Зміст конспекту лекцій
Лекція 1.
Тема: Соціологія освіти в системі суспільних наук. Функціональне призначення соціології освіти. Напрями соціології освіти.
Мета: Дати уявлення про освіту як суспільний інститут – предмет соціології освіти. Визначити рівні освіти з точки зору соціологічного аналізу. Розкрити напрями соціології освіти. Розкрити загальносоціологічні підходи до розуміння освіти. Схарактеризувати функціональне призначення освіти. Показати принципи освіти. Дати поняття про структуру соціології освіти. Показати місце соціології освіти у системі суспільних наук. Позначити сучасний стан розвитку соціології освіти як науки.
Питання:
Визначення освіти із соціологічної точки зору.
Рівні, принципи соціологічного аналізу освіти як суспільного інституту.
Структура соціології освіти.
Функції соціології освіти.
Соціологія освіти у системі суспільствознавчого знання.
Стан розробленості проблем соціології освіти в Україні.
Зміст лекції
Соціологія освіти є наука, яка вивчає освіту – процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок, духовно–культурних цінностей суспільства, необхідних для розвитку особистості у певних суспільних умовах, формування духовного стану людини; процес і результат оволодіння особистістю системою наукових знань, вмінь і навичок, формування на їх основі світогляду, моральних та інших якостей, розвитку творчих сил і здібностей людини, яка освічується.
Соціологія освіти вивчає освіту з точки зору: закономірностей, тенденцій її розвитку як суспільного інституту; генези, функціонування, структури, способів організації, динаміки соціальних відносин в освіті, її взаємодій з іншими суспільними інститутами; впливу освіти на усі сфери життя суспільства; системи соціальних відносин, в якій особистість – центр освіти взаємодіє з іншими особистостями, соціальними спільнотами, суспільством в цілому; впливу освіти на соціалізацію особистості, тобто, вивчення поведінка особистості в системі освіти, її можливостей, намірів, потреб, мотивів, запитів, інтересів, стимулів, орієнтацій, цінностей, ставлення до освіти як суспільного інституту; навчально–виховної діяльності, в якій освіта вивчається з позицій соціокультурних умов, цінностей, систем збереження, передавання, прирощення знань, духовних цінностей, соціокультурного досвіду, засвоєння суспільних норм, настанов, традицій, особливостей соціальних взаємодій у певних культурно–історичних умовах, особливостей організації освітнього життя учасників освіти; дослідження співвідношення рівнів, напрямів, структур, систем освіти; ролі освіти у відтворенні, розвитку соціальних відносин суспільства, що передбачає, у свою чергу, аналіз соціальної структури освіти, соціального складу її учасників, систем включення особистості у соціальні відносини, спільноти, виконання нею соціальних ролей; стану соціального іміджу, престижу, мобільності, статусу усіх «поверхів« освітньої системи – від окремої особистості до сукупності соціальних відносин.
Соціологія освіти розглядає освіту на двох рівнях: внутрішньо - та зовнішньоінституційному. Внутрішньоінституційний (мікросоціологія) передбачає аналіз соціальних елементів діяльності суб'єктів освіти – працівників освіти, керівників освіти, освітніх колективів, закладів, установ освіти, соціальних груп; соціальної структури, функцій та діяльності закладів, установ освіти; систем управління освітою; систем соціальних взаємодій в освіті (між особистостями, між особистостями й соціальними групами і т. ін.), тенденцій соціалізації особистості в освіті; соціальної місії, соціального статусу, стану соціального престижу, соціальної мобільності, соціальних впливів з боку освітніх працівників, управлінців освіти на самоорганізацію, розвиток тих, хто навчається, соціальних колективів, закладів, установ освіти тощо.
Зовнішньоінституційний (макросоціологія) рівень соціології освіти досліджує системи взаємодій освіти з іншими суспільними інститутами суспільства; взаємовідносини особистості, соціальних колективів освіти, закладів, установ освіти зі суспільними процесами через соціальні відносини, поведінку, свідомість, культуру, діяльність, соціальну інформацію; стан відповідності структури, змісту освіти соціальним цілям та завданням суспільства; ступінь впливу освітніх процесів на політичні, економічні, професійно – трудові, соціальні, культурні, моральні, психологічні, демографічні та інші суспільні процеси.
