Література до лекції 6.

1. Гавриленко І.М. Соціологія освіти: Навчальний посібник. / КНУ ім. Т.Г.Шевченка. – К.: РВЦ “Київський університет“, 2000. – Кн. 1. – Соціальна статика. – 335 с.

2. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. – Запоріжжя: “ЭТТА – ПРЕСС”, 1998. – 396 с.

3.Казаренков В.И., Казаренкова Т.Б. Социальное управление: конфликты: Учебно-методическое пособие. / Моск. Комитет образования, МГПУ. – М.: МГПУ, 2000. – 43 с.

4. Косолапов В.В. Методология социального прогнозирования . – М.: Высшая школа, 1981 . – 312 с.

5. Конспект лекцій з спеціальності “Соціологія освіти”: Для студентів денної форми навчання. / М.Ф.Карпенко та ін. (укл.); КПІ. – К.: Вид – во КПІ, 1995 . – 40 с.

6. Ліщук – Торчинська Т.П. Соціологія освіти: Методичні рекомендації до курсу для студентів спеціальності «Соціологія«; Волинський державний університет ім. Лесі Українки, Інститут соціальних наук, кафедра соціології. – Луцьк: РВВ «Вежа« Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2000. – 56 с.

7. Лукашевич Н.П., Солодков В.Т. Социология образования: Конспект лекций. / Под ред. Н.П.Лукашевича. – К.: МАУП, 1997. – 224 с.

8. Нечаев В.Я. Социология образования. – М.: Из – во МГУ, 1992. – – 200 с.

9. Педагогічна соціологія: Навчальний посібник. / В.С. Болгаріна, М.М. Шимовський, Л. Й. Гуменюк та ін. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – 144 с.

10. Сидоренко О.А. Соціологія освіти: Науково–практичний посібник для працівників системи освіти. - Х.: ХДУ “Народна українська академія“, 2000. – 32 с.

11. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Уклад.: В.І.Волович, В.В.Тарасенко, М.В.Захарченко та ін.; Під заг. ред. В.І.Воловича. – К.: Укр. Центр духовної к – ри, 1998. – 736 с.

12. Соціологія: терміни, поняття, персоналії: Навчальний словник – довідник для студентів вищих навчальних закладів освіти України / В.М.Піча та ін: (укл.); В.М.Піча (заг. ред.); Соціологічна асоціація України. – К.: Каравела; Л.: Новий світ, 2000, 2002. – 480 с.

13. Социология. Наука об обществе. Учебное пособие. / Под общ. ред. проф. В.П. Андрющенко, проф. Н.И.Горлача. – Харьков, 1996. – 688 с.

14. Сурмин Ю.П. Социология: проблемы социологической науки, общества, человека: Учебное пособие для студентов вузов, изучающих курс “Социология“. / Ю.П.Сурмин, И.С.Полторак, Н.А.Липовская; Национальный горный университет, Институт гуманитарных проблем. – Д.: НГУ, 2002. – Ч.3. Человек. - 2002. – 142 с.

15. Филиппов Ф.Р. Социология образования. – М.: Наука, 1991. – 203с.

16. Якуба О.О. Соціологія: Навчальний посібник для студентів. – Харків: Константа, 1996. – 192 с.

Лекція 7.

Тема: Соціологічні дослідження в освіті: методологія, напрями, методика проведення.

Мета: З’ясувати сутність соціологічних досліджень в освіті. Визначити напрями соціологічних досліджень в освіті. Розібратися у їх спеціфіці відносно інших суспільних галузей. Розкрити організаційні елементи соціологічного дослідження в освіті. З’ясувати етапи соціологічного дослідження в освіті. Зрозуміти процес їх оформлення. Розібратися у методах соціологічних досліджень в освіті, їх застосуванні з точки зору пояснення сутності соціальних процесів в освіті.

Питання теми:

1. Загальні підходи до соціологічних досліджень в освіті: напрями, види, форми, об’єкти, суб’єкти.

2. Правила, норми, організація проведення соціологічних досліджень в освіті.

3. Етапи соціологічних освітніх досліджень. Соціологічні гіпотези в дослідженні явищ освіти. Програма соціологічного дослідження в освіті. План соціологічного дослідження в освіті.

4. Соціологічна база проведення дослідження в освіті. Соціологічні методи дослідження освітніх явищ: вибірковий соціологічний метод, статистичні соціологічні методи у результуванні кількісних параметрів соціальних процесів в освіті; соціометричний метод та його застосування в освіті; методи соціологічної ретроспекції в освіті; метод соціальних експертиз в освіті; фокус – групова динаміка в освіті; соціологічне інтерв’ювання в освіті; соціологічне опитування в освіті; застосування соціологічних тестів в освіті; соціологічне спостереження в освіті; соціологічний експеримент в освіті.

5. Оформлення результатів соціологічних досліджжень в освіті.

Зміст лекції.

Соціологічні дослідження в освіті здійснюються за такими напрямами:

1. визначення місця освіти у системі суспільних відносин; ефективності її суспільних функцій; розвиненості системного соціального характеру;

1. визначення соціальних суб’єктів, їх зв’язків і співвідношень;

1. визначення функціонування освіти на її різних рівнях – від дошкільної до освіти дорослих та управління соціальними відносинами в освіті;

1. визначення соціального статусу учасників освіти та його розвитку;

1. визначення напрямів, перебігу соціалізації особистості у системі соціальних відносин в освіті;

1. визначення соціально–професійних кваліфікацій, спеціалізацій, орієнтацій учасників освіти та ступіня їх реалізованості відносно реалій суспільного життя;

1. визначення співвідношення спеціалізованої та громадянської підготовки учасників освіти; систем наукового пізнання дійсності та аксіологічних, морально– ціннісних позицій у системі освіти;

1. визначення цілей, функцій, напрямів, ефективності діяльності освітніх закладів, установ, системи управління освітою;

1. визначення конкретних напрямів діяльності освітніх установ з точки зору реалізації соціальних відносин й розвитку особистості, соціальних спільнот тощо;

1. визначення соціальної структури освіти та взаємодії її структурних елементів;

1. визначення соціальних відносин у професійному освітньому колективі, спільноті: напрямів, цілей, функцій, завдань, протиріч, ціннісних потреб, орієнтацій, інтересів, позицій, ідеалів, статусних ролей, рівневості виконання соціальних цілей освіти: управлінської, розпорядчої, експертної, коригуючої, діагностуючої, виконавчої тощо; систем міжособистісних соціальних взаємодій;

1. визначення напрямів діяльності управлінської освітньої системи – груп професійних взаємодій, стилів керівництва, зворотніх управлінських процесів, систем суб’єкт–об’єктних управлінських відносин, моделей розвитку таких відносин;

1. визначення напрямів діяльності кадрів освіти; розробка соціограм, професіограм як сукупностей характеристик, властивостей, ознак, що становлять сутність освітньої діяльності; визначення соціальних характеристик впливу кадрів освіти на розвиток системи соціальних відносин, діяльність особистості, яка знаходиться у річищі освітнього впливу;

1. визначення соціологічного портрету закладу, установи освіти стосовно впливу останніх на розвиток освіти, соціальних відносин, особистості, соціальних спільнот тощо; соціальних підстав організації закладу освіти: систем міжгрупових, міжіндивідуальних взаємодій як суб’єкт-об’єктних, типів, стилів, способів, технологій, методів розвитку соціальних відносин тощо.

Ці напрями досліджуються на підставі методології і системи методів одержання нового знання про освіту. Методологія соціологічного дослідження освіти містить у собі відповідні структури опрацювання такого знання: пізнавальну (досліджуються витоки освітніх явищ); аксіологічну (визначаються якісні оцінки, характеристики освітніх явищ); праксеологічну (досліджуються практичні засоби підвищення ефективності освітнього впливу).

Таким чином вивчення соціальних процесів в освіті здійснюється завдяки системному аналізу діяльності людей й соціальних спільнот, систем управління через виявлення соціальних потреб, інтересів, мотивів поведінки, ціннісних орієнтацій.

Пізнавальний аспект методології соціологічного дослідження в освіті (система теорій, методологічно орієнтованого знання, принципів) передбачає реалізацію концептуальних, теоретичних, загальних положень, які сутнісно пояснюють, розглядають, характеризують структуру, технології, алгоритми, межі, переваги, недоліки методів пізнання освітніх фактів, явищ, процесів, подій тощо.

Аксіологічний аспект методології соціологічного дослідження в освіті здійснює показ ціннісних підстав розвитку освіти як суспільного явища, в якому реалізуються суспільні, спільнотні, особистісні духовно–культурні настанови, ідеали.

Праксеологічний аспект методолгії соціологічного дослідження в освіті передбачає реалізацію конкретних методів, способів, форм, прийомів освітньої діяльності в їх системному розвитку.

Теорії соціального розвитку освіти розглядають її структуру, напрями розвитку, типи детермінант, фактори суспільного впливу, механізми, технології, моделі, результати діяльності. Пояснюються закономірності і тенденції розвитку освіти як суспільного явища в часі. Комплексно виявляються міри і ступені взаємовпливу соціальних чинників, які спрямовують освітній розвиток.

Видами таких теорій в соціології освіти є:

А. інформативні – показують хід розвитку освіти як суспільного, соціального явища;

Б. систематизуючі – впорядковують знання про освіту;

В. пояснюючі – характеризують явища освіти, виділяючи закономірності, тенденції її розвитку у певному контексті;

Г. прогностичні – моделюють розвиток освіти у певних суспільних, соціальних реаліях, наприклад, в інформаційному суспільстві;

Д. методологічні – надають низку методів, що джають змогу змоделювати нове знання про освіту;

Е. практичні – характеризують конкретні засоби, способи, форми, системи зміни соціальної реальності.

За рівнями, системами пізнання освітньої реальності такі теорії поділяються за: ступенями узагальнення освітніх фактів, подій, явищ (емпіричні, середнього рівня, загальносоціологічні); типами відтворюваних соціальних об’єктів (від діяльності окремої особистості до функціонування освіти як суспільного інституту: інституційні, тобто такі, що відображають соціальні спільноти; процесуальні, тобто такі, що вивчають соціальні відносини); характером системного відображення соціальних об’єктів (атрибутивні, структурні, функціональні, структурно– функціональні, системні); ступенем і характером динаміки освітніх явищ (соціальної статики, динаміки і розвитку структурних елементів освіти); типом методології (соціологічні, соціально–філософські, соціально–біологічні, соціально– психологічні, соціально–діяльнісні, соціально–культурні тощо); масштабом досліджуваних явищ (від особистісно–локальних до ноосферних); типом функцій, які домінують в теорії (інтерактивно-інформаційні, систематизуючі, пояснюючі, прогностичні, методологічні, фундаментальні, прикладні тощо).

Теоріями, які пояюснюють зі соціологічної точки зору розвиток суспільства, освітнього інституту в ньому, є:

• структурного функціоналізму;

• неоеволюціонізму;

• соціальних змін;

• соціального конфлікту;

• соціальних систем;

• соціальної дії;

• символічного інтеракціонізму;

• феноменології;

• етномедології;

• соціального обміну;

• соціального простору;

• структуризації тощо.

0. Такі теорії на загальнометодологічному рівні опрацьовують емпіричні результати, перетворюючи фактичний матеріал на істинно наукове знання. Реалізація їх у річищі соціологічної методології є розкриттям сутнісних витоків освітніх подій і явищ.

0. Методологічні принципи пізнання освіти є комплексами пізнавальних орієнтацій, які містять сутнісні структури явищ. Такими принципами в освіті є:

0. системності - означає, що освіта є цілісною діяльністю самостійних соціальних систем (спільнот, колективів, закладів, установ, організацій, систем управління і взаємодії тощо) з певними особливостями становлення, функціонування, розвитку; є розглядом таких систем у сукупності їх складових елементів, структури, наборів функцій, єдності внутрішніх і зовнішніх умов діяльності, тенденцій розвитку тощо;

0. комплексності – освіта тлумачиться як система взаємодіючих елементів на всіх рівнях – від учня, студента, слухача до управлінської системи; об’єктивності – розглядає освітній інститут з точки зору суспільних моментів її розвитку; історизму, порівняльності, генези; гуманізму; науковості, логічності, єдності теоретичного й ємпіричного; розвитку, генетичності (дає змогу з’ясувати джерела, причини, фактори розвитку, умови, середовище, типовість, неповторність – унікальність, багатоманітність форм освітньої дійсності); діалектики генези освіти як суспільного, соціального явища); доповнюваності – виявляється в тому, що розгляд суспільного, соціального факту освіти має багатоманітний характер, яким є людська діяльність; синергійності – підхід, який дозволяє виявити співучасть у соціальній дії багатьох соціальних факторів, які мають енергетичну природу; це коеволюційне тлумачення соціальної діяльності у її співучасті з розвитком природи, суспільства, людини, космогенних факторів суспільного розвитку.

0. Методологічно орієнтоване знання в освіті містить у собі сукупність понять, категорій, закономірностей, тенденцій, теорій, концепцій, гіпотез, фактів розвитку освіти, які складають поле пізнання освіти на теоретичному рівні. У його структурі виділяються наступні взаємопов’язані рівні, які розкривають сутність діяльності освіти. а саме:

0. А. рівень загальносоціологічної теорії;

0. Б. рівень спеціальних соціологічних теорій (у тому числі, й соціології освіти);

0. В. рівень емпіричних соціологічних досліджень, що оперують конкретно соціологічним матеріалом.

0. Ці рівні є взаємодповнюючими, що дозволяє отримати повну об’єктивну картину того, що відбувається в освіті як у суспільному інституті.

0. Джерелом первинної соціологічної інформації про процеси в освіті виступає діяльність людей, соціальних спільнот та опредметнені у документах освітні факти, події, явища тощо.

0. Соціологічне дослідження в освіті є специфічним видом пізнавальної діяльності, яка скерована, на підставі методології, системи методологічно орієнтованого знання, принципів, методів на дослідження соціальних об’єктів, відносин і процесів з метою отримання нової інформації, примноження наукового знання, виявлення закономірностей, тенденцій суспільного життя. У вузькому смислі соціологічне дослідження такого роду є системою логічно послідовних методологічних, методичних й організаційно–технологічних процедур, що реалізує точні, об’єктивно вивірені дані у вигляді соціальної інформації, знання про освіту, ії явища, процеси, події, факти тощо. Така система розгорається в наступних підходах: визначенні поняття, мети дослідження; визначенні логіко-функціональної структури основного поняття, або опису основних характеристик явища, яке досліджується (перебіг освітніх процесів); визначенні індикаторів – показників тощо та їх доведення до аналізу описуваного явища.

0. Ця науково–дослідницька діяльність розглядає освіту як цілісну соціокультурну систему, до якої можуть бути застосовані методи, прийоми, форми, засоби, способи, технології збору, обробки, аналізу соціологічної інформації.

0. Відносно напрямів, форм з’ясування сутності соціальних процесів в освіті, соціологічні дослідження класифікуються так:

• за предметом дослідження, за напрямами, темами, проблемами, питаннями - соціально–освітні, відповідно до розвитку освіти, соціальних відносин у ній, соціального управління, діяльності навчальних установ, закладів, соціальних спільнот, особистості;

• за характером соціального пізнання – теоретичні (концептографічні, гіпотетичні аналітичні, синтетичні, прогностичні, ретроспективні); методографічні (операціональні); емпіричні (фактографічні); емпірично–теоретичні; інформаційні;

• за ступінем представленості сторін об’єкту, презентованості результатів – комплексні; некомплексні; багатоцільові, одноцільові; елементні;

• за ступінем вираження динаміки об’єкту – ситуативні, повторювані, триваючі;

• за типом суб’єкту – колективні (групові), персональні (індивідуальні);

• за новітністю отриманого знання – новаторські, компілятивні, повторювані;

• за масштабом соціального об’єкта – індивідуальні, вибіркові, суцільні, локальні, регіональні, галузеві, загальнодержавні, міжнародні;

• за періодичністю – одномоментні, періодичні, вибіркові;

• за методикою дослідження - розвідкові, описові, експериментальні, аналітичні; розвідкові (пілотажні, зондажні), описові, аналітичні; спостереження, аналізу документів, опитування (анкетне, інтерв’ю, тестування), експертизи;

• за організацією – польові, лабораторні, панельні, моніторингові тощо.

Об’єктами соціологічного дослідження в освітній діяльності виступають:

1. за масштабом – великі, регіональні, національні, соціумні, колективні, індивідуальні акти соціальної дії;

1. за динамікою – статичні, динамічні, зверхдинамічні соціальні взаємодії, співвідношення, зв’язки тощо;

1. за соціальним часом – актуальні, інноваційні, відтворювальні соціальні рухи;

1. за складністю – прості, складні, зверхскладні суспільні процеси;

1. за соціальною ідентифікацією – соціальні утворення – інститути, спільноти, групи, процеси, відносини тощо;

1. за належністю до певної галузі – освіти – відносини – соціальні, соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-культурні, соціально-демографічні тощо.

Суб’єктами соціологічного пізнання є:

А. за соціальним масштабом – індивід, група, спільнота, інститут, суспільство, суспільний процес, фрагменти соціальної дійсності, соціальні відносини тощо;

Б. за типом пізнавальної діяльності – наукові підходи, побутові, емоційні (мистецькі ), релігійні та ін.

З точки зору соціології вибудовується система рівнів соціологічного пізнання соціальних процесів в освіті:

1. загальнолюдський – соціальні події в освіті оцінюються крізь призму загальнолюдських процесів, цінностей;

1. державний – соціальні процеси в освіті реалізуються через державні інтереси, настанови, потяги, норми, цінності, традиції, документи та ін.;

1. національний – соціальні явища в освіті мають культурологічний, етнічний характер, в якому проявляється відношення до національної культури, ментальності, мови, звичаїв, традицій, історії; у соціології такі підходи оцінюються як гострі, інноваційні, суперактивні, суперечливі тощо;

1. регіональний – соціальні процеси в освіті забарвлені належністю до певної території, місцевої специфіки розвитку й набувають форм: а)актуальної; б)трансформаційної; в)активної інформації тощо;

1. локальний – вивчаються конкретні освітні ситуації, в яких проявляються наступні підходи - неоперативний, деструктивно–деградаційний, пасивний, оперативний, терміновий тощо.

Соціологічне дослідження в освіті має наступні етапи:

І. Програмуючий – полягає в розробці питань методології, методики і технології впровадження цілей дослідження (тут здійснюється розробка програми дослідження; визначаються: дослідницька проблема, гіпотези (сукупність суперечностей і протиріч в дійсності, між дійсністю та її осмисленням, що потребує пізнання і застосування методів, процедур, прийомів). Гіпотезами у соціологічному дослідженні виступають: а) такі, що характеризують зв’язки і стани; кореляційні; причинно–наслідкові; б) ретроспективні; актуальні; прогностичні; в) емпіричні; теоретичні; г) описові; аналітичні; пояснювальні; д) якісні; кількісні; е) первинні; вторинні; є) гіпотези–підстави; гіпотези-наслідки; ж) прості, складні; з) атрибутивні, структурні, функціональні, структурно–функціональні; и) такі, що відображають закономірності, тенденції, напрями, форми розвитку соціальних процесів тощо.

