт вилучення цукру, стримується розвиток інтеграційних процесів і створення аграрно-промислових формувань у цукробуряковому виробництві. Разом із тим ускладнились умови життєдіяльності й розвитку людини на селі, проявляється занедбаність сільських територій, знижується результативність аграрно-промислового виробництва в цілому.

Однією з причин нестабільності розвитку цукробурякового виробництва в Україні є невизначеність державної політики щодо розвитку цукробурякової галузі та її місця в економіці країни. В результаті держава не бере участі в інвестуванні її розвитку, знищені або законсервовані десятки цукрових заводів, виробничі потужності яких необхідно відновити в найбільш сприятливих зонах бурякосіяння за рахунок тих приватних господарів, хто ці заводи приватизував, а не зумівши господарювати - знищив, та відновити також сировинну базу.

Відсутність досконалих міжгалузевих зв'язків й економічних взаємовідносин між виробниками у сфері виробництва цукрових буряків, їхньої переробки та реалізації кінцевої продукції підкомплексу, безвідповідальність за його розвиток також негативно позначається на рівні ефективності буряківництва, що призводить до скорочення посівів цукрових буряків.

Обмежує використання потенціалу галузі та ускладнює розв'язання соціальних проблем на селі млявість владних структур щодо завоювання зовнішніх ринків цукру і цукровмісної продукції, диверсифікації вихідної продукції цукробурякового виробництва як високоенергетичної, що не стимулює збільшення виробництва та зумовлює ввезення на територію країни цукру-сирцю з тростини й цукристих продовольчих товарів.

Сучасний період розвитку цукробурякового виробництва у світі характеризується його зростанням у країнах-імпортерах цукру і підвищенням рівня самозабезпеченості внутрішнього ринку цукру з цукрових буряків. Зменшуючи посіви, вони нарощують рівень урожайності культури, збільшують обсяги виробництва цукру. Так, рівень урожайності цукрових буряків у всьому світі підвищився з 35,7 т/га у 1990 році до 46,8 т/га у 2007-му, або на 31,1%, у Франції -відповідно з 66,8 до 82,2 т/га, або на 23,1%; Німеччині - з 49,7 до 64,3 т/га, або на 29,4%. В Україні при зменшенні бурякового поля в 4,3 раза врожайність культури підвищилася з 27,6 у 1990 році до 35,5 т/га у 2008-му, або на 28,6%. Якщо виробництво цукру з розрахунку на гектар посівів у країнах Європейського Союзу (разом 25) становило у 2005/06 MP - 10,25 т/га, у Франції

• 13,42, Бельгії - 12,5, Австрії - 12,09 т/га, то в Україні - лише 3,05 т/га, або менше, ніж у Франції, в 4,4 раза.

Розвиток цукробурякового виробництва в Україні дещо активізувався з підвищенням ціни на цукор із тростини у зв'язку з використанням його на виробництво альтернативного пального - біоетанолу для автомобілів. Провідні бізнесові структури країни впроваджують прогресивні зарубіжні технології вирощування цукрових буряків, зорієнтовані на зниження витрат та одержаний прибутків; бартеризація замінюється прямі грошові розрахунки. Проте відставання в урожайності культури від провідниж країн світу ще не подолано. Лише 9,5% сільськогосподарських підприємств у 2008 році досягли врожайності понад 50 т/га.

Реалізація заходів щодо підвищення врожайності цукрових буряків, а саме: використання досягнень науково-технічного прогресу, сучасних засобів захисту рослин і ґрунтів, внесення органічних та мінеральних добрив відповідно до потреб рослин і ґрунтів» застосування сівалок точного висіву, високопродуктивних бурякозбиральних комбайнів при дотриманні вимог сучасної технології мають сприяти здійсненню інтенсифікації галузі й підвищенню її ефективності.

Також слід активізувати пошуки шляхів, збільшення ємності внутрішнього ринку цукру, розширення географії зовнішніх ринків реалізації цукру й цукристих продовольчих, товарів. Необхідні розробка та впровадження новітніх технологічних схем перероб» продукції цукробурякового виробництва технічні цілі, зважаючи на те, що цукрові буряки й продукція цукробурякового виництва є енергетичною сировиною для розвитку підприємств біоетанолової промисловості, що започатковує свій розвиток в нашій країні. Зокрема, освоєння інвестиційних проектів щодо виробництва біоетанолу з продукції цукробурякового підкомплексу та стимулювання державою використання автомобільними двигунами альтернативного пального сприятимуть активізації розвитку галузі, зниженню енергетичної залежності країни і підвищенню екологічності природного навколишнього середовища.