Зазначені рівні розгляду передбачають такі напрями досліджень освіти в соціології освіти:
місце освіти як суспільного інституту у системах суспільних, соціальних відносин, інших галузей суспільства;
взаємозв'язок освіти як соціальної системи, її компонентів, структури із соціальною структурою суспільства;
соціальне призначення освіти (її соціальні потреби, напрями, цілі, інтереси, цінності) й динаміка соціальних відносин у її межах;
стан соціального статусу, інших соціальних характеристик діячів освіти, керівників (управлінців) освіти, колективів освіти, закладів, установ освіти (їх цілі, напрями діяльності, функції, стан ефективності тощо);
зміст, форми, перебіг соціальних відносин в освіті, її суб'єктів, рушійних сил;
особливості соціалізації особистості в умовах освіти, у певних соціально історичних системах соціальних відносин, в яких функціонує освіта, освітні колективи, заклади й установи освіти тощо.
Генеруючими напрямами соціології освіти у такому аспекті є: соціологія навчання; соціологія виховання; соціологія працівників освіти, науковців, освітніх колективів, закладів й установ освіти; соціологія тих, хто навчається (розглянута на всіх рівнях освіти); соціологія управління освітою; соціологія соціальних відносин в освіті у внутрішньо- та зовнішньоінституційних ракурсах функціонування освіти тощо.
Визначаючи об’єкт соціології освіти в аналізі освіти як суспільного інституту, треба мати на увазі, що останній є соціальним середовищем, в якому розгортаються суб’єктно–об’єктні відносини всіх учасників освіти з їх інституційною та неінституційною системами взаємодій на підставі реалізації цілей і завдань освіти. Об’єкт соціології освіти розкривається на підставі класифікації системи соціальних відносин в останній за наступними ознаками: за глобальністю виявів (в освіті взаємодіють суспільне, соціальне, загальноюдське, державне); за етно–національним змістом (соціальні відносини в освіті функціонують у національному, ментальному контексті; тут розгортаються соціальні відносини з приводу національної культури, ментальності, традицій, мови, національного характеру, звичаїв, історії); за регіональним виявом (соціальні відносини в освіті мають конкретний характер, забарвлені їх виявами на певній території, у місцевому контексті); за мікромаштабністю соціальних стосунків (тобто відносинами між особистостями, особистостями й соціальними групами, спільнотами, суспільством у цілому, оскільки будь–яка дія, соціальний факт в освіті відбуваються на вербальній та невербальній засадах); за динамікою змін (соціальні дії в освіті, поведінка її учасників перебувають в постійному русі); за місцем освіти у суспільному, соціальному процесі (освіта впливає на суспільне життя його учасників, і навпаки).
Суб’єктами соціології освіти при цьому виступають: індивід, група, спільнота, інститут, суспільний процес, соціальний процес, суспільство, фрагменти соціальної дійсності, соціальні відносини тощо.
Предметом соціології освіти виступають стан та динаміка соціокультурних процесів у галузі освіти, що проявляються через закономірності, тенденції, соціальні вияви; соціокультурна діяльність учасників освіти; соціальні взаємовідносини освіти як суспільного інституту з іншими галузями суспільного життя; конкретна діяльність освітніх колективів, закладів й установ освіти, що реалізують мету, функції, завдання, зміст освітньої діяльності.
