Міозит спини і попереку (Miositis regionis dorsi et lumborum)

Зустрічається у коней, биків-плідників і мисливських собак.

Етіологія. Основною причиною є механічні пошкодження тканин ділянки спини і попереку, надмірне напруження м'язів при перевезенні тяжких вантажів, тривалій верховій їзді, повалах та грубій фіксації. Інколи хвороба розвивається метастатичним шляхом. У биків-плідників міозити виникають у результаті частого їх використання для взяття сперми, у собак - після тривалого полювання. Сприяють розвитку міозитів відсутність моціону, недостатнє тренування, недостатнє використання в роботі, переохолодження м'язів після роботи. Міозити бувають асептичними і гнійними, рідше ревматичними. Найчастіше уражуються дорзальні м'язи спини і попереково-здухвинні. Із асептичних у коней і собак зустрічаються серозні та серозно-фібринозні, а у рогатої худоби - фібринозні. При інфікуванні розвивається абсцес або флегмона, залежно від резистентності організму.

Клінічні ознаки. При травматичному міозиті спостерігають обмежену, болючу, одно- чи двосторонню припухлість. Швидке її збільшення означає утворення гематоми. Міозити іншого походження характеризуються припухлістю упродовж всієї спини і попереку. При інтерстиціальному міозиті м'язи напружені, гарячі і болючі, а при паренхіматозному - то щільні, то м'які, негарячі і неболючі при пальпації. Однак при скороченні ураженого м'яза тварина обережно пере­ступає кінцівками (прояв болю).

Гнійне ураження м'язів спини і попереку здебільшого починаєть­ся як міжм'язова або підфасціальна флегмона, що характеризується болючою розлитою припухлістю не тільки м'язів, а й прилеглих тканин. Біль посилюється при спробі тварини лягти або встати, бокових рухах. Спина й поперек зігнуті, грудні і тазові кінцівки підведені під тулуб, під час руху вона робить короткі кроки.

При односторонньому запаленні спостерігається кособокість. У тварини підвищується температура тіла, втрачається апетит, прискорюються пульс і дихання, а в крові наростає нейтрофільний лейкоцитоз. Через кілька днів процес обмежується, формуються порожнини, наповнені гноєм. Після їх розтину виділяється велика кількість гнійного ексудату, а загальний стан хворого суттєво покращується.

Діагноз ставлять за анамнестичними і клінічними даними. Слід при цьому диференціювати міозит від спондильозу, спондилоартрозу та тріщин хребців, про що буде сказано далі.

Прогноз при асептичному міозиті сприятливий, при гнійному - обережний у зв'язку зі складним оперативним доступом до вогнищ ураження.

Лікування. При травматичних міозитах у перші 2 доби використовують холод, а потім - тепло, масаж, легкоподразливі мазі. При паренхіматозному - через запізнілу діагностику відразу призначають теплові процедури, масаж, леткі лініменти, внутрішньовенно новокаїн (0,25% - 1 мл/кг), підшкірно - гідрокортизон (80-120 мг для великих тварин) з новокаїном, аутогемо - чи тканинну терапію для стимуляції захисних механізмів.

При гнійному ураженні дорзальних м'язів спини лікування оперативне: роблять розріз у місці розм'якшення тканин, потім під контролем пальця - контрапертуру для вільного виділення гною і змертвілих тканин; порожнину після промивання антисептичними розчинами пухко дренують марлею з рідиною Костко для прискорення очищення її від змертвілих тканин (дренаж міняють через кожні 2-3 дні). З появою гною жовтуватого кольору чи припиненням його виділення вводять дренаж з рідкою маззю Вишневського для прискорення регенеративних процесів. За необхідності проводять курс антибіотико- та протисептичної терапії.