Глосарій до лекції 5
Соціальна організація - це впорядкована, узгоджена, соціально спрямована діяльність освітніх соціальних структур (колективів, закладів, установ), що реалізує мету, завдання і функції освіти на підставі певної цілісної, інтегративної системи соціальних відносин.
Заклад, установа освіти - це вид, форма, елемент, система соціальної організації освіти, що реалізують її мету, цілі, завдання, функції, принципи, структури, напрями.
Література до лекції 5
1. Гавриленко І.М. Соціологія освіти: Навчальний посібник. / КНУ ім. Т.Г.Шевченка. – К.: РВЦ “Київський університет“, 2000. – Кн. 1. – Соціальна статика. – 335 с.
2. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. – Запоріжжя: “ЭТТА – ПРЕСС”, 1998. – 396 с.
3. Конспект лекцій із спеціальності “Соціологія освіти”: Для студентів денної форми навчання. / М.Ф.Карпенко та ін.; (укл.); КПІ. – К.: Вид – во КПІ, 1995 . – 40 с.
4. Ліщук – Торчинська Т.П. Соціологія освіти: Методичні рекомендації до курсу для студентів спеціальності «Соціологія«; Волинський державний університет ім. Лесі Українки, Інститут соціальних наук, кафедра соціології. – Луцьк: РВВ «Вежа« Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2000. – 56 с.
5. Лукашевич Н.П., Солодков В.Т. Социология образования: Конспект лекций. / Под ред. Н.П.Лукашевича. – К.: МАУП, 1997. – 224 с.
6. Нечаев В.Я. Социология образования. – М.: Из – во МГУ, 1992. – – 200 с.
7. Педагогічна соціологія: Навчальний посібник. / В.С. Болгаріна, М.М. Шимовський, Л. Й. Гуменюк та ін. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – 144 с.
8. Сидоренко О.А. Соціологія освіти: Науково – практичний посібник для працівників системи освіти. - Х.: ХДУ “Народна українська академія“, 2000. – 32 с.
9. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Уклад.: В.І.Волович, В.В.Тарасенко, М.В.Захарченко та ін.; За заг. ред. В.І.Воловича. – К.: Укр. Центр духовної к – ри, 1998. – 736 с.
10. Соціологія: терміни, поняття, персоналії: Навчальний словник–довідник для студентів вищих навчальних закладів освіти України. / В.М.Піча та ін: укл.); В.М.Піча (заг. ред.); Соціологічна асоціація України. – К.: Каравела; Л.: Новий світ, 2000, 2002. – 480 с.
11. Социология. Наука об обществе. Учебное пособие. / Под общ. ред. проф. В.П. Андрющенко, проф. Н.И.Горлача. – Харьков, 1996. – 688 с.
12. Сурмин Ю.П. Социология: проблемы социологической науки, общества, человека: Учебное пособие для студентов вузов, изучающих курс “Социология“ / Ю.П.Сурмин, И.С.Полторак, Н.А.Липовская; Национальный горный университет, Институт гуманитарных проблем. – Д.: НГУ, 2002. – Ч.3. Человек. - 2002. – 142 с.
13. Филиппов Ф.Р. Социология образования. – М.: Наука, 1991. – 203с.
14. Якуба О.О. Соціологія: Навчальний посібник для студентів. – Харків: Константа, 1996. – 192 с.
Лекція 6.
Тема: Соціологія управління освітою: інформаційний аспект.
Мета: Зрозуміти сутність відносин у системі управління освітою. Розібратися у системах взаємовідносин управління та освітнього процесу через соціологічне вимірювання управлінської інформації. Оволодіти сучасними знаннями у галузі інформаційної ситуації в управлінні освітою.
Питання:
1. Соціологія управління освітою: методологія, принципи, відносини, функції, особливості. Управлінське рішення в освіті.
2. Інформаційні підстави управління сучасною освітою.
3. Соціальна управлінська інформація: походження, напрями розвитку, структурування, фактори, чинники, рівні, блокування, застосування. Інформаційні комунікації в управлінні освітою. Класифікація, систематизація, структурування соціологічної інформації в управлінні освітніми процесами.
4. Освітні документи : соціологічний аналіз управлінської інформації.
Зміст лекції.
Вивчення цієї теми виходить з того, що соціологія освіти містить у собі соціологію управління освітою – самостійну галузь знання про систему соціальної дії і взаємодії в управлінському аспекті організації соціальних відносин в освіті. Соціальне управління в освіті - це частина загального процесу навчально–виховної діяльності; самостійна сфера освітньої соціальної життєдіяльності; соціальне явище, що відображає оптимізацію соціальних, суспільних дій стосовно розвитку освіти як суспільного інституту; складова частина загальнонаукових, емпіричних знань про управління суспільством; самостійна галузь знання про систему соціальних дій, взаємодій управлінських структур освіти зі суб’єктами освіти, між собою, позаосвітніми суспільними інституціями, тощо з метою оптимізації суспільного, соціального впливу на особистість.
Управління структурами освіти як взаємодія суб’єктів освіти між собою, а також із позаосвітніми суспільними інституціями і соціальними спільнотами виходить з таких принципових положень:
а) визнання загальносоціального підходу під ас аналізу освітніх явищ;
б) застосування законів, закономірностей, тенденцій, принципів, категорій, понять освіти як соціального явища, а також системи соціальних відносин;
в) розуміння настанов, позицій, положень, орієнтацій, мотивів вирішення освітніх проблем;
г) врахування потреб, інтересів, настанов, орієнтацій, цінностей, ідеалів як індивідів, так і соціальних спільнот, задіяних в освіті;
д) єдності блоків – суб’єктів управління;
е) вивчення ієрархічних структур інституту соціального управління освітою;
є) з дослідження соціальної взаємодії освіти з іншими суспільнимми інститутами, організаціями;
ж) орієнтації на пошук ефективних можливостей розв’язання як освітніх, так і соціальних конфліктів;
з) формування ієрархії засобів, методів, способів, форм досягнення мети, цілей, завдань, функцій освіти;
и) врахування можливостей отримання максимальної ефективності за умови мінімальних витрат у процесі соціальної взаємодії з приводу формування, соціалізації, розвитку особистості;
і) визнаення квантитативної, якісної оцінки сутності освітніх процесів;
ї) здійснення соціологічного діагнозу соціальної ситуації в освіті, вивчення соціальних характеристик освітньої ситуації, а також визначення факторів, що впливають на перебіг освітніх подій, розробку альтернативних варіантів, коригувальних елементів визначення управлінських дій;
й) алгоритмізації соціологічних підстав управлінського рішення в освіті;
к) застосування спеціалізованої соціальної інфомації в освітніх соціальних комунікаціях – підстави аналізу і прийняття управлінського рішення в освіті тощо.