Вимогами до складання гіпотез є: 1. гіпотеза не повинна протирічити перевіреним фактам та теоріям; 2. гіпотеза повинна розповсюджуватися на всі без винятку описувані явища, процеси, факти, події; 3. гіпотеза повинна містити апробовані поняття, категорії, аналітичні характеристики; 4. гіпотеза повинна містити підстави для перевірки її істинності тощо.

Цей етап виражається через питання або комплекс питань, що становлять теоретичний і практичний інтерес. Для цього вивчаються методологічні підстави; здійснюється вибір об’єктів, суб’єктів дослідження, методів дослідження; відбувається ознайомлення із літературою, еміпричною базою; розробляється понятійно-категоріальний апарат тощо; здійснюється обдумування мети, цілей, завдань дослідження; складається план; визначаються засоби і терміни проведення; реалізується вибір способів аналізу та обробки соіологічної інформації тощо.

ІІ. Інформаційний – полягає у застосуванні методів і технології для отримання масиву достовірної та репрезентативної соціологічної інформації. Для цього здійснюються: збирання емпіричного матеріалу; усукупнення неузагальнених відомостей у різних формах (записах дослідників, витягів із документів, окремих відповідей у різних формах); пошук інформації для формулювання гіпотез.

ІІІ. Аналітичний – полягає в аналізі соціологічної інформації, її узагальненні, теоретизації, описуванні, поясненні фактів, обгрунтуванні тенденцій та закономірностей, виділенні кореляційних та інших зв’язків. На цьому етапі здійснюється доведення описових гіпотез, формулювання пояснювальних гіпотез; встановлюються причинно–наслідкові зв’язки досліджуваних фактів, процесів, явищ; реалізується опрацювання зібраних матеріалів на первинному і вторинному рівнях; відбувається емпірична інтерпретація фактичного матеріалу відносно ідеальних уявлень; звідбувається підготовка зібраної інформації до обробки; складання програми такої обробки; відбувається обробка отриманої інформації на ЕОТ.

ІV. Практичний – полягає в розробці практичних рекомендацій і соціальних технологій; створюється модель практичної зміни вивченого соціального об’єкту; здійснюється аналіз та розробка рекомендацій (на рівні емпіричної теорії, а згодом і теоретичного узагальнення); підготовка наукового звіту із результатів дослідження тощо.

Програма соціологічного дослідження є методологічною моделлю дослідження, що фіксує методологічні принципи, мету, завдання дослідження, способи їх досягнення і складається із таких елементів:

А. формулювання проблемної ситуації, що передбачає виділення найбільш гострого протиріччя, що міститься у соціальній реальності; визначення об’єкту і предмету дослідження (найбільш суттєвих властивостей, ознак, сторін, характеристик, особливостей об’єкту, які повно виражають протиріччя) соціального явища, процесу, соціальних відносин; розробка проблеми дослідження;

Б. формулювання мети, завдань – способів досягнення окреслених у програмі цілей (отримання нового знання про еміричні факти дійсності, структуру описуваного об’єкту, причинно–наслідкові зв’зки тощо );

В. розробки гіпотез;

Г. визначення та інтерпретації основних понять, категорій досліджуваного явища; фіксації вихідних уявлень, встановлення співвідношення даного дослідження з іншими підходами, точками зору, методами, результатами тощо; визначення рівня зрілості суспільної проблеми, стану теоретичного та практичного знання в цій галузі тощо;

Д. встановлення, обгрунтування вибірки (моделі об’єкта, що в цілому дає уявлення про нього); вибору й розробки методів збору інформації; описування методів та схем аналізу інформації; характеристики методів та методик вимірювання, основних процедур збору даних (аргументації шкал вимірювання, особливостей використання методів та методик); визначення основних процедур аналізу даних (кількісний, якісний, статистичний, факторний аналізи, обробка соціальної інформації на ЕОТ );

Е. здійснення і визначення напрямів практичного застосування результатів дослідження – емпіричного тлумачення основних понять, що передбачає інтерпретацію їх змісту та операціоналізацію; коригування попередніх процедур програми дослідження;

Є. перевірки правильності емпіричної інтерпретації;

Ж. попереднього аналізу предмета дослідження – складається з визначення його структури, впливових факторів, функцій тощо; тут створюється модель предмету, яка описується інтерпретованими поняттями;

И. висунення гіпотез про кількісні та якісні характеристики, причини, майбутні стани соціального процесу, що раніше був описаний на підставі моделі дослідження; шляхів перевірки сформульованих гіпотез;

Ї. розробки інструментарію дослідження – методичних документів і технічних прийомів для здійснення дослідження і розв’язання його завдань (інструментами збирання інформації є: анкети, бланки, протоколи, картки; засоби первинної обробки даних – кодувальні аркуші, підсумкові таблиці; інструкції, пам’ятки, класифікатори; засоби інструментування результатів кількісної обробки даних – графіки, гістограми, діаграми, таблиці тощо; засоби реєстрації даних - магнітофон, відеокамера, фотоапарат, комп’ютер та ін.);

І. складання структурного плану дослідження (його етапами є: розвідкове, аналітичне, експериментальне дослідження); складання організаційного плану та стільникового графіка робіт (тут визначаються: чисельність, склад дослідницької групи, порядок розподілу у ній обов’язків, порядок роботи в цілому) тощо.

Вимогами до складання програми є:

1. теоретико–методологічна обгрунтованість;

1. структурна повнота;

1. логічність і послідовність;

1. наявність творчості у вирішенні підходів;

1. прозорість, чіткість, зрозумілість.

Основними функціями програми є:

• методологічна – визначається методологію дослідження;

• методична – передбачається конкретизація, обгрунтовання методів дослідження;

• гносеологічна – знімається невизначеність в розумінні об’єкту, що досліджується, через етіпізацію, співвідношенні етапів дослідження;

• моделююча – визначається об’єкт дослідження як модель та шляхи її розробку;

• програмуюча – оптимізує модель досліджуваного об’єкта стосовно процедури дослідження;

• нормативна – задаються нормативні вимоги до конкретного дослідженню відносно загальних, загальнонаукових тощо;

• організаційна – розподіляються обов’язки між членами дослідницької групи; забезпечується контроль за перебігом дослідження;

• евристична – забезпечуються напрями пошуку новітніх рішень, проникнення у сутність досліджуваного об’єкту тощо.

План соціологічного дослідження як сукупність основних процедурних заходів реалізації дослідницької програми, містить у собі певний процедурний цикл:

Перший розділ містить:

А. порядок підготовки, обговорення і затвердження програми; дані про інструментарій соціологічного дослідження;

Б. теоретичне обгрунтування (у тому числі, розмежування проблемного і непроблемного; відмежування несуттєвого від суттєвого; членування загальної проблеми на елементи, їх впорядкування тощо); формулювання проблеми, визначення об’єкта і предмета дослідження; визначення мети і характеристику завдань дослідження; інтерпретацію понять, категорій, термінів (як етапізація тлумачення висновків тут відбувається теоретичне інтерпретування, емпіричне інтерпретування, операціональне інтерпретування); попередній системний аналіз й описування об’єкту дослідження, формулювання робочих гіпотез;

В. питання формування і підготовки групи збору первісної інформації; описування перебігу пілотажного (розвідкового ) дослідження; описування методів збирання фактів, обробки даних.

Другий розділ включає в себе:

А. хід, дані, організацію процедури проведення; розробку методів і систем порівняльного аналізу;

Б. відомості про результати, висновки; системи контролю за ходом дослідження; системи корекції і коригування ходу дослідження.

Третій розділ полягає в обробці результатів дослідження: тут розглядаються дані анкет, вибірки; розкодувуються дані завдань, запитань, створюються зведені таблиці цифр або відсотків (табулограми).

Четвертий розділ передбачає аналізування результатів дослідження; тут готуються попередній, проміжковий, підсумковий звіти про проведене дослідження; робляться висновки; формулюються практичні рекомендації.

Під час підготовчого етапу проведення соціологічного дослідження розроблюється стратегічний план, структуру якого можна подати таким чином:

1. розвідковий (пошуковий) - тут здійснюється попереднє описування соціального процесу; вивчаються документи, матеріали інтерв’ю, спостережень; як наслідок – формулюється проблема і описова гіпотеза;

1. аналітичний (описовий) - здійснюється аналіз явища, події, факту, процесу; вивчаються статистика, результати вибіркового, монографічного стеження; результати кореляційного аналізу, анкетувань; як наслідок – формуються якісні та кількісні характеристики об’єкту дослідження, розраховуються зв’язки, відношення, формулюється пояснювальна гіпотеза;

1. експериментальний - полягає в моделюванні експерименту, з’ясуванні причинно-–наслідкових зв’язків тощо.

Робочий план дослідження містить в собі: мету, завдання, вказання на етапи, терміни виконання, обрахунки витрат, результати пілотажного дослідження, результати польового дослідження, підготовку первинних даних для обробки, хід обробки таких даних, аналіз та інтерпретацію даних, висновки у вигляді звіту.

Процедурні аспекти соціологічного дослідження повинні виходити з обрання методів аналізу об’єкта дослідження: методу зовнішніх об’єктів (спостереження, аналізу документів, аналізу практичних дій); методу внутрішніх об’єктів (опитування, викладу думок вголос, письмового опитування, бесіди, кореспондентського опитування та ін.); методу програмування (формалізації відомостей про явище, подію, факт як: документування, інтерв’ю, анкетування, аналізу і обробки соціологічної інформації тощо).

Вимогами до проведення соціологічного дослідження є: чіткість пунктів програми; ясність і точність; деталізація формулювань положень; логічна послідовність елементів; дотримання структури програми (як деталізація мети, завдань, цілей, функцій елементів, предмету, гіпотез, проблем, емпіричного досвіду, орієнтирів, об’єктів, методів, способів, технологій); гнучкість в застосуванні систем, методів дослідження, технологій опрацювання фактів; актуальність положень; дотримання етапів інтерпретації результатів дослідження; дотримання комплексності в співвіднесенні з іншими результатами; здійснення об’єктивізації досягнутих результатів; всебічний аналіз результатів у взаємозв’язку з іншими підставами, точками зору, положеннями, концепціями; виокремлення тих результатів, які становлять сутність дослідження; реалізація емпіричних індикаторів проаналізованих результатів дослідження; зіставлення їх з емпіричними фактами дійсності; об’єктивізація емпіричних показників. індексів та шкал; оптимальне визначення процедур дослідження, засобів реєстрації та вимірювання соціальних процесів, методів збирання первинної інформації, процедур перетворення та аналізу ознак досліджуваного об’єкта; інтерпретація даних у ході перевірки гіпотез тощо.

Існують відповідні положення щодо умов і технологій застосування соціологічного дослідження:

1. починати складання програми слід у випадку наявності: а) чітко визначеної проблеми; б) визначених об’єкта та предмета, що підлягають розгляду; в) основної та робочої гіпотез, які перевірятимуться у процесі дослідження; г) необхідного матеріалу та засобів обробки даних (пакети прикладних програм); д) групи спеціалістів (соціологів, психологів, соціальних працівників із спеціальною підготовкою тощо);

1. укладаючи програму дослідження, не слід забувати про необхідність проведення операціоналізації;

1. використовувати результати досліджень можна лише за умови владіності та надійності методик, коректності обробки результатів;

1. важливо, щоб дослідження проводилось не заради дослідження, а сприяло соціальному прогресу;

1. дослідження має носити рекомендаційний, а не контрольний чи регулюючий характер;

1. інформація буде значно повнішою і надійнішою, якщо її доповнити даними, отриманими іншими дослідниками;

1. використовуючи вже апробований інструментарій, слід пам’ятати про його варіативність: максимально адаптувати до поставленої мети, обраного об’єкта з урахуванням регіональних, демографічних та інших особливостей;

1. змінюючи формулювання питань анкети, вносячи зміни, не слід забувати про вимоги до логіки та коректності їх постановки;

1. надзвичайно важливо дотримуватися анонімності – одного з основних принципів проведення соціологічного дослідження;

1. основним принципом застосування соціологічних методів повинен бути “Не зашкодь!”.

Соціологічна база дослідження перебачає: постійне дослідження ділових контактів; розуміння практичного значення результатів та їх вплив на розвиток соціального об’єкту; створення суспільної думки стосовно доцільності внесення змін в певний процес; необхідне роз’яснення мети, завдань, методів дослідження; неодмінний контроль морально–етичної, психологічної, культурологічної ситуації в ході проведення дослідження; дотримання добровольності у виконанні завдань дослідження.

З точки зору соціології дослідження соціальних процесів відбувається за такими видами:

• розвідкове, описове, пілотажне, зондажне – передує глибокому вивченню проблеми (тут уточнюються мета, цілі, завдання, гіпотези, предметна сфера, питання та їх формулювання; для цього застосовуються: метод вивчення, аналізу та обробки документів, метод інтерв’ю, метод спостереження);

• аналітичне, описове – вивчається емпірична інформація з використанням даних соціальної статистики; застосовуються вибіркові методи (вони структуруються за соціальними групами, спільнотами, професійними напрямами, змістом діяльності), метод кореляційного аналізу, метод анкетування (для визначення кількісних та якісних характеристик соціального процесу та управління ним);

• соціальний експеримент – здійснюється пояснювально–експертне визначення причинно–наслідкових зв’язків у системі соціальних відносин на підставі внесення штучних (змодельованих) характеристик у реальний процес з метою його зміни;

• аналітичне дослідження – соціологічний аналіз явища, який дає можливість виявити причинно-наслідкові зв’язки; тут вивчається сукупність факторів, що обумовлюють дане явище; їх, у свою чергу, класифікують як: основні, неосновні, постійні, тимчасові, контрольовані, неконтрольовані тощо. Об’єктом аналізу при цьому є велика сукупність, яка відрізняється різними властивостями, характеристиками. Виділення в структурі соціального об’єкту відносно однорідних груп (наприклад, за рівнем освіти, віком) дозволяє оцінити і порівняти різні соціальні характеристики, виявити наявність чи відсутність зв’язків між ними.

Основному дослідженню має передувати пілотажне дослідження – перевірка надійності методик та процедур основного дослідження, схеми його організації і проведення. У його процесі відпрацьовується оптимальний варіант методики проведення загального дослідження, збирання інформації; з’ясовується величина помилок, які трапляються через втрати та викривлення інформації, ситуації, що виникають у процесі опитування, але не враховуються дослідником при розробці програми і методики дослідження. Для цього уточнюються: зрозумілість змісту питань, сутність змін, які треба внести до структури анкети (із запитаннями); відбувається перевірка інструментарію дослідження; з’ясовуються об’єкти дослідження – учасники опитування; процедура дослідження; фіксація його наслідків.

Етапами пілотажного дослідження є:

1. апробація методики дослідження; обрахування вибірки; розробка структури методики;

1. перевірка методики і стабільності даних, похідних показників, побудова індексів, багатомірних шкал;

1. додаткова перевірка на стабільність через 2 - 3 тижні після опитування і т. п.

У процесі такого дослідження здійснюється вибірка - формування поля дослідження, в якому обираються певні структури, на які спрямовується дослідження - особистості, процеси, зв’язки, відносини тощо.

Науковий звіт із проведення соціологічного дослідження складається після завершення збору соціологічних даних. Структура звіту мусить відповідати логіці операціоналізації основних понять; соціолог йде шляхом індукції, поступово зводячи соціологічні дані у показники. Чисельність розділів у звіті повинна відповідати числу гіпотез, що сформульовані у програмі дослідження.

Цей звіт має таку структуру:

1.Вступ – тут здійснюється загальний аналіз проблемної ситуації, дається характеристика існуючих підходів до її розв’язання, посилання на новітність підходів дослідження тощо;

Розділ 1. містить коротке обгрунтування актуальності проблеми; характеристику параметрів дослідження (стан вибірки, методи збору інформації, кількість учасників дослідження, терміни проведення; вірогідність, системи оцінювання, шкали оцінювання, діагностичні характеристики); має характеристику методологічних і методичних положень програми дослідження, обгрунтування вибору об’єкту дослідження (тут здійснюється фіксація проблемного протиріччя (протиріч); обгрунтування вибору предмету дослідження із фіксацією його сутніцних ознак; обгрунтування елементу дослідження – соціального факту, явища, події (наприклад, суперечностей в розвитку соціальних відносин у колективі); опис можливого ходу реалізації програми; відомості про системи збору інформації; дані про обробку інформації; дані про реальних респондентів (вік, стать, освіта);

Розділ 2. – тут аналізуються результати дослідження у вигляді первинних і вторинних документів про хід виконання програми, дані про характеристику видів дослідження – лабораторного, польового, ін.; здійснюється інтерпретування результатів дослідження;

Інші розділи розкривають напрями дослідження;

Висновки – тут оформлюються програмні документи (в них здійснюється фіксація емпіричної теорії, теоретичного узагальнення тощо ).

Заключення (післямова, резюме) пропонується у вигляді практичних рекомендацій, що грунтуються на загальних висновках.

Додатки до звіту містять методологічні та методичні документи: програму, план, інструментарій, інструкції.

При вивченні навчального курсу “Соціологія освіти“ передбачається засвоєння методології, методики, технологій проведення соціологічних досліджень різних видів, рівнів, напрямів.

Специфікою застосування соціологічних методів в освіті є їх свідомісний характер, який передбачає звернення до потреб, намірів, мотивів, інтересів, цінностей особистості, соціальних спільнот. Їх виявлення на емпіричному рівні аналізу соціальної дійсності має на увазі встановлення та узагальнення соціальних фактів, вчинків, поведінки у галузі освіти, навчально–виховної діяльності особистості, соціальних спільнот, груп, колективів закладів, установ освіти, виявлення тенденцій та динаміки освітньо-соціальних явищ. При цьому, оптимальне співвідношення як евристичної (отримання результатів вивчення соціальних процесів в освіті на підставі новітньої соціологічної соціальної інформації про стан і тенденції розвитку освіти як суспільного інституту), так і прогностичної (розробки і попозиції рекомендацій, положень, моделей, коригованих висновків стосовно тенденцій вирішення освітніх проблем) функцій реалізації методології і методів соціологічного осягнення освітньої реальності дає змогу дослідити усю багатоманітність освітньої діяльності, починаючи від вивчення орієнтацій особистості на форми, види, системи, напрями, рівні освіти і закінчуючи соціологічним аналізом ефективності освіти як суспільного інституту. Тому соціологічні методи дослідження освіти містять як загальнотеоретичні, так і емпіричні сенси.