Під час вивчення соціології освіти треба пам’ятати, що вона виконує такі функції:
теоретичну – надаються знання про освіту як соціальний феномен, міжпоколінний зв’язок, соціальну комунікацію, концентратора засобів, способів впливу на особистість, суспільство, а також розкриваються педагогічні, психологічні, емоційні, комунікаційні підвалини розвитку знання, духовно– ціннісного досвіду особистості;
емпіричну – розробляється практичний матеріал про стан, функціонування, тенденції розвитку освіти як суспільного інституту, системи соціальних відносин; (для цього складаються соціальні прогнози, соціальні моделі буття освіти);
соціалізаційну - досліджується процес соціалізації особистості в освіті; вивчається роль освіти у засвоєнні та накопиченні індивідом соціальних знань, умінь й навичок, необхідних для особистісного розвитку, самоорганізації;
описову – здійснюється аналіз, описування, класифікація, систематизація дослідницького матеріалу з освітніх процесів, що оформлюється у офіційних документах для аналізу, прогнозування генези освіти;
інформаційну – дослідницький матеріал про розвиток освіти концентрується у соціологічну інформацію – знання про освіту, процеси, що відбуваються у ній; у певних формах розкривається стан освіти в історії, сукупності об’єктивних та суб’єктивних чинників її суспільного розвитку;
ідеологічну – формується громадська думка про освіту, в якій реалізуються суспільні потреби, інтереси, цінності, настанови, виявляються елементи колективної свідомості, що, у свою чергу, закладається як методологічний фундамент політичних, економічних, культурних, соціальних знань в суспільстві;
коригуючу, перетворювальну – на підставі виявлення соціальної сутності процесів в освіті надається методологічний матеріал для оформлення оптимального управління цими процесами;
соціокультурну – надається теоретичний, практичний матеріал щодо поведінки, систем реалізації потреб, ресурсів, цінностей, настанов, мотивів соціальної діяльності учасників освіти (тобто, має характер реалізації різних культур в освітньому контексті).
Принципами соціології освіти виступають:
соціального детермінізму – сутність соціальних процесів в освіті виражається через наявність соціально обумовлених взаємовідносин в ній (ймовірнісних, інституціалізованих, неінституціалізованих, структури соціальних місій учасників освіти);
об'єктивності – освіта оцінюється через субстанціональні об’єктивовані показники, які втілюють соціальні процеси у певні вимірювані властивості (наприклад, через вік, виконання суспільних норм, настанов, рівень розвитку особистості, рівень засвоєння знань, соціокультурного досвіду, свідомісні дії учасників освіти, відношення до професійного розподілу у суспільстві, рівень громадської активності, поведінкові аспекти, розміщені у соціальному просторі, результовану діяльність освітніх спільнот, закладів, установ освіти, системи управління нею та ін.);
генералізації – зумовлюється узагальнення властивостей соціальних явищ в освіті (вони набувають типового характеру, оскільки соціологія освіти послуговується типовими явищами, які мають загальні властивості, характеристики, що, у свою чергу, дає підстави знайти сутність соціальних процесів, які розгортаються в освіті);
історизму - соціальні явища в освіті оцінюються у певному соціальному просторі, часі, історичних умовах, які справляють вплив на перебіг життя в освіті; з іншого боку, соціальні дії, мотиви, наміри, цінності, настанови, тощо учасників освіти характеризують історичну епоху, в якій функціонує освіта;
комплексності, системності – соціальні події, явища, факти, тенденції розвитку освіти оцінюються у сукупності з іншими, через системи взаємовідносин, які виявляються як соціальні (соціальний аналіз освітніх подій здійснюється через їх оцінку);
оптимальності – максимум, різноманітність соціальних фактів в освіті, систем їх фіксації, описування, класифікації, систематизації співвідносяться із універсальністю, уніфікацією, ущільненням засобів, способів соціального аналізу (отже, так досягається теоретичне узагальнення сутності соціальних процесів, які мають в освіті самоорганізований, рухливий, мінливий, швидкоплинний характер тощо).
Вивчаючи курс соціології освіти, треба мати на увазі, що її структура розглядаються на певних рівнях. Теоретичний, загальносоціологічний, загальнотеоретичний рівень фіксації соціальних явищ, подій, фактів освіти розгортається у співвіднесенні зі загальними законами, закономірностями, тенденціями, факторами розвитку освіти як суспільного інституту. Цьому відповідає методологія пізнання суспільних, соціальних процесів, в якій застосовуються принципи, методи, гіпотези, теорії, концепції, методологічно-орієнтоване знання про соціальні відносини у вигляді понять, термінів, категорій, напрямів теоретичних досліджень та їх концептуалізація, інтерпретація у теоретичних висновках.