Особливостями освітнього управління є: визнання пріоритету загальносоціологічного підходу при аналізі подій, явищ, фактів освіти; розгляд соціальних відносин в освіті як суб’єкт – об’єктних, суб’єкт – суб’єктних; урахування взаємодії усіх елементів освіти як суспільного інституту, підгруп соціальної організації освіти; розуміння взаємовідносин, зв’язків мікро-і макроосвітнього середовища; дотримання свідомісного, життєстверджуючого підходу в аналізі соціальних явищ освіти.
Предметом управління в освіті вважають взаємодію між управлінською системою та суб’єктами освіти – особистостями, соціальними групами, в основу якої поклалено такі принципи:
ієрархічний, (соціальні відносини в освіті виступають як загальносуспільні, інституційні, взаємозалежні);
самоорганізації (соціальні відносини в освіті розглядаються як самодостатні, на регіональному, специфічному рівні);
саморегуляції (співвідношення особистості й освіти як соціального інституту розглядається з точки зору взаємодії особистості й соціуму, соціальних відносин, як таких, що мають власні підстави розвитку).
При цьому, суб’єктно-об’єктні відносини в освіті розгортаються як взаємодія органів, систем, підсистем управління освіти та закладів, установ, соціальних колективів освіти.
Загальною підставою таких взаємодій є визнання, розуміння реалізації мети, цілей, завдань і функцій освіти тощо. У таких взаємодіях функціонують форми, моделі взаєморозуміння на відповідних рівнях, а саме:
А. cоцієтальному (втілюється суспільна цілісність освіти з точки виконання нею суспільних цілей, завдань, функцій; настановча, обов’язкова, нормативна реалізація суспільного замовлення);
Б. cамоуправлінському (реалізуються специфічні, на регіональному рівні, для закладів, установ, колективів освіти, завдання; інституційні структури освіти впроваджують цілісні підходи до здійснення завдань освіти);
В. hодовому (соціальні потреби, настанови, інтереси, мотиви, орієнтації, цінності, інтереси особистості, соціальних спільнот в освіті набувають інституційного, типового характеру, притаманного освіті як соціальному інституту з його системою соціальних відносин, зв’язків, взаємодій тощо ).
Реалізація управління в освіті має етапи, фази:
а) вивчення наукових основ управління;
б) використання документальної управлінської бази (закони, положення, нормативні, методичні документи);
в) прогнозування, планування, обрання варіантів соціальної діяльності;
г) алгоритмізації моделі управлінської програми (у ній формулюються цілі, завдання, функції, логічна послідовність здійснення; закладаються науково вивірені, доказові методи, способи, форми, засоби виконання управлінських завдань);
д) спрямування дієвих осіб на виконання такої програми (обираються засоби управлінського впливу: рішення – завдання, рішення – стимул);
е) забезпечення інструментарію реалізації управлінської програми; організаційної послідовності виконання програми;
є) реалізації системи інформаційних, діяльнісних комунікацій в освіті;
ж) координації системи (“генетичної”, “родової”, внутрішньоструктурної) управлінських рішень – від окремого педагога до керівництва галуззю;
з) процес прийняття управлінських рішень;
і) процес організації контролю за виконанням управлінських рішень (перевіряється наукова обгрунтованість, практична цілеспрямованість управлінського рішення, стан професіоналізму управлінського персоналу та його керівництва);
ї) реалізація системи коригування останніх тощо.
Із соціологічної точки зору досліджується структура взаємовідносин управління і системи виконання рішень в освіті і реалізуються: аналіз і знання вчинків, фактів, подій, явищ освітнього характеру; оцінювання теоретичних, практичних знань про освіту у соціологічному тлумаченні; усвідомлення соціологічнипх підходів до управління освітою; емпіричне дослідження соціальних відносин в освіті; розуміння природи соціальних конфліктів в освіті; проведення спеціалізованого технологічного тренінгу, управлінських ігор; впровадження сучасних методів, форм реалізації управлінського рішення - альтернативного підходу, рефлексії, веріфікації, еврістики тощо.
Соціологія освіти вивчає закономірності, засоби, тенденції та форми цілеспрямованого впливу на соціальні відносини в освіті з боку управлінських структур; структури і процеси управління впорядкуванням, підтримкою і збереженням функціонування, розвитку освіти як системи соціальних відносин.
Проблемами щодо цього виступають:
організація оптимального, самодостатнього, самоорганізованого процесу управління в освіті;
підбір та робота з кадрами; вивчення міжособистісних стосунків працівників апарату управління освітою під час виконанні ними управлінських функцій;
аналіз механізмів соціальної взаємодії суб’єктів управлінської діяльності;
визнання специфіки інтересів освітніх управлінців, особливості їх моралі, традицій, звичаїв, культури, виховання, засобів формування та форм прояву соціальних якостей управлінців;
організція соціальних комунікацій в освіті;
вивчення системи зворотнього зв’язку в процесі управління освітою.
Соціологія освіти з’ясовує управлінське пояснення перспектив розвитку освіти, що забезпечують її цілісність, життєздатність і саморозвиток.
Суб’єкти управління в освіті з’ясовують напрями розвитку освіти як суспільного інституту, здійснюють теоретичне і практичне забезпечення засобів досягнення цілей, завдань освіти, організації, координації діяльності особистостей, соціальних груп, спільнот, підгруп, колективів в освіті, узгодження соціальних відносин у напрямі їх збалансованості, впорядкованості та самоорганізації.
У вузькому соціологічному смислі соціологія управління освітою визначає специфіку управління соціальними освітніми спільнотами відносинами, вивчає особливості регулювання міжособистісних стосунків, простежує процес формування потреб, інтересів, цінностей, мотивів освітньої діяльності.
