4. Поняття «маржа», «маржинальний дохід».
Залежно від умов агентських угод між туроператором і турагентами, договорів і контрактів туроператора з виробниками послуг туристичні фірми формують свої доходи і прибутки за рахунок як виплаченої їм комісійної винагороди, так і надбавок до договірних цін. У практиці туристичних фірм такі надбавки мають назву "margin" (маржа) і становлять 15-25 % від ціни нетто, за якою туроператори розраховуються з авіакомпаніями, готелями й іншими виробниками туристичних послуг. Для турагентів ці цифри – 5-10%.
Маржа використовується для покриття власних витрат туристичної фірми і формування її прибутку.
Розрахунок загального планового об'єму маржинального доходу туристичної фірми необхідний для того, щоб визначити, чи зможе підприємство покрити постійні витрати та чи залишаться в нього засоби для формування прибутку.
Маржинальний дохід – це загальна сума комісійних винагород і надбавок (маржі), що покриває постійні витрати, прибуток і податкові платежі підприємства.
Маржинальний дохід необхідно визначати окремо для кожного туристичного продукту. Оскільки тури нерівноцінні за своєю вартістю, різною є сума змінних витрат, які належать до собівартості туру. Складність планового розрахунку полягає в тому, що на момент розрахунку важко визначити, які саме тури матимуть найбільший або найменший попит у плановому році, адже виникає необхідність прогнозування кон'юнктури ринку туристичних послуг.
Загальний обсяг маржинального доходу туристичного підприємства визначається як різниця між виручкою від реалізації туристичної продукції та прямими змінними витратами.
Маржинальний дохід від організації туру ( з одного туриста) обчислюється за формулою:
Дм= Ц – С, де:
Дм — маржинальний дохід з розрахунку на одного туриста;
С — обмежена собівартість туру (ціна нетто).
Ц— ціна туру (брутто), тобто ціна пропозиції турпродукту на ринку;
Ціна “нетто” (обмежена собівартість туру) – відбиває суму цін, розцінок та тарифів на усі види послуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану ватрість, готельний збір, митні збори, страхові платежі, трансфер.
Ціна “брутто” (повна собівартість туру) – до ціни “нетто” додаються витрати туристичних фірм, пов’язані із організацію їхньої діяльності (прибуток туроператора, усі види його податкових платежів, комісійну винагороду турагентам та іншим посередникам, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів й туристичних груп, суму ПДВ).
3. Розрахунок обсягу беззбиткової діяльності туристичної фірми.
Обсяг беззбиткової діяльності — показник обсягу виручки, яка забезпечує беззбиткову діяльність підприємства. При цьому значенні обсягу продажу фірма працює без збитку і отримання прибутку (у структурі маржинального доходу прибуток дорівнює нулю).
Критерій беззбитковості визначається мінімальним обсягом продажу послуг, необхідним для покриття всіх витрат туристичної фірми.
З часом обсяг беззбиткової діяльності постійно змінюється, тому необхідно постійно стежити за значенням цього показника. Розрахунок обсягу беззбиткової діяльності може проводитися для різних періодів діяльності фірми (дня, тижня, місяця тощо).
Розглянемо загальну схему визначення обсягу беззбиткової діяльності туристичної фірми. Розрахунок здійснюється за допомогою трьох показників:
1) рівень маржинального доходу;
2) сума умовно-постійних витрат;
3) середня ціна туру.
Рівень маржинального доходу розраховується таким чином:
Виручка, яка забезпечує беззбиткову реалізацію турів, розраховується за формулою:
Фізичний обсяг беззбиткової діяльності (FR) туристичної фірми розраховується за формулою
Алгоритм розрахунку обсягу беззбиткової діяльності й обсягу діяльності туристичної фірми в зоні прибутковості є досить простим. Проте його практична реалізація потребує значного досвіду і високої кваліфікації експертів-аналітиків.
Проблематичним у розрахунку обсягу беззбиткової діяльності туристичних фірм, як і в багатьох інших прикладних економічних дослідженнях, є прогнозування ринкової кон'юнктури, можливого розміру маржинального доходу, визначення умовно-постійних витрат туристичної фірми, формулювання відповідних припущень щодо їх кількісної визначеності, зокрема з розрахунку на один тур, тобто встановлення інтервалу проведення планових економічних розрахунків, у межах яких можна доцільно враховувати зроблені припущення.