Закони суспільного розвитку, закономірності соціальної діяльності, тенденції генези соціальних процесів в освіті фіксуються через концептуалізацію їх факторів, чинників, характеристик, властивостей, структуру тощо. Зокрема напрямами такої концептуалізації в соціології освіти слугують: а. соціальна детермінація освіти; б. соціокультурна організація освіти, соціальних відносин у ній; в. ефективність освіти як суспільного інституту стосовно реалізації мети, завдань держави у галузі впливу на населення, реалізації культурної місії; г. соціалізація, культурогенез особистості в освітньому контексті; д. динаміка соціальних змін, впровадження інновацій в освіті як соціальній системі; е. зміст освіти як генералізуючого соціокультурного чинника розвитку суспільства, його спадковості; є. функціонування соціальних структур у галузі освіти; ж. генеза соціальної структури освіти; з. соціальне управління освітою як системою передавання знання, духовно-ціннісного надбання суспільства; и. структурно–функціональні особливості розвитку освіти тощо.
Загальнотеоретичні соціологічні концепції виражають такі напрями через гіпотези розвитку суспільних, соціальних процесів в освіті. Терміни, поняття, категорії, що фіксують вияви останніх, реалізують соціальний зміст фактів, подій, явищ освітнього життя, складаючи тезаурус соціології освіти, пояснюючи її онтологію, гносеологію, аксіологію, праксеологію тощо.
На рівні емпіричного пізнання освіти, методів, спеціальних соціологічних теорій соціологія освіти розкриває напрями реалізації мети освіти, її завдань, функцій, структурних елементів, діяльності освітніх спільнот, закладів, установ освіти тощо у вигляді фіксації, описування, систематизації, класифікації, соціологічного (кількісного, якісного) аналізу фактів, явищ, подій у наступних системах:
системі навчання, змісту освіти та його впровадження;
системі виховання;
системі соціальних відносин;
системі діяльності закладів, установ освіти;
системі управління освітою;
системі взаємовідносин освіти із іншими суспільними, соціальними інститутами.
Таким чином виявляються конкретні форми освітньої діяльності, методи, методики, способи, засоби, принципи, підходи, прийоми, системи опанування освітньої реальності, соціальних відносин у її межах, що є теоретично обґрунтованими на загальносоціологічному, загальнотеоретичному рівні, де міститься методологія останніх.
З позиції методології, в середньотеоретичному контексті, досліджуються: самостійні соціальні спільноти, які грають роль в освіті; соціальні інститути, які співвідносятья з освітою на всіх рівнях життя особистості; соціальні процеси, які характеризують інституційне місце освіти в суспільстві; соціальні прояви змісту освіти, її напрямів, елементів, структур, систем, рівнів; соціалізація особистості з усіма виявами освіти; соціальна інкультурація в освітньому полі, в якому реалізуються суспільні потреби, настанови, мотиви, інтереси, цінності, духовно– культурне багатство; соціальні відносини в освіті; соціальне управління освітою тощо.
Емпіричні факти, які фіксуються соціологією освіти у вигляді кількісного, якісного опису соціальних дій, поведінки, вчинків учасників освіти, їх відображення у індивідуальній, колективній свідомості, займають місце у соціологічних методах аналізування освітньої реальності, що, у свою чергу, є живильним середовищем розвитку методології, теоретичного узагальнення соціальних процесів - об'єктивної сутності освіти, її соціального призначення.
Щодо місця соціології освіти у знаннях про суспільство, суспільних науках, слід відзначити, що соціологія є теорією, методологією, практикою суспільних наук, оскільки вивчає суспільство, соціальні відносини, освіту через вимірювання кількісних і якісних показників. Методи соціології, технології вивчення людських, соціальних вчинків, методи соціального виміру застосовуються для вивчення освіти як суспільного інституту. Соціологія освіти вивчає освіту у контексті розвитку особистості, соціальних груп та їх соціальних відносин, соціальних зв'язків із соціумом. При цьому соціологію в освіті цікавлять її соціальні характеристики, властивості, якості, ознаки, вплив на них соціальних інститутів суспільства; функціонування соціального макро – та мікросередовища в освіті.
У системі історичного знання, філософії, соціальної філософії, філософії освіти, політології, політичної економії, психології, соціальної психології, демографії соціологія є методологічною основою вивчення соціальних процесів. Соціологія освіти виконує функцію генератора соціальних ідей, теорій про соціалізацію людини, її місця у суспільстві, ролі у системі соціальних зв'язків. Якщо, наприклад, історія концентрує увагу на вивченні конкретних соціальних фактів, зокрема розвитку освіти у конкретних історичних періодах, то соціологія освіти вивчає властивості суспільства, що стають загальними, спільними для всіх соціокультурних типів, й зокрема, освіти як суспільного інституту на певному етапі її розвитку. Історія застосовує соціологічні підходи до виявлення певних закономірностей, акцентування, з одного боку, індивідуальних, неповторних явищ, подій, фактів, а з іншого, типових явищ, що мали місце в освіті та її інститутах, соціальних відносинах у її межах.