Для цього застосовуються методи управлінського консультування, надаються кваліфіковані засоби, форми, методи, способи управлінському суб’єкту з метою удосконалення системи і технологій управління в освітній галузі.
Розроблюється діагностика управлінського рішення, визначаються шляхи вирішення управлінської проблеми (застосовуються соціологічні форми розуміння дійсності та коригування їх, такі як: ділова гра, тренінг, моніторинг, консультації, інтерактивне спілкування та ін.).
Соціологія освіти вивчає технологію, ціннісні засади управлінського рішення в освіті. Для цього формулюються завдання управління, модель способу діяльності, поведінки, яку має здійснити суб’єкт управління. Здійснюється визначення форм організації управлінської дії – авторитарне, колективне, спільне з громадськістю (повноважне тощо) та ін.
Треба звернути увагу на те, що етапізація управлінського рішення в освіті виглядає наступним чином: а) підготовчий етап – визначаються стратегічні цілі; джерела соціальної інформації; аналізується інформація; відбувається класифікація соціальної інформації за блоками; формуються інформаційні потоки; формулюються мета і завдання, а також способи розв’язання проблеми; забезпечується комунікація інформаційних потоків; б) етап формулювання і прийняття рішення: для цього визначаються терміни та форми виходу інформації; призначаються відповідальні за збір та обробку інформації на вторинному рівні; в) етап оформлення рішення у певній формі; г) етап здійснення рішення відповідно до плану; д) етап визначення наслідків рішення, його коригування.
Робочий план організації управлінського рішення містить у собі: розробку концепції, програми; вказання на етапи апробування методик, технологій, засобів, форм, способів, систем; сукупність засобів, форм, етапів збирання інформації; процес обробки та аналізу даних; підготовку підсумкових даних. До плану також входять: інструкції виконавцям; правила роботи зі соціальною інформацією; рекомендації стосовно дій виконавців; вказання на терміни виконання; порядок отримання завдань і подачі зібраної інформації.
До інформаційного банку даних управлінця в освіті входять:
інформація про стан справ у закладі, установі освіти;
інформація про стан розвитку оточуючого середовища;
інформація про стан діяльності структурних підрозділів установи, закладу освіти;
інформація про розвиток самоуправління, представницьких, суспільних систем;
інформація про поточні факти, події, явища, процеси освітнього житття;
інформація про наявні пропозиції, ініціативи, рекомендації стосовно удосконалення діяльності;
інформація про результати навчально – виховної діяльності тощо.
Соціологія освіти розрізняє форми соціальних взаємодій у процесі управління освітою – стосовно спрямованості, рівнів управлінського рішення:
а) за умови відсутності позитивної мотивації до праці здійснюється авторитаризм та формалізм, беззаперечне виконання норм, правил, настанов та ін.;
б) у випадку переважання індивідуалістичних мотивів діяльності – застосовуються обов’язковий вплив і формалізм; реалізуються форми індивідуально–морального та матеріального стимулювання;
в) у разі задовільного стану морально-психологічного клімату – здійснюється розвиток інноваційних форм емоційної натхненності, створюється стан запобігання соціальних та психолого- емоційних конфліктів;
г) за високої мотивації діяльності, достатнього рівня професійної та громадянської відповідальності відбувається запропонування таких цілей і стратегій діяльності, які б мали високе соціальне звучання, мотивів соціального служіння і, навіть, подвижництва.
Для досягення оптимальних форм співробітництва в освітній діяльності в управлінні освітою необхідно виділяти такі форми соціальної інтеграції:
а) авторитарний стиль керівництва;
б) індивідуальний характер стимулювання інноваційних форм соціальних відносин;
в) створення мережі взаємозадовольняючих соціально-психологічних відносин, які стимулюють як індивідуальний інтерес, так і колективну зацікавленість;
г) розвиток мережі представницьких, громадських управлінських суб’єктів, які ініціюють оптимізацію освітнього управління щодо врахування потреб, інтересів, цінностей особистостей, соціальних спільнот тощо.
Цікаво знати, що соціологією освіти здійснюється соціальна класифікація місця керівника освіти у системі управління освітою за такими показниками:
за рівнем фахової, спеціальної підготовки;
за досвідом керівної діяльності та результатами такої діяльності;
за належністю до системи (підсистеми) освіти та ін.;
за напрямами діяльності відносно застосування стилів управління;
за місцем у системі співвідносин освітнього закладу, установи із іншими суспільними інституціями тощо.
За такою класифікацією управлінські кадри в освіті поділяються на: а) адміністративні кадри закладів, установ освіти; б) управлінський персонал регіональних систем керівництва освітою; в) керівництво управлінськими структурами органів освіти тощо.
Соціологія управління освітою вивчає їх діяльність у зв’язку із розвитком освіти як системи соціальних відносин; реалізацією освітніх цілей і завдань; специфікою діяльності закладів, установ освіти; регіональними особливостями розвитку освіти; особливостями інформаційної ситуації в освіті; реалізацією зворотнього зв’язку між управлінням освітою і станом розвитку особистості, освітніх спільнот; із необхідністю адаптування системи освіти до освітніх, соціокультурних, духовних потреб особистості; соціальним замовленням щодо підготовки і перепідготовки кадрів, соціалізації особистості; значним збільшенням кількості варіантів діяльності, спрямованості освітніх закладів, установ; урахуванням національних, регіональних та інших інтересів населення, яке освічується та ін.
Вивчаючи курсу “Соціологія освіти“, треба розуміти, що методологічною основою управління освітніми процесами є отримання достовірної інформації продіяльність освіти; використання матеріалів соціологічних досліджень, які оформлюються у відповідну інфомацію, що даї змогу реально, об’єктивно оцінити стан і тенденції розвитку освіти; деталізувати потреби, настанови, вимоги, запити, інтереси, мотиви, цінності різних груп учасників процесу освіти, ступінь їх орієнтації на фундаментальну освіту; осягнення духовно–ціннісного багатства, соціальних норм, традицій суспільства. Це допомагає коригувати на науковій основі як змістовний, так і організаційний бік галузі суспільної діяльності.
