1.5. Глобальні кризи й проблема цінності науково-технічного прогресу

Друга половина XX ст. ознаменована виникненням глобальних криз і глобальних проблем. Серед численних глобальних проблем, породжених техногенною цивілізацією, що поставили під загрозу саме існування людства, російський дослідник В.С. Стьопін виділяє три основних.

Перша з них – це проблема виживання в умовах безперервного вдосконалення зброї масового знищення. У ядерне століття людство вперше за всю свою історію стало смертним, і цей сумний підсумок був «побічним ефектом» науково-технічного прогресу, що відкриває все нові можливості розвитку військової техніки.

У свій час Леонардо да Вінчі був стурбований можливим неба-жаним характером свого винаходу й не захотів піддавати гласності ідею підводного човна – «через злу природу людини, що могла б вико-ристати його для вбивств на дні морському шляхом затоплення суден разом з усім екіпажем».

Другою, мабуть, самою гострою проблемою сучасності стає на-ростання екологічної кризи в глобальних масштабах. Два аспекти людського існування як частини природи і як діяльної істоти, що перетворює природу, приходять у конфліктне зіткнення.

Стара парадигма, начебто природа – нескінченний резервуар ресурсів для людської діяльності, виявилася невірною. Людина сфор-мувалася в рамках біосфери, що являє собою не просто навколишнє середовище, яке можна розглядати як поле для перетворюючої діяль-ності людини, а виступає єдиним цілісним організмом, у який включене людство як специфічна підсистема. Діяльність людини вносить постійні зміни в динаміку біосфери, й на сучасному етапі розвитку техногенної цивілізації масштаби людської експансії в природу такі, що вони починають руйнувати біосферу як цілісну екосистему. Екологічна катастрофа, що загрожує людству, вимагає вироблення принципово нових стратегій діяльності, науково-технічного й соціального розвитку людства.

І третя важлива проблема – це проблема збереження людської особистості, людини як біосоціальної структури в умовах зростаю-чих і всебічних процесів відчуження. Цю глобальну проблему іноді позначають як сучасну антропологічну кризу. Людина, ускладнюючи свій світ, усе частіше викликає до життя такі сили, які вона уже не контролює і які стають далекими її природі. Чим більше вона пере-творює світ, тим більше вона породжує непередбачені соціальні фактори, які починають формувати структури, що радикально міняють людське життя й, мабуть, погіршують його. Ще в 60-ті роки XX ст. філософ Г. Маркузе констатував у якості одного з наслідків сучасного техногенного розвитку появу «одномірної людини» як продукту масової культури. Сучасна культура дійсно створює широкі можливості для маніпуляцій свідомістю, при яких людина губить здатність раціонально осмислювати буття.

Прискорений розвиток техногенної цивілізації робить досить складною проблему соціалізації й формування особистості. Постійно мінливий світ обриває багато корінь, традицій, змушуючи людину одночасно жити в різних традиціях, у різних культурах, пристосову-ватися до різних обставин, що постійно змінюються. Зв'язки людини робляться спорадичними, вони, з одного боку, об’єднують всіх індивідів у єдине людство, а з іншої – ізолюють, атомізують людей.

Сучасна техніка дозволяє спілкуватися з людьми різних конти-нентів. Можна по телефону поговорити з колегами із США, потім, включивши телевізор, довідатися, що робиться далеко на півдні Африки, але при цьому не знати сусідів, живучи тривалий час поруч із ними.

Проблема збереження особистості здобуває в сучасному світі ще один, зовсім новий вимір. Уперше в історії людства виникає реальна небезпека руйнування тієї біогенетичної основи, що є передумовою індивідуального буття людини й формування її як особистості. Обвал інформації, стресові навантаження, канцерогени, засмічення навко-лишнього середовища, нагромадження шкідливих мутацій – все це проблеми сьогоднішньої дійсності, її повсякденні реалії.

Цивілізація значно продовжила строк людського життя, розвинула медицину, що дозволяє лікувати багато хвороб, але разом з тим вона усунула дію природного відбору, що на початку становлення людства викреслювала носіїв генетичних помилок з ланцюга поколінь. Із ростом мутагенних факторів у сучасних умовах біологічного відтворен-ня людини виникає небезпека різкого погіршення генофонду людства.

Вихід іноді вбачають у перспективах генної інженерії. Але тут існують нові небезпеки. Якщо дати можливість втручатися в генетичний код людини, змінювати його, то цей шлях веде не тільки до позитивних результатів лікування ряду спадкових хвороб, але й відкриває небезпечні перспективи перебудови самих основ людської природи. Виникає спокуса «планомірного» генетичного вдосконалення природою створеного «антропологічного матеріалу», пристосовуючи його до все нових соціальних навантажень. Подібну перспективу обговорюють біологи, філософи й футурологи. Безсумнівно, що досягнення науково-технічного прогресу дадуть людству могутні засоби, що дозволять впливати на глибинні генетичні структури. Але одержавши у своє розпорядження подібні засоби, людство знайде щось рівнозначне атомній енергії за можливими наслідками. При сучасному рівні морального розвитку завжди знайдуться «експери-ментатори» й добровольці для експериментів, які можуть зробити гасло вдосконалення біологічної природи людини реаліями політичної боротьби й амбіційних прагнень. Перспективи генетичної перебудови людського тіла поєднані з не менш небезпечними перспективами маніпуляцій над психікою людини шляхом впливу на її мозок. Сучасні дослідження мозку виявляють структури, впливи на які можуть породжувати галюцинації, викликати виразні картини минулого, які переживаються як дійсні, змінювати емоційні стани людини тощо. І вже сьогодні застосовуються на практиці методики багатьох експе-риментів у цій галузі: вживлюються, наприклад, у мозок десятки електродів, які дозволяють слабким електричним подразненням викли-кати незвичайні психічні стани, усувати сонливість, одержувати відчуття бадьорості тощо.

Психічні навантаження викликають нагромадження негативних емоцій і часто обумовлюють застосування штучних засобів зняття напруги. У цих умовах виникають небезпеки поширення як тради-ційних (транквілізатори, наркотики), так і нових засобів маніпуляції психікою. Взагалі втручання в людську тілобудову й особливо спро-би цілеспрямованої зміни сфери емоцій і генетичних основ людини навіть при жорсткому контролі можуть призвести до непередбачених наслідків.

Усе це – проблеми виживання людства, які породила техногенна цивілізація. Сучасні глобальні кризи ставлять під сумнів тип прогресу, реалізований у попередньому техногенному розвитку. Очевидно люд-ство повинно здійснити радикальний поворот до якихось нових форм цивілізаційного прогресу. Вихід полягає не у відмові від науково-технічного розвитку, а в наданні йому гуманістичного виміру.