Соціологія освіти через політичну економію вивчає еволюцію соціальної діяльності людини в освіті, вплив освіти на розвиток трудової діяльності, напрям професійних орієнтацій, вибір професій, процес підготовки до їх здійснення тощо, визначаючи тенденції останніх.
Виявлення закономірностей і тенденцій політичного життя у співвіднесенні з політичною культурою, вихованням, цінностями, свідомістю особистості, яка певним чином реалізується у політичному житті, відбувається у галузі політичної соціології, що враховує політичні особливості суспільства в цілому і в умовах конкретних політичних структур і політичних режимів. Таким чином, соціологія освіти враховує особливості політичних орієнтацій особистості, соціальних груп, спільнот освітян у суспільному житті.
В основі зв'язку соціології і філософії полягає цілісність соціальної думки людства, й зокрема, її співвіднесеність до стану розвитку освіти у певні історичні періоди. Закони, закономірності, тенденції, категорії, поняття, принципи, методи філософії становлять методологічний апарат соціології освіти, яка на загальнотеоретичній основі вивчає суспільні відносини, соціальні зв'язки і соціальні дії у освітньому полі. Вивчаючи об'єктивні підстави функціонування, розвитку соціального, соціальних інститутів, відносин в освіті (що їх досліджує, у свою чергу, соціальна філософія, філософія освіти), соціологія освіти конкретизує їх у генезі соціальної структури, діяльності соціальних інститутів, культурі, соціальній організації суспільства; вона препарує їх у освітній реальності, досліджуючи освіту як культурно–історичний феномен, форму збереження, передавання, трансформації знання, духовно–ціннісного досвіду; систему освітніх закладів, установ, що реалізують суспільне призначення освіти.
Якщо філософія вивчає соціальні відносини у їх узагальненому вигляді, то соціологія освіти конкретизує їх стосовно реалій функціонування освіти у певній соціальній ситуації, суспільних умовах, вивчаючи життєдіяльність особистості, соціальних спільнот, їх взаємозв'язків як соціальних типів в освітньому контексті. Така конкретизація розмежовує соціологію освіти і філософію освіти, яка вивчає освіту тільки на методологічному, загальнотеоретичному рівні аналізу соціальних явищ в освіті.
Проблеми культурології, моралі, етики, естетики, правознавства, антропології, демографії соціологія освіти преломлює у конкретному контексті, надаючи їм джерельного, емпіричного (стосовно життя особистості й соціальних спільнот в освіті), вигляду. Методологічні засади останніх соціологія освіти застосовує для соціального аналізу вчинків, поведінки особистостей, соціальних спільнот в освіті. Такий аналіз дає змогу виявити типове у соціальному.
Соціологія освіти послуговується також напрацюваннями у галузі соціальної психології, реалізуючи знання психологічних, нейрофізіологічних закономірностей, тенденцій, напрямів процесів навчання й виховання особистості. При цьому наміри, потреби, мотиви, орієнтації, соціальна поведінка індивідуумів в освіті, розглядаються у структурі організаційно опосередкованих систем соціальних потреб, інтересів, норм, цінностей, які є фоном, підставою розвитку особистості, функціонування соціальних спільнот в освіті.
Соціологію освіти і соціальну демографію пов'язує вивчення вікових особливостей тих, хто знаходиться у річищі освіти, їх демографічних властивостей, характеристик, ознак тощо. Це дає змогу врахувати вікові, сімейні, шлюбні, інші демографічні відносини в аналізі соціальної реальності в освіті.
Соціологію освіти з методами математичної статистики, аналізу, соціальної статистики пов'язує необхідність вимірювати соціальні процеси в освіті, надавати їм кількісні й якісні характеристики, що є науковим призначенням соціології освіти. Застосування таких методів дає змогу проводити соціометрію – визначення методологічної підстави сутності соціальних зв'язків у групі, соціальній спільноті тощо; з'ясовувати методологічні підстави вибірки – системи обрання респондентів для проведення соціологічного дослідження в освіті; розраховувати результати соціологічних опитувань, інтерв'ювання, анкетування, тестування, проведення спостереження та експериментування; складати моделі, структури, форми соціальних прогнозів, планів; обраховувати оформлення соціологічної інформації – методологічного поля соціального управління в освіті, самоорганізації соціальних процесів, які визначають її мету, призначення, цілі тощо.