Гуманізація, гуманітаризація освіти, інтеграція освіти, прогнозування її соціальних наслідків здійснюються на підставі застосування соціальної інформації про стан усіх рівнів освіти – від дошкільного до післядипломного, продовжуваного. Пошуки оптимальної моделі безперервної, випереджувальної (відносно інших галузей суспільства) освіти вимагають соціологічного відслідковування якісних та кількісних параметрів різних рівнів та організаційних форм освіти.
З появою інновацій в інформаційному оснащенні в управлінні освітою серцевиною соціологічного управління сучасною освітою слугує система інформаційного забезпечення управління освітою.
Наявність повної, об’єктивної, оперативної інформації про соціально-освітні відносини, їх направленість і динаміку стосовно різних вікових та соціальних груп тих, хто знаходиться у річищі освіти, є необхідною умовою ефективної організації соціального управління освітою.
Стан і розвиток інформаційних соціальних комунікацій в освіті характеризується дослідженням соціальної взаємодії, яка реалізується у процесі обміну соціальною інформацією та забезпечує взаєморозуміння, самоорганізацію, розвиток учасників суспільного комунікаційного процесу, яким є освіта.
Необхідно знати, що соціологія освіти активно застосовує управлінську соціологічну соціальну інформацію як соціальні інформаційні комунікації в освіті на двох рівнях:
теоретичному, на якому виявляються загальні закономірності, тенденції, перспективи розвитку освіти й виховання; реалізується соціодинаміка освітньо-виховної системи; застосовуються закони, тенденції, які характеризують суб’єктно-об’єктні комунікативні відносини в освіті, внутрішні закономірності функціонування освіти як соціальної системи; розроблюється методологічний інструментарій впливу на ці процеси; пізнаються домінанти і критерії соціальних відносин в освіті; тут соціологія освіти виступає сукупністю здобутої соціальної інформації, яка подається в узагальненому, формалізованому, класифікованому, систематизованому вигляді, як прояв зв’язку між гносеологічною та організаційною сторонами управління соціальними процесами в освіті;
практичному, на якому інформаційно встановлюються та узагальнюються соціальні факти у галузі освіти; виявляється комунікативна динаміка явищ освіти; вивчаються комунікативні соціальні вияви особистісних, спільнотних факторів розвитку освіти; комунікативно визначається ступінь результативності інституцій освіти; розроблюються форми, засоби, методи, технології освітнього впливу тощо; застосовуються емпіричні, прикладні конкретно–соціологічні дослідження, метою яких є встановлення та узагальнення соціальних фактів, подій, явищ, процесів у галузі освіти, виявлення тенденцій, динаміки соціальних відносин в освіті, вивчення стану розвитку комунікаційних процесів в освіті, характеру впливу зовнішніх умов (розвитку суспільства, громадської думки) на досягнення освітою своїх цілей, тощо. Причому, результована соціальна дослідницька інформація, з одного боку, слугує підставою управління в освіті, а з іншого, реалізується у прогнозуванні, моделюванні соціальних проблем освіти.
Під час вивчення курсу “Соціологія освіти“ треба розуміти, що управління освітою, системою соціальних процесів на соціологічних засадах постає як цілісний процес інформаційної соціальної взаємодії індивідів, спільнот, груп, в якому відбувається колективне опрацювання та використання соціологічної соціальної інформації.
На загальнотеоретичному (методологічному) рівні узагальнення освітніх процесів йдеться про розробку принципів розвитку освіти для досягнення суспільних цілей й завдань, побудови моделей освіти, пошуку шляхів оптимізації освітньої системи відповідно до загальноосвітньої стратегії й тактики тощо. На рівні конкретно–соціологічних досліджень освітніх процесів розкривається багатоманітність освітньої діяльності, починаючи від вивчення орієнтацій індивідів на різні види, форми, рівні освіти, й закінчуючи соціологічним аналізом ефективності усіх елементів системи освіти.
Осягнення, розуміння, трансформація, використання соціальної інформації (від конкретного освітнього суб’єкта до управління освітою, й навпаки), відбуваються як процеси збору, переробки, аналізу, зберігання, передавання, застосування соціологічної інформаціії, що відбиває освітні соціальні відносини.
Нові інформаційні технології дають змогу соціальному управлінню уникнути рутинних елементів, підвищити рівень осягнення соціальної дійсності, обробки та аналізу результатів. Можливість прямого доступу до бази даних, швидка перевірка змістовних гіпотез, уявлень освітнього характеру істотно змінюють внутрішню структуру сучасної професійної діяльності. Застосування елементів штучного інтелекту, автоматизація управлінського рішення, логічного висновку (процедури статичного, статистичного оцінювання), експертних систем, розширення можливостей контентного аналізу явищ, даних, фактів, глибоке проникнення у сутність соціальних процесів на підставі застосування сучасних інформаційних технологій, об’єктивізація, візуалізація, динамізація концептуальних знань про соціальні об’єкти, розробка гіпертекстових систем подання актуальної соціальної інформації створюють новітні умови для ефективної освіти.
Вимогами до соціологічної соціальної інформації в освіті є:
Об’єктивність;
Достовірність;
Достатність;
Комплексність;
Всебічність;
Історизм;
Логічність;
Оперативність;
Конкретність, лаконічність.
Принципами реалізації такої інформації вважаються:
демократизація соціальних відносин;
гуманізація змісту, організації освіти стосовно розвитку особистості;
конкретнocті – урахування усіх факторів соціалізації особистості;
реальності – відчуття соціально–економічного, соціально–політичного і соціально–духовного контекстів розвитку особистості, спільнот в освіті;
самокерованості суспільних, соціальних впливів на особистість з позиції оптимізації суспільного розвитку, системи соціальних відносин тощо.
Напрямами складання такої інформації є:
створення директивної, нормативної інформації (рішення; дані);
урахування інформації від соціальної підсистеми (освітня діяльність, вчинки, поведінка учасників освітнього процесу, стан опанування знанням, соціально– духовним досвідом, організація освіти як процес взаємодії соціальних відносин тощо);
фіксація соціальної інформації про стан зовнішнього середовища (суспільні умови розвитку освіти, її зовнішньосуспільних взаємодвідносин);
створення об’єктивної інформації про стан соціальної системи, якою є освіта у всій сукупності соціальних відносин у її межах.