Такі сенси дають змогу зібрати й математично–статистично обробити масовий матеріал – соціологічну освітню соціальну інформацію; виявити статистичні закономірності – сутність типових явищ (що є головною методологічною підставою застосування соціологічного знання до освіти); вивчити як особливе, так і загальне, притаманне процесові освіти; диференційовано виявити вплив соціальних факторів, форм, засобів, інститутів на соціалізацію, інкультурацію особистості; визначити їх пріоритетність в різних соціальних ситуаціях.

У процесі застосування соціологічних методів до з’ясування сутності освітніх явищ, подій, фактів відповідно до їх взаємодії, ступеню використання засобів, принципів, способів, форм соціолгічних досліджень виділяються:

а. допоміжні соціолого–педагогічні дослідження (в їх процесі соціологічний компонент присутній у вигляді окремих даних і методів );

б. кооперативні (тут соціологічні методи застосовуються в однаковій з педагогічними методами мірі);

в. інтегративні (що будуються на підставі органічного синтезу теорії і практики педагогіки й соціології). Це дає можливість врахувати специфіку, структуру, функції освіти.

Без використання точних методіав вимірювання соціальної дійсності неможливо зрозуміти типовість соціальних дій, кількісні параметри перебігу соціальних процесів. Якісні ж параметри можуть бути розкриті із застосуванням педагогічних методів соціального дослідження.

Вибірковий метод соціології допомагає зробити висновок про характер розподілу досліджуваних ознак генеральної сукупності (освітній процес, явище, подія, факт) на підставі розгляду її частин. елементів. Цей підхід дає змогу робити висновки про об’єкт як ціле, спираючись на дані аналізу його окремих ознак.

Ознаками соціологічної вибірки є:

1. обгрунтування вибірки, яке полягає в досягненні адекватності задач дослідження типам вибірки; визначення одиниць відбору та ознак;

1. обрання кількості етапів відбору елементів;

1. вибір типу об’єктів презентації (властивостей вибіркової сукупності відтворювати характеристики генеральної сукупності досліджуваного об’єкта) дослідження на проміжних етапах відбору;

1. спосіб районування обраних елементів на проміжкових ступенях відбору об’єктів презентації;

1. спосіб відбору об’єктів презентації (елементів вибіркової сукупності – групи, соціальної спільноти, закладу, установи освіти, певні соціальні дії, в яких конкретизуються одиниці спостереження: соціальні дії, факти, події, явища, вчинки, поведінка);

1. обсяг вибіркової сукупності (кількість одиниць спостереження); (вимірюється за формулою: n = 1/p² + 1/N, де n - обсяг вибіркової сукупності; N – обсяг генеральної сукупності; р – розмір допустимої помилки, максимальна величина якої в соціологічних дослідженнях дорівнює ± 5%, тобто 0,05).

Основу вибірки становить визначена кількість елементів генеральної сукупності, що задовольняє вимогам щодо повноти, точності, адекватності, зручності дослідження; застерігає від дублювання одиниць спостереження (якщо, наприклад, генеральною сукупністю обрати населення країни або його частину, то вибірковою сукупністю є множина людей, груп, які знаходяться в зоні соціологічного дослідження). При цьому, генеральною сукупністю є об’єкт дослідження в єдності його суттєвих якостей і ознак; вибірковою сукупністю – частина об’єктів генеральної, яка становить суму вихідних одиниць спостереження; одиницею відбору є елемент генеральної сукупності, що підлягає аналізу тощо.

Видами вибірки в соціології є:

1. повне охоплення усіх елементів об’єкту;

1. більша частина елементів об’єкту, або його найважливіших елементів;

1. типова для усього об’єкту частина елементів за певними критеріями;

1. об’єкт за певними обмеженнями (за випадковими числами; через інтервал у переліку об’єктів; за певними стільниками, групами (соціальна інформація у такому випадку є більш обгрунтованою, оскільки групи максимально подібні за найважливішими ознаками);

1. об’єкт за змінами одиниць відбору;

1. стратифікована (усі елементи генеральної сукупності поділені на страти відносно деякої змінної, і серед них відібрані елементи, кількість яких пропорційна обсягу групи у генеральній сукупності);

1. серійна (уся сукупність поділяється відповідно до заданої ознаки; наприклад, щодо віку, статі, рівня освіти); на однорідні частини (серії); потім відбираються респонденти – відповідно до кожної серії;

1. багатоступенева (здійснюється відбір закладів, установ освіти, а в їх межах – колективів, конкретних людей);

1. комбінована (тут взаємодіють елементи генеральних сукупностей);

1. багатофазна (з зформованої вибірки великого обсягу робиться вибірка меншого обсягу);

1. квотна (відтворює генеральну сукупність у вигляді квот розподілу досліджуваних ознак; для цього обирається певна кількість людей за характеристиками опитування; виділяються показники контрольовної ознаки у вигляді чисел, понять, знаків; при цьому, чисельність ознак не повинна перевищувати 2 – 3 показники);

1. основний масив (опитуються 50 – 70 % респондентів, які потрапили у генеральну сукупність ).

Метод ймовірнісного відбору дає змогу через кількісне змішування ознак досягти рівноймовірності вибору (наприклад, можна дослідити сукупність людей, які мають різний рівень освіти). Його формами є: ймовірнісно–повторюваний вибір, “вибірка першого зустрічного”, поштове опитування, метод “снігової кулі“ (кожен респондент пропонує 10 осіб для опитування). Для його здійснення треба мати попердню інформацію про генеральну сукупність (перелік, опис структурних елементів). При цьому обирається сукупність із не менш, ніж 1000 одиниць.

За методом систематичного відбору визначають крок вибірки (для цього елементи вибірки структуруються за переліком і розраховуються за такою формулою: Крок вибірки = Генеральна сукупність / Вибіркова сукупність).

Для районування генеральної сукупності об’єкт поділяється на складові частини відповідно до мети та завдань дослідження. У гніздовій (стільниковій) вибірці за одиницю відбору беруть групи (колективи), проводячи опитування в них (наприклад, у навчальному закладі – у групах, класах). У серійній вибірці обираються структурні підрозділи об’єкта (наприклад, обирається колектив, а в його межах – люди з різними рівнями освіти, позиціями, спеціалізаціями).

У разі формування стратифікованої вибірки вихідною одиницею є однорідна частина генеральної сукупності, аналіз якої проводиться за такими ознаками: географічна, історична, хронологічна, кваліфікаційна. Для цього об’єкт поділяється за елементами, а з кожної страти обирається вибіркова сукупність.

Багатоступенева вибірка обирається з більших структур, спускаючись до менших; має комбінований характер, якщо групуються декілька ознак.

Вибірка є статистично точною, коли випадкові помилки малі. Точність результатів співвідноситься із обсягом сукупності вибірки - чим більший обсяг об’єктів – одиниць спостереження, тим є більшою точність вимірювання.

Критеріями точності обсягу вибірки виступають:

а. статистичний (кількісний, формальний) метод – здійснюється відображення у вибірці заздалегідь заданої похибки параметрів усієї сукупності, що, в свою чергу, контролюється у процесі дослідження. При цьому допускаються лише 2 градації – “Так” , “Ні”;

б. аналітичний метод – обрання сукупності обмежень, що накладаються на обсяг вибірки і докладність розробки даних. Тут з’ясовується змістовна грунтовність та якісна спроможність вибірки;

в. метод співвідношення обсягу вибірки і різниці величин, що порівнюються. В соціології прийнято вважати, що, при обранні, наприклад, 20 – ти об’єктів вибірки, похибка дорівнюватиме 20%; 100 - 14%; 150 – 11,5%; 200 – 10%; 300 – 8%; 500 – 6,3%; 1000 – 4,5%; 5000 – 2%. Якщо ж аналізується розподіл певної ознаки у 2-ох різних групах і відмінність їх становить 10 %, то обсяг вибірки в кожній із груп повинен бути не меншим за 200 одиниць спостереження;

г. ресурсно–економічний метод - містить оцінку кадрового забезпечення, вартості дослідження, витрат часу; тут застосовуються такі методи обробки інформації, точності дослідження, що вимірюють визначені витрати і ресурси).

Оптимальна модель вибірки, при цьому, досягається, коли при невеликій сукупності мінімальних витрат досягається точність результату. Підставами щодо цього є: об’єктивність методів дослідження; точність обрахування витрат; оптимальність співвідношення репрезентативної та випадкової вибірок; достеменна розробка якості дослідження – загальної характеристики наукової та практичної значущості; досягнення співвідношення рівня підготовки, організації, кваліфікації дослідників, ступіня надійності та цінності отриманих результатів.

д. Змістовний (якісний) метод - фіксація ступеня презентованості ознак у вибірці тощо.

Показниками якості вибірки виступають: системність – дотримання оптимальної взаємодії об’єкта і суб’єкта дослідження, між суспільним оточенням та самим об’єктом; обізнаність про об’єкт дослідження; наявність характеристик об’єкта дослідження (складність, соціальна значущість предмета дослідження); знання мети, завдань, засобів, результатів дослідження); вміння користуватися дослідницькими засобами, програмами, інструментарієм; важливість проведення і значущість результатів дослідження; реалістичність результатів і передбачень дослідження; усвідомлення ефективності результатів дослідження тощо.

Під час проведення вибірки треба зважати на репрезентованість у ній різних верств, груп населення: за фахом, віком, освітою, кваліфікацією та іншими показниками.

Правилами застосування вибірок є:

а. формування вибірки має відповідати критеріям відбору одиниць, визначенню обсягу тощо;

б. обов’язкове дотримання методологічного обгрунтування та економічної ефективності (коли різниця між обсягами генеральної та вибіркової сукупностей не є великою);

в. застосування інтегрованого підходу (наприклад, у масовому опитуванні узгоджуються випадкова та квотна вибірки);

г. вироблення практичних засобів формування вибірки (розробка програми, інструментарцію, організаційно–технічних документів;

д. застосування ротаційної вибірки (вона постійно оновлюється на підставі заміни частини одиниць новими);

є. використання багатоманітних джерел соціальної інформації – офіційної статистики; наукових досліджень та процедур; географічних планів, карт; таблиць випадкових чисел та ін.

Надійність вибірки залежить від стану екстраполяції соціологічних даних на масив помилок. Якщо помилка репрезентативності складає 20%, то дані вибірки екстраполюються на усю генеральну сукупність лише для випадків, коли різниця значна, перевищує 40%. В основі класифікації параметрів, які характеризують надійність вибірки, повинен знаходитися характер помилок – похибок.

При цьому, помилки у вибірці характеризуються як:

1. інструментальні (такі, що пов’язані з вибором інструментарію дослідження, методикою, технікою і процедурою збору даних; поділяються на випадкові та систематичні);

1. теоретичні (пов’язані з недосконалістю теорії, що покладена в основу виміру соціальної дійсності ;

1. систематичні (показують хибні підходи до проведення і формування вибіркової сукупності);

1. імовірнісні (зумовлені кваліфікацією виконавців, надійністю засобів технічної обробки інформації).

Соціологічні дані, отримані внаслідок точної вибірки, повинні бути відтворюваними, правильними, надійними, обгрунтованими (валідними) тощо.

Застосування вибірки до соціологічного дослідження в освіті передбачає її організацію на основі схеми багатощаблевого відбору, оскільки це дає змогу конкретизувати та локалізувати на кожному щаблі одиницю відбору, поступово добираючись до одиниць спостереження. Застосовубючи послідовно на різних щаблях різні методи відбору, можна підвишити репрезентативність вибіркової сукупності за різними характеристиками, які справляють плив на освіту – спостережуване явище.

Вивчаючи курс “Соціологія освіти“, необхідно мати знання про застосування методів математичної статистики, завдяки яким соціологія здійснює: компактний опис соціологічної соціальної інформації; пошук та оцінювання зв’язків між ознаками суспільного, соціального явища, яким є освіта; обчислення статистичних кореляційних коефіцієнтів зв’язку між соціальними явищами, соціальними об’єктами; кореляційний аналіз, регресійний аналіз; пошук латентних факторів, шо визначають зв’язки всередині груп ознак явища (факторний аналіз, латентно–структурний аналіз); класифікацію ознак та об’єктів; побудову типологій (кластерний аналіз, дискримінатний аналіз); прогнозування тенденцій розвитку овіти у вигляді статистичних моделей, прогнозів.

Статистистичними засобами, які застосовуються у соціологічному дослідженні, є обчислення узагальнюючих параметрів, коефіцієнтів статистичного групування, побудова статистичних таблиць. Статистичні дані розміщуються на шкалах.

Соціальна ознака – індикатор - критерій вимірювання виступає спостережуваною, фіксованою характеристикою досліджуваного соціального явища, процесу, факту, події, й опосередковано (через власну структуру, особливості, функції) відбиває певні властивості останніх, їх зв’язки, співвідношення, взаємодії. Фіксація індикаторів відбувається в шкалах. Видами таких шкал є:

1. номінальна – встановлює можливість порівняння об’єктів за видовими ознаками (наприклад, стать, національність, віросповідання); (є шкалою найнижчого рівня; вимір на її підставі дозволяє лише згрупувати респондентів; прикладом такої шкали може бути запитання про стать; відповіді на це запитання дозволяють розподілити респондентів на чоловіків й жінок);

1. порядкова – встановлює співвідношення рівності (нерівності) відповідно до певної ознаки – характеристики об’єктів (більше, менше, краще, гірше, задовільно, незадовільно, вище, нижче); (це послідовність відповідей на запитання, за якої кожний наступний варіант відповіді характеризує рангове місце у структурі значень);

1. метрична – відбиває однаковість дистанцій чи інтервалів між парами об’єктів за певною ознакою (вік, рівень освіти, кваліфікація, стать, рівень прибутків, стаж роботи та ін.); (це – найвищий рівень виміру; не має обмежень в застосуванні статистичних процедур).

Носіями соціологічних ознак виступають:

а. соціальні явища, процеси, речі, предмети;

б. особистості;

в. соціальні спільноти, які, взаємодіючи з об’єктом дослідження, перебувають відносно нього у стосунках відображення, позначення, відповідності, заміщення, репрезентації, вимірювання, показника (індикатора) тощо. Через систему ознак соціальний об’єкт виявляє себе.

Видами ознак є: постійна; змінна (деяка властивість, характеристика, що вимірюється, може набувати різних значень для об’єктів аналізу, наприклад, вік, стать, стаж, кваліфікація, професія); ситуативна; якісна; кількісна; пряма; опосередкована; проста; складна; унікальна; рідкісна; поодинока; множинна.

У статистичному дослідженні вивчається ступінь частоти ознак, причому, кожному з елементів множини ознак притаманні певні властивості (наприклад, “Стать”, “Вік”, “Задоволеність працею”). Ознаки поділяються на якісні та кількісні (якісні – “Стать”; кількісні – “Роки життя”, “Зарплатня”). Ознаки впорядковуються за порядковими шкалами, або шкалами рангів (наприклад: “Задоволеність працею“ – “Ні”, “Так”, “Не зовсім” , “Не впевнений”). Ознаки кодуються числами– значеннями; для цього складається таблиця – матриця чисел, де рядок відповідає об’єкту, а стовпчик – ознаці.

Не можна кодувати 2 значення однієї ознаки одним числом. Для кодування значень ознак в номінальних шкалах використовуються цілі додатні числа – 1, 2. Таким чином можна побудувати, наприклад, професіограму і довести її до визначення властивостей, характеристик професійного життя (наприклад: 1. загальне поняття про професію; 2. характеристика умов професійної діяльності; 3. зміст праці; 4. характер праці; 5. режим праці та її організація; 6. вимоги до фахівця, який виконує таку працю; 7. вимоги до праці тощо.

Для застосування ознак у порядкових шкалах застосовуються рангові коефіцієнти кореляції Спірмена, Кіндела. Кореляція означає, що ознака 1 частково спричинила другу; ці ознаки, в свою чергу, є наслідком спільних причин.

Коефіцієнти часткової кореляції оцінюють зв’язок між двома ознаками. Причому, обсяг обчислень зростає з кількістю ознак, вплив яких треба усунути, оскільки вони ускладнюють обчислення. Обчислення кореляційного зв’язку у вигляді рівняння може бути здійснене як рівняння регресії (описує залежність між середнім значенням однієї ознаки (залежної, зміну якої вивчають) та значенням певної сукупності ознак (незалежних).

Соціологія виконує такі обчислення за лінійним законом (який встановлює зв’язок факторів, що впливають на рівень, наприклад, заробітної платні в закладі, установі освіти, і виявляється, таким чином, що стаж у останніх більше впливає на середню заробітну платню працівника, ніж його освітній рівень (чи навпаки). Якість рівняння регресії оцінюється коефіцієнтом множинної кореляції. Оцінка значущості статистичних показників встановлює кореляцію між розрахованими статистичними показниками та параметрами вибіркової сукупності. Обчисливши коефіцієнт кореляції між двома ознакакми та одержавши число, що не є “0”, з’ясовується, чи різниця є випадковою; звертається увага на обсяг вибірки та рівень значущості (імовірності прийняття хибного рішення). Для цього застосовується лінійне рівняння; одержане значення порівнюється з табличним; на підставі результатів порівняння здійснюється висновок.

Застосовується також процедура оцінки значущості різниці між двома показниками (наприклад, незадоволених умовами праці серед жінок і чоловіків, працюючих в установі, закладі освіти), різниці між двома середніми величинами (наприклад, між середньою заробітною платнею в різних установах, закладах галузі), співвідношення двох коефіцієнтів кореляції. Для кожної такої задачі існує формула обчислення критерію та статистичної таблиці, які застосовують для порівняння.

Якщо кількісний соціологічний аналіз даних передбачає використання великої кількості ознак, застосовуються методи та алгоритми багатовимірної статистики. Це - методи факторного та кластерного аналізу.

Метод факторного аналізу пояснює та описує фактори, що визначають систему ознак певної сукупності (наприклад: “Кількість прочитаних книг”, “Кількість відвідувань закладів, установ, організацій культури“, “Кількість книг у домашній бібліотеці“ належать до фактора “Рівень культурного розвитку особистості“). Факторний аналіз виявляє такі ознаки, описуючи залежність між факторами і первинними ознаками; обчислює значення побудованих факторів для кожного об’єкта.

Алгоритми кластерного аналізу поділяють сукупність об’єктів на однорідні за певним формальним критерієм подібності групи – кластери. Об’єкти, які належать одному кластеру, подібні між собою більше, ніж об’єкти з інших кластерів. Така класифікація виконується одночасно за великою кількістю ознак (наприклад, якщо вимірюється сукупність показників, які характеризують рівень соціально–економічного розвитку адміністративних районів: кількість населення, кількість житлової площі на душу населення, рівень освіти за групами населення, то остання групується у більші утворення, але зі збереженням подібних ознак; для цього обирається типовий район і результати опитування у ньому екстраполюються на весь регіон ).