Отже, соціологія освіти є перспективним напрямом розвитку наукового знання, оскільки проблеми освіти, особливо їх соціальний контекст, є динамічними. постійно змінюваними, інноваційними. Велике значення має багатоманітність підходів у висвітленні сутності того, що продукується у цій царині суспільного життя. Ці підходи розроблюються як українськими вченими, так і вченими Росії та далекого зарубіжжя.
Доробок систематичного викладу засад соціології освіти як галузевої науки належить Ф.Р.Філіпову та В.Я.Нечаєву. Зокрема В.Я.Нечаєв запропонував структуру соціології, розглядаючи освіту у річищі соціокультурного процесу (Нечаев В.Я. Социология образования. – М.: Из-во МГУ, 1992). Ф.Р.Філіпов розглядає, характеризує соціальну політику держави у галузі освіти та реалізацію соціальних функцій освіти в суспільстві (Филиппов Ф.Р. Социология образования. – М.: Просвещение, 1990).
Соціальний контекст освіти з позицій соціології подається у колективній монографії (Соціологія / За заг. ред. проф. В.П.Андрущенка, проф.М.І.Горлача. – Харків – Київ, 1998). Розроблено структуру, тезаурус понять і категорій, якими послуговується сучасна соціологія освіти (Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. / Укладачі: В.І.Волович, В.І.Тарасенко, М.В.Захарченко та ін., (за заг. ред. В.І.Воловича. – К.: Укр. центр духовної культури, 1998).
А.К.Аітов досліджує освіту як фактор формування соціальної структури й соціальних переміщень. М.Х.Титма, В.О.Оссовський, І.О.Мартинюк, В.Н.Шубкін, М.Ф.Головатий, С.О.Войтович, Є.І.Головаха, В.А.Піддубний, А.О.Ручка, О.М.Тихонов вивчають роль освіти у соціальному самовизначенні молоді, набутті нею соціальних та професійних орієнтацій; проблеми студентської молоді як соціальної групи. В.Н.Турченко, О.О.Якуба досліджують взаємозв’язок розвитку освіти з НТП, НТР; взаємодію соціальних інститутів вищої школи із виробництвом, економічними процесами у сучасному суспільстві.
Л.Я.Рубіна, М.Н.Руткевич, В.І.Подшивалкіна досліджують місце освіти у реалізації потреб суспільства, соціальних спільнот. Соціологічні проблеми розвитку вищої школи вивчаються В.І.Астаховою. І.М.Гавриленко, О.Л.Скідін розвивають підходи до проблеми відчуження особистості у процесі освіти; дають характеристику статичних та гносеологічних структур освіти (Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. – Запоріжжя: “ЭТТА–ПРЕСС”, 1998).
Процес соціалізації особистості як проблему освіти, соціології виховання вивчають А.М.Маковецький, О.А.Донченко, І.Е.Бекешкіна, В.Є.Хмелько, О.О.Якуба, Н.В.Паніна, М.П.Лукашевич, В.Т.Солодков (зокрема, див. Лукашевич Н.П., Солодков В.Т. Социология образования: Конспект лекций. / Под ред. Н.П.Лукашевича. – К.: МАУП, 1997).
Цікавими розробками соціальної сутності освіти в інформаційному суспільстві, сучасних напрямів розвитку освіти є праці Н.Смелзера, Е.Гідденса. Ними розробляються практичні матеріали із проведення соціологічних досліджень у галузі освіти; особлива увага приділяється характеристиці соціальних відносин в освіті та її взаємодії з суспільними інститутами суспільства.
Специфічними є дослідження у галузі взаємодії освіти та громадської думки суспільства, ЗМіД, які формують громадянське обличчя освіти (Н.В.Костенко); розгортається низка досліджень презентації досягнень сучасної освіти у формі “public relations“, інформаційних ресурсів освіти тощо.
Резюме до лекції 1.