Процес блокування, класифікації, систематизації соціальної інформації в освіті здійснюється наступним чином:
визначаються джерела соціальної інформації;
застосувуються методи, форми, способи, принципи збирання інформації;
визначається система комунікацій соціальних даних;
організуються форми виходу соціальної інформації (наприклад, наказ, нарада, методична нарада, конференція тощо).
Серед напрямів розвитку освітньої системи та їх фіксації в управлінській соціальній інформації розрізняють:
А. професійну компетентність педагогічного колективу, освітянина, учасника системи управління освітньої діяльності;
Б. перебіг навчально–виховного процесу;
В. стан інструктивно–методичної роботи;
Г. стан творчого, духовно–морального клімату в колективі;
Д. рівень розвитку пізнавальної, творчої активності тих, хто навчається;
Є. вирішення організаційних питань – зовнішніх, внутрішніх;
Ж. співвідносини зі суспільством, громадскістю, місцевими, регіональними, специфічними соціальними чинниками тощо.
Соціологічними правилами управління соціальною інформацією в освіті є: визначення стану щоденної інформації (напрями, форми збирання, фіксації, з’ясування аналітичних можливостей); призначення відповідальних осіб для роботи із первинною інформацєю; розробка форм організації, презентації, зберігання інформації; здійснення постійного пошуку оптимальної міри збирання, використання соціальної інформації; нейтралізація гіпертрофованості соціальної інформації стосовно тотального соціального контролю; постійне вишуковування форм участі особистості (освітянина, управлінця) у збиранні повсякденної соціальної інформації; оптимальне класифікування, систематизування на підставі первинної інформації необхідних функціональних залежностей, емоційно–психологічних підстав реагування на інформацію у вигляді управлінського рішення.
Соціальна освітня інформація, будучи за спрямованістю педагогічною, а за змістом і походженням науковою, розглядається як суспільна, соціальна комунікація і класифікується наступним чином:
за формами реалізації джерел (публікації, випуски, депонування); тут джерела інформації поділяються на: офіційні (нормативні, директивні, планові, організаційні, методичні, статистичні); неофіційні (листи, скарги, пропозиції, заяви і т.п.); архівні; оперативні (поточна соціальна інформація); спеціальні соціологічні; довідкові; літературна публіцистика; навчально–педагогічні, методичні видання тощо; організація виставок, реклами, іміджу, зв’язків із громадськістю; інформаційне та бібліотечне забезпечення; проведення педагогічних зібрань;
за способами комунікативного обміну: документальні джерела освітньої інформації; усні доповіді; виступи; бесіди; індивідуальне, спільнотне спілкування; система повідомлень в інформаційному обміні; формальні, неформальні повідомлення; усні, письмові, електронні;
за напрямами циркулювання джерел освітньої інформації: інформативні, управлінські, інтегративні, комунікативні, прогностичні тощо.
У процесі роботи із соціологічною соціальною інформацією її класифікують за:
за змістом;
за технологією фіксації;
за ступінем наближення до соціальної дійсності (документи розрізняють первинні, вторинні);
за мотивами створення (спровоковані; неспровоковані);
за ступінем схоронності (збережені, збережені частково);
за структурою організації матеріалу (формальна, формально–логічна, тематично–логічна);
за стилем викладення інформації;
за видами соціальної інформації (концептографічна, методографічна, фактографічна, описувальна);
за спрямованістю (низхідна, висхідна);
за джерелами, комунікаціями;
за ступінем обов’язковості тощо.
У ході соціологічного вимірювання освітньої реальності соціологічна соціальна інформація аналізується. Відправною позицією для аналізу соціологічних освітніх документів, де втілюється така інформація, слугують дані соціальної статистики, в якій зконцентровані показники, що використовуються для оцінки ходу соціальних процесів в освіті. Такі дані мають статус офіційної інформації.
Особистісний бік суспільної свідомості, представлення про індивідуальні оцінки подій відображають неофіційні документи (до них відносяться мемуари, листи, аудіо–, відео-, кіно–, фото–, фонодокументи та електронні документи; скарги, проекти, заяви, пропозиції, пояснювальні записки, об’яви).
Серед рукописних та друкованих документів виділяють архівні документи.
Особливий інтерес становить поточна документація закладів, установ освіти, педагогічних зібрань, обміну, статистичні дані, переписи населення, звіти управлінських структур.
Матеріали засобів масової інформації та друку висвітлюють суспільну думку стосовно розвитку освіти.
Спеціальні видання дають узагальнюючу характеристику розвитку суспільства. Їх вивчення здійснюється через анотовані збірники, гіпертексти, довідкові, підготовчі матеріали.
Спеціальні соціологічні документи (анкети, довідники, збірники запитань, позицій, статистичні матеріали, журнали, картки, тести, протоколи, щоденники, методична література) трактуються як первинні та вторинні документи.
Первинні документи містять результати вивченої соціальної дійсності: описи конкретних ситуацій, діяльності осіб, соціальних спільнот, діяльності закладів, установ освіти тощо. Отримана соціологічна інформація узагальнюється, аналізується, інтерпретується.
Для цього матеріали перевіряються, кодуються (кодуються відкриті питання; шифри–коди містять шкалу інтенсивності відповідей; кожне питання є структурованим та інтегрованим у шкалу вимірювання; одиницями виміру тут є альтернативи – позиції); матеріали вводяться в ЕОМ, систематизуються (складаються таблиці, табулограми, графіки, діаграми, схеми, соціограми).
Оброблені документи нумеруються. У процесі обробки результатів соціологічна інформація набуває вигляду табулограм, структура яких визначається метою, функціями, завданнями соціологічного дослідження. Таке перетворення здійснюється з метою зробити соціальні дані доступними, компактними та придатними для змістовного аналізу, перевірки дослідницьких гіпотез.
На підставі аналізу та обробки соціологічної інформації розкриваються сутнісні елементи суспільних, соціальних відносин, з’ясовуються причинно–наслідкові зв’язки, мотиви соціальної діяльності (у вигляді відповідей респондентів, оцінок експертів, даних спостережень).
