Умови цінової дискримінації:

1. Наявність ринкової влади у продавця, яка дає можли­вість впливати на попит шляхом регулювання ціни

2. Можливість перепродажу товару має бути виключена

3. Потенційно сегментовані ринки мають відрізнятися за еластичністю попиту.

Види цінової дискримінації (цінової диверсифікації):

1. у просторі (продаж у місті та в селі);

2. у часі (білети на вечірні та денні сеанси);

3. за доходами споживачів (послуги юриста для багатих та бідних);

4. за обсягами споживання блага (мінімально потрібна кількість і понад норму);

5. за соціальним статусом споживачів (квитки для працюючих та пенсіонерів).

Типи цінової дискримінації:

1. Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, коли кожна одиниця товару продається за ціною, яку кожен споживач згоден сплатити за цю одиницю, тобто за ціною попиту. Для кожного покупця такі ціни будуть різними.

Рис. 8.5. Цінова дискримінація першого ступеня

Оптимальний обсяг становить QЕ і буде продаватися за ціною РЕ. Надлишок споживача склада­тиме у цьому випадку суму, яка дорівнює площі трикутника РЕАL. Якщо монополіст має можливість здійснювати доско­налу цінову дискримінацію, то він почав би продавати кожну одиницю продукції за ціною попиту, вся множина яких пред­ставлена ординатами точок лінії попиту D. Наприклад, обсяг товару Q2, буде продаватися за ціною Р2. Відповідно кожна додаткова продана одиниця продукції збільшуватиме загаль­ну виручку монополіста рівно на ту суму, за котру вона про­дається. Це означає, що для монополіста, який здійснює досконалу цінову дискримінацію, крива попиту стає кривою гра­ничної виручки, як у випадку досконалої конкуренції, але, на відміну від неї, немає єдиної ціни, всі одиниці продукції продаються за різними цінами.

Оскільки кривою граничної виручки стає крива попиту, то саме її перетин із кривою МС (точка Е1) визначає оптимальний випуск. Тепер монополіст збільшує обсяг випус­ку до рівня Q1, але кожну одиницю товару він буде продавати не за ціною Р1, а за різними цінами, що вище Р1, і таким чином він привласнює весь споживчий надлишок.

Найбільш наближеною до неї є ситуація, коли кожна одиниця товару виробляється на індивідуальне замовлення, або ситуація продажу на аукціоні, коли крива попиту збігаєть­ся з кривою граничної виручки.

2. Цінова дискримінація другого ступеня має місце, коли ціни на продукцію однакові для всіх споживачів, але розрізняються залежно від обсягу покупки.

Типовим прикладом такого виду дискримінації є ціноутво­рення у сфері комунальних послуг: телефонні послуги. Такі ціни часто називаються нелінійними, або багатоставочними.

Рис. 8.6. Цінова дискримінація другого ступеня

За заданого галузевого попиту та відсутності цінової дис­кримінації обсяг товару QЕ що продаватиметься за ціною РЕ, забезпечує максимальний прибуток. Якщо розбити цей обсяг на партії товару q1 та q2, то цінами будуть Р1 і Р2.

На практиці цінова дискримінація другого ступеня також може мати вигляд цінового дисконту або знижок на обсяг товару. Наприклад: знижки на обсяг продажу — чим вище обсяг, тим більша знижка у ціні.

При ціновій дискримінації другого ступеня продавець не може визначити платоспроможність покупців, тому пропонує кожному однакову структуру цін, надаючи можливість по­купцю обрати обсяг покупки.

3. Цінова дискримінація третього ступеня має місце, коли галузевий попит може бути представлений у вигляді окремих груп покупців (на основі сегментації) з різними функціями попиту. У цьому випадку завдання підприємства — встановити такі ціни для кожної групи споживачів, які б максимізували загальний прибуток.

Рис. 8.7. Цінова дискримінація третього ступеня

Різним кривим попиту відповідають різні криві граничної виручки. Обсяг, що максимізує прибуток підприємства, визна­чається точкою перетину кривої граничних витрат із кривою граничної виручки для кожного сегмента ринку. Для першо­го сегмента це буде обсяг q1*, а для другого — q2*. Ці обсяги продаватимуться відповідно за цінами Р1 та Р2.

Приклади цінової дискримінації третього ступеня:

• надання знижок покупцям із високою еластичністю по­питу: сезонні знижки в кінці сезону, купонні знижки;

• підвищення цін для неінформованих споживачів: про­даж за каталогами; високі прейскурантні ціни, але зі знижка­ми у разі претензій до якості, ціни;

• дискримінація залежно від статусу споживачів: зниж­ки для пенсіонерів, студентів, військових; передплата газет, журналів для фізичних осіб дешевша, ніж для юридичних; тарифи у готелях для іноземців вищі, ніж для громадян цієї країни;

• встановлення нижчих цін у найменш завантажені годи­ни: ціни на готелі взимку;

• дискримінація залежно від різної оцінки часу: надання знижок, якщо потрібно зачекати поставки товару або купівлі здійснюється в іншій частині міста;

• поділ товарів на категорії: першого, другого класів та крайня форма, зниження якості певних товарів з метою ціно­вої дискримінації.

Здійснюючи цінову дискримінацію, монопольна фірма певною мірою виправляє основний недолік монополізації - зменшення пропозиції. З одного боку, збільшується прибуток фірми, з іншого - росте обсяг пропозиції товару і попиту на нього.

Цінова дискримінація - це широко розповсюджене явище не тільки на монополістичних, але й на олігополістичних ринках.

Крива пропозиції для монополії не існує, оскільки її пропозиція визначається кривою попиту, яка може змінюватись під впливом різних чинників. Отже, одному й тому ж обсягу пропозиції у випадку монополії можуть відповідати дві різні ціни, що суперечить умовам існування функціональної залежності пропозиції.

Висновок: крива пропозиції фірми-монополіста не визначається.