Метод аналізу соціометричної інформації (для вивчення внутрішньоколективних зв’язків через виявлення стосунків між членами освітньої групи) дає змогу включити засоби подання соціометричних даних про соціальні відносини, розрахунки соціометричних індексів, визначення соціометричних підструктур; вивчити взаємозв’зки між соціометричними та загальними питаннями розвитку соціальних процесів; перевірити статистичні гіпотези; дослідити міжособистсісні стосунки і міжгрупові відносини з метою їх удосконалення; вивчити склад малих соціальних груп, особливо неофіційних стосунків; є передумовою для грунтовних теоретичних висновків про функціонування, розвиток соціальних груп (від малих до великих), спілкування у них; досягнення практичних результатів у комплектуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.

Соціометрія є груповою методикою дослідження структури міжособистісних відносин у соціальній групі через визначення преференцій членів групи за соціометричними критеріями.

У ході соціометричного опитування (за допомогою анкети – теста) виявляються соціальні статуси членів групи. Таким чином вивчаються: мотиви діяльності, поведінки, дій індивидів у межах соціальних груп, системах неформальних зв’зків за допомогою індивідуального та колективного оцінювання; картини відносин в колективі “симпатія – антипатія”; з”ясовується ступінь інтегрованості індивідів у групу, інтенсивність соціальних взаємодій. Цей метод вимірює не особистісні характеристики респондентів, а відносини між ними.

Вивчаються три найважливіших компоненти соціальних виявів індивіда – поведінковий, емоційний та когнітивний. Перевагами такого методу є:

1. простота використання;

1. невеликі витрати часу, а також можливість краще зрозуміти структуру колективу;

1. можливість виявити соціальних лідерів;

1. як результат - покращення соціально – психологічного клімату в колективі;

1. реалізація науково обгрунтованої кадрової політики тощо.

Соціометричні дані подаються у вигляді соціоматриць, соціограм. Останні відтворюють співвідношення соціометричних показників (соціальних відносин).

Першим етапом обробки такої інформації є побудова соціоматриці – зведення усіх результатів опитування, зафіксованих на індивідуальних соціометричних картках, у загальну таблицю. Вона фіксує матрицю зв’язків – внутрішньоколективних відносин (у горизонтальних позиціях її – кількість членів колективу, відповіді всіх членів групи; у вертикальних – кількість відповідей, отриманих тими самими особами, але вже в ролі тих, кого обирають).

Такі розрахунки показують місце кожної особистості з точки зору соціального статусу в колективі, групі, спільноті.

Агрегатування соціометричних даних полягає в об’єднанні соціальної інформації, що міститься в деякій множині соціоматриць, в одну соціоматрицю, покладаючись на яку можливо розрахувати взаємозв’язки і взаємовідносини у соціальному колективі.

Наприклад, у даній соціоматриці вивчаються результати непараметричного соціметричного опитування групи із 5 осіб за дихотомним критерієм (де: “+“ позначає позитивний вибір, “–“ – відхилення, “0“ – опускання; “Х”- самовибір):

№ за/п	Хто обирає (П.І.Б.)	Кого обирають: (1 2 3 4 5)	Кількість обрань: (+ -)	Усього:
1…		Х + - + -	2 2	Разом

В соціометричному опитуванні застосовуються такі категорії як “вибір”, “відхилення”, ”замовчування”, завдяки яким описуються типи співвідносин між людьми. При цьому, вибір є вираженим бажанням індивіда до співробітництва з іншими; відхилення (негативний вибір) – є небажанням індивіда співробітничити з іншими; замовчування (опускання) – є залишенням одним індивідом іншого поза власною увагою.

Напрями спілкування, таким чином, набувають таких ознак:

а. повна взаємна симпатія, взаємовибір, найбільш цінний зв’язок;

б. вияви однобічних симпатій;

в. зв’язок існує рідко; є схильність до конфронтації; нестабільність у виявах;

г. люди одного колективу не є психологічно прихильними – тут наявна нейтральна позиція;

д. одні члени колективу є байдужими до інших; інші - мають конфліктуючу позицію;

є. в колективі є наявним конфлікт.

Такі позиції можуть фіксуватися у соціограмі - формі структури міжособистісних відносин, тобто графічного зображення зв’язків у межах колективу, що встановлюються на підставі вибору. Соціограма будується за результатами опитування, внесеними в соціоматрицю.

Тут міститься інформація про відповіді членів групи. Вибір або відхилення одним індивідом іншого здійснюються у межах певної соціальної ситуації, в якій застосовуються соціометричні критерії. Це важливо для визначення соціально– психологічних взаємин. З’являється можливість встановити характер і конкретні види взаємних симпатій та антипатій, статус індивіда у групі (колективі), її експансивність стосовно соціалізації, згуртованість і рівень інтеграції колективу тощо.

Видами соціограм є:

1. концентрична (до центру наближаються ті, хто має вищий соціальний статус);

1. локограма (респонденти розміщуються в просторі);

1. вагома (значуща) (за порядком розміщення членів групи - за соціальним набутим статусом);

1. групування (респонденти розташовуються за пріоритетними підгрупами).

Для побудови соціограми найчастіше використовують певну символіку:

---А – позитивний вибір члена групи А; - - - А – відхилення (негативний вибір) члена групи А; А---Б (позитивний взаємовибір); А - - - Б (взаємно негативний зв’язок).

В результаті встановлюються “обрані” (“лідери”, ”зірки” ,”авторитети”), тобто особи, котрі користуються найбільшим числом виборів, а також “ізольовані” (вони зовсім не обираються у партнери). Причому, чим сильніше бажання індивідів співпрацювати, тим менша відстань між ними (перші вибори будуть ближчими, другі – дальшими); чим сильніше бажання запобігати сумісної діяльності, тим більшою буде дистанція між індивідами.

Підметод розрахунку соціометричних індексів вирішує завдання опису структури міжособистісних взаємин у межах соціальної групи та становища окремих її членів. Для цього вивчаються вибори, здійснені членами групи (наприклад, ставляться питання: “Кого б зі членів колективу Ви залишили, якби заклад, установу було сформовано заново?”; “З ким би з членів колективу Ви пішли у майбутнє Вашого колективу?” тощо).

Респондентам пропонується обрати члена (членів) групи. Число виборів, отриманих людиною, поділяється на максимальне число виборів.

Соціологія дозволяє визначити індекс соціометричного статусу кожного члена групи. Індивідуальні індекси, які визначають статус особистості у групі, розрізняютьчся таким чином:

1. за кількістю отриманих виборів, поділеною на максимальну кількість виборів;

1. за кількістю відданих виборів, поділеною на максимальну кількість відданих виборів;

1. за сумою відданих та отриманих членом групи виборів, поділеної на максимальну кількість відданих та отриманих голосів тощо.

Колективні індекси поділяються за:

• кількістю всіх виборів у групі, поділеної на максимальну кількість виборів;

• кількістю взаємних виборів, поділеної на кількість усіх зроблених виборів;

• величиною, оберненою кількості членів групи, які не отримали жодного вибору, із доданою одиницею тощо.

0. Статус індивіда в групі обчислюється за формулою:

0. П С (позитивний статус) = Число індивідів, що обрали дану особу / Число індивідів у колективі.

0. Індексом взаємності вимірюється згуртованість колективу, виявляючи при цьому кількість взаємних позитивних зв’язків, і обчислюється за формулою: Кількість взаємних позитивних зв’язків / Загальна кількість можливих позитивних зв’язків.

0. Соціометрична анкета (картка) складається зі звернення – інформування респондентів про завдання соціометрії; опису способів заповнення, актуалізації; системи запитань (критеріїв вибору) (приблизно 7 – 8). П.І.Б. членів групи кодуються (проставляється № у списку групи).

0. Соціометричні критерії, які мають форму запитань, повинні: націлювати суб’єкт на вибір іншого суб’єкта для спільного вирішення завдання або відхилення його; не допускати обмежень щодо вибору відхилення будь – кого з членів групи;

0. бути зрозумілим усім членам групи; переконувати людину в практичній спрямованості опитування. Вибір того чи іншого критерію для оцінювання соціальних відносин визначається метою, завданнями дослідження, характеристиками досліджуваної групи (рівнем загальної, професійної освіти, віком, статтю).

0. Видами критеріїв є:

• виробничі (характеризують вибір партнера у виробничій ситуації);

• невиробничі ( характеризують вибір партнера для сумісної діяльності у галузі відпочинку, проведення вільного часу);

• прогностичні (характеризують вибір партнера у ситуаціях очікування майбутнього );

• соціальні (характеризують вибір партнера для сумісної соціальної діяльності);

• психологічні (характеризують психологічну сумісність членів групи);

• подвійні (характеризують рівність між тим, кого обирають і тим, хто обирає ); (в основному, застосовуються для з’сування взаємин у малій групі) ( наприклад, “Кого б зі членів групи Ви обрали головою, а кого – ні?”);

• одинарні (характеризують нерівність між тим, кого обирають і тим, хто обирає);

• позитивні (характеризують індивідів, з якими опитуваний хотів би співробітничити);

• негативні (характеризують осіб, з якими би опитуваний не хотів співпрацювати);

• комунікативні вимірюють реальні або уявні стосунки у групі; з’ясовують, яким член групи бачить своє безпосереднє оточення (наприклад: “Кого б Ви обрали головою?”);

• гностичні (відбивають уявлення людини щодо її ролі, позиції в групі для з’ясування того, хто обере її для спільного вирішення певного завдання, а хто – знехтує) (наприклад: “Хто з Вашої групи хотів би обрати Вас головою?”);

• ранжування (характеризують структуру суб’єктів стосунків зі членами групи) (наприклад, “Вкажіть, з ким із членів Вашого колективу Ви хотіли б піти у майбутнє закладу освіти?” );

• непараметричні (респондент обирає стільки осіб, скільки він вважає за необхідне.

• параметричні – вибір здійснюється із обмеженнями (треба обрати з 8 осіб –1,2,3).

Застосування соціометричних критеріїв-питань передбачає дотримання певних вимог:

1. критерій повинен відбивати дійсні взаємовідносини в колективі;

1. критерій має відтворювати ситуацію вибору партнера для сумісної діяльності;

1. критерій не повинен обмежувати свободу вибору, а респондент повинен чітко уявляти розміри та межі колективу, знати, що він має право обрати будь–якого його члена;

1. критерії повинні цікавити як опитуваних, так і досліджуваний колектив в цілому – бути значущими, цінними для побудови відносин;

1. критерій повинен описувати конкретні ситуації;

1. формулювання критеріїв повинні бути толерантними і не порушувати етики взаємовідносин між членами групи (тут можуть бути застосовані такі варіанти запитань: “Кого б Ви хотіли обрати?”; “Хто Вам більше (менше) імпонує для сумісної діяльності?”);

1. якість соціометричних критеріїв визначається завданнями дослідження, способом аналізу, обробки соціальної інформації тощо.

Процедура соціометричного опитування охоплює такі етапи:

а. підготовчий (визначається проблема; обирається об’єкт дослідження; здійснюється ознайомлення зі соціально–демографічними характеристиками колективу;

б. основний (встановлюється контакт соціолога зі членами колективу; визначається зміст соціометричних критеріїв; вручаються анкети (картки), список членів групи; проводиться опитування за такою схемою: інструктування респондентів та роздавання карток (анкет); заповнення їх опитуваними (респондентами); збір соціологічної інформації;

в. завершальний (здійснюється обробка соціометричної інформації; створюється вторинна інформація (узагальнена, згорнена); оформлюються висновки та рекомендації.

Умовами проведення соціометричного опитування є:

1. опитування проводиться в групах, які мають досвід сумісної діяльності, отже виникли стійкі відносини між їх членами;

1. кількість осіб для опитування не повинна перевищувати 12;

1. питання, що задаються, повинні містити вказання на критерії, на підставі яких респонденти здійснюють свій вибір;

1. зміст критерію має бути чітким, зрозумілим для усіх членів досліджуваної групи;

1. в анкеті слід зазначати можливу кількість виборів при відповідях на питання;

1. треба регулювати межі опитування – кожен респондент робить вибір в межах колективу;

1. соціометричне опитування проводиться за допомогою сторонньої особи; збір інформації залишається прерогативою соціолога.

Загальними правилами проведення соціометричного опитування є:

3. здійснюється у відносно сталих колективах контактного розміру (оптимальною кількістю для цього є 3 – 20 осіб; це може бути група учнів, студентів, слухачів, співробітників);

3. повинна бути забезпечена свобода і самостійність вибору тощо.

При вивченні курсу “Соціологія освіта“ застосовується біографічний метод дослідження освітньої реальності, який є сукупністю технологій, способів, систем збору та аналізу особових документів, що містять повідомлення про життя і діяльність людей, про їх участь у подіях, процесах, явищах. Цей метод спирається на принцип, згідно з яким поведінку, мотивацію діяльності людей слід досліджувати і розуміти, виходячи з їх суб’єктивної життєвої перспективи. Для цього ініціюється подання, знаходження особистих документів (автобіограій, спогадів, результатів опитувань (інтерв’ю), листування, щоденників, мемуарів, родинних хронік, матеріалів професійного життя), за допомогою яких з’ясовуються життєві позиції учасників освітнього процесу, мотиви поведінки, вчинків, передісторія характеристик, властивостей та ознак індивідуального соціального життя.

У соціально–історичному контексті вивчення соціальних процесів в освіті має місце система ретроспективних методів соціології – сукупності наукових засобів пізнання соціальної дійсності, що використовуються для конкретизації, реконструкції соціальних явищ, фактів, подій.

У цій системі застосовуються наступні методи:

1. історико - порівняльний (дає змогу вивчати соціальні події, явища, факти з урахуванням часу, простору, соціальних умов діяльності, розвитку соціальних відносин у часі);

1. системного аналізу (розглядає об’єкт як соціальну систему, де взаємодіють соціальні структурні елементи, аналізуються функціональні зв’язки між соціальними явищами, причинно–наслідкові залежності, що впливають на розвиток соціальних відносин;

1. структурно–функціонального аналізу (у його межах виявляється співвідношення істотних і другорядних елементів, їх зв’язки та взаємозалежності );

1. типологічний (на його підставі здійснюється класифікація, систематизація суспільних явищ, їх структурних, функціональних особливостей; розподіл цих явищ на основі спільних ознак на групи – класи, типи, види тощо); типом тут виступає узагальнена модель істотних однопорядкових ознак, притаманних об’єктам, що досліджуються; вивчається подібне та відмінне у соціальних явищах; передбачаються тенденції їх розвитку у перспективі; прогнозуються новітні об’єкти, їх вияви;

1. ретроспективного передбачення (на підставі вивчення закономірностей, тенденцій, істотних характеристик об’єктів прогнозується їх розвиток; тут застосовується екстраполяція - процес перенесення висновків, характеристик соціальної системи з однієї частини явища, події, факту на всю структуру останніх).

1. Завдяки цьому складається модель, яка реконструює минулу дійсність і через систему передбачень (дискурсу) переносить свої структури на модель майбутнього. У такій моделі уривки, частини, елементи, компоненти відтворюють цілісність. На підставі емпіричного матеріалу здійснюється реконструкція системи соціальних відносин, соціальних норм, цінностей минулого, що дає можливість дослідити генезу останніх і зрозуміти витоки сьогодення, з’ясувати прогнози.

1. Реверсивний метод переносить сучасні тенденції, умови, ситуації в минуле, що дає змогу виділити зв’язок між останніми; такий зв’язок стає наповнювачем соціального розвитку;

1. метод превентивного ретроспективного передбачення дозволяє порівняти гіпотези про можливості і вірогідні форми діяльності, поведінки, мотивації соціальних суб’єктів стосовно їх минулого, зрозуміти витоки соціальних подій, явищ, фактів у множині їх варіацій, що значно розширює поле пізнання як минулого, так і сьогодення.

1. метод порівняльного аналізу соціальних фактів, явищ, подій полягає у співставленні різних елементів соціального буття для визначення їх істотної підстави. У такому співставленні через багатовимірні позиції з’ясовується сутнісне, об’єктивне начало соціальних подій, явищ, фактів, що допомагає відкинути неістотне, другорядне; з іншого боку, для створення цілісної картини використовується співставлення елементів цілого. Так досягається неупередженість в оцінках соціального життя та об’єктивність у виявах різних позицій.

На підставі застосування методу експертних оцінок – соціальних експертиз, - засобу опитування експертів (експертне діалогічне спілкування та оцінювання дійсності) відбувається отримання соціологічної інформації. Експертні оцінки виступають кількісними, якісними порядковими оцінками процесів та явищ, що не піддаються безпосередньому вимірюванню і потребують інтуїтивно–логічного аналізу (особливо у галузі соціального прогнозування та пошуку напрямів практичної реалізації соціальних моделей).

Для цього визначається зміст соціальної експертизи, а саме:

1. виокремлюється соціальний об’єкт – особистість, спільнота, соціальні відносини, соціальне управління;

1. ставиться соціальна проблема (виділяються мета, цілі, завдання, межі, етапи соціального розвитку);

1. розробляється процедура вимірювання соціального процесу;

1. обираються експерти – соціальні фахівці;

1. організується опитування за темами, проблемами, що стосуються розвитку соціальних відносин в освіті (у таких формах: анкетування, інтерв’ювання, дискусії, порад, нарад, “брейн – штурмів”, ділових ігор, методу Дельфи тощо);

1. узгоджується проект рішення, оформленого у вигляді документа(розпорядження, вказівка, інструкція тощо ); усі зауваження фіксуються письмово;

1. формалізується соціальна інформація; здійснюється її обробка, аналіз та інтерпретація; складається опитувальник, що виявляє соціальні передумови проведення експертизи і в якому: а)містяться дані про експерта; б)розроблюються питання до соціальної проблеми; питання – мотиви тощо.

Процедура даного методу передбачає

• підбір експертів, які повинні бути компетентними (тобто мати певний рівень кваліфікації та інформованості у предметній галузі); креативними – здатними вирішувати творчі задачі; з аналітичним, широким мислення; бути самокритичними, конструктивними, прагматичними; з бажанням брати участь в експертизі; мати імунітет до впливу авторитетів.

• підготовка документів; здійснення голосування; інформаційне забезпечення роботи;

• проведення експертизи: постановка завдань (для цього об’єкт дослідження оцінюється кількісно, якісно; будуються моделі нових об’єктів; експерти вироблюють судження, оцінки, пропозиції.

• збір та обробка результатів передбачає: класифікацію – групування соціальних об’єктів за ознаками–індикаторами; шкалювання, ранжування показників; об’єктам надаються коефіцієнти; вони оцінюються за балами.

