3.2. Історико-культурні об 'єкти

В області зосереджено 1/4 всієї історико-культурної спадщини України. На території області знаходяться 7 курортів, два національні парки ("Сколівські Бескиди" та "Яворівський") і близько 4000 пам'яток історії та культури під охороною держави (понад 2 тис. охоронних об'єктів розташовано у Львові; історико-архітектурний ансамбль його центральної частини у 1998 р. внесено до списку світової спадщини ЮНЕСКО). Такою кількістю й розмаїттям пам'яток історії, археології, архітектури та монументального мистецтва не може похвалитися жодна інша область України(див.дод.М).

Щороку історико-культурні пам'ятки Львівщини приваблють туристів з усієї України та з-за кордону: у 2004 р. екскурсійними послугами скористалося близько 170 тис. гостей області, з 1996 р. має місце тенденція стабільного зростання туристично-екскурсійного потоку.

Львів зазвичай називають "містом музеїв". Численних туристів приваблюють у це стародавнє гостинне місто історико-архітектурні комплекси різноманітних архітектурних стилів XII-XIX ст., унікальні зібрання й колекції, що зберігаються в Національному та Історичному музеях, Картинній галереї, Музеї історії релігії та Арсеналі – музеї старовинної зброї. З унікальними колекціями порцеляни і фаянсу, меблів і ткацтва, прикладного та декоративного мистецтва можна ознайомитися в Музеї етнографії та художнього промислу.

Замки Львівщини є основними туристичними принадами довкола Львова. Їх красива архітектура, містична історія і мальовничі пейзажі завжди приваблювали людей. Для популяризації замкової спадщини Галичини з ініціативи Бориса Возницького був створений маршрут "Золота підкова Львівщини". Маршрут складається із: Олеського, Підгорецького, Золочівського, Свіржського, Старосільського замків [10, с. 2].

Олеський замок є, можливо, найвідомішим замком Львівщини, відродженим з цілковитої руїни (див. дод. Н). Понад шість століть стоїть він на високому пагорбі і є свідком та учасником багатьох подій, що навічно увійшли в історію.

Вперше Олеський замок згадується в письмових джерелах, датованих 1327 роком. Розташування замку на кордоні Литви і Польщі зумовило постійну боротьбу за нього та часті зміни власників. У XV–XVІ ст. Олеський замок кілька разів ставав жертвою руйнівних набігів татар. У другій половині ХV століття замок перестав бути оборонною спорудою і перетворився у резиденцію магнатських родів: Даниловичів, згодом Собєських, Жувуських.

Олеський замок відомий у польській історії тим, що 1629 року тут народився онук Даниловича, майбутній король Польщі Ян ІІІ Собєський, за часів правління якого замок отримав статус королівської резиденції. Згідно легенди про народження цього одного з найвизначніших польських королів і полководців, майбутній король народився під час грози, окрім того, на замок тоді напали татари; і в той момент, коли бабка повитуха поклала немовля на мармуровий стіл, вдарив дуже сильний грім, і стіл розколовся навпіл, після цього одразу ж з'явилося пророцтво про те, що новонароджений буде незвичайною людиною.

У своїй подальшій історії замок багато разів потерпав від руйнацій: декілька пожеж і сильний землетрус 1838 р. спричинили руйнування мурів замку. Не менше пошкодили його і самі власники – після того, як в одній з кімнат знайшли замурований скарб, почалися гарячкові пошуки інших коштовностей: розбивалися стіни з розписами, руйнувалися каміни, знімалися підлоги. На кінець XIX ст. Олеський замок перетворився практично на руїну. За зібрані в 1882 р. львів'янами кошти замок викупили, і він перейшов у власність держави. До 1939 р. замок використовувався як сільськогосподарська жіноча школа. Коли Галичина була приєднана до СРСР, у замку організували табір польських військовополонених, у роки Другої світової війни тут розміщувалися військові склади [9].

Лише з 70-х років минулого століття розпочалося активне відновлення Олеського замку. Нині це відділ Львівської галереї мистецтв. У музеї представлено: галицько-волинський іконописний живопис ХV–XVIII ст., український портретний живопис XVI–XVIII ст., європейське малярство XVII–XVIII ст., львівську скульптурну школу XV–XVIII ст., різноманітні європейські інтер'єри, а також унікальна колекція творів одного з найталановитіших європейських скульпторів ХVIII століття – Йогана Георга Пінзеля.

Підгорецький замок - один з найкращих у Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями (див. дод. П). Мурований замок заснував у 1635 р. коронний гетьман Станіслав Конецпольський на місці давніших укріплень, що належали родині Підгорецьких. Підгорецький парк належить до пам'яток садово-паркового мистецтва державного значення. 

До замкового комплексу входять: палац, оточений бастіонними укріпленнями, валами, ровами, чудовим парком, що знаходиться на декількох терасах і є пам'яткою садово-паркового мистецтва державного значення, римо-католицький костел XVIII ст. та заїжджий двір.

 Саме цю споруду зробили Лувром, коли знімали усім відомий пригодницький фільм «Дартаньян і три мушкетери». Тут проходили різні частини "Марлезонського балету" і саме сюди Д'Артаньян привіз підвіски від герцога Бекінгема.