Успішна реалізація окреслених заходів не тільки активізуватиме розвиток цукробурякового виробництва, а й матиме позитивні зрушення для розв'язання соціальних проблем, розвитку соціуму на селі. Особливо необхідно забезпечити системний комплексний розвиток цукробурякового виробництва у підприємствах Лісостепу. Відродження цукробурякового виробництва як

провідного продуктового підкомплексу лісостепової зони сприятиме раціональному землекористуванню й підвищенню культури землеробства. Разом із тим цукрові буряки є єдиною технологічною культурою для виробництва енергетичного продукту харчування - цукру, який є також базою для розвитку багатьох галузей харчової й переробної промисловості. Отже, розвиток цукробурякового виробництва сприятиме стабільній зайнятості населення на селі, що хоч трохи зніме соціальну напругу в суспільстві.

Народногосподарське значення культури цукрових буряків полягає ще й у тому, що це одна з важливіших сільськогосподарських культур в агротехнологічному плані, вирощування якої забезпечує сприятливий розвиток усіх інших культур у сівозміні, що підвищує загальну її продуктивність.

Наведені та інші характеристики галузі (забезпечення розвитку цукрової промисловості, зайнятість сільського населення і розвиток сільської місцевості, доходи в бюджет) зумовлюють нагальну потребу змінити ставлення владних структур до її розвитку. Тим більше, що високі світові ціни на енергетичні ресурси і зростаючий попит харчової й переробної промисловості уже визначають ціни на енергетичні продукти та продукцію цукробурякового виробництва.

Отже, (перспективи розвитку цукробурякового виробництва визначатимуться стратегічними напрямами використання його вихідної продукції: для споживання населенням, що залежатиме від платоспроможності; використання як компонент чи/або консервант підприємствами харчової промисловості, в технологічному процесі виробництва продовольчих товарів яких має віддаватися перевага вітчизняному цукру; використання продукції цукробурякового виробництва як сировини для одержання енергетичних (біоетанолу, газу) та інших продуктів споживання (наприклад, бетаїну).

Напрям використання цукрових буряків традиційний - виробництво цукру для наповнення внутрішнього аграрно-продовольчого ринку відповідно до попиту споживачів. Його ємність із урахуванням підвищення купівельної спроможності споживачів і формування страхового фонду в межах 20-25% має становити 2,2-2,4 млн т. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2009 року № 63 установлено граничний розмір квоти на поставку цукру на внутрішній ринок (квота „А") у період з 1 вересня 2009 року по 1 вересня 2010 року в обсязі 1984 тис. т .

Потенційні можливості бурякопридатних земель, за належного ставлення підприємницьких і владних структур до розвитку галузі, здатні забезпечити значно вищі обсяги виробництва цукрових буряків та цукру, що дасть можливість формувати експортні ресурси, й при активізації зовнішньоекономічних відносин відновити зовнішні ринки збуту цукру.

Системність і комплексність розвитку цукробурякового виробництва потребує інвестицій за різними напрямами: безпосередньо у розвиток буряківництва для відновлення технічної бази, а саме: закупівлі нового покоління тракторів, сільськогосподарських машин і механізмів та матеріально- технічного забезпечення; у підвищення професійного рівня працівників галузі, які б могли ефективно використовувати ці засоби й впроваджувати новітні технології вирощування цукрових, буряків, забезпечити стале економічне

зростання економіки буряківництва на основі утвердження інноваційної моделі його розвитку . Це можливо шляхом реалізації системи заходів інвестиційної політики держави через певні форми, методи та інструменти організаційно- економічного, нормативно-правового й виконавчого характеру у формі Державної цільової програми розвитку цукробурякового виробництва, Державної цільової програми розвитку біоетанолової галузі на базі продукції цукробурякового виробництва та Державної цільової програми переведення автомобільних двигунів на пальне з біоетанолом, виготовлене з продукції цукробурякового виробництва. Ці програми мають бути розроблені й реалізовані з метою концентрації інвестицій і зусиль для комплексного розв'язання всіх проблем розвитку галузі на основі принципово нових стимулюючих відносин власності на капітал, науково обгрунтованих технологічних рішень, високопродуктивних енергоощадних технологій, нових матеріалів, іншої науково-технічної та технологічної продукції.

Політика підтримки державою цукробурякового виробництва за конкретними програмами має бути поєднана із заходами щодо посилення ділового співробітництва, співпраці влади й підприємців тощо. Для забезпечення, розвитку цукробурякового виробництва на основі інноваційної моделі необхідно активізувати всі, складові капіталу: виробничий, людський, фінансовий і земельний, що є ефективними лише у своїй взаємодії та взаємовідповідності.

Стабільність соціально-економічного розвитку цукробурякового виробництва може бути досягнута лише шляхом застосування комбінованої моделі залучення інвестицій, мобілізації внутрішніх джерел кожного підприємства, регіону, трансформування в інвестиції прибутків підприємств, створення доступного для товаровиробників ринку інвестиційних ресурсів, стимулювання залучення в інвестиційний процес заощаджень населення, удосконалення нормативно-правового поля, забезпечення його прозорості для товаровиробників, вітчизняних та іноземних інвесторів.

Залежність витрат коштів, праці, палива, а також собівартості й рентабельності та інших показників від урожайності наведено в таблиці 11.10.

