ЗМІСТ

стор.

ВСТУП 5

РОЗДІЛ І. 8

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМИ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ В ПСИХОЛОГІЇ 8

1.1. Дослідження проблеми емоційного вигорання в вітчизняній та зарубіжній психології 8

1.2. Поняття про зміст, структуру, фактори та моделі емоційного вигорання 20

1.3. Симптоми та наслідки емоційного вигорання 27

Висновки до І розділу 31

РОЗДІЛ ІІ. 33

СПЕЦИФІКА ДІЯЛЬНОСТІ СПЕЦІАЛІСТІВ В СФЕРІ ПРОФЕСІЙНОГО ТИПУ ЛЮДИНА-ЛЮДИНА 33

2.1. Аналіз професійних типів в науково-практичних джерелах 33

2.2. Характеристика та фактори ризику діяльності в сфері професійного типу «людина-людина» 40

2.3. Фактори, що впливають на розвиток емоційного вигорання спеціалістів професійного типу «людина-людина» 43

Висновки до ІІ розділу 46

РОЗДІЛ ІІІ. 47

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ. 47

ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ В СФЕРІ ПРОФЕСІНОГО ТИПУ «ЛЮДИНА-ЛЮДИНА» 47

3.1. Організація і методи дослідження 47

3.2. Аналіз та інтерпретація результатів 53

3.3. Психологічні рекомендації щодо подолання емоційного вигорання в колективі 58

Висновки до ІІІ розділу 64

РОЗДІЛ IV. 65

ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ 65

4.1. Організація охорони праці на підприємстві 65

4.2. Обґрунтування заходів з покращення умов охорони праці 68

Висновки до IV розділу 82

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 83

Теоретичною основою для вивчення феномену емоційного вигорання є загальна психологічна теорія особистості. Як показав аналіз теоретичних джерел, психологи визначають особистість, як людину, включену в систему суспільних відносин, що розвивається, наділена суб’єктністю, свідомістю, яка здатна усвідомлювати свої відносини зі світом і як діяльність їх будувати. 83

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 87

ДОДАТКИ 92

ВСТУП

Актуальність дослідження. Емоційне вигорання – один з нових, розглянутих в психологічній літературі механізмів захисту, тому його визначення є дещо розмитим. Слід відзначити, що емоційне вигорання завжди розглядається і трактується лише з негативного боку. І, звичайно, на це є конкретні причини, адже коли людина перебуває у такому стані це відбивається на виконанні нею своєї діяльності, на відносинах з партнерами, клієнтами і близькими людьми, так як приводить до емоційної і особистісної відстороненості, незадоволеності собою, слідом за чим іде тривога, депресія і неадекватне емоційне реагування на звичайні життєві ситуації.

Одним із найважчих наслідків довготривалого професійного стресу є феномен «емоційного вигорання», якому піддаються лікарі, адвокати, вчителі, політики, менеджери, тощо. В результаті, синдром вигорання перетворилось на «хворобу» соціальних і комунікативних професій.

Синдром емоційного вигорання — більшістю вчених визначається як реакція організму людини на тривалі професійні стреси середнього ступеня інтенсивності.

Емоційне вигорання — це процес поступового втрачання емоційної, пізнавальної та фізичної енергії, що виявляється в ознаках емоційного та інтелектуального виснаження, фізичної втоми, особистої відстороненості та зменшення почуття задоволення від виконаної роботи.

«Вигоранню» більш піддаються ті, хто працюють завзято, з особливою зацікавленістю. Така робота супроводжується великою витратою психічної енергії, призводить до психосоматичної втоми та емоційного виснаження.

У результаті виникають неспокій (тривожність), роздратованість, гнів, занижена самооцінка. І все це – на фоні соматичних проявів: прискореного серцебиття, задишки, шлунково – кишкових розладнань, перепадів тиску, порушень сну. Такі симптоми починають проявлятися на фоні професійної діяльності спеціаліста, а саме – тісного міжособистісного спілкування з клієнтами у емоційно напруженій атмосфері

Проблема емоційного вигорання в сфері професійного типу «людина-людина» вивчалась кількома дослідниками, однак нам не вдалось віднайти будь-які дослідження цієї проблеми на достатньому рівні, що дозволило б керівникам підприємств заздалегідь попереджувати та проводити профілактику цього явища.