Детальне розкриття відповідей здійснюється на підставі методу аналізу соціальної інформації (з елементами статистичного аналізу, описової статистики, статистики висновків, моделювання, прогнозування соціальних явищ, процесів, пілотажних, експертних, соціометричних опитувань).
Спеціальні соціометричні програми, що реалізують методи аналізу та обробки соціологічних даних, оформлюються у вигляді сукупностей пакетів, наборів прикладних програм аналізу соціологічної інформації; тут здійснюються: контроль за якістю заповнення інструментарію дослідження; виправлення помилок; відбракування неякісних документів; з’ясовується правильність відповідей на запитання, завдання; підраховується кількість неправильних відповідей.
Вторинні соціологічні документи з’являються на підставі узагальнення, аналітичного аналізу первинних. Вони відображають глибокі соціальні відносини і зв’язки. Відбувається перетворення фактів, подїй, явищ в організоване і обгрунтоване знання завдяки вивільненню змісту первинних документів від випадкового, суб’єктивного.
Результатом такого аналізу стають узагальнюючі показники (середні величини, варіації, дисперсії, модуси, медіани). Вони мають статус статистичних резюме, відбивають зв’язки, тенденції, емпіричні залежності. Вторинна соціальна інформація, маючи емпіричні передумови у вигляді первинної, стає основою теоретичного знання і забезпечує йому статус вірогідності.
Характеристиками вторинного описування є:
Система соціальних відносин;
Соціальний статус особистості, соціальної спільноти;
Відомості про суб’єктивний світ особистості;
Структура ціннісних орієнтацій;
Структура індивідуальних, суспільних потреб, мотивів, настанов, намірів;
Система свідомісних оцінок;
Думки;
Соціальна поведінка, вчинки, соціальна діяльність;
Особливості життєвого шляху;
Спосіб життя тощо.
Вірогідність соціальної інформації підтверджується на підставі таких властивостей:
кількості;
цінності;
соціального змісту;
об’єктивності;
адекватності;
достовірності;
оперативності;
надійності тощо.
Критеріями точності інформації виступають:
соціальна активність об’єкту;
інтроверсія;
креативність;
безпосереднє спостереження;
предметна фіксація;
посилання на офіційну документацію;
вибір оптимальних засобів вимірювання дійсності (наприклад, застосовуються відомості про вік, стать, місце проживання, соціальний досвід, умови життя, напрями міжпоколінної трансмісії тощо);
оптимальне співвідношення об’єкта і суб’єкта документування соціальних явищ, фактів, подій тощо.
Соціологія має правила фіксації соціальних подій у документах:
розрізняти описи й оцінки подій;
аналізувати наміри складачів документів;
віддавати перевагу первинним документам перед вторинними; особовим перед неособовими;
систематизувати документи за ознаками (авторська, предметна (змістовна, тематична, запитальна), тематична, географічна, хронологічна, номінальна );
з’ясовувати обставини складання документів;
розглядати документ як текст, що є автономним відносно авторів;
знаходити підтвердження істинності документа;
порівнювати усі документи, які підтверджують досліджуваний;
усвідомлювати мету документа;
застосовувати методику соціального аналізу в сукупності з іншими методами соціологічної інформації;
застосовувати особистісний коефіцієнт під час соціального аналізу (оцінювати загальну, культурну компетенцію, кваліфікацію, стать, рівень освіти, володіння цінностями та ін.).
На етапі соціологічного аналізу здійснюється перевірка гіпотез, вірогідність даних про коефіцієнти зв’язку між фіксованими ознаками–властивостями, характеристиками розвитку соціальних відносин. Для цього досліджуються зміни в ознаках стосовно генези останніх (вік, стаж, соціальний досвід, кваліфікація, інтереси, цінності та ін.).
Для цього виконуються такі процедури:
класифікація – групування документів за ознаками (тематика, зміст, соціальне спрямування, сутність питання, проблеми, тенденції, авторство, хронологія, географія); напрямами діяльності особистостей, соціальних спільнот;
типологізація – комплексне сполучення деяких властивостей, ознак, характеристик, особливих для певної галузі освіти, її структурних елементів;
систематизація – групування документів за вираженими в них конкретними соціальними ознаками, властивостями, характеристиками (наприклад, кваліфікація у певному віці і т.п.); за технікою фіксації соціальної інформації, ступенем наближення до матеріалу, мотивами створення документів, ступенем схоронності тощо);
виділення вторинних ознак – узагальнення первинних даних; виділення найбільш глибоких властивостей, характеристик; здійснення аналізу даних, напрацьованих раніше, в інших дослідженнях; логічна інтерпретація освітніх текстів (змістовної основи документів з метою їх соціологічного вивчення відповідно до теми дослідження).
Вибір ознак аналізу визначається завданнями соціологічного дослідження, його гіпотезами. Такими ознаками можуть бути:
1. номінальні (наприклад, рід занять, національність, освіта та ін.);
2. такі, що відповідають ранговим шкалам (наприклад, характер праці, напрями трудової діяльності);
3. якісні (фіксуються, коли групи респондентів характеризуються числовим значенням; є кількісно порівняними між собою, наприклад, під час групування за віковими інтервалами, роками трудової діяльності тощо).
З точки зору соціології аналіз соціологічної інформації повинен відбивати розподіл ознак, за яким кваліфікуються соціологічні дані. Виділяються: варіативний (заснований на кількісних ознаках досліджуваних явищ та процесів) та атрибутивний (що відбиває результати групування опитуваних (респондентів) за якісними ознаками). При цьому особливе значення має виділення кореляційних зв’язків між досліджуваними явищами та процесами.
З узагальнюючої точки зору соціологічна соціальна інформація через систему ознак – основу соціологічного аналізу, має відображати:
соціальні характеристики учасників соціального процесу;
зміст і форми соціальних відносин, соціальної взаємодії;
сутність соціальних явищ через фіксацію останніх в документах;
цілі та соціальні інтереси;
тенденції управління соціальними процесами та ін.
Образи соціальної реальності в такій інформації реконструюються за допомогою дослідницьких стратегій, що розраховані на осягнення сенсу соціальних взаємодій. Таке аналізування може перебігати у двох формах – традиційній і нетрадиційній; у співвідношенні кількісних (показників, властивостей, характеристик) та якісних (оцінки, цінності, емоції та ін.) ознак.
