3.6. Технологія наукової творчості

Під науковою творчістю розуміють діяльність, що призводить до отримання нового знання. Наукове знання, як і будь-яке інше, видобувається за допомогою роботи думки. Але й сама ця робота завдяки зусиллям древніх філософів стала предметом знання. Зокрема наукова творчість є предметом вивчення таких наук, як логіка, історія наук, психологія. Якщо логіку та історію науки в науковій творчості переважно цікавить результат діяльності безвідносно до внутрішніх механізмів його отримання, то для психології основним предметом дослідження є сам процес творчості, його структура, динаміка, меха-нізми, а також особистість творця, його індивідуально-психологічні характеристики, які забезпечують результативність наукової діяльності.

За мірками двох перших дисциплін, щоб отримати статус нового й наукового, знову здобуте знання повинно не тільки додавати щось до вже існуючого масиву даних, але і відповідати всім формальним критеріям науковості, тобто бути доведеним, обґрунтованим, несу-перечливим тощо. Цим ознакам цілком відповідає так зване вивідне знання, тобто слідства, одержувані з уже відомих, відкритих і сформу-льованих раніше закономірностей, узагальнень, теорій тощо шляхом застосування формально-логічних процедур і операцій, що вносить значний вклад у скарбничку будь-якої наукової дисципліни. Такий спосіб мислення є репродуктивним, який використовує готові схеми стосовно нових умов і об'єктів. Тобто деякі важливі наукові результати можуть бути досягнуті шляхом систематичної організації дослідницької роботи. Інші ж результати досліджень, на думку Оствальда, знаходяться на межі пізнання і вимагають неординарної творчої особистості. Це відповідає двом фазам розвитку науки: екстенсивної, що забезпечує поступове накопичення, уточнення й перевірку фактів, ідей і концепцій, та інтенсивної, яка пов'язана з появою принципово нової теорії або способу наукового мислення. У цьому випадку мова йде про продуктивне мислення (вживане найчастіше як синонім творчого), яке відрізняється не тільки новизною одержуваного результату, але й нетривіальним способом його досягнення.

У розумінні творчості існують два крайніх трактування. Згідно першого, творчий характер приписується усій без винятку людській активності, оскільки в будь-яку дію індивід привносить свій неповтор-ний особистісний стиль і манеру виконання і тому що жодна дія не може бути точно й однаково виконана двічі. Відповідно до іншого трактування творчим є специфічний розумовий процес (званий інтуї-цією), який відбувається за особливими законами і відрізняється від раціонального, дискурсивного, свідомого мислення. Але все ж таки серед дослідників переважає думка, що межу між творчою і нетворчою діяльністю необхідно проводити за способами їх виникнення. Нетворча робота в основному задається ззовні й майже позбавлена внутрішніх імпульсів, а творча діяльність самопороджується, вона має мету, способи й засоби свого здійснення. Тим самим визнається, що най-важливішою особливістю творчості – наукової або будь-якої іншої – є цілепокладання, постановка цілей, які певною мірою задають і способи їх досягнення. Мета має змістовну складову – формулювання проблеми та шляхів її вирішення, і динамічну, оскільки є похідною таких глибинних особистісних утворень, як мотиви, смисли, цінності, які забезпечують енергетичний потенціал ученого та його спрямова-ність до вирішення проблем, що допомагають подолати стереотипні підходи та схеми мислення.

Отже, знання, що репрезентується науковому співтовариству у формі наукової статті, доповіді тощо, зображує процес його отримання цілком раціональним, логічним, у якому кожен наступний крок об'єктивно обумовлений попереднім. Але природний плин людської думки є далеким від законів формальної логіки.

Науковий творчий процес, як складне за своєю суттю утворення, має певну етапність. Ґрунтуючись на дослідженнях своїх попередників, Г. Уоллас запропонував свою теорію творчого вирішення наукових і винахідницьких завдань, у якій він виділив 4 стадії: підготовку, дозрівання задуму (інкубацію), осяяння, завершення (обґрунтування достовірності здобутого результату, його критику, перевірку (вери-фікацію) і т. п.). У цій динаміці виділяються, з одного боку, свідомі й раціональні моменти (підготовку, завершення), з іншого – несвідомі, інтуїтивні (інкубацію, осяяння), які трактуються як центральна ланка творчості. Аналогічні стадії були описані й іншими дослідниками творчого мислення в науці.