0. Системи експертного опитування забезпечують реалізацію методу експертного аналізу:

0. а. анкетування;

0. б. інтерв’ювання;

0. в. опитування (очне, заочне), яке полягає в розробці схеми і програми, постановці питань (їх видами, у свою чергу є: дані про експерта (вік, освіта, посада, стаж роботи, спеціалізація, соціально–психологічні характеристики); по суті проблеми; контролюючі, коригуючі;

0. г. надання експертам необхідної інформації;

0. д. складання оцінок, їх узгодження; вироблення групової думки.

0. Експертне опитування розрізняють:

• за типом спілкування;

• за засобом спілкування;

• за видом організації (індивідуальне, колективне);

• за видом зворотнього інформаційного зв’язку;

• за процедурою прийняття рішення;

• за видами експертної оцінки (думка, рекомендація, пропозиція, рішення ).

0. Застосування ділових ігор є експертною роботою з вирішення соціальних проблем освіти (регіональних, організаційно–виробничих, особистісних, соціумних, культурних). Їх видами є: економічні; навчальні; атестаційно-коригуючі; дослідницько–випробувальні тощо. Атрибутами проведення останніх є:

0. а) наявність проблеми (завдання);

0. б) спільна мета;

0. в) розподіл ролей;

0. г) реалізація експертних рішень;

0. д) наявність конфліктної ситуації;

0. е) створення стану емоційного напруження;

0. є) багатоваріантність рішень соціальної проблеми;

0. ж) розробка системи індивідуального і групового оцінювання;

0. з) дотримання умов, правил змагальності тощо.

0. В групі експертів, які проводять соціальну експертизу, створюються підгрупи – навчальна, виховна, організаційна, виробнича, дослідницька, що розробляють дискусійні ситуативні проблеми, а потім через методи аналізу конкретних ситуацій, рольової гри, імітаційної гри тощо аналізують соціальні проблеми. Внаслідок такого аналізу створюється новий зміст, система новітніх ідей, гіпотез, напрямів пошуків, засобів, принципів, нова інформація, нова група, тобто коригується суспільний процес.

0. Експерти також беруть участь у нараді. Видами наради є: автократична (веде керівник), сегрегативна (керівник має доповідь, а учасники обговорюють її), дискусійна, вільна тощо. Для підготовки наради визначаються: тематика, мета і задачі; персональний склад учасників; місце, час проведення (загальний час не має перевищувати 1 годину; регламент; готується проект рішення.

0. ”Брейн–штурм” є колективною формою експертного опитування й дає можливість вирішувати важливі проблеми: а. генерувати новітні ідеї та рішення; б. аналізувати та оцінювати запропоновані.

0. Застосування цього методу передбачає дієвість колективного інтелекту. Проблема для обговорення формується концептуально; створюються дві групи учасників - одна генерує проблеми, ідеї, рішення, питання, інша - відбирає актуальні; усі пропозиції фіксуються; модератор підтримує усі ідеї; створена група оцінки формує оптимальне рішення із варіантів тощо.

0. Правилами проведення “мозкового штурму” слід вважати:

• заборонену критичних зауваження;

• стимулювання появи максимальної кількості новітніх ідей;

• підтримка незвичних ідей;

• відсутність жорсткого контролю над авторством ідей;

• тривалість виступів не повинна перевищувати 2 – 3 хвилини;

• усі виступи повинні бути зафіксовані і персоніфіковані.

Метод Дельфи полягає у груповій дискусії: кількість учасників не повинна перевищувати 8 – 10 осіб; для групи пропонуються анонімні питання; підгрупа експертів у кожному турі дає оцінку вирішення проблеми; аналітична підгрупа оформлює результати, в межах яких виявляється інтервал оцінок; експерти обов’язково обгрунтовують точки зору; у результаті зменшується інтервал оцінок і оптимальне колективне рішення, таким чином, виражає експертну позицію. Ознаками проведення такої форми соціологічної роботи є: а) фокусований характер; б) наявність відкритих питань, що передбачають творчу дискусію; в) орієнтація на з’ясування усієї різноманітності поглядів; г) внутрішньогрупова інтеракція з вивченням вербальних та невербальних оцінок; д) застосування уявного експерименту та проективних моделей; створення соціальних моделей об’єкта дослідження; е) реалізація елементів гри (обов’язково витримується рольовий розподіл); є) фіксація ідей, думок, пропозицій експертів; ж) здійснення спостереження; з) достеменна організація; и) оперативне оформлення, аналізування, коригування результатів, створення вторинних документів тощо.

Соціологія освіти також застосовує метод фокус–групової динаміки, на підставі якого систематизуться тенденції суспільного розвитку, соціальних відносин в освіті. У процесі обговорення питання, проблеми у групі респондентів (респонденти обираються за певними ознаками: вік, стаж професійної діяльності, стать, спеціалізація, рівень прибутків й т. ін.) реалізується змістовний і рольовий аспекти. У процесі здійснення фокус–групових інтерв’ю, дискусій, бесід відбувається дослідження соціальної проблеми у вигляді відповідей на питання. Респонденти створюють синтетичні моделі досліджуваного об’єкта. При цьому дискусійний аспект розгляду соціальної проблеми полягає у співвідношенні, грі, зміні соціальних позицій: під час обговорення питань в групі встановлюється соціальна ієрархія – хтось стає генератором ідей, а хтось – синтезатором.

Для впровадження цього методу необхідно витримати такі умови:

1. заздалегідь з’ясовується тематика, коло питань;

1. респонденти мають певну свободу у виборі форм вираження своїх почуттів і думок відносно теми;

1. створена фокус-група має бути мікромоделлю суспільства; її члени - презентувати суспільні спільноти;

1. чисельність групи не повинна перевищувати 10 осіб; обрання членів групи є випадковим;

1. учасники групи попередньо не інформуються щодо теми, мети, питань;

1. соціальний об’єкт - мета дискусії розглядається всебічно крізь призму соціального досвіду і знань, настанов та очікувань респондентів.

Групова фокус–динаміка повинна мати програму, що містить у собі:

• постановку цілей і задач дослідження;

• визначення об’єкта і предмета;

• формулювання проблеми;

• виявлення вимог до соціальної інформації, яка буде отримана;

• визначення меж дослідження;

• формулювання переліку питань (проблем);

• з’ясування позицій щодо кількості і складу фокус–групи;

• зміст анкети, опитувальника групового інтерв’ю, що специфвкують респондентів;

• розробку календарного плана організації з вказанням термінів виконання етапів;

• роботу із модератором;

• процес аналітичної обробки результатів, який передбачає: класифікацію і описування результатів; співвіднесення результатів із заявленою метою; пошук кодувальних категорій і створення понятійного апарату; впорядкування даних та ідей; ущільнення та інтеграцію концепції, для чого встановлюються зв’язки між категоріями і створюється ієрархічно організована система; групування отриманих даних та їх якісну презентацію;

• складання наукового звіту про результати дослідження.

У структурі соціологчної дискусії виділяють фази:

а. підготовча (здійснюється підготовка учасників; визначаються мета, предмет, порядок проведення; обговорюються методи викладення проблеми, засоби і форми презентації інформації; місце, час проведення тощо;

б. проведення дискусії (починається з вступного слова модератора, доповіді ведучого; далі виступають респонденти; фіксуються хід, результати; підводяться підсумки; розроблюються рішення тощо).

Пілотажна групова дискусія є методом глибокого групового фокусованого спілкування. Тут головним змістом є пошук пояснення поведінки (соціальної, професійної); відношення особистостей, соціальних груп до процесів, явищ, подій, фактів освіти. Це дає змогу: з’ясувати внутрішній світ особистості; отримати інформацію щодо цінностей, позицій, мотивів, настанов діяльності людей; створити ситуацію, в якій людина приймає рішення; отримати емпіричну інформацію; швидко отримати результати, які мають практичний характер. Модератор - ведучий регулює, актуалізує хід фокусованих дій стосовно дотримання тематики, системності розгляду усіх сторін проблеми; проводить фільтруючу бесіду; з’ясовує принципові позиції учасників щодо питання (проблеми); пропонує вступну частину, роз’яснюючи задачі; реалізує процес обговорення, фокусуючи його на темі.

До його функцій належать: забезпечувати участь усіх членів групи; спонукти до конструктивного діалогу; стимулювати до активного сприйняття усіх думок; організовувати внутрішньогрупову взаємодію; стимулювати виникнення нових питань; пропонувати різноманітність думок; соціальних позицій; забезпечити комфортну морально–психологічну ситуацію, коли кожен учасник, відчуваючи повагу до себе, налаштовується на те, що цікавить дослідника; при цьому коригуються різні психічно–емоційні стани стосовно ходу дискусії; надавати інтеракції фокусований характер; мати визначені заздалегідь питання; збирати оперативну інформацію під час спостереження за обговоренням.

Вимогами до проведення групової фокусованої інтеракції є: 1. оперативне надходження інформації від респондентів; 2. обгрунтування висновків; 3. проведення дискусії з однієї теми 3 - 4 рази, бо при цьому з’ясовуються більш – менш типові підходи.

З’ясування думок і позицій респондентів здійснбюється також на підставі методу інтерв’ювання – отримання соціологічної інформації в прямому інформаційно-комунікативному спілкуванні у системі “інтерв’юер–респондент”. Цей метод використовується: на етапі підготовки масових анкетних опитувань з метою з’ясування галузі дослідження; формалізації питань і відповідей анкет; поповнення даних з масової статистики, опитувань експертів.

На підставі бесіди, під час особистісного спілкування, контактів дослідника із особистостями, групами відбувається процес суспільної взаємодії, в якому мають значення:

1. характер контакту із респондентом (соціальна значущість респондента, його соціальний статус, місце у професійній ієрархії тощо);

1. соціальна позиція респондента (суспільний статус, вік, стать, освіта, професія, спеціалізація, система соціальних відносин, в межах якої знаходиться респондент); умови вибору респондентів, до яких відносяться: індивідуалізація стосовно сприйняття, розуміння і впливу на суспільне явище; стан колективності (відтворення респондентом суспільних настанов, цінностей, інтересів, вимог, преференцій); географічні межі (життя, роботи, професійної діяльності); хронологічні межі (того ж самого); стосовність до зайнятості (стаж, професія, фах, досвід, соціальні відносини професійного характеру, прибутки); демографічний фактор (стать, вік, сімейний стан, стан здоров’я тощо);

1. кількість учасників;

1. ступінь стандартизації питань (від відкритих до закритих); співвідношення питань щодо наближення до з’сування сутності проблеми, теми, підтеми, питання тощо.

Видами соціологічного інтерв’ю є:

• вільне, неспрямоване (визначається лише тема, а питання обумовлюються їх переліком; уточнюються: проблема, предмет, мета, гіпотеза; отримана інформація аналізується на підставі якісних методів);

• формальне (відповіді на запитання потребують шкальних обмежень (типу “Так”, “Ні” та ін.);

• панельне;

• глибинне (глибоке, інтенсивне) (визначається мета, набір запитань; питання відрізняються сутнісним, глобальним змістом; розраховані на деталізацію позицій; документальна база запитань має первинний характер; кількість учасників обмежена часом; вибірка є нечисельною);

• сфокусоване, спрямоване (увага учасників концентрується на ситуації з обмеженням стосовно змісту запитань); формами проведення є співбесіда, дискусія;

• з відкритими запитаннями (тут відповіді передбачають творче розкриття теми); може бути застосоване у роботі із експертами;

• з закритими питаннями (тут чітко визначаються перелік, формулювання, послідовність запитань; запитання можуть бути зафіксовані письмово, графічно, за допомогою сучасних засобів тощо);

• за способом спілкування: з відповідальною особою; з експертом; з респондентом;

• за термінами проведення (довготермінове (розгорнуте), короткотермінове);

• за технічними особливостями (із застосуванням анкетного листа, телефонне, по пам’яті, ”під запис”);

• за ступінем комунікації (індивідуальне, групове);

• за цільовим призначенням (документальне, інтерв’ю думок та відносин (стосунків, комунікацій) тощо).

Вимогами до проведення інтерв’ювання є такі: на підставі вибірки обираються одиниці спостереження; створюється оптимальна морально– психологічна ситуація спілкування; гарантується анонімність; забезпечується місце, час, темп проведення; реалізується послідовність постановки запитань; забезпечується нейтральність інтерв’юера щодо впливу на опитування; оперативно реєструються відповіді респондентів; інтерв’юер сам заповнює запитувальник, користуючись не тільки переліком питань, але й технічними засобами.

Типовими помилками інтерв’юера є: ситуативні (відбувається неправильний вибір часу, умов для інтерв’ю); особистісні (пояснюються особистістю самого дослідника: його віком, мовою, тоном, манерою говорити, мімікою); психологічні (здійснюється неправильна установка інтерв’юера відносно опитуваного (них).

Елементами інтерв’ювання вважаються: робота інтерв’юера; робота респондентів; зміст (запитання, тема, проблема ); форма проведення (швидке; тривала бесіда; формальне; регламентоване; вільне; технічне); фіксація ситуації, умов проведення тощо.

Переваги цього методу полягають у тому, що: отримується багата на емоції соціальна інформація; залучаються особи, які не мають часу для заповнення анкет; немає проблеми щодо повернення анкет; соціолог почуває себе творчо і активно; безпосереднє спілкування дослідника з респондентом дає змогу поглибити розуміння соціального об’єкта.

Етапізація проведення інтерв’ю така:

1. підготовка інтерв’ю (для цього визначаються цілі і завдання, предмет дослідження; з’ясовується тип інтерв’ю: поглядів, думок, відносин, документальні; складається опитувальник (його елементами є: вступна частина, дані про інтерв’юера, тема, мета, місце проведення; фіксація низки питань щодо ставлення респондента до бесіди; тривалість, блоки питань, можливі відповіді, демографічні дані респондента; визначається тип комунікації інтерв’юера із респондентом; розроблюється інструкція для інтерв’юера.

2. проведення інтерв’ю (зустріч інтерв’юера та респондента; роз’яснення усіх деталей; створення психологічної ситуації; зачитування питань; отримання відповідей на питання).

3. обробка та аналіз результатів інтерв’ю (редагування текста інтерв’ю; його описування; констатація основних результатів тощо).

Дієвим соціологічним методом є опитування (анкетування) як збирання первинної соціологічної информації про досліджуваний об’єкт на підставі звернення із запитаннями до певної групи людей (респондентів), що грунтується на дослідженні мотивів, інтересів, преференцій, життєвих планів особистостей, соціальних спільнот. Це - процес отримання відомостей про досліджуваний об’єкт шляхом ведення діалогу між дослідником і респондентом на підставі формалізованих питань та відповідей на них. Основу опитування станеовить соціально–психологічне спілкування соціолога та респондента на основі реєстрації відповідей на перелік питань (анкета), що випливавють з мети і завдань дослідження.

За допомогою цього методу з’ясовуються: стан суспільної, групової, колективної, індивідуальної думки; знання про факти, події та оцінки, що пов’язані із життєдіяльністю респондентів–учасників освітнього процесу. Можуть бути акцентовані нюанси, відтінки настроїв, структура мислення; виявлена роль інтуїтивних аспектів; має місце звернення до свідомості респондента, який відображає різноманітні обставини минулого (ретроспективне опитування) та сучасності (опитування щодо знання фактів, думок, знань тощо); створює оцінки можливого розвитку факторів, передумов у майбутньому.

Анкета - предмет опитування містить перелік питань та висловлювань, втілених у вигляді листа–опитувальника. Складанню анкети повинна передувати розробка програми соціологічного дослідження. На підставі сформульованих у ній цілей, задач і гіпотез розроболяється план анкети. Далі формулюються питання. Для цього здійснюється процедура емпіричного визначення основних понять дослідження (емпірична інформація збирається у вигляді письмових відповідей респондентів) і відбору необхідного мінімуму емпіричних індикаторів (характеристик досліджуваного об’єкта); кожному індикатору відповідає анкетний блок питань.

Складання анкети є експериментом, у ході якого проектуються опитувальна ситуація, мотиви відповідей респондентів, поведінка респондентів тощо. У процесі опитування визначається масштаб соціальних процесів, обираються змінні складові – установки учасників, мотиви, преференції, умови проведення. Завдяки цій системі отримується стандартизована та уніфікована соціологічна інформація, що дає змогу економно, об’єктивно, доступно, ефективно з’ясувати сутність соціальних процесів.

Структурними компонентами опитування виступають: анкета; процес відповідей респондента на запитання анкети; процес фіксації відповідей респондента тощо; робота анкетора (описувача), або інтерв’юера; створоення ситуації опитування тощо.

Опитування через анкету здійснюється на підставі такої структуризації подій:

1. адаптація (створення у респондента (ів) мотивації і підготовка його (їх) до проведення дослідження; для цього, у свою чергу, реалізуються: звертання, вступні запитання, пояснення мети дослідження, заповнення анкети, психологічна підготовка (здійснюється з’ясування мотивів, цінностей, цілей, потреб, інтересів, переваг, хоббі тощо), пілотажне введення, попереднє зондування: вибір інструментарію;

1. постановка розважальних (розслаблюючих запитань); зняття втоми, підвищення мотивації; створення оптимальної ситуації спілкування;

1. власне опитування полягає у зборі інформації; це є процес збирання відповідей на питання; тут можуть бути складені проекти гіпотетичних передбачень;

1. завершення опитування: постановка функційно–психологічних питань, розробка соціально–демографічних даних; введення контрольних запитань; підведення підсумків; збирання матералів;

1. фіксація результатів;

1. аналіз результатів;

1. висновки і рекомендації.

Соціологічна анкета має таку структуру:

1. титульний аркуш;

1. вступна частина, звернена до респондента (тут зазначаються тема, мета, дані про установу, що проводить опитування; даються вказівки щодо значення використання результатів; відмічається важливість даних, які отримуються; роз’яснюється техніка заповнення );

1. основна частина складається з блоків (наборів) запитань їх складність підвищується з початку); у кінці ставляться запитання соціально–демографічного характеру; питання групуються у блоки за ознаками (тематична, авторська, іменна, географічна, хронологічна, предметна, номінальна, структурна та ін. ); можуть бути запропоновані варіанти відповідей тощо;

1. заключна частина, яка містить відомості про респондентів.

В основному застосовуються два види анкет: стандартизовані (фіксовані), які вимагають прості відповіді “Так”, ”Ні”, ”Знаю”, ”Не знаю”, ”Ймовірно”, “Малоймовірно”, ”Неймовірно”; їх легко підрахувати; проте діапазон ознак того чи іншого явища буде обмеженим, а нюансування – неспростованим; відкриті – не обмежені рамками фіксованих відповідей; деталізація характеристик соціального явища тут буде найповнішою; з іншого боку, результування висновків є ускладненим.

