- •1.Сучасний стан розвитку туризму в Україні
- •2.Розвиток міжнародного туризму
- •3.Суть та значення науково-технічних нововведень в туризмі
- •1.Теорія інноваційного розвитку радянського дослідника м.Д.Кондратьєва
- •2.Теорія інноваційних процесів американського економіста й.А.Шумпетера
- •3. Ідеї ф.Тейлора у становленні у становленні теорії інноваційного розвитку
- •1.Класифікація інновацій в туризмі за сферою застосування
- •2.Характеристика інновацій за масштабами поширення
- •3.Форми організації інноваційного процесу
- •4.Життєвий цикл інновацій
- •1.Нововведення та інноваційна діяльність
- •2.Державна інноваційна політика та інноваційна інфраструктура
- •3.Інноваційний потенціал та інноваційні програми в туризмі
- •4. Об єкти інноваційної діяльності в туризмі
- •1.Нові форми управління в туризмі: управління за контрактом, ділове партнерство, синдиціювання, корпоратизація, альянс.
- •2. Моніторинг інновацій та його особливості в туризмі
- •3.Джерела інноваційних можливостей та формування інноваційної політики.
- •1.Цілі та принципи діагностування інноваційного потенціалу туристичного підприємства
- •2.Методика діагностування інноваційного потенціалу
- •3.Динамічне моделювання туристичного бізнесу
- •4.Управління інноваціями та управління знаннями
- •1.Вплив політичної, економічної та соціальних сфер на інноваційний процес в туризмі
- •2.Регулювання інноваційної діяльності у технологічно-розвинених країнах світу
- •3.Роль Всесвітньої туристської організації в стимулюванні і поширенні інновацій
- •1.Методи та інструменти державного регулювання інноваційної діяльності
- •2.Державна підтримка і стимулювання інноваційних процесів
- •3.Система державного регулювання інноваційних процесів в Україні
- •4.Напрями інноваційної стратегії сталого розвитку туризму
4.Напрями інноваційної стратегії сталого розвитку туризму
Науково-технічний і соціально-економічний прогрес привів до прискореного розвитку туризму. Через це в місцях, масово відвідуваних туристами, з'явилися серйозні проблеми в області екології, культури та соціального розвитку. Неконтрольоване зростання туризму, обумовлений бажанням швидко отримати прибуток, часто приводить до негативних наслідків - збитку навколишньому середовищу та місцевим громадам. Це змушує людство проявляти турботу про збереження природних, історичних та культурних цінностей. Принципи охорони біосфери в глобальному масштабі були закріплені в 1992 р. конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро, у якій взяли участь делегації урядів 179 країн світу, численні міжнародні та неурядові організації. На конференції було схвалено програмний документ "Порядок денний на XXI століття" ("Agenda 21") і прийнята Декларація з навколишнього середовища і розвитку. Прийняття цього документа стало початком впровадження радикального нововведення в сферу туризму - принципу сталого розвитку туризму, який був запропонований ЮНВТО. Ця радикальна інновація змушує працівників туристської сфери та туристів міняти свої погляди на туризм, на взаємовідносини його учасників.
У 1995 р. спільними зусиллями Всесвітньої туристської організації, Всесвітньої ради з подорожей і туризму та Ради Землі був розроблений документ "Порядок денний на ХХІ століття для галузі подорожей і туризму.
У цьому документі аналізується стратегічна і економічна важливість туризму, наводяться численні повідомлення про надмірний наплив туристів, про втрату деякими курортами їх колишньої слави, знищення місцевої культури, транспортних проблеми і зростаючий опір місцевого населення напливу туристів. Документ визначив конкретну програму дій державних відомств, національних туристських адміністрацій (НТА), галузевих організацій і туристичних компаній зі сталого розвитку туризму. туризму.
Завданнями туристських компаній є вироблення та визначення напрямків діяльності з розвитку сталого туризму. Пріоритетними сферами діяльності повинні стати збереження і відновлення навколишнього середовища: зведення відходів до мінімуму; залучення персоналу, клієнтів та громадськості до вирішення екологічних питань. Розгляд економічних, соціальних, культурних критеріїв та охорони навколишнього середовища має бути складовою частиною всіх управлінських рішень, у тому числі при включенні нових елементів в існуючі програми.
У 2004 р. Всесвітня туристська організація сформулювала концепцію сталого розвитку туризму :"Норми та практику управління стійким розвитком туризму можна застосовувати до всіх видів туризму та до всіх типів напрямків, включаючи масовий туризм і різні ніші туристських сегментів. Принципи стійкості відносяться до охорони навколишнього середовища, економічним та соціально-культурним аспектам розвитку туризму і між цими трьома аспектами повинен бути встановлений відповідний баланс, щоб гарантувати довготривалу стійкість туризму.. Сталий розвиток туризму потребує компетентної участі всіх зацікавлених кіл, що мають стосунок до цієї справи, і в такій же мірі в рішучому політичному керівництві для того, щоб забезпечити широку участь та досягнення консенсусу. Досягнення сталого туризму є безперервним процесом, що вимагає постійного моніторингу впливу на навколишнє середовище, вводячи, у випадку якщо це необхідно, відповідні попереджувальні та/або коригувальні заходи.
В даний час здійснюється цілий ряд міжнародних програм з впровадження стійкого туризму. Однією з них є Програма комплексного управління прибережними зонами (Integrated Coastal Zone Management), яка має статус кодексу і прийнята більшістю країн Європи, що інтенсивно розвивається в Америці, актуальна для Росії. Мета цієї програми: облік специфічних соціально-природних умов морських узбереж при організації життєдіяльності і управлінні прибережними зонами. Європейська програма навчання комплексного управління прибережними зонами фінансується Європейським Союзом.
У Калінінградській області прийнята Хартія з розвитку сталого туризму. Вона передбачає здійснення 15 пілотних проектів, у тому числі відновлення старого поштового тракту на Куршській косі, відродження народних традицій та ремесел на садибі Пинекер, організацію центрів розвитку сільського туризму в Гурьевськом і в Нестеровському районах на базі селянського господарства та ін.