Таблиця 11.10.

Залежність витрат від урожайності при виробництві цукрових буряків у зоні Лісостепу України

Показник	Урожайність с.-г. культур, т/га
Урожайність, т/га	25	30	35	40	45	50	60
Затрати, грн. на 1 га	6310	6981	7477	8113	8752	9279	10402
Те ж, на 1 т	252	233	214	203	195	186	175
Вартість палива, грн./га	924	1017	1110	1202	1251	1310	1523
Те ж, на 1 т	37	34	32	30	27	24	20
Затрати праці,	23.4	26.3	30.2	33.8	334.8	36.7	42.1

Показник	Урожайність с.-г. культур, т/га
люд-год/га
Те ж, на 1 т	0.94	0.88	0.86	0.81	0.77	0.73	0.70
Вартість МД, грн. на 1 га	390	780	1170	1560	1950	2340	3119
Те ж, на 1 т	15.6	26	33.4	39	43	47	52
Вартість захисту рослин, грн. на 1 га	458	458	458	458	458	458	458
Те ж, на 1 т	18.3	16.1	13.1	11.5	10.2	9.2	7.6
Витрата палива на 1га, л	112	123	134	145	155	165	192
Те ж, на 1 т	4.5	4.1	3.8	3.6	3.4	3.3	3.2
Плата за оренду 1 га, грн.	293,8	293,8	293,8	293,8	293,8	293,8	293,8
Те ж, на 1 т продукції, грн.	11,8	9,7	8,39	7,3	6,5	5,9	4,9
Витрати на збут з 1 га, грн.	301	382	356	386	417	442	500
Те ж, на 1 т продукції, грн.	12,0	11,1	10,2	9,7	9,3	8,8	1 8,3
Основні засоби на 1 га, грн.	8395	9838	8629	9091	9534	9999	10942
Те ж, на 1 т продукції, грн.	336	328	246	227	212	200	1834
Рентабельність, %	15.4	17.1	19.1	21.2	23.6	25.8	32.
Коефіцієнт використання МТА, %	0.62	0.65	0.68	0.70	0.72	0.74	0.77

При виробництві цукрових буряків із урожайністю 25 т/га витрата палива на ну тонну 4,5 л, а при 60 т/га - лише 3,2 л, тобто на кожному гектарі економія палива становить 78 л.

З наведених даних видно, що врожайність істотно впливає на собівартість, палива, рентабельність продукції, коефіцієнт використання технічних заїв і менше - на затрати праці.

На рівні господарства факторами ефективності галузі буряківництва є:

• запровадження спеціалізованої сівозміни і формування раціонального рівня концентрації посівів. За нинішнього стану природно-ресурсного потенціалу цукрові буряки мають повертатись на попереднє місце в сівозміні не раніше, ніж через 4-5 років з метою уникнення можливих проблем з нематодами. При цьому в сівозміну на повний вегетаційний період не слід включати такі культури, як гірчиця, ріпак та соняшник;

• застосування інтенсивної технології вирощування цукрових буряків на основі використання насіння високої якості з хорошим генетичним

потенціалом, високопродуктивної системи машин і механізмів, сучасних⁴ засобів захисту рослин і грунтів, системи внесення органічних і мінеральних добрив з обов'язковим дотриманням кількості на запланований рівень урожайності раціонального співвідношеня NPK з їх диференцією залежно від розміщення цукрових буряків у сівозміні та чітке виконання технологічних операцій в часі та за агротехнічними правилами. Невідповідність співвідношення поживних речовин за елементами живлення не тільки не підвищує урожайність культури, а й негативно впливає на розвиток рослин, знижуючи їх продуктивність і якість продукції, призводить до погіршення родючості грунтів у наступні роки;

• обмін виробничою і економічною інформацією між цукровими заводами та господарствами про діючі виробничі потужності, потребу сировини, виробничі витрати за їх статтями на вирощування й переробку цукрових буряків, економічні показники розвитку буряківництва й цукрових заводів тощо;

• організація буряківництва на основі інтеграційних процесів, що зумовлює організаційну, технологічну та економічну єдність інтересів у кінцевих результатах господарювання всіх колективів, задіяних у виробничому процесі відповідно до вкладеного ними капіталу. В інтегрованому формуванні всі підприємства й організації працюють на основі координації розвитку інтегрованої сфери, господарських договорів, підприємливості, спільної економічної заінтересованості у кінцевих результатах господарювання та відповідальності за ці результати.

Учасником інтеграційного процесу можуть бути агропромислові фірми, професійні об'єднання, аграрно-промислові асоціації, корпорації, концерни, компанії, агропромислово-фінансові групи. Організація інтегрованих формувань здійснюється добровільно за територіально-адміністративним або регіональним, чи міжрегіональним і галузевими принципами на взаємовигідних умовах, однаковій заінтересованості й відповідальності в досягненні спільної мети.