Традиційна форма соціологічного аналізу (співвідношення зовнішніх і внутрішніх ознак соціального явища, факту, події; формальних і змістовних ознак) як інтеграція даних документа з певної точки зору, досягає розуміння ідей, думок творця (творців) документів; зв’язків і суперечностей, які притаманні даному соціальному явищу; дає змогу оцінити зміст останнього відповідно до певних критеріїв, показників.
Для цього з’ясовується знання обставин створення документа в історичному та соціальному контекстах. Досліджується глибина соціальних явищ, виявляються логічні зв’язки і протиріччя в них; останні оцінюються з моральних, політичних, культурних позицій тощо. Здійснюються загальні логічні операції: аналізу і синтезу, порівняння, визначення, оцінювання, осмислення; проводиться змістовне виділення блоків ідей згідно із поставленими цілями.
Розрізняються зовнішнй і внутрішній аналіз документів. Зовнішній аналіз досліджує історичний контекст створення документа; виявляє його тип, час і місце, обставини створення; внутрішній – з’ясовує зміст, рівень компетентності автора, виявляє його відношення до подій; містить систематизацію та інтерпретацію відомостей документа; реалізує зв’язки та залежності між змінами у свідомості та поведінці людей, фактами, що зафіксовані в документі; встановлює ступінь суспільної ефективності досліджуваного документа; містить низку практичних заходів із перегляду, затвердження або створення нового документа.
Для такого аналізу застосовуються наступні спеціальні методи:
історичний – перевіряється надійність, достовірність документа, авторство,
місце, час, обставини його винкнення;
літературний - з’ясовується автентичність тексту;
психологічний – встановлюються особливості характера автора (колективу авторів);
соціальний –пояснюється зміст документа у соціальному контексті;
юридичний – пояснюється правомірність положень документа та ін.;
лінгвістичний – досліджується структура та інші особливості тексту тощо.
Процедура дослідницької програми (аналізу) вивчення освітнього документа за його ознаками виглядає у соціології наступним чином:
з’ясовується вид і форма документа;
з’ясовується контекст;
виявляється автор (автори);
визначаються цілі створення документа;
фіксується надійність, достовірність документа;
виявляється суспільний резонанс документа;
з’ясовується фактичний зміст документа;
оцінюється зміст документа;
робляться висновки відносно рівня компетентноситі автора (авторів).
Нетрадиційний аналіз є формалізованим стандартизованим методом аналізу змісту документів (контент–аналіз) з метою подолання суб’єктивних викривлень у сприйнятті та інтерпретації змісту документів. Він передбачає вивчення змісту документа з точки зору реконструкції соціальних обставин його створення, відтворення, моделювання образів соціальної реальності, соціальних відносин та взаємодій. Такий аналіз полягає в інтерпретуванні словника (тезауруса); фіксуванні частоти вживання понять з наступною кількісною обробкою отриманих даних; з’ясовує зв’язок текста з фактами, подіями, відносинами; встановлює позиції, інтереси, настанови, які визначають принципи відбору матеріалів для даного тексту; формулює задачі; виділяє категорії та одиниці змісту; зводить граматичні структури до однотипних форм; забезпечує надійність та співставленість отриманих даних.
Ця смислова інтерпретація передбачається у вивченні мовних взаємодій особистості, соціальних спільнот та суспільства; з’ясуванні інформаційного масиву соціальної дійсності через контекстуальні, змістовні одиниці, якими виступають:
А. соціальна належність авторів та героїв документу;
Б. певні епітети, характеристики, соціальні якості особистості;
В. послідовність переліку зазначення державних або політичних діячів;
Г. позитивна, нейтральна, негативна оцінка автора відносно проблеми;
Д. рольова функція героїв документа.
Напрямами застосування контент–аналізу є:
з’ясування обставин, що спричинили появу тексту, відображені у ньому(визначаються фактори, які сприяли виникненню соціального об’єкта: дійсність, автор, адресат);
характеристика інформації, яка міститься у тексті ( характеризуються форми тексту: мова, структура, жанр, ритм, тон);
з’ясування обставин, щоякі виникли після сприйняття тексту (адресатом).
Етапами контент–аналізу є:
визначення категорій (знак, мета, цінності, норма, тема, герой, автор, адресат, жанр);
обрання одиниць аналізу (слово, символ, частина речення, речення, абзац, стаття ;
обрання одиниці розрахунку-обліку кількісного співвідношення текстових та позатекстових явищ мовної реальності (кількості рядків, висоти рядків, площини тексту, кількості відступів, метражу аудіо-, кіно-, фоно-, відео записів, частотності з’явлення ознак у тексті, з’явлення одиниць розрахунку);
обрання соціальних джерел (кількості повідомлень, дат подій, вираження змісту);
розробка статистичної таблиці;
розробка інструкцій для кодувальника;
здійснення процедури розрахунку соціальних одиниць (визначення вибірки; визначення емпіричних об’єктів, що відображені в масиві; виділення одиниць аналізу: слово, термін, з’єднання слів, тема, стаття, частина тексту, дані про осіб, географічні назви, суспільні події, факти, їх оцінки);
перевірка методики на надійність застосування.
Для цього вивчаються: біографії учасників соціальної комунікації, мемуари, спогади, листи, життєві історії; масиви однорідних документів (література, статті, записи текстів, анкети, особові документи). Встановлюються фактори комунікаційного процесу, в ході якого документи були створені: соціальні стратегії комунікатора, цінності, норми, культурні зразки, стереотипи, диспозиції та очікування аудиторії. Визначається еталон дослідження (співвідносяться текст – образ реальності та: тематика, соціальні наміри, запити, потреби, настанови, інтереси, мотиви, цінності). Це дозволяє досягти високої точності, об’єктивності аналізу, охоплення великих масивів інформації; подолати повторюваність смислових одиниць тощо.
Резюме до лекції 6.
Соціальне управління в освіті трактується соціологією освіти як система управління соціальною організацією, соціальними відносинами, квінтесенцією яких є діяльність особистості та її самоорганізація, розвиток.
Соціологією освіти вивчаються визначальні фактори, чинники, структури, організація освітнього управління.