1. Соціологія освіти є наукою, яка вивчає соціальну діяльність освіти як суспільного інституту – у внутрішньо–та зовнішньоінституційному аспектах; розгортається через характеристику освіти, особливо системи соціальних відносин у ній.
2. Соціологія освіти як наука має мету, завдання, об’єкт, предмет, функції, рівні, принципи, форми, структуру і розглядає кількісне і якісне визначення сутності соціальних фактів, явищ, подій освіти.
3. Соціологія освіти має такі напрями:
соціологія навчання;
соціологія виховання;
соціологія тих, хто навчається (на всіх рівнях діяльності систем, рівнів, закладів, установ освіти);
соціологія освітніх працівників;
соціологія соціальних відносин в освіті (на усіх рівнях – від діянь особистості до функціонування освіти як суспільного інституту);
соціологія управління освітою тощо.
4. Соціологія освіти має визначене місце в системі суспільствознавчого знання, суспільних наук; дає специфічний інструментарій, технології дослідження освітніх фактів, явищ, подій тощо. Останні засновані на методології і методиці соціології освіти як наукового предмету, який вивчає освіту в її соціальних виявах.
5. З точки зору сучасного стану розвитку соціології освіти подається характеристика досягнень освіти в її освітньознавчому аналізі із певними висновками, теоретико–методологічними обґрунтуваннями, практичними рекомендаціями стосовно розвитку освіти як суспільного інституту.
6. Система соціологічних досліджень освіти дає можливість оцінити стан її розвитку, зрозуміти закономірності, тенденції, вияви, конфлікти, які визначають подальші шляхи її генези в інформаційному суспільстві.
Глосарій до 1–ої лекції
Соціологія освіти - галузь соціологічної науки, яка вивчає закони, закономірності, тенденції, напрями, форми функціонування і розвитку освіти як суспільного інституту. У її межах розглядаються соціальні аспекти діяльності працівників освіти, педагогічних та навчальних колективів; соціальна структура й функціонування установ, закладів, організацій освіти; проблеми управління освітою; взаємини педагогів та тих, хто освічується; закономірності, напрями соціалізації особистості; проблеми соціального престижу, суспільної ролі освітян, їх професійного статусу; тенденції співвідношення освіти та інших суспільних інституцій; взаємозв'язок навчально-освітніх та інших суспільних, соціальних процесів; поведінка та свідомість індивідів й соціальних груп, які знаходяться у річищі освіти; взаємозв'язок рівнів, форм, систем освіти; структури й завдання закладів, установ, організацій освіти; соціальний структурний аналіз останніх, відмінностей між ними тощо.
Мікросоціологія – сукупність соціологічного знання стосовно вивчення мікрооб'єктів суспільства - міжособистісної інтеракції, соціальних стосунків, комунікативних зв'язків у малих соціальних групах, поведінки індивідів, окремих суспільних та соціальних явищ. В її основі - емпіричний рівень узагальнення дійсності, на якому здійснюються описові мікротеорії. Визначальною засадою мікросоціології є ідея інтеракції індивідів, в межах якої змальовується людська поведінка з позиції вияву та опису її внутрішніх психологічних елементів, у результаті чого остання постає як постійно відтворюваний феномен духовної взаємодії особистостей, соціальних груп тощо.
Макросоціологія - сукупність загальнотеоретичних знань у системі соціології, що є результатом макросоціологічних досліджень, які, у свою чергу, охоплюють вивчення великих соціальних об’єктів – суспільства в цілому, його складових частин (систем, підсистем, галузей соціальних відносин), масштабних соціальних явищ, процесів, подій, соціальних інститутів, поведінки великих груп людей. Такі знання концентруються у образах суспільної реальності, які сягають висоти абстракцій – теорій, концепцій, категорій, понять. Головна форма знань у межах макросоціології – теорії й теоретичні конструкції з відповідними системами (комплексами, групами) понять і термінів, які узагальнюються у процесі макроаналізу суспільства.
Методологія - система принципів, прийомів, процедур формування і використання методів соціологічного пізнання, вчення про цю систему. В її основі - система узагальнення суспільних і соціальних процесів на рівні метатеорії. Це - філософська оцінка дослідницьких методів соціології, зокрема, методи й стратегії, що використовуються у соціології для маніпулювання даними і набуття нового знання.