 Замок постав у середині XVI ст. за проектами архітекторів Гійома Левассера де Боплана, який створив укріплення, та Андреа дель Аква, який створив палац. Про призначення замку сповіщає напис латинською мовою при вході до нього: "Вінець ратних трудів — перемога, перемога — тріумф, тріумф — відпочинок". Саме для відпочинку коронного гетьмана і був споруджений замок у Підгірцях. В Підгорецьком замку бували європейські монархи: польські королі Владислав IV і Ян ІІІ Собеський, австрійський цісар Франц-Йосиф, німецький кайзер Вільгельм.

В XIX ст. Леон Жевуський, який був бездітним і не мав спадкоємців, передає замок князю Євстахію Сангушку за умови, що той реставрує та збереже замок. До 1939 р. тут діяв приватний Музей князів Сангушко, перший музей прикладного мистецтва та живопису на Західній Україні.

В 1940 році в Підгорецькому замку був створений державний музей, колекції якого під час окупації пограбували фашисти. Після війни будову замку передали Міністерству охорони здоров'я, після чого в ньому створили туберкульозну лікарню, а твори мистецтва, які залишилися, передали до Львівської галереї мистецтв [3, с. 75].

Золочівський замок є однією з найвизначніших пам'яток культури й оборонної архітектури на теренах галицької землі (див. дод. С).

Розміщений на невисокому пагорбі в заплаві двох річок, Золочівський замок свого часу слугував як для оборони, так і для житла. У 1634-1636 роках за проектом невідомого архітектора його спорудив Яків Собеський, батько Яна Собеського - короля Польщі. У 1686 році на замовлення короля Яна ІІІ Собєського замок був оновлений і оздоблений творами мистецтва. В’їзна вежа, Китайський палац, великий житловий палац творять прекрасний ренесансний ансамбль замку.

У другій половині XVII століть Золочівський замок неодноразово зазнавав козацьких, татарських, турецьких нападів та облог. Від багатого спадку замку у 1801 році залишилося небагато, серйозних втрат та руйнувань він зазнав і в ХХ столітті: у замку кілька разів змінювались власники, поки він не став власністю держави. Впродовж віків Золочівський замок був і фортецею, і королівською резиденцією, і панською садибою, і навіть тюрмою та навчальним закладом.

Однак, структура замку, що сформувалася протягом XVII століття, без суттєвих втрат збереглася до наших днів. На замковому дворі розташований Великий палац, де розміщена експозиція інтер'єрів ХVІІ століття та зали історії. Прекрасно збереглася і дань моді ХVІІІ століття –  Китайський палац, який є одним з небагатьох зразків східної архітектури на українських землях.

Свірзький замок розпочинає своє існування із 1530 року, коли він належав шляхетському родові Свірзьких. Але сучасного вигляду він набув з середини  XVII століття, з часу переходу його у власність графа О. Цетнера. Граф наказав перебудувати і значно зміцнити замок (див. дод.Т).

Існують припущення, що задум Цетнера з укріплення Свірзького замку здійснював відомий фортифікатор, генерал від артилерії Павло Ґродзицький. Роботи з перебудови замку провадились приблизно в той же час, коли генерал Ґродзицький будував у Львові одразу два арсенали —  Королівський та Сенявських.

Незважаючи на своє вигідне оборонне розташування (замок розташований на горі Белз і був оточений непрохідними болотами, ставками, в підніжжі мурів — ровами і звідним мостом) палацовий тип його архітектури навряд чи міг мати серйозне оборонне значення. Відомо, що під час українсько-польської війни в 1648—1654 рр. замок не раз здобували козацькі загони, а в 1648 р. — спалили татари.

Але в 1672, під час походу турків на Львів, він все-таки вистояв турецьку облогу. Під час другого походу турків Свірзький замок знову вистояв і захистив у своїх мурах залогу  Поморянського замку, що не маючи достатньої сили для оборони, через таємний хід вийшла до лісу і переховувалась у Свіржі [27, с. 69].

Старосільський замок є одним з найбільших замків України, межі якого займають близько 2 гектарів площі (див. дод.У). Його також можна назвати найсильнішим замком Львівщини з поміж усіх інших, так як він не один раз вистоював напад ворожих народів і залишався цілим після закінчення битв.

Старосільський замок побудований в 1589 році за участю Амброзія Прихильного. Багато нападів замок переживав у повноцінному вигляді, але в 1648 році, коли на нього напали козаки він зазнав розрухи. На наступний рік замок відновили. Після того в 1654 році війська Богдана Хмельницького планували напад на місто Львів, але вже на Старосільску фортецю нападати не наважилися. У 1672 році турки здійснювали напад на замки і починали опановувати їх, рухаючись від одного до іншого. Але мури Старосільського замку їм отримати не вдалося — настільки могутньою і сильною стала фортеця.

З 1939 року замок перейшов у володіння Альфреда Потоцького, і з тих пір він встиг побувати у статусі і винокурні, і складу, і броварні. Пиво, яке розливалося в стінах цієї фортеці, мало велику популярність.

На території замку святкували сільські весілля та інші свята. Також там знімався фільм під назвою «Від Бугу до Вісли». Зараз на двогектарній площі організовуються фестивалі, з'їзди байкерів та інші розважальні події [24].

Архітектурні пам'ятки і археологічні знахідки, музеї і галереї, театри і концертні зали, національні традиції і обряди, ділова активність і зручні шляхи сполучення – все це робить Львівщину центром туризму. Область з унікальними пам'ятками, розташована в регіоні рідкісних екологічно чистих природно-кліматичних умов, претендує на набуття статусу туристичного центру світового значення.