Освітнє управління передбачає, перш за все, організацію реалізації мети, цілей, завдань, функцій, принципів, структур освіти як суспільного інституту.
Для здійснення останнього передбачаються створення парадигмальних положень в якості теоретико–методологічного обгрунтування сукупності освітніх дій. Вони повинні відтворювати і розвивати процес самооорганізації особистоті, соціальних спільнот щодо суспільного розвитку, генези суспільних інституцій, соціальних відносин.
Соціально–блокова система освітнього управління – результат і форма розвитку суб’єкт–об’єктних відносин у системі соціальних відносин в освіті.
Основою генези системи управління освітою як суспільним інститутом є сукупність методологічної і нормативно–правової підготовки кадрів; адаптування їх до свого соціального статусу й закріплення у системі соціально–рольових функцій; розробки цільової програми діяльності управлінської структури освіти з визначенням місця її суб’єктів; організація діяльності з виконання програми суспільного, соціального розвитку з використанням контролю–оцінки – системи коригування на кожному етапі її реалізації; реалізація здатності ієрархічного суб’єкта управління оптимально виконувати координуючу функцію у соціальній взаємодії із учасниками освітнього процесу тощо.
Соціологія освіти досліджує діяльність освітньої управлінської системи на підставі спеціальних методів, що дають змогу визначити ефективність її функціонування.
Такі методи покладаються на систему функціонування освітньої соціальної, соціологічної інформації в освітніх комунікаціях, що становить серцевину системи освітнього управління.
В якості методологічної підстави розвитку соціологічних підходів до функціонування освіти пропонується соціологічна характеристика освітньої соціальної інформації та напрямів її функціонування.
Глосарій до лекції 6.
Управління соціальне – свідомий систематизований вплив на суспільство, його інститути з метою впорядкування, удосконалення його структур й діяльності, збереження цілісності; процес забезпечення стійкості й рівноваги суспільної системи. Для цього з’ясовується якісна характеристика соціального організму; виявляються закони функціонування й розвитку суспільства, вивчаються умови його існування, спеціфіка соціальних відносин; визначаються шляхи розвитку суспільства; здійснюється теоретичне і практичне забезпечення способів досягнення результату, організації, координації діяльності людей, соціальних груп. Регулюючою системою є суб’єкт управління, а регульованою – об’єкт управління. На підставі пізнання напрямів розгортання суспільних й соціальних процесів соціальне управління обмежується самоорганізацією, в якій породжується новітня продуктивна сила.
Соціальна комунікація масова – соціокультурна взаємодія в масштабах суспільства через розповсюдження та обмін інформацією. Конституюється в суспільстві на підставі циркуляції знань, цінностей, норм, соціальних сенсів, виражених у формі соціальної інформації. Сукупності та комбінації масової соціальної комунікації втілюються в образах соціального світу, якими охоплюється структура соціального простору, доступного для сприйняття масовою, корпоративною, індивідуальною свідомістю. В образах соціального світу репрезентуються імперативи, домінанти, особливості та суперечності суспільства. На когнітивному рівні соціальна комунікація забезпечується доведенням соціальної інформації до аудиторії; інформація тут є пізнавальним ресурсом, в якому транслюються уявлення, думки, настанови, ціннісні орієнтації. Тиражована інформація інтеріорізується на рівні свідомісного буття; проникаючи у системи цінностей і норм, здійснює спонукальний та регулятивний вплив на зміст і способи інтеракції. Разом із тим, масово розповсюджуючись, соціальна інформація укорінюється і в повсякденності, підтримуючи зв’язок її публічної та буденної сфер завдяки приєднанню розпорошених у просторі індивідів до значущої для суспільства громадської думки.
Інформація соціальна - знання, відомості, повідомлення про соціальні процеси, умови життєдіяльності, стани особистості й соціальних груп, взаємодію їх інтересів. Несе відбиток усієї сукупності суспільних відносин. Особливостями є: кількість, якість, цінність, зміст, правдивість, адекватність, достовірність, точність, оперативність. Збирається і систематизується соціальною статистикою. Головною методологічною підставою таких процесів є аналіз документів. Кількість та якість залежать від повноти, досконалості застосування, адекватності системи показників, за якими вимірюються соціальні процеси; наявності інструментарію, процедур та методів дослідження соціальної реальності.
Соціологічний аналіз документів – метод одержання знання про соціальну дійсність на основі дослідження соціальної інформації про неї, зафіксованої у документах. Документи, репрезентуючи смислові та знакові конструкції соціального буття, розглядаються як тексти, що інтерпретуються. Текстова реальність визнається автономною відносно намірів індивідів чи соціальних груп. Проте її тлумачення здійснюється з урахуванням людського коеффіцієнту, який, у свою чергу, вимірюється рівнем дослідника трактувати дійсність. Видами аналізу є: якісний (змістовний) та кількісний (формалізований). Якісний аналіз орієнтується на конструювання соціальної реальності у її вербальних свідченнях та виявах. Кількісний - відтворює пізнання дійсності на підставі символічного інтерпретування, втіленого у знаках, символах і т. ін. Одиницею аналізу виступає документ, інформаційне джерело.
Діагностика соціальна - процедура визначення, розпізнавання та презентації об’єкта соціальної дійсності. Є різновидом репродуктивного соціального пізнання, якому притаманні: творчо–пізнавальний процес (підведення соціальних явищ під відомі структури пізнання); здійснення послідовного накладення емпіричної інформації на структуру моделей, типів досліджуваної реальності для знаходження варіанта, за яким вони адекватно збігаються; типологізація ознак та явищ, ідентифікація емпіричних моделей з теоретичними; репродукування суспільно–наукових знань для створення нових типологій, у межах яких є можливою ідентифікація емпіричної моделі з теоретичною; забезпечення функції соціального прогнозу, високого ступеня спорідненості об’єктивних характеристик соціальної реальності з її суб’єктивними оцінками. Для цього усі досліджувані явища, прикмети, ознаки, процеси та стани діагностуються методом поділу їх об’єктивної суспільної значущості на оцінки – позитивну та негативну. Це дає змогу побачити сутність суспільного, соціального процесу й спрогнозувати його розвиток.