Висновки

У ХХІ ст. інтелектуальна діяльність та її результати – інтелектуальна власність набувають не просто пріоритетного значення. Цей вид суспільно-корисної діяльності в Україні буде визначати напрями, зміст і характер усіх інших видів суспільно-корисної діяльності.

Інтелектуальна діяльність і, особливо, інтелектуальна власність визначатимуть стратегію і тактику соціально-економічного прогресу України та будь-які напрями суспільно-корисної діяльності будь-яких осіб та рівень добробуту людей.

Визнання інтелектуальної діяльності такою, яка забезпечує успішний розвиток усіх інших форм суспільно-корисної діяльності, зумовлює усіх інших форм суспільно-корисної діяльності, зумовлює необхідність зосередити державні можливості (творчий потенціал, матеріальні ресурси, кошти тощо) на всебічному розвитку інтелектуальної діяльності.

Для цього необхідно:

1. На базі наукових, науково-технічних, соціально-економічних та інших прогнозів розробити і прийняти прогноз розвитку цивільного законодавства, у тому числі законодавства України про інтелектуальну власність, хоча б на найближчу перспективу – 10 років.

2. На основі прогнозу розвитку законодавства України про інтелектуальну власність розробити і прийняти модель законодавства України про інтелектуальну власність.

3. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність потребує постійного і систематичного удосконалення. Цивільний кодекс України 2003 р. не розв’язав усіх проблем правового забезпечення інтелектуальної діяльності та її результату - інтелектуальної власності. Практика законотворення у сфері інтелектуальної власності свідчить про недоцільність прийняття окремих законів по кожному виду об’єктів інтелектуальної власності.

4. У визначених законом випадках суб’єктом права інтелектуальної власності повинна бути визнана держава Україна.

5. Визначити принципи, засади, межі та інші правила охорони права інтелектуальної власності в Інтернеті.

6. У законодавчому акті про інтелектуальну власність повинна бути розроблена єдина цільна і ефективна система державного та громадського матеріального і морального стимулювання інтелектуальної, творчої діяльності, яка повинна мати за мету залучення як найбільшого числа людей до творчої діяльності.

7. Звести до мінімуму обмеження права інтелектуальної власності і проголосити її недоторканність. Творець об’єктів права інтелектуальної власності має бути наділений таким обсягом особистих немайнових прав інтелектуальної власності, який може надати держава, виходячи із своїх реальних можливостей. При цьому слід виходити з того, що рівень активності інтелектуальної діяльності у суспільстві перебуває у прямій залежності від обсягу та фактичної реальності особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності творця.

8. Необхідний чіткий, доступний, зрозумілий правовий механізм визначення розміру винагороди за використання об’єктів права інтелектуальної власності. При цьому слід врахувати й те, що в окремих випадках винагорода має сплачуватися лише за створення об’єкта права інтелектуальної власності (наприклад, за замовленням).

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність, у тому числі Цивільний кодекс України, договірні відносини у сфері інтелектуальної власності регулюють на недостатньому рівні (не всі відносини в зазначеній сфері врегульовані договором або врегульовані дуже стисло). Активна інтелектуальна діяльність та масштаби використання її результатів – інтелектуальної власності - потребують більш досконалої і ефективної системи договорів у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності. В законодавчому акті України про інтелектуальну власність повинен бути окремий розділ про договори. Мають бути розроблені і прийняті типові, зразкові (примірні) договори стосовно окремих видів об’єктів права інтелектуальної власності.

Потребують удосконалення договірні відносини творця і роботодавця. За сучасних умов роботодавець в порівнянні з творцем-працівником перебуває у значно кращих умовах. Зазначену правову нерівність слід усунути.

Не можна визнати вдалим правове регулювання договірних відносин творця і замовника, за яким суб’єктом майнових прав визнається творець, який продав створений ним об’єкт.

Потребує уточнення і початок перебігу строків чинності майнових прав. Стаття 446 ЦК проголошує: майнові права інтелектуальної власності на твір спливають через 70 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. У ЦК не йдеться про строк чинності майнових прав за життя і між днем смерті автора і 1 січня року, що настає за роком його смерті.