2.5 Булинок по вул. 1 Травня 24
На перший погляд ця гарна красива будівля здається ще вчора тільки побудована, але це не так. Збудована в 1907 році як жіноча гімназія. З 1918 року була переорганізована під семірічка на базі гімназії. В 1918-1919 рр. – періоду громадянської війни тут знаходився шпиталь для червоних, а потім для деніківців. В цьому будинку в період війни з 1943року по 1947 рік розміщувався госпіталь №5366 для радянських віськовопоранених. Саме в приміщенні шпиталю невідомим воїном була написана одна з найпопулярніших пісень років війни - "Ночь коротка, спят облака..." З 1947р. відновлена робота Куп янської середньої школи №1, яка й по сьогодення знаходиться в цій будівлі. (Додаток Е)
2.6 Будинок по вул. Ананьїна, 9
.Зараз можна пройти повз цей будинок і навіть не звернути на нього уваги, але його стіни бачили багатьох чудових полководців. У їх числі і тодішнього генерала армії, згодом маршала Радянського Союзу, чотириразового Героя Радянського Союзу, міністра оборони СРСР — Георгія Костянтиновича Жукова, інших талановитих, відважних і умілих воєначальників.
Раніше на будівлі знаходилась меморіальна дошка з написом: "В этом доме 16.04.1943 г. заседал Военный Совет Юго-Западного фронта по освобождению Харькова и Донбасса с участием генерал-полковника Малиновского Р. Я., генерал-лейтенанта Ватутіна М.Ф., генерал-лейтенанта Чуйкова В. И., генерал-лейтенанта Пушкина Е. П., генерал-майора Крылова Н. И."
У цих згадках велике місце належить визначній людині, життя якої міцно пов'язане з Куп'янськом. Людина ця — Микола Федорович Ватутін (Додаток Ж). Після закінчення Полтавської піхотної школи «він починав військову службу командиром взводу, а потім роти у Куп'янському стрілецькому полку. Швидко ріс по службі. Війну зустрів на посаді начальника оперативного управління Генерального штабу. В роки війни був начальником штабу різних фронтів, а потім командуючим Воронезьким, Південно-Західним, знову Воронезьким, 1-м Українським фронтами. Під час Курсько-Орловської битви саме війська Воронезького фронту, якими керував Ватутін, витримали найпотужніший удар танкових гітлерівських корпусів. А раніше, в лютому 1943 року, війська Південно-Західного фронту, якими він командував, звільнили Куп'янщину.
Після звільнення в місті розташувався штаб і командний пункт фронту. Для цього вбрали будинок № 9 по вулиці Ананьїна. Належав будинок агроному М. І. Рябошлику. Житель даної вулиці ветеран праці Микола Іванович Кривохижин розповідав:
-Мабуть, є якийсь непіддатний звичайному розумінню зв'язок між подіями і людьми, що впливають на ці події. Мені здається, що під вплив думок і характеру, який випромінювали найвищі особи на командному пункті в будинку № 9, потрапили всі мужчини не тільки цього, а й сусіднього будинку № 11. Вони для себе обрали військову кар'єру.
Істинно так, - підтвердила його думку Елла Григорівна Широкова, в дівоцтві Алфьорова. — Син Михайла Івановича Рябошлика — Всеволод дослужився до генерала. З офіцерської служби починали трудове життя сини Всеволода, внуки Михайла Івановича — Володимир, Віталій і Юрій. У будинку №11 народився, провів дитинство Григорій Іванович Алфьоров. То мій батько. Він дослужився до генерал-майора авіації, після відставки жив у Кисловодську. Військовим льотчиком став і його син, мій брат Едуард. На жаль, він рано пішов із життя Зараз обидва будинки — і №9 і №11 — належать іншим родинам.[13]
Повернімося до квітневого 1943 року засідання Військової Ради Південно-За-хідного фронту. В кінці березня 1943 року Ватутіна перемістили з посад командуючого Південно-Західним на таку ж посаду на Воронезькому фронті. Тоді за особистою вказівкою Сталіна для виконання цієї місії в Куп'яна приїжджав Г.К. Жуков(Додаток Ж). В його присутності і за його участі Ватутін пост командуючого Південно-Західним фронте передав Родіону Яковичу Малиновському(Додаток Ж), тоді генерал-полковнику, згодом маршалу, міністру оборони СРСР. Тоді, весною 1943-го, на Куп'янщині та в сусідніх районах Харківської й Луганської (у той час Ворошиловградської) областей на доформовуванні й відпочинку знаходилась 62-а радянська армія, дуже поріділа у вуличних боях у Сталінграді. Командував армією Василь Іванова Чуйков з 1945 року двічі Герой Радянського Союзу, з 1955 — маршал Радянського Союзу). Начальником штабу армії був Микола Іванович Крилов (через кілька місяців — командуючий 21-ю армією, з 1962 р. — маршал Радянського Союзу).[14]
На згаданому засіданні Військової Ради на обговорення хоч і поставили питання про визволення Харкова та зайнятої ворогом території Донбасу, мова більше велася про створення оборонних споруд на Куп'янщині і всьому Приоскіллі. Скільки тоді вручну перелопатили землі, скільки на плечах стовбурів дерев, каміння та інших вантажів перенесли не піддається підрахунку. Якби ворог пішов на штурм вибудуваних тоді ліній оборони, поплатився б життям дуже багатьох своїх людей. Пішов не тут, а на Курській дузі. Там і справді в боях на оборонних рубежах були перемелені його основні людські й технічні сили, а потім почалося переслідування їх. Коли Степовий фронт під командуванням І.С. Конєва вступив у бої за визволення Харкова, до даної операції підключили 57-у армію Південно-Західного фронту, а потім передали її в повне підпорядкування Степовому фронту.
Меморіальну дошку на будинку №9 по вулиці Ананьїна було виготовлено з ініціативи заступника командира 23-го танкового корпусу Семена Михайловича Михайловського. Він був учасником того засідання. Після війни жив у Харкові. Якісь варвари, зґвалтували вікопомні спогади і викрали дошку.[15]