Критерії якості даних опитування залежать від виробленої методики опитування та його підготовки. Анкета (опитувальник) вважається надійною, коли:

1. обгрунтовано цілі, засоби, результати опитування;

1. апробовано надійний інструментарій дослідження;

1. створено сприятливий морально–психологічний клімат;

1. гарно підготовлені фахівці;

1. опитування дає достовірну інформацію;

1. результати опитування є стійкими даними, які піддаються відтворенню в аналогічних ситуаціях;

1. опитувальні документи є соціальною інформацією, що адекватно відбиває досліджувану реальність відповідно до вимірювальних характеристик.

Опитування розрізняють за видами:

а. за технічним змістом – анкетування, інтерв’ю, бесіда;

б. за соціальним змістом – виробниче, невиробниче, прогностичне, соціальне, психологічне; про факти, події; про поведінку людей; про внутрішній світ людей (тут з’ясовуються: мотиви, оцінки, цінності, стан свідомості, уявлення, духовний світ тощо);

в. за формою проведення – письмове, електронне, усне, із застосуванням кіно- фото- фоно- відеотехніки, телефонне, за листуванням;

г. за способом спілкування - пресове, поштове, роздаткове;

д. за формою спілкування (комунікації) – експертне, вільне, формальне; очне, заочне; індивідуальне, групове, масове, суцільне; подвійне, одиничне;

є. за ступінем розкриття тематики – поверхове, поглиблене, фокусоване, пошукове;

е. за типами питань – відкрите, закрите і т.п.

Запитання анкет, у свою чергу, класифікуются за видами: за метою (бувають програмно–тематичні, процедурні; з’ясовуючі факти, події, явища; з’ясовуючі мотиви поведінки людей; з’ясовуючі цінності, потреби; з’ясовуючі ступінь інформованості про події суспільного життя; за функціями (з’ясовуючі зміст дослідження, контрольні, формулюючі, коригуючі); за ступінем комунікації (прямі, непрямі; контактні; стимулюючі; провокаційні; нейтральні; гострі; складні; для зняття психо–емоційної напруги; фільтруючі тощо); за предметним змістом (за розкриттям предметної специфіки явища, яке досліджується; за даними респондента; основні, неосновні); за рівнем стандартизації – закриті (вибір відповіді), напівзакриті (або вибірково, або респондент дає свої варіанти), відкриті (вільні) - респондент дає самостійні відповіді; формальні; за рівнем узагальнення: індивідуальні, вибіркові, суцільні, групові (соціометричного характеру), експертні тощо; за конструктивними особливостями – дихотомічні (передбачають взаємовиключний характер відповідей), поліваріантні, шкальні (мають великий спектр відповідей), запитання – діалоги тощо; малюнки, схеми, графіки, таблиці, проекти, діалоги, меню тощо; альтернативні; складні; за функціональним призначенням – запитання–фільтри (доведення певної ознаки), контрольні, навідні – буферні тощо; фокусовані групові провокаційні (для дискусії між учасниками); експертне опитування тощо.

Вимогами до проведення анкетування є такі:

1. зміст має відповідати меті дослідження;

1. мова має бути позбавлена кліше, бути наближеною до форми комунікації людей, спільнот, які анкетуютьчся;

1. послідовність запитань мусить стимулювати інтерес до наступних;

1. не слід ствити великі, важкі питань;

1. не можна нав’язувати респондентам думку анкетора;

1. добір “позитивних“ і “негативних” запитань має бути збалансованим;

1. необхідно враховувати обставини проведення анкетування (час, місце, стан, техніка); послуговуватися добрим поліграфічним матеріалом для виготовлення анкет;

1. слід уникати впливу дослідника на позиції респондентів; неадекватних термінів, понять, категорій, мовних конструкцій; неспіврозмірності альтернатив– варіантів відповідей.

Правилами застосування запитань у процесі опитування є:

а. обирати оптимальну кількість запитань;

б. не робити змістовних повторів;

в. шкала запитань повинна точно відворювати можливість альтернативних відповідей (більша шкала – більша похибка); (але тут треба враховувати кількість вибірки);

г. досягнення адекватності змістовної інтерпретації запитань залежить від точності, об’єктивності, науковості їх постановки;

д. є необхідним досягнення адекватності мовно–стилістичного упорядкування запитань;

е. є важливим дотримання нейтральності (для анкетора) формулювань запитань;

є. треба дотримуватися симетричності шкал відповідей (позитивні варіанти відповідей повинні бути оптимально співвіднесені із негативними тощо);

з. питання мають бути акцентовані на розкритті змісту дослідження тощо.

Розвиток соціологічних методів у досягненні сутності процесу освіти продовжується у реалізації методу тестування, який дає змогу розширити межі сприйняття соціальної дійсності на підставі великого спектра вимірювання, оцінки якостей, ознак, характеристик емоційного, психологічного стану респондентів. Його застосування обумовлене необхідністю зіставлення індивидів за рівнями розвитку психологічних якостей – інтелекту, здібностей, темпераменту, персональних особливостей тощо. У професійній підготовці, доборі кадрів, під час прийому на роботу, у процесі формування кар’єри тести дають можливість побачити рівень психолого–професійної структури особистості.

Перевагами такого методу є: можливість давати оцінку індивіду відповідно до мети дослідження (тести забезпечують отримання кількісної оцінки на підставі квантифікації якісних параметрів особистості та зручність математичної обробки результатів); оперативність об’єктивного оцінювання великої кількості осіб, причому такої, що не залежить від суб’єктивних настанов особи, яка проводить дослідження; зіставлення соціальної інформації, що отримується різними дослідниками від різних контингентів опитуваних.

Цей метод має такі можливості:

1. якості особистості можуть бути оцінені відповідно до мети дослідження;

1. психологічна, емоційна характеристика особистості може бути виявлена через квантифікацію параметрів індивіда і системи математичної обробки даних;

1. досягається об’єктивність психологічних оцінок;

1. створюються підстави для порівняння соціальної інформації;

1. реалізується визначення рівня необхідних навичок, знань та вмінь особистості; особистісних характеристик; особливостей індивіда, що не піддаються безпосередньому спостереженню.

Видами тестів є: прямі (допускаються відповіді – “Так”, ”Ні”); проективні (призначені для виявлення властивостей і якостей, не усвідомлюваних респондентом); розгорнуті; прості; тести на виявлення настанов (преференцій), інтересів індивідів; мотиваційні; критеріально – орієнтувальні.

Компонентами процедури тестування є:

1. інструкція для проведення;

1. ключ до шкали (співвідношення пунктів завдань із вимірюваними якостями);

1. ключ для кодування (дає змогуц розрахувати, скільки балів до шкали вносить той чи інший варіант відповіді респондента);

1. ключ інтерпретації отримуваного індексу (система норм, з якими зіставляється отриманий результат ).

Тестування здійснюється за етапами:

• складання програми; здійснення попереднього вибору (вибір тестів здійснюється на підставі зіставлення цілей та умов тестування, характеристик респондентів, показників валідності та надійності), складання тестів;

• проведення тестування (для цього готуються тестові матеріали; проходить ознайомлення із процедурою дослідження; здійснюється інструктаж опитуваних; встановлюється контакт із респондентами;

• проведення обробки результатів тестування, їх інтерпретація (правильна інтерпретація передбачає знання про можливості теста, характер поведінки, реакцій опитуваних, умови тестування; здійснюється всебічний аналіз отриманих результатів тощо).

Вимоги до складання тестових завдань є такі: питання мають бути короткими, зрозумілими; питання не повинні містити натяки на правильну відповідь; відповіді на кожне запитання повинні мати однакову кількість альтернатив; кількість негативних і позитивних суджень в тесті має бути збалансованою тощо.

Певна система правил забезпечує об’єктивність проведення тестування:

а. дотримання жорсткої формалізації процедури: дослідник задає питання респонденту, а той обирає варіанти відповідей; соціолог підсумовує бали, порівнює отриману суму із ключем (бали ключа задаються як межі інтервалу); (наприклад, від 0 до 10 – високе проявлення якості; від 11 до 20 – середнє; більше 20 – низьке); обирається відповідний інтервал і дається характеристика якостей респондента тощо; б. витримання стандартизації завдань та умов їх виконання; всі респонденти відповідають на ті ж самі питання з однаковою кількістю суджень; вказівки щодо заповнення тесту та інструктаж мають бути однаковими для усіх респондентів;

б. ніхто з респондентів не має переваги відносно інших; в. здійснення квантифікації (вимірювання), кваліфікації, інтерпретації результатів; їх структурування згідно із програмою; г. забезпечення високого рівня компетентності; д. дотримання чіткості завдань; є. витримання оптимальної кількості запитань і відповідей; е. створення умов для підготовки до відповідей; ж. немає потреби в попередньому поясненні тощо.

Застосовані засоби дають змогу об’єктивно інтерпретувати отримані у ході тестового опитування дані, і тому можливі: здійснення розширення базової вибірки з метою збільшення її репрезентативності відносно більшої кількості параметрів; реальне забезпечення введення поправкових коефіцієнтів із урахуванням соціально–демографічних характеристик респондентів (статі, віку, рівня освіти, кваліфікації).

Для безпосереднього оцінювання явищ, подій, фактів соціальної дійсності застосовується метод спостереження, тобто пряме узагальнення сприйняття, збирання, реєстрації об’єктів соціальної дії на підставі фіксації фактів, що стосуються досліджуваного об’єкта і значущих цілей дослідження. Оцінюються соціальні одиниці – акти вербальної (реальної) поведінки, в основі чого знаходиться суб’єкт–об’єктне співвідношення (оціночне ставлення до дійсності). Для цього обирається тип соціальної взаємодії.

Видами соціологічних спостережень є: включене (контрольоване, польове; безпосереднє, контактне, соціографічне); невключене (вільне, неконтрольоване); систематизоване; просте; короткочасне; тривале; структуроване; неструктуроване; лабораторне; опосередковане, конкретне (на підставі роботи з документами); (відбувається накопичення статистичних даних; здійснюється контент–аналіз соціальних подій, зафіксованих у документах тощо).

В якості інструментарію фіксації результатів спостереження застосовуються: щоденник; картка; протокол; таблиця; контрольний список об’єктів і фактів соціальної ситуації.

У процесі спостережуваного дослідження реалізується програма- характеристика соціальної дійсності, яка складається: 1. на підставі мети діяльності; 2. на підставі соціальної поведінки; 3. на підставі тривалості, продовжуваності подій; 4. на підставі вивчення документів та існуючих даних тощо.

Структурою такої програми є: визначення об’єкта, предмета спостереження; визначення мети і постановка завдань; забезпечення доступу до спостережуваних ситуацій, контактування з приводу створення спостережуваної ситуації; розробка технології спостереження; вибір способу (виду) спостереження; розробка процедури; підготовка технічної документації, інструментарію; описування перебігу спостереження; збір даних; накопичення соціологічної інформації; фіксація результатів; заповнення карток, протоколів, щоденників та ін. засобів реєстрації; відповідний контроль; повторне спостереження (за потреби); звернення до інших спостережень; оформлення звіту, в якому подаються: характеристика часу, місця, ситуації проведення; інформація про спосіб спостереження; інформація про описування фактів; інтерпретація результатів дослідження тощо.

Обрання схеми спостереження соціального процесу грунтується на вивченні системи взаємовідносин особистостей, соціальних спільнот.

Правилами проведення спостереження є:

1. вміти чітко та однозначно формулювати запитання;

1. планувати діяльність;

1. вміти розкласти процес сприйняття дійсності на етапи;

1. зіставляти факти й висновки на підставі об’єктивності;

1. дотримуватися об’єктивного трактування подій, не привносячи додаткову інформацїю і не підміняючи факти їх оцінками.

Ознаками спостереження є:

а. направленість на соціально важливі галузі (ті обставини, події та факти, що є суттєвими для розвитку особистості, колективу);

б. постереження проводиться цілеспрямовано, організовано, систематизовано;

в. остереження визначається широтою та глибиною (фіксується якомога більше об’єктів, в яких виділяються значущі властивості та процеси);

г. результати чітко фіксуються і повинні піддаватися відтворенню;

д. застосовується об’єктивність у вимірюванні соціальної дійсності;

е. враховується соціальна активність суб’єкта;

є. реалізується безпосереднє сприйняття;

ж. здійснюється багатовимірність соціального процесу.

Якщо спостереження фіксує наявний соціальний процес, то соціальний експеримент є соціологічним методом отримання соціальної інформації про зміну соціального об’єкта в результаті цілеспрямованого впливу на нього змінними (контрольованими чинниками). Це метод наукового пізнання та ефективний засіб отримання соціологічної інформації про характер і специфіку змін (цілеспрямованих) показників діяльності і поведінки соціальних об’єктів під впливом заданих і керованих факторів.

Сутність експериментальної зміни соціального об’єкта (процесу, відносин, діяльності соціальних спільнот і особистості) полягає у створенні моделі досліджуваного явища; виборі деякої експериментальної групи та впливі на неї певних факторів; фіксації напряму, величини та стійкості змін тих характеристик діяльності або поведінки цієї групи, які цікавлять соціолога – дослідника.

Особливостями застосування такого методу є:

• дія факторів соціальної ситуації, що передбачає використання необхідних уточнень, які враховуються під час узагальнення результатів експерименту;

• наявність у соціального об’єкта пам’яті, свідомості і здатності акумулювати дію причинних факторів на значних проміжках часу;

• високий рівень причинної залежності соціальних явищ, фактів, подій, процесів;

• застосовування конкретних інтересів людей, що ставить перед дослідником проблеми морально–етичного спрямування.

Застосування цього методу передбачає включення методів спостереження та опитування, що надає йому властивості універсального методу, який дає змогу отримати велику, надійну та адекватну інформацію про досліджуваний об’єкт. При цьому застосовується предметне описування системи змінних, що характеризують поведінку соціального об’єкта, - незалежих і залежних.

Незалежною змінною, дія якої визначається програмою соціологічного експерименту, є новий чинник, що вводиться в діяльність експериментальної групи. Її рисами є: а) усталеність; б) самостійність; в) можливість справляти вплив на об’єкт дослідження. Залежна змінна - це чинник, який змінюється під впливом незалежної змінної.

У процесі експерименту створюється експериментальна ситуація, видами якої є:

1. способи введення незалежної змінної: а) штучний; б) природний; в) постфактичний;

1. характер логічної структури доведення гіпотези;

1. метод відбору контрольної групи;

1. рівень вимог до ситуації експерименту.

Видами соціологічного експерименту є: паралельний (тут створюється експериментальна група, на яку впливають незалежною змінною і порівнюють стан цієї групи із станом контрольної групи); послідовний (вивчається стан однієї групи до і після введення незалежної змінної); лабораторний; модельний; ретроспективний; практичний; польовий; натурний; чистий; мислений; експеримент з перевірки гіпотез; проективний (активний, пасивний); самоекспертний; контрольований; неконтрольований; за сферою застосування – виробничий, економічний, соціальний, політичний, управлінський тощо.

Вимоги до проведення соціологічного експерименту такі:

• наявність об’єкта, який допускає можливість описування системи змінних, що детермінують його поведінку; можливість кількісних та якісних вимірів впливових керованих факторів та змін у діяльності об’єкту; контролю впливових факторів, станів та умов проведення експерименту;

• описування об’єкта експериментального спостереження;

• визначення та описування умов існування соціального об’єкту;

• наявність чітко сформульованої експериментальної гіпотези про причинно-наслідкові зв’язки;

• предметне визначення понять сформульованої гіпотези;

• обгрунтоване виділення незалежної змінної та залежної змінної;

• обов’язкове описування специфічних умов діяльності соціального об’єкта (час, місце, соціальна ситуація тощо).

0. Соціологічний експеримент обов’язково має у своїй структурі наступні етапи:

0. а. підготовчий – полягає в обгрунтуванні експерименту, можливостей перетворення дійсності, ефективності результатів; тут детально розроблюються: методологічний аналіз ситуації; формулювання пізнавальної проблеми; визначення мети, завдань, об’єкта, предмета дослідження; висування гіпотез; передбачення емпіричної інтерпретації, операціоналізації основних понять; побудова узагальненої моделі;

0. б. методичний – тут здійснюються: вибір, розробка методичної схеми експерименту; розробка засобів перетворення експериментального об’єкту; визначення тривалості експерименту; розробка засобів і методики вимірювання, контролю; вибір методики аналізу результатів експерименту; визначення розділів програми, які засновані на використанні кращого дослідницького досвіду; створюється робочий план організації експерименту (визначаються: час, інструментарій, ситуації, відповідальні особи, здійснюється розподіл функцій членів дослідницької групи; характеризується досліджуваний об’єкт; розроблюються засоби та методики вимірювання, контролю; виділяються незалежні та залежні змінні; з’ясовуються зв’язки між ними; обумовлюється попередня оцінка експерименту; формується експериментальна ситуація – готується суспільна думка; враховуються необхідні накази, розпорядження, розповсюджуються методичні рекомендації; реалізується навчання організаторів; здійснюється громадське поширення ідей та цілей експерименту тощо.

0. в. виконавчий – полягає у діяльності соціологічної групи: тут проводиться випробування; здійснюється безпосереднє спостереження; здійснюється контроль та управління перебігом, що передбачає регулювання контрольних та експериментальних чинників; реалізується вимірювання змінних; емпірична інтерпретація та шкалювання; здійснюється складання анкет, визначення показників; впроваджується управління експериментом тощо.

0. г. заключний – передбачає процедури аналізу, обробки та узагальнення результатів експерименту, що пов’язані із соціально–експериментальним перетворенням явища, ситуації, процесу соціальної дійсності у достовірний та узагальнений науковий факт; забезпечує перехід від зафіксованих на попередньому етапі фактів дійсності до повноцінних наукових фактів, а від них – до нових ідей, теорій; інтерпретація результатів дослідження включає аналіз помилок, похибок спостережень та вимірів; тут здійснюється аналіз соціально-експериментальних фактів та їх детермінант; оцінюються пізнавальні та практичні результати.

0. Основним документом експерименту є протокол, в якому: зазначається найменування теми експерименту; мета; час проведення; описуються експериментальна та контрольна група за параметрами: принцип відбору, соціо- демографічний склад, вид професійної діяльності, спеціалізація, функції, рівень знань про завдання та умови експерименту, ставлення до останнього; аналізується соціальна ситуація до введення експериментального чинника; зазначається, які чинники є незалежними та залежними змінними; описується процедура фіксації даних по всіх перемінниках; визначається початок дії експериментального чинника та вплив експериментальної ситуації на діяльність учасників; підводяться підсумки, аналізуються соціальні аспекти досліджуваних програм, проектів, проблем, ситуацій; прогнозуються наслідки їх реалізації, розв’язання, зміни ситуацій тощо; вирішується проблема впровадження у практику як результатів експерименту, так й передбачуваних інновацій.