Управлінська наука уже визнала синдром емоційного вигорання особистості типу «людина-людина» одним із найбільш серйозних профзахворювань. Воно небезпечне тим, що в деяких організаціях розповсюджується як епідемія і гальмує ефективність найбільш цінних працівників.

Саме вищезгадані обставини зумовили вибір теми дипломної роботи «Дослідження емоційного вигорання в сфері професійного типу «людина-людина».

Теоретико-методологічна основа дослідження. Проблема емоційного вигорання особистості розкрита в роботах: О.Матвієнко, М.Пересадіна, Є.Андропова, Т.Бєлової, П.Віноградова, А.Душаніна, В.Жалдан, В.Кучеренко, Н.Агарова, А.Яковлєва, С.Васильєва, О.Матвієнко, М.Пересадіна, Є.Андропова, С.Сидорова, В.Ліщук, Є.Мосткова, Н.Водопьянова, Є.Старенкова та багато інших.

Об’єкт дослідження: психологія особистості.

Предмет дослідження: емоційне вигорання в сфері професійного типу «людина-людина».

Мета дослідження: з’ясувати особливості емоційного вигорання в сфері професійного типу «людина-людина» та визначити форми надання їм психологічної допомоги.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що рівень емоційного вигорання працівників професійного типу «людина-людина» вищий ніж у працівників типу «людина-техніка».

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретичні підходи до проблеми емоційного вигорання в психології

2. Вивчити психологічні особливості особистості в сфері професійного типу «людина-людина»

3. Провести емпіричне дослідження особливостей емоційного вигорання менеджерів будівельної компанії;

4. Дослідити охорону праці на підприємстві

Організація та методи дослідження.

Дослідження проводилося на базі ЗАТ «Планета-Буд» у Департаменті персоналу та комунікацій. У дослідженні прийняло участь 50 працівників товариства з різних регіонів, які працюють в компанії від 1 до 3 років.

Досліджувану групу №1 склали 25 працівників професійного типу «людина-людина», які працюють в компанії від 1 року, а показники їхньої роботи почали спадати. Досліджувану групу №2 склали працівники професійного типу «людина-техніка», які працюють в компанії від 1 року.

У дослідженні ми використали дві методики:

1. Методики експрес діагностики рівня «Емоційного вигорання» В.Бойко;

2. Опитувальник «Професійне вигорання» (ПВ)

У дослідженні використані математично-статистичні методи перевірки отриманих даних t- критерій Стюдента.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота викладена на 99 сторінках друкованого тексту і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Бібліографічний опис включає 55 джерел.

Розділ і. Теоретичні підходи до проблеми емоційного вигорання в психології

1.1. Дослідження проблеми емоційного вигорання в вітчизняній та зарубіжній психології

Уперше термін «вигорання» ввів до наукового обігу Г. Бредлі у своєму дослідженні службовців, які охороняли умовно засуджених [13]. Пізніше вигорання вивчав Г. Фрейденбергер, аналізуючи психологічну перевтому, що її зазнають працівники сфери послуг [33]. Зарубіжними дослідниками особлива увага при вивченні вигорання надавалась працівникам медичних установ і суспільних організацій.

У науковій літературі дедалі частіше згадується синдром психічного «вигорання», синдром емоційного «вигорання», синдром професійного вигорання. Вважаємо вартим вказати на особливості визначення вигорання як психологічного феномену.

За даними словника з управління персоналом, професійне вигорання – сукупність негативних переживань, пов'язаних з роботою, колективом і всією організацією в цілому. Це один з видів професійної деформації особистості. Нерідко проявляється у фахівців, змушених під час виконання своїх обов'язків тісно спілкуватися з людьми.

Як визначається психоемоційне вигорання є:

1) почуття байдужності, емоційного виснаження, знемоги (людина не може віддаватися роботі так, як це було колись);

2) дегуманізація (розвиток негативного відношення до своїх колег і клієнтів);

3) негативне професійне самосприйняття – відчуття власної некомпетентності, недоліку професійної майстерності.