На стадії підготовки відбувається свідоме вивчення умов роз-в'язуваної задачі, висуваються і перевіряються різні версії щодо стратегії й тактики її вирішення. Усе це проробляється на основі вже наявних знань і з використанням знайомих прийомів, які успішно застосовувалися раніше в схожих ситуаціях. Якщо в результаті цього знаходиться необхідне рішення, то таке завдання, як і процес його вирішення, не вважаються, на думку Уолласа, творчими, тому що є модифікацією вже відомого матеріалу й способів оперування ним. Якщо ж бажаний результат не досягається, то процес переходить на наступну стадію – стадію інкубації, на якій відбувається неконтрольоване свідомістю визрівання потрібного рішення. Зовні це виглядає так, що вчений від-кладає вбік проблему, яка «не піддається» вирішенню, і переключається на інші справи, у той час як в його несвідомому триває подальше з'єднання й перегрупування ідей, тобто неусвідомлюваний розумовий процес, що призводить врешті-решт до осяяння – «допуску» до сві-домості тієї комбінації, яка може виявиться корисною для вирішення задачі. І, нарешті, сутність останньої стадії – верифікації – полягає в перевірці відповідності знайденого рішення критеріям логіки й ра-ціональності, а також у відновленні (або конструюванні) ланцюга можливих міркувань, які повинні переконати інших учених у право-мірності отриманих висновків.

Творчість – це творення нового, під яким можуть матися на увазі як перетворення у свідомості й поведінці суб'єкта, так і поро-джувані ним від нього продукти. За С. Л. Рубінштейном, творчість – це діяльність, яка «творить щось нове, оригінальне, що притому входить не тільки в історію розвитку самого творця, а й в історію розвитку науки, мистецтва тощо». Відповідно творчий підхід означає, що на всіх етапах дослідження науковець повинен прагнути до пояс-нення фактів, предметів, явищ, намагатися сказати щось нове в науці.

Під час вивчення, як у розумовому устрої суб'єкта наукової творчості виникає нове знання, слід виділити ті індивідуальні образи-схеми, завдяки яким учений творить свою дослідницьку програму. Їх своєрідність визначається інтеграцією «фігуративного» (за термінологією Ж. Піаже), операціонального (оскільки схема репрезентує не тільки фрагмент реальності, але й прийоми його вивчення) і предметно-логічного (схема служить посередником між об'єктивними запитами науки і їх заломленням у внутрішньому світі суб'єкта).

Раціональна організація наукової праці передбачає максимальне використання комплексу індивідуальних особливостей науковця (до-слідника), його моральних і вольових рис характеру.

Науковець повинен мати певні особистісні й творчі якості (табл. 3.2). На думку В. М. Шейка та Н. М. Кушнаренко, до них на-лежать професійні знання, допитливість, спостережливість, ініціа-тивність, почуття нового, зацікавленість у справі, пунктуальність і ретельність, відповідальність і надійність, організаторські здібності, комунікабельність, доброзичливість, честолюбство, зовнішній вигляд. Автори розкривають їх сутність, зазначаючи при цьому, що важко знайти людину, яка б могла в повному обсязі мати всі перелічені якості, однак їх потрібно виховувати.

Таблиця 3.2.

Основні якості, що відповідають статусу науковця

1. Професійні знання – наявність знань, що відповідають вимогам, які зумовлені специфікою обраної діяльності. Обов'язкові елементи: високий рівень базової освіти, уміння користуватися комп'ютером, знання рідної та іноземної мов.

2. Допитливість – високий рівень внутрішнього прагнення до пі-знання істини, увага до непізнаного й незрозумілого, високий інтерес до нових знань, зокрема наукової літератури як джерела знань.

3. Спостережливість – здатність до цілеспрямованого сприйняття об'єктивних властивостей досліджуваних явищ, предметів, процесів тощо.

4. Ініціативність – здатність до самостійних рішень, внутрішнє спо-нукання до нових форм діяльності (не чекаючи вказівок наукового керівника).

5. Почуття нового – увага до нового, нетерпимість до догматизму, винахідництво, активна підтримка нового, творчий характер діяль-ності.

6. Зацікавленість у справі – наявність внутрішніх причин (мотивів, ідей), що спонукають науковця до дослідження; ставлення науковця до праці, як до чогось важливого для нього, привабливого.

7. Пунктуальність, ретельність – своєчасне і якісне виконання плану роботи, доручень наукового керівника.

8. Відповідальність і надійність – здатність брати на себе обов'язок відповідати за певну ділянку роботи, справу, за свої або чиїсь дії, учинки, слова.

9. Організаторські здібності – здатність до упорядкування, узго-дження, вдосконалення як своєї діяльності, так і діяльності інших людей з метою досягнення поставленої мети або виконання завдання. Уміння організувати свою роботу, власну бібліотеку, архів, базу даних, картотеку та ін.

10. Комунікабельність – уміння налагоджувати зв'язки з різними за віком, характером та посадою людьми.

11. Доброзичливість – людяність, повага до інших людей, праг-нення за всіх обставин нести їм добро.

12. Честолюбство – прагнення стати відомим, мати популярність, можливість просування по службі.

13. Зовнішній вигляд – гармонійне поєднання привабливості й еле-гантного стилю в одязі.