0. Структура обробки результатів соціологічного дослідження, яке проводилося на підставі зазначених вище методів є такою:

• етап редагування і кодування отриманої інформації (це уніфікація і формалізація емпіричних даних); частина такої інформації вже була формалізована раніше: зафіксовані можливі варіанти відповідей і проставлені їх цифрові коди; здійснюється соціологічний аналіз документів;

• етап статистичного аналізу соціологічної інформації (тут виявляються вишукувані статистичні закономірності і залежності; фіксуються дані на електронних носіях;

• етап введення інформації у ПЕОМ (тут отримані дані вносяться у комп’ютер; структуруються в системі відповідно до раніше розробленої практичної програми обробки соціологічних даних;

• етап перевірки якості даних і корекції помилок (похибок) (тут формулюються певні вимоги (як правило, у вигляді інструкції), за якими коригується загальна програма дослідження;

• етап складання вторинних соціологічних документів, в яких фіксуються наслідки інтерпретування соціологічних даних, отриманих у первинних соціологічних документах. Така інформація описується, узагальнюється, класифікується, систематизується, набуває теоретичного характеру.

Резюме до лекції 7.

1. Методологія соціологічних досліджень у галузі освіти передбачає наявність певної структури теоретичних положень, методологічно орієнтованого знання, принципів тощо, що розкривають сутнісний зміст освіти як суспільного інституту, системи соціальних відносин.

1. Соціологічні дослідження в освіті здійснюються на підставі реалізації програми, планів, пілотажних досліджень; документування соціальних явищ.

1. Соціологічне дослідження освіти базується на застосуванні низки соціологічних методів, які виявляють зміст освіти, її оранізаційні підстави, систему управління освітою, сутність діяльності закладів, установ освіти, освітніх колективів у соціальному контексті, систему взаємовідносин освіти як суспільного інституту із іншими суспільними інституціями, соціальними організаціями тощо.

1. Такі методи розкривають кількісні та якісні параметри освітніх явищ, концептуалізуючись у соціальній соціологічній інформації, що набуває загальнометодологічного, теоретичного значення; дозволяє спрогнозувати, змоделювати, спроектувати, відкоригувати розвиток діяльності освіти у соціокультурному значенні.

Глосарій до лекції 7.

Вибірка - процес формування смислової сукупності об’єктів, одиниць. елементів для проведення соціологічного дослідження. Характеризується такими ознаками: кількістю етапів відбору; типом обраних об’єктів представлення; способом районування об’єктів представлення; способом відбору об’єктів представлення і одиниць спостереження на кожному етапі; обсягом вибіркової сукупності (кількістю одиниць спостереження). Видами вибірок є: багатоступенева, одноступенева. Обсяг вибірки є кількістю об’єктів представлення. Критеріями розрахунку обсгу вибірки слугують: статистистичний, аналітичний, ресурсно– економічний.

Статистика соціальна - система показників, що характеризують соціальну дійсність на підставі функціонування статистичних методів опису. Їх можна розглядати як продовження і поглиблення економічної та демографічної статистики шляхом соціально–диференційованого аналізу. Головна функція – збільшення інформаційної бази для оперативного аналізу змін у соціальних процесах.

Вимірювання – процедура позначення числами ознак, властивостей об’єкта, що визначається. Результатом є сукупність чисел, кожне з яких відображає інтенсивність прояву характеристики соціального об’єкту. Це процедура порівняння ознак об’єкта з певною числовою системою, в результаті чого виникає модель властивостей соціального об’єкта. Такі властивості розміщуються на шкалі - однозначному відображенні емпіричної системи з довільними відношеннями між її елементами до числової системи, в якій елементи мають достатньо жорсткий характер. Застосовуються такі види шкал: номінальна, порядкова, метрична (інтервальна та відношень). Якісні ознаки соціального об’єкта вимірюються за допомогою номінальної та порядкової шкал, а кількісні - метричної.

Ознака соціальна – спостережувана характеристика соціального об’єкта, що опосередковано – через власні структуру, особливості, функції тощо, розкриває властивість, зв’язок, відношення, взаємодію. Носіями характеристики є соціальні явища, процеси, речі, предмети, що, взаємодіючи з об’єктом, перебувають щодо нього у відношеннях відображення, позначення, відповідності, заміщення, репрезентації, виміру, показника (індикатора). Через ознаку соціальний об’єкт виявляє себе. Через ознаку вимірюється його властивість. Причому, якщо властивості визначають якісні і кількісну межі соціального об’єкта, то ознака -свідчить про його позначення. Ознака може бути постійною, незмінною, якісною, кількісною, прямою, опосередкованою, простою, складною, унікальною, поодинокою, множинною (комплексною). Для соціологічного дослідження обирається така ознака, яка найповніше виражає властивості соціального об’єкта. Статистична інтерпретація ознаки грунтується на її розумінні як множини, в якій задіяні різні сукупнісні ознаки. Саме тут ознака вимірюється і приводиться до числової форми – індексу.

Соціометрія – сукупність соціологічних методів дослідження структури міжособистісних відносин у соціальній групі шляхом вивчення виборів, здійснених членами групи за соціометричними критеріями. Основою останніх є результування характеристик взаємин між респондентами (що вимірюються на підставі відповідей членів групи), і які виявляють структуру соціальних відносин. Така структура описується через соціограми, соціоматриці та локограми. Для вимірювання соціометричних даних застосовуються також опитування, спостереження, аналіз документів.

Метод біографічний - сукупність технік збору та аналізу особистих документів, що містять повідомлення людей про їх участь в соціальних подіях, процесах, явищах. Спирається на принцип, згідно з яким поведінку людей слід досліджувати і розуміти, виходячи з їх власної суб’єктивної перспективи. Для цього вивчаються документи створені, або дослідник пропонує ініціювати появу нових. Біографічні дослідження спрямовані на пошук типового у індивідуальних та групових ситуаціях, зв’язків між індивідуальними біографіями та значними подіями у суспільному житті.

Експертиза соціальна - аналітичне вивчення, оцінювання соціальних аспектів програм, проектів, проблем, ситуацій, прогнозування наслідків їх реалізації, розв’язання, зміни ситуацій, розробка рекомендацій щодо запобігання, подолання їх негативного впливу. Процедура експертизи складається з: визначення рівня проблемності проекту, ситуації шляхом висунення та перевірки гіпотез; оцінювання проблеми за певною методикою, критеріями; представлення умотивованих оцінок, висновків, рекомендацій щодо проблеми. Проводить група експертів.

Експертні методи у соціології - сукупність евристичних методів пізнання, результат дії яких досягається через взаємодію в спілкуванні експертів. Створюється узагальнена думка фахівців; виявляються неявні особливості прогнозних завдань, систематизується багатоманітна інформація, необхідна для прийняття рішень. Враховуються вияви соціальної реальності у вигляді думок, цінностей, норм, інтересів. Формами реалізації є: узгодження проекту рішення; ділова, фахова нарада; “мозкова атака“, метод Дельфи. Результатами таких дослідницьких дій стають: складання переліку можливих подій у різних сферах життєдіяльності суспільства; визначення найбільш вірогідних подій, що відбудуться; розробка цілей і завдань управління з упорядкуванням їх за ступінем важливості; пошук альтернативних варіантів вирішення проблем з оцінкою їх пріоритетності.

Ділові ігри – форма спільної діяльності для вирішення проблем – від глобальних до особистих. Формами є: імітаційний експеримент, рольове імітування, навчання за галузями діяльності (економічні (виробничі), навчальні (метод аналізу ситуацій, рольові, імітаційні), атестаційні, дослідницько–апробуючі. Мають спільну основу – інформаційну структуру, що обумовлює засоби зв’язку між учасниками. Атрибутами виступають: наявність проблеми – завдання; наявність умовно– модельованого об’єкта; спільна мета групи гравців; розподіл ролей між учасниками; реалізація рішень; наявність конфліктної ситуації; наявність емоційного напруження; багатоальтернативність варіантів рішень; система індивідуального, групового оцінювання; створення умов змагання тощо. Результати ігор групуються наступним чином: за новим змістом; за новою інформацією про соціальний об’єкт; за створенням нової групи, спільності.

Моделювання соціальне – метод пізнання соціального об’єкту за допомогою відтворення його характеристик, властивостей, ознак на інших об’єктах. Формами моделювання є: моделювання структур; моделювання функцій; моделювання статики; моделювання динаміки; детермінуюче моделювання; стохастичне моделювання; знакове, статистичне моделювання; імітаційне моделювання (створення моделей, що імітують функціонування та розвиток певного соціального явища за допомогою операцій над об’єктами близької, чи іншої природи); (це можуть бути ігрові моделі, машинні, людино– машинні– діалогові комп’ютерні системи, які імітують реальні соціальні процеси з активним використанням еврістичних даних).

Фокус – групова динаміка - процес фокус – групової дискусії, що має змістовний та рольовий аспекти. Змістовний полягає у фокус–груповому інтерв’юванні з однієї проблеми. Для цього створюються синтетичні моделі обговорюваного об’єкта. Рольовий аспект полягає в ієрархізації обговорення проблеми. Мета фокус – групової дискусії - всебічний розгляд об’єкта крізь призму індивідуального досвіду, настанов та очікувань респондентів. Існують типи розгляду соіального об’єкта у фокус – групі: рефлексивне піднесення; обговорення зі щаблеподібним темпоритмом.

Фокусовані групові інтерв’ю - якісний метод збору соціологічної інформації, що грунтується на дискусії між респондентами з приводу соціальної проблеми. Характеристиками є: фокусований метод; орієнтація на з’ясування усієї різноманітності поглядів з проблеми (це надає змістовної репрезентативності інформації щодо об’єкта дослідження); внутрішньогрупова інтеракція; використання уявного експерименту; використання фокус–групового моделювання; застосування елементів гри у дискусії. Розрізняються за рівнем включеності модератора у дискусію. Дають можливість з’ясувати мотивацію соціальних вчинків; побудувати контекстні моделі поведінки; розкрити метод спостереження під час дискусії; отримати вірогідні дані щодо щирості відповідей; оперативно з’ясувати результати дискусії. Необхідно поєднувати із кількісними методами збору емпіричної інформації.

Експеримент соціальний – сукупність методів отримання соціальної інформації про трансформації соціального об’єкту в результаті впливу на нього чинниками. Основа – відшуковування причинно–наслідкових зв’язків соціальних явищ, процесів, подій. Об’єктами виступають особистості та соціальні групи. Інформація, отримана в ході експерименту, пояснює наявність і розвиток зв’язків, відносин, процесів. Грунтується на розробці гіпотетичної моделі досліджуваного явища. Це явище описується як система змінних, серед яких виокремлюються незалежні та залежні. Незалежні змінні є новим чинником, який вводиться у діяльність експериментальної групи (мають такі якості: усталеність, самостійність, можливість впливати на об’єкт дослідження). Залежні змінні змінюються під впливом незалежних в ході експерименту. Експерименти розрізняються за: способом уведення незалежної зміної (штучні, природні, постфактичні); характером логічної структури доведення гіпотези (паралельний, послідовний); методом відбору контрольної групи (за частотою розподілу ознак, попарним способом); рівнем вимог до експериментальної ситуації (лабораторний, польовий, чистий). Результат експерименту – протокол, в якому оформлюються хід та наслідки.

Інтерв’ю - вид опитування, під час якого інтерв’юер у контакті з респондентом (тами) ставить запитання з метою збору соціологічної інформації. Опосередкована інформація збирається на підставі вербальної взаємодіії інтерв’юера з респондентом. За ознаками інтерв’ю класифікуються так: за характером контакту з респондентом (візульне, слухове, телефонне ); за статусом респондента (респондент може бути експертом, пересічним громадянином); за кількістю одночасних учасників (індивідуальне, групове); за ступінем стандартизації запитань, процедури та ситуації (вільне, глибинне, сфокусоване, з відкритими запитаннями, з закритими запитаннями) тощо. Методичною підставою проведення є опитувальник, в якому на різних рівнях розкривається ситуація, тема, проблема, характеристики соціального об’єкту.

Анкета соціологічна – впорядкований за змістом і формою перелік питань, висловлювань, втілених у вигляді опитувального листа–опитувальника. Правилами заповнення анкети є: кожне питання співвідноситься із змістом опитування; мова опитування має бути позбавлена кліше, але бути наближеною до життя респондентів; не допускається тиск на респондента відносно певної відповіді; питання не повинні забирати багато часу на обдумування; мають бути враховані обставини, процедура, роль анкетора, оптимальний інструментарій проведення. Головними умовами проведення є: якість, надійність результатів, адекватність предметові, співвіднесеність питань.

Тест соціологічний – метод вимірювання і оцінки якостей, станів, характеристик, властивостей, ознак індивіда. Виявляє: рівень розвитку, ступінь реалізації психологічних якостей – інтелекту, здібностей, темпераменту, персональних особливостей у процесі їх зіставлення, порівняння, диференціації, ранжування. Дозволяє з’ясувати: квантифікацію якісних параметрів особи; об’єктивність відомостей про індивіда; порівняти соціологічну інформацію відносно інших опитуваних. Умовами виконання є: формалізація етапів процедури тестування; стандартизація завдань та ходу їх виконання; інтерпретація результатів згідно зі розподілом значень за ознакою, що вивчається; кваліфікація отриманих результатів та їх структурування відносно програми. Стандартним набором структури тесту є: інструкція, ключ шкалювання якостей, кодувальний ключ, ключ інтерпретації результатів. Видами тестів є: прямі, проективні.

Спостереження – метод емпіричного дослідження, який фіксує акти вербальної, невербальної поведінки особистостей, соціальних груп. Основою є суб’єкт - суб’єктні соціальні відношення. Надійність та валідність забезпечуються адекватністю умов проведення певному типу взаємодії суб’єкта й об’єкта, рівню досягнутої формалізації процедури, репрезентативності соціологічної інформації. Видами спостереження є: включене (за участю), включене, невключене (спостержувані не знають про спостереження). Об’єкт спостереження має бути чітко визначеним у конкретній емпіричній ситуації. Відносно останньої обирається тип взаємодії суб’єкта та об’єкта. Далі емпірична ситуація кодифікується у поняттях програми дослідження. Відповідно до них розробляються рубрики індикаторів.

Індекс соціологічний – агрегований кількісний показник, який узагальнює первинну соціологічну інформацію, отриману під час вимірювання за допомогою однієї чи декілька шкал. З одного боку, це засіб ущільнення інформації в зручному для описування вигляді, а з іншого, це - засіб переходу від теоретичного до емпіричного рівня дослідження, засіб конструюання емпіричного індикатора деякого теоретичного поняття. Видами є: одномірні (застосовується одна шкала), багатомірні (застосовується декілька шкал), індивідуальні, групові. За засобами отримання класифікуються як наслідок застосування математичних методів багатовимірного аналізу інформації, що побудовані на підставі попереднього змістовного аналізу інформації завдяки алгоритмам агрегатування. Найчастіше застосовуються у соціометричному аналізі.

Інструментарій соціологічного дослідження - методичні документи й технічні прийоми для здійснення й розв’язання завдань соціологічного дослідження. До останніх належать: інструменти збирання інформації (анкети, бланки, протоколи, картки тощо); засоби первинної обробки даних (кодувальні аркуші, підсумкові таблиці); інструкції, пам’ятки, класифікатори для виконавців; засоби машинної обробки даних; засоби ілюстрування результатів кількісної обробки даних (графіки, гістограми, діаграми, таблиці); технічні засоби реєстрації соціологічної інформації. Ці інструменти повинні бути узгоджені з програмою дослідження, вимогами застосування певного методу дослідження, апробовані під час пілотажного дослідження.

Інтерпретація соціологічних положень - це виявлення логічної структури соціологічних понять, якими користуються при визначенні проблеми, об’єкта, предмета, мети та гіпотез дослідження, обгрунтуванні методів та інструментарію дослідження, при обгрунтуванні процедур збирання емпіричної інформації з метою перевірки висунутих гіпотез. Етапами інтерпретування є: теоретичний, який полягає в уточненні змісту аналізованих понять (принципами його є: логічний аналіз, об’єктивність), визначенні логічного взаємозв’язку основних понять, перевірці їх на повноту, здатність відображати зміст предмета дослідження й будувати схему опорних понять; емпіричний, що полягає в знаходженні емпіричних індикаторів аналізовавних понять, тобто в зіставленні понять з емпіричними фактами дійсності. Інтерпретується те, що виражає зміст предмета дослідження та його гіпотез; те, що піддається безпосередньому вимірюванню наявними технічними засобами. Операціональна інтерпретація полягає в пошуці емпіричних показників, розробці індексів та шкал. Розробляються процедури дослідження, інструменти реєстрації та вимірювання, визначаються методи збирання первинної інформації, процедури перетворення та аналізу ознак, інтепретації даних у ході перевірки гіпотез.

Опитування соціологічне - процес отримання відомостей про досліджуваний об’єкт шляхом ведення діалогу (комунікації) між дослідником та респондентом за допомогою формалізованих запитань та відповідей на них. Отримується сума одноманітних емпіричних даних. Основа класифікації видів опитування - характер взаємодії (особистий, знеособлений, очний, заочний, індивідуальний, груповий) між дослідником та респондентом, ступінь стандартизації питань, процедури, проблемної ситуації. Опитування поділяється на інтерв’ю та анкетування; його об’єктом виступає соціальна спільнота, група, колектив. Предметом опитування є: соціальні події, факти життя, думки, мотиви, почуття, ціннісні орієнтації та інші феномени соціального життя особистостей.

Література до лекції 7.

1. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. – Запоріжжя: “ЭТТА – ПРЕСС”, 1998. - 396 с.

1. Лукашевич Н.П., Солодков В.Т. Социология образования: Конспект лекций / Под ред. Н.П.Лукашевича. – К.: МАУП, 1997. – 224 с.

1. Методика проведения социологического исследования: Лекции по социологии. / С.Б. Летуновский (сост.); Центросоюз РФ; МУПК, Саранский кооперативный институт МУПК. – М., Саранск, 2001. – 15 с.

1. Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження. – К.: Наукова думка, 1996. – 232 с.

1. Парникель Ю.И. Прикладная социология: Пособие для студентов. – Псков: ПОИПКРО, 1998. – 248 с.

1. Привалов Ю., Олійник М. Соціологічний моніторинг в системі оцінки ефективності державної служби // Вісник державної служби України: проблеми досвід, аналіз, перспективи. – 2001. – № 1. – С. 43 – 52.

1. Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, практика. – Х.: Лівий берег, 2000. – 208 с.

1. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник / Укладачі: В.І.Волович, В.В. Тарасенко, М.В.Захарченко та ін.; під заг ред. В.І.Воловича. – К.: Укр. Центр духовної культури, 1998. – 736 с.

1. Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Методология и методы социо­логических исследований: Учебное пособие. – К.: МАУП, 2000. – 304 с.

1.  Ядов В.А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. – Самара: Из – во «Самарский ун – т«, 1995. – 331 с.

11. Ядов В.А. Стратегия социологического исследования: описание, объяснение, понимание социальной реальности: Учебник для студентов вузов. – Ин – т социологии РАН. – М.: Добросвет, 2000. – 596 с.

Загальна література до навчального курсу лекцій “Соціологія освіти”

1. Асп Э.К. Введение в социологию. / М. Аалго, П.Саари: пер. с фин. - Спб.: Алетейя, 2000. – 248 с.

2. Бельский В.Ю. Основы социологии: Лекции. / В.Ю.Бельский, А.А.Беляев, Д.Г.Лошаков. - М.: Наука, 2000. – 88 с.

3. Бурдье П. Социология политики. – М.: Наука, 1993. - 336 с.

4. Бурлачук В.Ф. Біля витоків соціологічної думки в Україні. / В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов, В.П.Степаненко; Інститут соціології НАН України. – К.: Інститут соціології України,1995. – 114 с.

5. Воєцька Т.В. Основи соціології: Навчальний посібник. – О.: Окфи, 2001. – 366 с.

6. Волков Ю.Г., Мостовая И.В. Социология: Учебник для вузов. - М.: Гардарики, 1998. – 432 с.

7. Вяхирева Е.А. Социальное прогнозирование и проектирование: Учебно – методическое пособие. / Т.П.Дурусанова (ред.). – Балашов: Издатель Николаев А.Г., 2001. – 16 с.

8. Гавриленко І.М. Соціологія освіти: Навчальний посібник. / КНУ ім. Т.Г.Шевченка. – К.: РВЦ “Київський університет“, 2000. – Кн. 1. – Соціальна статика. – 335 с.

9. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. – Запоріжжя: “ЭТТА – ПРЕСС”, 1998. – 396 с.

10. Гидденс Э. Социология: Учебник 90 – ых годов. – Челябинск: ЧГУ, 1991. – 276 с.

11. Герасимчук А.А., Шиян О.М. Соціологія: Курс лекцій. / Європейський університет. – К. : Вид – во Європейського ун – ту, 2001. – 88с.

12. Громов И.А., Мацкевич А.Ю., Семенов В.А. Западная теоретическая социология . – Спб: Ольга, 1996. – 286с.

13. Городяненко В.Г. Вступ до спеціальності: / Спеціальність – 7.04.02.01. “Соціологія“: Навчально–методичний посібник для сту­дентів факультету психології та соціології; Дніпропетровський дер­жавний університет, кафедра соціології. – Д. : ДДУ, 2000. – 41 с.

14. Донченко Т.И., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни: Очерки теории. – Новосибирск: Сиб. от – ние АН СССР, Наука, 1991. – 778 с.

15. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології ( від античності до початку хх ст.). – К .: Либідь, 1993. – 336 с.

16. Зборовский Г. Е., Орлов Г.П. Введение в социологию. – Екатеринбург: Из – во Урал. ун – та, 1992. – 240 с.

17. Економічна соціологія: Навчальний посібник. / В.М. Ворона, В.Є. Пилипенко та ін. - К.: Ін – т соціології НАН України, 1997. – 273 с.

18. Илчиков М.З., Смирнов Б.А. Социология воспитания. – М.: Педагогика, 1996. – 114 с.

19. Ионин Л.Г. Социология культуры. Учебное пособие. – М.: Логос, 1996. – 280 с.

20. История социологии. – Минск: Из – во МНГУ, 1993. – 319 с.

21. История социологии в Западной Европе и США. – М. : Наука, 1993. – 424 с.

22. Казаренков В.И., Казаренкова Т.Б. Социальное управление: конфликты: Учебно – методическое пособие. / Моск. Комитет образования, МГПУ. – М.: МГПУ, 2000. – 43 с.

23. Кон И.С. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967. – 383 с.

24. Конспект лекцій із спеціальності “Соціологія освіти”: Для студентів денної форми навчання. / М.Ф.Карпенко та ін. (укл.); КПІ. – К.: Вид – во КПІ, 1995. – 40 с.

25. Короткова Л.Н. Социология общественного мнения: Конспект лекций. – Спб.: Из – во Михайлова В.А., 2000. – 31 с.

26. Косолапов В.В. Методология социального прогнозирования. – М.: Высшая школа, 1981. – 312 с.

27. Кравченко А.И., Мнацаканян М.О., Покровский Н.С. Социология: парадигмы и темы. Курс лекций для вузов. – М.: МГИМО - Университет, 1997. – 707 с.

28. Кравченко А.И. Социология: Словарь: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: Academia, 1997. – 240 с.

29. Кучерук С.С. Витоки української соціології: Навчальний посібник з курсу історії соціології. / Г.Радецька (упор.). – Хм.: НВП «Евріка«, ТОВ, 2001. – 38 с.

30. Лазоренко Т.Г. Основи загальної соціології: Навчальний посібник. – К.: Софія, 2000. – 158 с.

31. Ліщук-Торчинська Т.П. Соціологія освіти: Методичні рекомендації до курсу для студентів спеціальності «Соціологія«; Волинський державний університет ім. Лесі Українки, Інститут соціальних наук, кафедра соціології. – Луцьк: РВВ «Вежа« Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2000. – 56 с.

32. Лукашевич Н.П., Солодков В.Т. Социология образования: Конспект лекций. / Под ред. Н.П.Лукашевича. – К.: МАУП, 1997. – 224 с.

33. Лукашевич Н.П. Социология воспитания: Краткий курс лекций. – К.: МАУП, 1996. – 180 с.

34. Макаров Н.Д. Контент – анализ. / Метод количественного изучения содержания социальной информации. – М.: НМЦ СПО, 2001. – 60 с.

35. Макро- і мікросоціологічна інженерія: соціоінженерний практикум: Збірник практичних та тестових завдань: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. / В.І.Подшивалкіна, М.П.Лукашевич, Є.І.Суїменко, Т.Г.Каменська; Інститут вищої освіти АПН України та ін. – О.: Астропринт, 2001. – 234 с.

36. Мацковский М.С. Социология семьи. – М.: Наука, 1989. - 116 с.

37. Методика проведения социологического исследования: Лекции по социологии. / С.Б. Летуновский (сост.); Центросоюз РФ; МУПК, Саранский кооперативный ин – т МУПК. – М., Саранск, 2001. – 15 с.

38. Методология и методика социально–педагогических исследований / С.Г.Вершиловский, Л.Г.Петряевская, А.И.Ходжаков и др.; С.Г.Вершиловский (ред.); РАО, Институт образования взрослых. – СПб: ИОВ РАО: Тускарора, 1999. – 122 с.

39. Методичне забезпечення підготовки соціологів. / В.Г.Городяненко, О.В.Гілюн, С.В.Легеза, С.В.Швидка; В.Г.Городяненко (ред.); ДДУ, кафедра соціології. – Д.: ДДУ, 2000. – 86 с.

40. Монсон П. Современная западная социология: теории, тенденции, перспективы. - Спб: Нотабене, 1992. – 775 с.

41. Морозов С.М. Тестові методи в соціально – психологічних дослідженнях: Навчальний посібник для студентів факультетів соціології та психології. - Київський ун – т ім. Т.Г.Шевченка. – К.: РВЦ “Київський університет“, 1997. – 73 с.

42. Нечаев В.Я. Социология образования. – М.: Из – во МГУ, 1992. – – 200 с.

43. Основы экономического и социального прогнозирования: Учебник для вузов. – М.: Высшая школа, 1985. – 200 с.

44. Основи соціології. Ч. 1 – 3. Курс лекцій. / За ред. проф. В.Г. Городяненка. – Дніпропетровськ: ДДУ,1993. – 1996. – 456 с.

45. Павліченко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія: Навчальний посібник для студентів несоціологічних спеціальностей. – К.: Лібра, 2002.– 254 с.

46. Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження. – К.: Наукова думка, 1996. – 232 с.

47. Паниотто В.И., Максименко В.С. Количественные методы в социологических исследованиях. – К. : Наукова думка, 1982. – 272 с.

48. Парникель Ю.И. Прикладная социология: Пособие для студентов . – Псков: ПОИПКРО, 1998. – 248 с.

49. Пинтелеева Е.Л. Методика и технология социологических исследований: Учебное пособие. / Тверской государственный технический университет. – Тверь: ТГТУ, 2001. – 106 с.

50. Педагогічна соціологія: Навчальний посібник. / В.С.Болгаріна, М.М.Шимовський, Л.Й.Гуменюк та ін. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – 144 с.

51. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1996. – 224 с.

52. Попова І.М. Соціологія. Пропедевтичний курс: Підручник для студентів вузів. – К.: Тандем, 1996. – 271 с.

53. Радаев В.В. Экономическая социология. Курс лекций: Учебное пособие. – М.: Аспект – Пресс, 1997. – 368 с.

54. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. –Міжнародний фонд “Відродження”. - К.: Наукова думка, 1995. – 223 с.

55. Рущенко І.П. Соціологія. Курс лекцій. Навчальний посібник для вузів. – Харків: Основа, 1990. – 216 с.

56. Сидоренко О.А. Соціологія освіти: Науково-практичний посібник для пра­цівників системи освіти.-Х.: ХДУ “Народна українська академія“, 2000.–32 с.

57. Система социологического знания: Учебное пособие. / Г.В.Щекин (сост.). – К.: МАУП, 1998. – 200 с.

58. Скідін О.Л. Соціальні технології в управлінні закладами освіти: автореферат дисертації…доктора соціологічних наук: 22.00.06.; Київський національний університет ім.Тараса Шевченка. - К.: РВЦ “КНУ“, 2001. – 44 с.

59. Скуратівський В.А., Шевченко М.Ф. Соціальні системи та соціологічні методи дослідження: Навчальний посібник. / Українська Академія державного управління при Президентові України. - К.: Вид – во УАДУ, 1998. – 188 с.

60. Смелзер Нейл. Социология: перевод с английского. / Учебное пособие для студентов вузов. / В.А.Ядов (научн. ред изд. на русском языке. - М.: Феникс, 1998. – 688 с.

61. Соціологічна думка України: Навчальний посібник. / М.В.Захарченко, В.Ф.Бурлачук, М.О.Молчанов, В.П.Степаненко; Міжнародний фонд “Відродження”. (Трансформація гуманітарної освіти в Україні). – К.: Заповіт , 1996. – 424 с.

62. Соціологічна думка України: Навчальний посібник. – К.: Заповіт, 1996. – 374 с.

63. Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методика. – Х.: Лівий берег, 1999. – 185 с. – (Вісник ХНУ, 1999. - № 433).

64. Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методика. – Х.: Лівий берег, 2000. – 208 с. – (Вісник ХНУ, 2000. - № 462).

65. Соціологічний вимір вищої освіти України: Методичний збірник програм, тематичних планів, тез лекцій. / ІСДО: Укл. В.І.Волович, О.М.Мовчан. – К.: ІСДО, 1993. – 131 с.

66. Соціологія. / М.Д.Култаєва (ред.). – Х.: 1998. –104 с. – (Вісник ХДПУ ім. Г.С.Сковороди, 1998. - № 4. – Вип. 1).

67. Соціологія. / С.О.Макєєв, В.П. Чорноволенко, В.А. Оссовський та ін.; С.О.Макєєв (ред.). – К.: “ Українська енциклопедія ” ім. М.П.Бажана, 1999. – 343 с.

68. Соціологія: Конспект лекцій. / В.І.Астахова (автор–упор.) та ін. - НЮА України ім. Ярослава Мудрого. – Х.: НЮА України,1995. – 108 с.

69. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Уклад.: В.І.Волович, В.В.Тарасенко, М.В.Захарченко та ін.; Під заг. ред. В.І.Воловича. – К.: Укр. Центр духовної к – ри, 1998. – 736 с.

70. Соціологія: Курс лекцій: Навчальний посібник. / НПУ ім. М.П.Драгоманова; За заг. ред. Є.Ф.Безродного. – К.: 1994. – 212 с.

71. Соціологія: Курс лекцій: Навчальний посібник. / В.М.Піча, О.М.Семашко, Н.Й. Черниш та ін.; В.М.Піча (ред.); ІЗМН, НДІ “Проблеми людини”. – К.: Заповіт, 1996. – 344 с.

72. Соціологія: Навчальний посібник. / К.С. Островський (підг.); Технологічний ун – т Поділля. – Хмельницький: Поділля, 1997. – 334 с.

73. Соціологія: Підручник. / За заг. ред. проф. В.П.Андрущенка, проф. М.І.Горлача. – Харків – Київ, 1998. – 624 с.

74. Соціологія: Підручник. / В.Г.Городяненко, О.В.Гілюн, А.В. Демічева та ін; В.Г.Городяненко (ред.). - 2 – е вид. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 559 с.

75. Соціологія: терміни, поняття, персоналії: Навчальний слов­ник–довідник для студентів вищих навчальних закладів освіти України. / В.М.Піча та ін: (укл.); В.М.Піча (заг. ред.); Соціологічна асоціація України. – К.: Каравела; Л.: Новий світ, 2000, 2002. – 480 с.

76. Социологический инструментарий: Учебное пособие. / А.А.Сарно, М.Г.Гильдиргеш, В.Г.Иванов, К.А.Прозорович; А.А.Сарно (ред.); С.– Петербургский государственный университет экономики и финансов, кафедра социологии и управления персоналом. - СПб: Из – во СПбГУЭФ, 2001. – 68 с.

77. Социология. / Г.В. Осипов, Ю.П. Коваленко, Н.И. Щипанов, Р.Г. Яновский. – М. : Мысль, 1990. – 446 с.

78. Социология: Курс лекций: Учебное пособие для вузов. / В.И. Кур­батов, Е.П.Агапов, В.Д. Альперович и др. – Ростов на Дону: Март, 1998.–509 с.

79. Социология. Учебник для вузов. / Г.В. Осипов, А.В.Кобыща и др. – М.: Наука, 1995. – 345 с.

80. Социология: Учебное пособие для студентов вузов. / В.Н. Лавриненко, Н.А. Нартов, О.А. Шабанова, С.С.Лукашова; В.Н.Лавриненко (ред.). – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2000. – 407 с.

81. Социология: Учебное пособие. / Э.В.Тадевосян и др.; С.А. Кравченко , М.О. Мнацаканян и др.; Э.В.Тадевосян (ред.). – М.: Знание, 1995. – 272 с.

82. Социология: классические и современные парадигмы. Хрестоматия. – М.: Из – во “ АНКИЛ ”, 1998. – 329 с.

83. Социология личности. – Вильнюс: АРГУС, 1989. – 154 с.

84. Социология. Наука об обществе. Учебное пособие. / Под общ. ред. проф. В.П. Андрющенко, проф. Н.И.Горлача. – Харьков, 1996. – 688 с.

85. Социология молодежи: Учебник. / Н.М. Боенко, Я.И.Гилинский, С.И.Голод и др.; В.Т.Лисовский (отв. ред.). - С. – Петербургский ун – т и др. – Спб.: Из – во С. - Петербургского ун – та , 1996. – 458 с.

86. Социология: Основы общей теории: Учебное пособие для вузов. / Г.В.Осипов, Л.Н.Москвичев, А.В.Кабыща и др. – Ин – т “Открытое общество”. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 462 с.

87. Сулько В.С. Українська соціологічна думка в пошуках істини: (зародження і становлення вітчизняної соціології в процесі національного державотворення: від найдавніших часів до кінця ХІХ століття): Навчальний посібник для викладачів і студентів вузів. / НМЦ вищої освіти, Рівненський державний гуманітарний інститут. – К.: НМЦ вищої освіти, 2002. – 360 с.

88. Сурмин Ю.П. Социология: проблемы социологической науки, общества, человека: Учебное пособие для студентов вузов, изучающих курс “Социология“ / Ю.П.Сурмин, И.С.Полторак, Н.А.Липовская; Национальный горный университет, Институт гуманитарных проблем. – Д.: НГУ, 2002. – Ч.3. Человек. - 2002. – 142 с.

89. Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Методология и методы социологических исследований: (Учебное пособие). – МАУП. – К.: МАУП, 2000. – 304 с.

90. Теоретична соціологія: Навчальний посібник для семінарських занять і самостійної роботи студентів. / І.Ф.Кононов (ред.). - Луганський державний педагогічний університет ім. Т.Г.Шевченка. – Луганськ: Світлиця, 1997. – 96 с.

91. Тощенко Ж.Т. Социология. Общий курс. (Yчебное пособие). - М.: Прометей, 1998. – 511 с.

92. Удальцова М.В. Социология управления: Учебное пособие. – М. : ИНФРА – Новосибирск: НГАЭ и У, 1998. - 144 с.

93. Филатова О.Г. Социология культуры: Конспект лекций. – Спб.: Из – во Михайлова В.А., 2000. – 48 с.

94. Филиппов Ф.Р. Социология образования. – М.: Наука, 1991. – 203с.

95. Фролов С.С. Социология: Учебник для вузов. – М.: Логос, 1996.–360 с.

96. Фролов С.С. Основы социологии: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1997. – 344 с.

97. Харчев А.Г. Социология воспитания. – М.: Политиздат, 1990. – 222 с.

98. Хриенко П.А. и др. Социология: Учебное пособие для студентов вузов Украины. / П.А.Хриенко, В.И. Тарасов, Т.В.Хриенко и др. – Симферополь: Сонат, 2001. – 160 с.

99. Шаленко В.Н. Программа социологического исследования: /Учебно- методическое пособие. – МГУ им. М.В.Ломоносова. - М.: Из-во МГУ, 1987. – 96 с.

100. Шаповал М. Загальна соціологія. – К.: Наукова думка, 1996. – 368 с.

101. Щекин Г.В. Социальные теории и кадровая политика. – К.: МАУП, 2000. – 576 с.

102. Ядов В.А. Социологическое иследование: методология, программа, методы. – Самара: Из – во “Самарский ун – т”, 1995. – 331 с.

103. Ядов В.А. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности: Учебник для студентов вузов. – Ин – т социологии РАН. – М.: Добросвет, 2000. – 596с.

104. Якуба О.О. Соціологія: Навчальний посібник для студентів. – Харків: Константа, 1996. – 192 с.

105. Sociology. / M. S. Bassis, R.I. Gelles, A.Levine, C. Calhoun. – N.Y.: McGraw – Hill, 1991. - 632 pp.

106. Sociology. / C.Calhoun, D.Light, S. Keller, D. Harper. - N.Y.: McGraw – Hill, 1994. – 651 pp.

107. Sociology in Ukraine: Selected works published during 90 – th / E. Golovakha /ed./; National Akademy of Sciences of Ukraine; Institute of sociology. – Kiyv, 2000. – 575 pp.