За визначенням О. Матвієнко, М. Пересадіна, Є. Андропова, феномен психоемоційного «вигорання» – це реакція організму людини, що виникає внаслідок тривалих професійних стресів середнього ступеня інтенсивності. Первісно потенційно схильними до «вигорання» вважалися соціальні працівники, медики й адвокати, що пояснювали специфічними особливостями цих «допоміжних професій». Сьогодні практично в усіх групах фахівців «комунікативних» професій (учителі, робітники пенітенціарних установ, соціальні працівники, профконсультанти служби зайнятості, політики, торговий персонал, страхові агенти, менеджери, службовці комерційних банків, агенти нерухомості, медсестри, лікарі-терапевти) є особи з високим і середнім рівнем «вигорання»[24].

За визначенням М. Пересадіна, феномен психоемоційного «вигорання» – процес поступового втрачання емоційної, пізнавальної та фізичної енергії, що виявляється в ознаках емоційного та інтелектуального виснаження, фізичної втоми, особистої відстороненості та зменшення почуття задоволення від виконаної роботи. Цей феномен вважають, виробленим людиною, механізмом психологічного захисту у формі часткового чи повного виключення емоцій (аж до психоемоційного «отупіння»)[29].

Феномен психологічного вигорання багато психологів вважають синонімом терміну «емоційне згорання», що трактується як специфічний вид професійної деформації осіб, змушених під час виконання своїх обов'язків тісно спілкуватися з людьми. Термін «burnout» («вигорання») був запропонований американським психіатром Х. Фрейденбергом в 1974 р[16].

За твердженням С. Сидорова, виділяють три основних фактори, що відіграють істотну роль у феномені психоемоційного вигорання – особистісний, рольовий і організаційний:

Особистісний фактор. Проведені дослідження показали, що такі змінні, як вік, сімейний стан, стаж даної роботи, ніяк не впливають на психоемоційне вигорання. Але в жінок більшою мірою розвивається емоційне виснаження, ніж у чоловіків, у них відсутній зв'язок мотивації (задоволеність оплатою праці) і розвитку феномену при наявності зв'язку зі значимістю роботи як мотивом діяльності, задоволеністю професійним ростом. Люди, які відчувають недолік автономності («понадконтрольовані особистості») більше піддані «вигоранню».

Рольовий фактор. Встановлено зв'язок між рольовою конфліктністю, рольовою невизначеністю й психоемоційним вигоранням. Робота в ситуації розподіленої відповідальності обмежує розвиток феномену вигорання, а при нечіткій або нерівномірно розподіленій відповідальності за свої професійні дії цей фактор різко зростає навіть при істотно низькому робочому навантаженні. Сприяють розвитку психоемоційного вигорання ті професійні ситуації, при яких спільні зусилля не погоджені, немає інтеграції дій, є конкуренція, у той час як успішний результат залежить від злагоджених дій [16].

Організаційний фактор. Розвиток феномену психоемоційного вигорання пов'язаний з наявністю напруженої психоемоційної діяльності: інтенсивне спілкування, підкріплення його емоціями, інтенсивне сприйняття, переробка й інтерпретація одержуваної інформації й прийняття рішень. Інший фактор розвитку психоемоційного вигорання – дестабілізуюча організація діяльності й неблагополучна психологічна атмосфера. Це нечітка організація й планування праці, недостатність необхідних засобів, наявність бюрократичних моментів, багатогодинна робота, що має важко вимірюваний зміст, наявність конфліктів як у системі «керівник – підлеглий», так і між колегами.

В. Ліщук, Є. Мосткова виділяють ще один фактор, що обумовлює феномен емоційного вигоряння – наявність психологічно важкого контингенту, з яким доводитися мати справу професіоналові в сфері спілкування (важкі хворі, конфліктні покупці, «важкі» підлітки тощо).

Вкажемо групи симптомів, характерних для феномену психоемоційного «вигорання», розподіливши їх між фізичною, емоційною, поведінковою, інтелектуальною та соціальною сферами життєдіяльності людської особистості (табл. 2.1). Слід зазначити, що нині виділяють приблизно 100 симптомів, так чи інакше пов'язаних із феноменом психоемоційного «вигорання». До речі, останній нерідко супроводжує синдром хронічної втоми з прогресуючою стомленістю, головним болем і болем у горлі.

Таблиця 1.1.1